22-ц/804/847/21
264/1518/19
Єдиний унікальний номер 264/1518/19
Номер провадження 22-ц/804/847/21
17 березня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Биліни Т.І.,
суддів Лопатіної М.Ю., Мальцевої Є.Є.
за участю секретаря Лазаренко Д.Т.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2 ,
представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» - Бузівська Н.М.
представник позивача та третьої особи Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» - Кравченко Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року у складі суду Пустовойт Т.В., повний текст якого складено 06 січня 2021 року, у цивільній справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі ПрАТ «МК «Азовсталь»), третя особа МПО №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», про визнання наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на підставі трудового договору оператором поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху ПрАТ «МК «Азовсталь». 06 лютого 2019 року за наказом №23тд була звільнена відповідачем на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків. Зазначеному передувало розпорядження начальника ВПЦ №1950 від 31.08.2019 року про зміну графіку роботи №1 для бригади №1 на графік роботи №2 для бригади №2 з 06.09.2018 року. Вважає вказане переведення неправомірним, тому відмовилася його виконувати, продовжуючи виходити на роботу у бригаду, за якою її закріпили під час укладання трудового договору.
Адміністрація цеху ігнорувала її присутність на робочому місці, не допускала до роботи, не маючи для того законних підстав. 08.01.2019 року відповідачем знову видано наказ №2 про дисциплінарне стягнення у зв'язку з її невиконанням розпорядження про направлення з однієї бригади в іншу. Зазначає, що за одну й ту ж саму обставину її двічі притягнули до дисциплінарної відповідальності.
Вважає, що відповідач своїми діями допустив порушення її конституційного права на працю, та норм трудового законодавства, якими передбачено, що про зміну істотних умов праці роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше ніж за два місці. Зловживаючи службовим положенням керівництво цеху відсторонило її від посади, не надало можливості виконувати роботу у відповідності з трудовим договором, припинило нарахування заробітної плати. Профспілковий комітет МППО 141-2 ВП «Народна солідарність» відмовив роботодавцю в отриманні дозволу на її звільнення, але відповідач вказане проігнорував та видав відповідний наказ. Перелічене призвело до її моральних страждань. Просила визнати неправомірним та скасувати наказ №23тд від 06 лютого 2019 року, поновити її на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 06 лютого 2019 року по день ухвалення рішення, та у відшкодування моральної шкоди стягнути 50000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення №6/А Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» від 31.01.2019 року про відмову в наданні згоди на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення не містить належного правового обґрунтування, відсутні обставин, які відповідають встановленим судом фактам. Звільнення відбулося внаслідок порушення позивачкою п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, а тому відсутні підстави для задоволення позову, як в частині поновлення на посаді так і в частині стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи
Не погодившись з даним рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що незважаючи на скарги особистого характеру співробітників бригади №1, жодних претензій до її роботи ніким не заявлено. Те, що саме колектив бригади №1 звернувся до керівництва з вимогою направити позивачку до іншої бригади, свідчить про відсутність будь-якої виробничої необхідності у її переведенні до бригади №2. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що колектив бригади №2 надав згоду на її зарахування до бригади №2, тобто вказане переведення не було оформлено відповідно до вимог трудового законодавства. Як наслідок, притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності з наступним звільненням за невиконання вимог роботодавця, не відповідає вимогам КУ та КЗпП України. У суду першої інстанції не було законних підстав вважати, що притягнення її до дисциплінарної відповідальності з наступним звільненням є законним.
Доводи і заперечення інших учасників справи
Представник відповідача Бузівська Н.М. скористалася правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу в якому зазначила, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення. Доводи позивачки, що вона нічого не порушувала і в її діях відсутня вина спростовуються, як нормами чинного законодавства так і правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією. Позивачка двічі притягалася до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, проте не змінила свою поведінку та продовжила відмовлятися від виконання трудових обов'язків у відповідності до розпоряджень роботодавця, спрямованих на поліпшення якості праці. Саме вказані обставини стали підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП.
В суді апеляційної інстанції представники позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_5., останній одночасно є представником третьої особи Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» - підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.
Представник відповідача Бузівська Н.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позивачка ОСОБА_1 в суд апеляційної інстанції не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини.
Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Позивачка ОСОБА_1 з 2005 року по 06.02.2019 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «МК «Азовсталь», працювала на посаді оператора поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху ПрАТ «МК «Азовсталь».
02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 під підпис ознайомлено із посадовою інструкцією 232-08-39-2017.
З 15 серпня 2018 року позивачка прийнята до Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», про що відповідною заявою повідомлено відповідача.
Розпорядженням №1992 від 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 з 15 вересня 2018 року направлена з бригади №1 у бригаду №2, з метою виконання виробничої програми, організації трудового процесу та раціонального використання трудових ресурсів на дільниці сортообробки.
ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з вказаним розпорядженням, у зв'язку з чим повний його текст зачитано їй вголос, про що складено акт від 05 вересня 2018 року.
Виконувати вказане розпорядження позивачка відмовилась. Про невихід на роботу у бригаду №2 та перебування позивачки у бригаді №1 без виконання трудових обов'язків в період з 16.09.2018 року по 31.10.2018 року складено акти.
По факту допущених порушень: 21.09.2018 року, 22.09.2018 року, з 24.09.2018 року по 27.09.2018 року, та з 30.09.2018 року по 03.10.2018 року ОСОБА_1 надала пояснення у вигляді заяви. За період з 05.10.2018 року по 31.10.2018 року письмові пояснення позивачка надавати відмовилась, про що 01.11.2018 року складено відповідний акт.
Внаслідок порушення п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку позивачці наказом №255тд від 20.11.2018 року оголошено догану за невиконання розпорядження від 04.09.2018 року за період з 16.09.2018 року по 31.10.2018 року. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено.
Розпорядженням № 2428 від 31 жовтня 2018 року, з подібною метою, з 01.11.2018 року. ОСОБА_1 , оператора поста управління 3р. направлено у бригаду №2 згідно установленого графіку роботи №2, до особливого розпорядження.
ОСОБА_1 з вказаним розпорядженням ознайомлюватись відмовилась, у зв'язку з чим повний його текст зачитано їй вголос, про що складено акт від 02 листопада 2018 року.
Вказане розпорядження ОСОБА_1 не виконане, про що свідчать акти перебування позивачки у бригаді №1 без виконання трудових обов'язків та доповідна старшого майстра ВПЦ від 17 січня 2019 року і акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у змінах встановлених для бригади №2, згідно графіку роботи №2: 09.01.2019 року; 10.01.2019 року; 11.01.2019 року; 12.01.2019 року; 14.01.2019 року; 15.01.2019 року; 16.01.2019 року; 17.01.2019 року.
У зв'язку з порушенням п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку позивачці наказом №3тд від 08.01.2019 року оголошено догану за невиконання розпорядження від 31.10.2018 року за період з 09.12.2018 року, 16.12.2018 року, 17.12.2018 року, 20.12.2018 року - 22.12.2018 року, 25.12.2018 року - 27.12.2018 року. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлено.
Наказом №23 тд від 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, так як незважаючи на раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани (наказ №255тд від 20.11.2018 року, №3 тд від 08.01.2019 року), ОСОБА_1 знову допустила порушення трудової дисципліни, не виконала вимоги розпорядження від 31.10.2018 року №2428, чим порушила вимоги пунктів 1.4, 2.3.1 посадової інструкції 232-08-39-2017, пунктів 5.2, 7.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 139 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно зі статтею 140 КЗпП трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
Відповідно до статті 141 КЗпП на власника або уповноважений ним орган, зокрема, покладається обов'язок правильно організувати працю працівників, забезпечити трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці.
