22-ц/804/804/21
263/1976/16-ц
18 березня 2021 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 263/1976/16-ц
Номер провадження 22-ц/804/804/21
Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Мальцевої Є.Є., Попової С.А.
секретар - Сікора М.М.
сторони:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником
якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в особі представника Сафіра Ф.О.
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в особі представника Крилової Олени Леонідівни,
на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року, у складі судді Кияна Д.В.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в особі представника Сафіра Ф.О.,
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» в особі представника Сафіра Ф.О. (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» або Банк) звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 21267,62 доларів США та понесені судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 12 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №105588-cred, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 6000,00 доларів США строком до 11 червня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідачка повинена надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно договору.
Відповідачка взяті на себе зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв'язку з цим станом на 03 лютого 2016 року має заборгованість у розмірі 21267,62 доларів США, а саме: 4413,76 доларів США - заборгованість за кредитом, 15831,91 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до договору: 9,66 доларів США штраф (фіксована частина) та 1012,28 доларів США штраф (процентна складова).
По справі 12 вересня 2016 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області ухвалювалось рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8252,901 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом 4413,76 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом 15831,91 доларів США. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за сумою кредиту та нарахованими процентами скасовано, справу направлено у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Банком у позовній заяві порушується питання про стягнення з відповідача процентів за користування кредитним коштами за період з 12 грудня 2007 року по 03 лютого 2016 року у сумі 15831,91 доларів США. При цьому відповідно до умов кредитного договору строк повного погашення кредиту встановлений 11 червня 2009 року, що також підтверджується Додатком № 1 до кредитного договору, яким встановлено графік здійснення платежів за кредитним договором.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором, за період з 11 червня 2009 року по 03 лютого 2016 року, сума яких, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, складає 14 083,86 доларів США, оскільки право у банку нараховувати відсотки за кредитним договором припинилось 11 червня 2009 року.
Дійшовши такого висновку судом застосована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Позивачкою заявлено про застосування до спірних правових відносин позовну давність, на підставі чого просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи положення статті 261 ЦК України, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність за позовними вимогами в частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором за період з 11 червня 2009 року по 03 лютого 2016 року застосуванню не підлягає. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
Дійшовши зазначеного висновку судом застосована правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором та відсотками за період з 12 грудня 2007 року по 11 червня 2009 року, суд виходив з того, що останній платіж за кредитним договором відповідачем було здійснено у травні 2009 року, а строк повного виконання зобов'язань за кредитним договором встановлений у червні 2009 року. Відповідно трирічний строк позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, для позивача сплив в червні 2012 року.
Підстав для зупинення перебігу строку позовної давності або його переривання, судом не встановлено, позивачем, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, не заявлено та необґрунтовано поважності причин пропуску такого строку, у зв'язку із чим суд вважав необхідним застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та відсотками за період з 12 грудня 2007 року по 11 червня 2009 року, на підставі чого відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Дійшовши такого висновку судом враховано, що 23 січня 2012 року відбулось погашення заборгованості за тілом кредиту на суму 123,76 доларів США, та за відсотками за користування кредитом на суму 123,76 доларів США шляхом договірного списання грошових коштів, що передбачено умовами п.2.3.2 Кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту волевиявлення відповідача на погашення боргу, яке відбулось 23 січня 2012 року, чи знала відповідач про таке погашення та чи схвалила такі дії, сам відповідач заперечує зазначені обставини. За таких обставин суд прийшов до висновку, що таке погашенням заборгованості не призвело до переривання строку позовної давності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
21 січня 2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в особі представника Крилової О.Л. подало через суд першої інстанції апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванні норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідачку.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 лютого 2021 року визначений склад колегії суддів: Ткаченко Т.Б. - головуючий суддя (суддя -доповідач), Пономарьова О.М., Попова С.А.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в особі представника Крилової О.Л. залишена без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в особі представника Крилової О.Л. на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року підготовчі дії по справі закінчені, справу призначено до розгляду у загального позовного провадження з повідомлення учасників справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2021 року визначений склад колегії суддів: Ткаченко Т.Б. - головуючий суддя (суддя -доповідач), Мальцева Є.Є., Попова С.А.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга позивача, в особі представника ОСОБА_2 , мотивована тим, що судом не враховано умови договору, якими сторони погодили порядок розрахунку за договором, збільшений строк (п'ятирічний) строк позовної давності щодо стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, що передбаченого пунктом 5.7 кредитного договору, та дійшов помилкового висновку про сплив трирічного строку позовної давності на звернення позивача до суду з даним позовом в червні 2012 року, оскільки п'ятирічний строк позовної давності в даному випадку становив би до червня 2014 року.
Не враховано судом переривання відповідного строку позовної давності в зв'язку з частковим погашенням боргу, оскільки відповідно до умов пункту 2.3.3. кредитного договору, банк має право списувати грошові кошти з картрахунку позичальника, а також з поточних рахунків позичальника згідно п.2.2.3 при настанні строків платежів в розмірах належних до сплати банку сум, що мало місце 23 січня 2012 року.
Судом було встановлено, що погашення заборгованості мало місце шляхом договірного списання грошових коштів, що передбачено умовами пункту 2.3.2 кредитного договору, а тому відповідні дії пов'язуються коли визнання боргу здійснюється іншими суб'єктами, в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК», і на це була виражена воля боржника, яка надала свою згоду при укладенні договору на здійснення договірного списання.
Судом з цього приводу не застосовані правові висновки, висловлені в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц.
Відзив на апеляційну скаргу.
Відповідачка, відповідно до положень статті 360 ЦПК України, не скористалась своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 12 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №105588-cred, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6000 доларів США на термін до 11 червня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
АК КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», у зв'язку із чим на підставі рішення Єдиного акціонера банку від 21 травня 2018 року змінено найменування позивача з ПАТ КБ «Приватбанк» на АТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до п. 1.4 умов кредитного договору строк повного погашення кредиту встановлений 11 червня 2009 року, в порядку та на умовах, встановлених графіком погашення кредиту та відсотків (Додаток № 1 до договору).
Відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору №105588-cred від 12.12.2007 року, останній платіж за кредитним договором повинен був бути здійснений відповідачем 11 червня 2009 року.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №105588-cred від 12 грудня 2007 станом на 03 лютого 2016 року заборгованість позивача за кредитним договором становить 21267,62 доларів США, а саме: 4413,76 доларів США - заборгованість за кредитом, 15831,91 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до Договору: - 9,66 доларів США (фіксована частина), 102,28 доларів США (процентна складова).
Відповідно до виписки про рух грошових коштів по картковому рахунку на ім'я ОСОБА_1 , останній платіж за кредитним договором відповідачем здійснено 05 травня 2009 року на суму 25 доларів США, у графі «деталі операції» зазначено «погашення кредиту та/або відсотків по кредитному договору».
Крім цього, відповідно до зазначеної виписки про рух грошових коштів, 23 січня 2012 року відбулось погашення заборгованості за тілом кредиту на суму 123,76 доларів США, та за відсотками за користування кредитом на суму 123,76 доларів США, де у графі «деталі операції» зазначено «Head-Office», що свідчить про те, що таке погашення заборгованості мало місце шляхом договірного списання грошових коштів, що передбачено умовами п. 2.3.2 Кредитного договору.
Судом також встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року позовні вимоги Банку було задоволено часткового, стягнуто заборгованість за тілом кредиту та відсотками. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, відповідно до умов договору, було відмовлено. Оскільки рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року судом касаційної інстанції переглядалась лише в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, та відповідно були скасовані лише в цій частині, суд розглядає позовні вимоги позивача саме в цій частині.
2. Мотивувальна частина
Позиція Донецького апеляційного суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судове засідання суду апеляційної інстанції відповідачка не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.137).
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.
В апеляційному суді представник позивача - ОСОБА_3 надала пояснення, аналогічні доводам апеляційної скарги. Пояснив також, що 23 січня 2012 року, відповідно до умов Кредитного договору, за якими відповідачка доручила Банку списувати грошові кошти з усіх її рахунків, позивачем проведено списання коштів, які зараховані на погашення заборгованості за кредитом. Оскільки заперечень щодо списання коштів від відповідачки не надійшло, вважає, що вона погодилась зі списанням коштів та цим був перерваний строк позовної давності. З якого рахунку відповідачки були списані грошові кошти, пояснити не змогла.
Представник відповідачки - ОСОБА_4 пояснила, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, про застосування якого було заявлено в суді першої інстанції. Здійсненою Банком операцією по зарахуванню 23 січня 2012 року коштів, не був перерваний строк позовної давності, оскільки відповідачка не давала згоди на зарахування вказаних коштів, її не було повідомлено про здійснену Банком операцію та взагалі остання заперечує про те, що в АТ «ПРИВАТБАНК» на її ім'я були відкриті будь-які інші рахунки. Ті обставини, шо за умовами кредитного договору позичальник доручала Банку проводити договірне списання грошових коштів, не може свідчити про переривання строку позовної давності, оскільки Банк здійснив списання чи зарахування коштів, які не належать відповідачці, самостійно та остання будь-яких активних дій, які б свідчили про визнання боргу, не вчиняла.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Малервейн М.С., яка просила задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, заперечення представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає повністю.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
12 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір № 105588-CRED, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 6000,00 доларів США на строк до 11 червня 2009 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % річних у порядку і строки, встановлені Графіком погашення кредиту та процентів, який є невід'ємною частиною договору (т.1 а.с. 16 - 18).
