Дата документу 19.03.2021 Справа № 336/703/21
Справа № 22-ц/807/1261/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрюк О.В.
Є.У.№ 336/703/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
19 березня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_2 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2021 року
У лютому 2021 р. ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із скаргою на бездіяльність, дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. у рамках виконавчого провадження № 61801599 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 14.09.2015 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя по справі № 336/1526/15-ц на підставі рішення суду від 12.05.2015 р. про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором № 08-315П145-К від 07.07.2008 р. заборгованості у розмірі 69201,85 доларів США.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю., заінтересовані особи: ПАТ «Укрсоцбанк», ДП «Сетам», ОСОБА_2 , повернуто заявнику без розгляду.
Суд першої інстанції на підставі частини 4 статті 183 ЦПК України повернув скаргу заявникові без розгляду, оскільки до неї не додано доказів її попереднього надіслання (надання) заявником іншим учасникам виконавчого провадження та приватному виконавцю
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою справу направити для розгляду до суду першої інстанції, для вирішення питання про відкриття провадження. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, в тому числі про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції, повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця, застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Ураховуючи викладене, суд у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №569/13154/20.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суд, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, допустився порушень норм процесуального права.
Отже, доводи, наведені в скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на доступ до суду.
Все вищевикладене свідчить про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є слушними, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для розгляду скарги.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2021 року у цій справі скасувати та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська