Справа № 463/4970/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/4026/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:84
02 березня 2021 року м.Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконними розпоряджень, реєстрації права власності, визнання недійсними свідоцтв, заповіту,
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював під час розгляду справи в суді, з остаточними вимогами про: визнання незаконними розпоряджень Личаківської районної адміністрації від 17.04.1995 року №404 та виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.04.1995 року №248 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 18.04.1995 року, виданого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі вказаних розпоряджень; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.08.2003 року за №73270, виданого ОСОБА_5 , про успадкування нею 1/2 частини вказаної квартири після смерті ОСОБА_6 , та визнання незаконною реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/2 частини квартири на підставі цього свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним витягу про реєстрацію №18848691 від 17.05.2008 року; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008 року за №2-1848, виданого ОСОБА_1 , про успадкування ним вказаної квартири в цілому після смерті ОСОБА_5 та визнання незаконною реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру на підставі цього свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним витягу про реєстрацію №20244465 від 16.09.2008 року; визнання недійсним договору дарування квартири від 24.09.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та визнання незаконною реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру, визнання недійсним витягу про реєстрацію №35317053 від 29.08.2012 року; визнання недійсним заповіту від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 від 17.10.2000 року за №3-2666.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 1989 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат площею 48,10 кв.м., а приміщення ванної кімнати, кухні та вбиральні знаходяться у спільному користуванні з квартирою АДРЕСА_2 а цього будинку, де проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Позивач мав намір приватизувати свою квартиру, однак довідався, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у 1995 році приватизували квартиру АДРЕСА_2 разом із приміщеннями загального користування: кухнею, коридором, ванною кімнатою, вбиральнею, а в подальшому, на підставі оспорюваних ним правочинів квартира неодноразово відчужувалась і останнім власником квартири стала ОСОБА_4 .
Позивач зазначає, що порушено його право на приватизацію, оскільки він не може приватизувати свою житлову площу і необхідну допоміжну площу.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_3 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та незаконним.
Апелянт зазначає, що суд не дослідив підстави його позовних вимог, не дав належної правової оцінки його доводам та доказам, поданим на підтвердження обставин, якими обґрунтовував позовні вимоги.
Зокрема, апелянт наголошує, що незаконність оспорюваних ним розпоряджень полягає в тому, що на підставі розпоряджень передано у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 , в той час, як насправді, їм належало до приватизації лише дві житлові кімнати, площею 37,7 кв.м., відтак, свідоцтво про право власності на квартиру, яке є первинним правовстановлюючим документом, видано їм незаконно.
Також апелянт вказує, що суд першої інстанції двічі безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи, яка необхідна була для встановлення справжності бланка заповіту і підписів від імені ОСОБА_1 , які, вочевидь, відрізняються на різних документах, підписаних від його імені, окрім цього, до закінчення розгляду справи, суд повернув у нотаріальну контору спадкову справу, не дослідивши доказів, які містяться в ній, та безпідставно не прийняв до розгляду його заяву про зміну підстав позову.
В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи, окрім сторони відповідача ОСОБА_1 , не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, від позивача ОСОБА_3 та його представника - адвоката Єрохіна В.В. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, однак, у задоволенні таких клопотань відмовлено, оскільки дії позивача оцінені, як зловживання процесуальними правами, при цьому, колегія суддів ураховує, що в судовому засіданні 27.10.2020 року позивач вже заявляв клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь свого адвоката в судовому засіданні, однак, в наступне судове засідання, призначене на 29.12.2020 року, позивач не з'явився, а його представник - адвокат Павелчак Я.О. звернувся до суду з клопотанням про оголошення перерви для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки договір про надання правничої допомоги з ним було укладено 29.12.2020 року - в день, визначений судом для розгляду даної справи, разом з тим, після оголошеної за клопотанням адвоката перерви в судовому засіданні позивач не з'явився і подав заяву про розірвання договору з адвокатом Павелчак Я.О., хоча був попереджений про недопущення зловживання своїми процесуальними правами, не забезпечив участі в розгляді справи іншого адвоката, а в черговий раз звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи без підтвердження поважності причин своєї неявки належними доказами, тому, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи апеляційним судом проведено у відсутності сторони позивача, а також у відсутності інших учасників справи, які клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_1 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , є квартирою спільного заселення сім'ями двох наймачів (а.с.44-47 т.1).