З вказаного Графіку вбачається, що відповідачка (позичальник) зобов'язалась сплачувати Банку суму кредиту і проценти щомісячно у період з 18 січня 2008 року по 11 червня 2009 року у розмірах, зазначених в цьому графіку.
За умовами підпункту 2.2.5. пункту 2.2., підпункту 2.3.3. пункту 2.3 Кредитного договору позичальник доручає Банку, а Банк має право списувати грошові кошти з картрахунку позичальника, а також з поточних рахунків позичальника при настанні строків платежів, передбачених п.п. 1.4., 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4., 2.3.1., 2.3.8., 2.3.9., 3.1., 3.4. даного Договору в межах належних до сплати Банку сум.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору у неї утворилася заборгованість, яка за розрахунком Банку станом на 03 лютого 2016 року становить 21267,62 доларів США, та складається з заборгованості за кредитом 4413,76 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом 15831,91 доларів США, штрафів: 9,66 доларів США (фіксована частина), 102,28 доларів США (процентна складова) (т.1 а.с. 10).
Останній платіж відповідачкою за кредитним договором будо здійснено 05 травня 2009 року на суму 25 доларів США, що визнали сторони в судовому засіданні та підтверджується випискою про рух грошових коштів по картковому рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 (т.1 а.с. 60 - 135).
З зазначеної виписки також вбачається, що 23 січня 2012 року відбулось погашення заборгованості за тілом кредиту на суму 123,76 доларів США, та за відсотками за користування кредитом на суму 123,76 доларів США, де у графі «деталі операції» зазначено «Head-Office».
Представник відповідачки в суді категорично заперечувала про внесення зазначених сум на погашення кредиту відповідачкою ОСОБА_1 .
Представник позивача пояснила, що таке погашення заборгованості мало місце шляхом договірного списання грошових коштів, що передбачено умовами Кредитного договору.
З позовом АТ КБ «ПРИВАТБАННК» звернулось 22 лютого 2016 року (т.1 а.с.3, 4).
Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідачки 21 вересня 2020 року подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на те, що строк кредитування сторонами був визначений до 11 червня 2009 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення права Банка нараховувати відсотки за кредитним договором у вказаний строк, та вимоги Банку в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 11 червня 2009 року по 03 лютого 2016 року є безпідставними.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, згідно частини 1 статті 259 ЦК України, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 5.7. Кредитного договору сторони збільшили позовну давність та встановили строки позовної давності за вимогами, зокрема, про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, тривалістю 5 років.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.
Оскільки останній платіж за кредитним договором відповідачкою було здійснено у травні 2009 року, а строк повного виконання зобов'язань за кредитним договором визначений сторонами до 11 червня 2009 року, суд дійшов правильного висновку про пропуск Банком строку звернення до суду з даним позовом та застосував наслідки спливу строку позовної давності.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо пропуску Банком строку звернення до суду з даним позовом, апеляційний суд враховує збільшену сторонами позовну давність до 5 років, та приходить до висновку, що строк позовної давності для позивача сплив у червні 2014 року, а з позовом до суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось 22 лютого 2016 року.
Помилкове посилання в рішенні на трирічний строк позовної давності та на те, що він сплив для позивача у червні 2012 року, не призвело до ухвалення по справі неправильного рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що проведене Банком договірне списання грошових коштів, яке мало місце 23 січня 2012 року з направленням коштів на погашення заборгованості за кредитом та відсотками, не призвело до переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту волевиявлення ОСОБА_1 на погашення боргу або того, що остання схвалила такі дії позивача.
Аргумент апеляційної скарги про те, що позовна давність переривалася договірним списанням коштів 23 січня 2012 року колегія суддів відхиляє, оскільки договірне списання грошових коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання грошових коштів, і боржник, при цьому, не вчиняє будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховного Суду України у постанові від 08 листопада 2017 року по справі № 6-2891цс16.
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору, понесених АТ КБ «ПРИВАТБАНК» при подачі апеляційної скарги, не мається.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в особі представника Крилової Олени Леонідівни, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 22 березня 2021 року.
Судді: Т.Б.Ткаченко
Є.Є.Мальцева
С.А.Попова