Відповідно до положень ст.142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку.
За порушення трудової дисципліни статтею 147 КЗпП передбачена можливість застосування до працівника тільки одного з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Відповідно до вимог ст.149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.
За приписами п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права й обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці.
Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України).
Отже, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов'язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).
З огляду на вказане, судом першої інстанції було встановлено і вказане не спростовано під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що позивачка двічі притягалася до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов'язків у вигляді догани за наказами №255Т.Д. від 20.11.2018 року та за №3 від 08.01.2019 року і навіть після вказаного вона не припинила порушувати трудову дисципліну та не виконувала обов'язки, покладені на неї трудовим договором.(т.1 а.с.136, 137, 194-196)
З матеріалів справи вбачається, що позивачка 02.10.2017 року ознайомлена з посадовою інструкцією оператора поста управління 3 розряду, зайнятого на горячих роботах ПУ №14,15,16 змінних бригад холодильників дільниці сортообробки великосортного прокатного цеху, пункт 1.2 якої передбачає адміністративне підпорядкування працівника майстру дільниці сортопереробки, а пункт 4.1 якої передбачає відповідальність за неналежне виконання покладених інструкцією обов'язків.(т.1 а.с.70-72)
04.09.2018 року начальник цеху КП з метою виконання виробничої програми та раціонального виконання трудових ресурсів, а також організації трудового процесу на дільниці, направив ОСОБА_1 в бригаду 2, згідно встановленого графіку роботи №2. З вказаним розпорядженням позивачка відмовилася знайомитися, проте, воно доведено до її відома, про що складено акт від 05.09.2018 року та відмовилася його виконувати про що також складені акти. (т.1 а.с.96, 97)
25.10.2018 року генеральним директором ПрАТ «МК «Азовсталь» ОСОБА_4 було ініційовано зустріч з позивачкою в присутності директора по персоналу, начальника дільниці та інших керівників управлінь з метою врегулювання конфліктної ситуації, яка виникла в великосортному прокатному цеху. Під час бесіди, начальник дільниці пояснив, що конфлікт між позивачкою та членами бригади вийшов за межі міжособистісних відносин та переріс у відкритий конфлікт у робочий час, що негативно відбивається на робочій атмосфері в бригаді №1 та якості роботи, що призвело до численних скарг колективу бригади. Неодноразові намагання адміністрації цеху впорядкувати конфлікт позитивних наслідків не мали. Розпорядження начальника дільниці №1992 від 04.09.2018 року про переведення позивачки в режим початку роботи з іншого часу, без зміни істотних умов праці, останню не влаштувало, вона відмовилась його виконувати. Пропозиція директора по персоналу та адміністрації щодо варіантів переходу позивачки в інші бригади без зміни істотних умов праці або переміщення в інші цехи, в тому числі у більш сприятливі умови, залишена останньою без розгляду.(т.3 а.с.72-74)
Позивачка не надала суду доказів, що пропозиція директора по персоналу та адміністрації була нею прийнята, і що вона обрала якийсь варіант із запропонованих, або запропонувала своє рішення з метою припинення існуючого конфлікту в бригаді.
З метою виконання виробничої програми та раціонального використання трудових ресурсів, а також організації трудового процесу на дільниці, розпорядженням начальника КПЦ від 31.10.2018 року за №2428, до особливого розпорядження, позивачку переведено в бригаду, згідно встановленого графіку роботи №2.(т.1 а.с.98)
Позивачка відмовилася від підпису про ознайомлення з розпорядженням від 31.10.2018 року, яке їй було доведено до відома, про що складено акт від 02.11.2018 року, та виконувати його.(т.1 а.с.99)
Незважаючи на вказане позивачка продовжила не виходити на роботу за графіком передбаченим розпорядженням як від 04.09.2018 року так і від 31.10.2018 року, про що складено акти.(т.1 а.с. 199 -219)
Відсутність можливості вплинути на поведінку позивачки стали підставою для її звільнення з роботи за наказом №23тд від 06.02.2019 року. (т.1а.с.110-112)
З аналізу наведеного вбачається, що наказ №3 від 08.01.2019 року та наказ №255 від 20.11.2018 року були видані відповідачем за різні порушення трудової дисципліни, а саме за невиконання розпорядження відповідача №1992 від 04.09.2018 року за період з 16.09.2018 року по 31.10.2018 року та за невиконання розпорядження №2428 від 31.10.2018 року за період з 15.11.2018 року по 28.11.2018 року.