Сім'я одного наймача займала житлові кімнати, площею 48,15 кв.м., а сім'я другого наймача займала житлові кімнати, площею 37,6 (а.с.44-47 т.1).
До квартири належали підсобні приміщення спільного користування: кухня, площею 14,92 кв.м.; ванна, площею 6,28 кв.м.; вбиральня, площею 1,52 кв.м.; коридор площею 10,5 + 4,91 кв.м. Площа підсобних приміщень квартири спільного користування становила 38,13 кв.м.
Наведене підтверджується й витягом з розпорядження Личаківської районної адміністрації №1540 від 28.12.2000 року (а.с.61 т.1), яким ОСОБА_7 із сім'єю у складі трьох чоловік: вона, її чоловік ОСОБА_3 та її син ОСОБА_8 , 1991 року народження, дозволено проживати в будинку АДРЕСА_4 , яка складається з двох кімнат, житловою площею 48,15 кв.м., спільної кухні, площею 14,92 кв.м. та із спільними комунальними вигодами.
09.12.1994 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які займали дві житлові кімнати, площею 37,7 кв.м., звернулися до керівника органу приватизації із заявою про передачу їм у спільну сумісну власність жилого приміщення квартири (а.с.43 т.1).
17.04.1995 року Личаківська районна адміністрація прийняла розпорядження №404 «Про передачу квартир у власність громадян» згідно з додатком (а.с.8 т.1).
Вказане розпорядження було затверджене розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради №248 від 18.04.1995 року (а.с.9 т.1), на підставі якого 18.04.1995 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру (а.с.10 т.1), згідно з яким, у спільну сумісну власність вказаних вище громадян передано приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно цього свідоцтва, оригінал якого є в матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 (а.с.12 спадкової справи), загальна площа квартири (кімнати) становить 56,10 кв.м., комора в підвалі 9,0 кв.м.
В подальшому, ОСОБА_5 , яка є дочкою ОСОБА_9 , успадкувала належну матері 1/2 частину квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.08.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Матвіїв Л.І. (а.с.11 т.1).
В цьому свідоцтві, оригінал якого є в матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 (а.с.14 спадкової справи), зазначено, що належна спадкодавцю частка в квартирі складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв.м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв.м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.
Після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказана квартира була успадкована ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом (а.с.14 т.1), про що видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008 року, посвідчене державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж.С. (а.с.22 спадкової справи).
В цьому свідоцтві також зазначено, що належна спадкодавцю квартира АДРЕСА_1 в цілому складається з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв.м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв.м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.
Відповідно до договору дарування квартири від 24.09.2008 року (а.с.16-17 т.1), ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_11 , яка є її власником.
В цьому договорі дарування також зазначено, що квартира складається з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв.м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв.м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.
Отже, підстав для висновку про те, що приміщення спільного користування (ванна кімната, кухня, вбиральня) були приватизовані наймачами квартири АДРЕСА_2 , а згодом, перейшли у власність їхніх спадкоємців та відчужені останньому власнику за договором дарування, немає, а відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що права позивача ОСОБА_3 оспорюваними розпорядженнями органів місцевого самоврядування та правочинами не порушені.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
У зв'язку із перебуванням судді Копняк С.М. у відпустці в період з 09 по 12 березня 2021 року, повний текст постанови складений 15 березня 2021 року.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 15 березня 2021 року.
Головуючий: Бойко С.М.
Судді: Копняк С.М.
Ніткевич А.В.