Доводи апеляційної скарги, що незважаючи на скарги співробітників бригади №1 особистого характеру, жодних претензій до її роботи ніким не заявлено - непереконливі.
Відповідно положень ст.141 КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Створена позивачкою в бригаді №1 конфліктна ситуація, про яку йде мова в доповідній колективу на ім'я начальника дільниці, підписана працівниками в кількості 18 осіб, не свідчить про позитивні умови праці, які сприяють забезпеченню виконання поставленого плану та якості продукції.(т.1 а.с.221, 222)
Доводи апеляційної скарги, що, суд не врахував положення ч.2 ст.252-6 КЗпП, які передбачають, що колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення із складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівників виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених ст.40, 41 цього кодексу - не гуртуються на законі.
Організація праці на виробництві може бути різною: може бути бригада - як кооперація праці кількох робітників, що виконують загальну виробничу задачу, колективно відповідають за результат роботи і розподіляють заробіток за коефіцієнтами трудовитрат, а може бути бригадний поділ праці.
Вказана апелянтом норма закону внесена до кодексу згідно з Указом ПВР №7543-11 від 19.05.89 року та передбачає обов'язковість певної процедури, яка полягає в тому, що бригада створюється тільки на підставі наказу керівника за згодою працівників. Бригаді встановлюється робоча зона, яка охоплює технологічний процес або його відокремлену частину.
За бригадою закріплюється виробнича площа, обладнання, засоби праці, надаються виробничі ресурси і необхідна технічна документація. При цьому бригада несе відповідальність за надане їй технічне оснащення та інші засоби.
Так як кількість виробленої продукції залежить від різних показників працівників колективу, керівнику треба видати наказ про створення бригади, а також оформити Положення про бригаду і бригадира. У даних документах необхідно прописати загальні положення, права бригадира і права бригади.
Позивачка та представник третьої особи не надали суду доказів створення на підприємстві бригади правовідносини в якій регулюються вказаною нормою закону.
Бригада в якій працювала позивачка відноситься до бригадного поділу праці, який доцільно створювати при обслуговуванні великих і складних виробничих агрегатів; на потокових лініях для дотримання ритму роботи; виконанні комплексних робіт, які не можна враховувати окремо (вузлова збірка і загальний монтаж виробу при відсутності коопераційного складального процесу).
Доводи апеляційної скарги, що, суд не врахував відсутність згоди профспілкової організації на її звільнення не є переконливими.
Дійсно законодавець в ст.43 КЗпП передбачив захист працівника від зловживань роботодавця, шляхом отримання попередньої згоди виборного органу профспілки на розірвання трудового договору, проте, ч.7 вказаної статті зазначає, що рішення профспілкової організації повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Посилаючись на ст.43 КЗпП позивачка та її представники не довели в чому саме полягало обґрунтування рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору на яке не звернув уваги роботодавець та суд першої інстанції, яке могло потягти за собою прийняття рішення іншого за змістом.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За вказаних обставин доводи позивача про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції, позивачем не надано.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Вказані висновки в повній мірі узгоджуються з позицією відображеною в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 за №522/9541/1, які враховані колегією суддів апеляційної інстанції при постановленні вказаного рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст постанови виготовлено 22 березня 2021 року.
Керуючись ст.ст. 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: М.Ю. Лопатіна
Є.Є.Мальцева