ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
22.04.2010р.м.Київ№ 32/142-14/429-А
за позовом публічного акціонерного товариства "Квазар", м. Київ
до Міністерства промислової політики України
третя особа -1 Державне підприємство “Науково - дослідний інститут мікроприладів”
третя особа - 2Фонд державного майна України
за участю Генеральної прокуратури України, прокуратури м. Києва
про визнання недійсним наказу
Головуючий суддя Копитова О.С.
Судді Смирнова Ю.М.
Спичак О.М.
Секретар судового засідання Гергардт Т.В.
Представники сторін:
від позивача: Сидоренко В.А., предст., дов. № 40/А від 24.02.2010 року
від відповідача: не з'явився
від третьої особи -1: Черкасова Л.А., предст., дов. № 706 від 29.12.2009 року
від третьої особи -2: Легендзевич О.Ю. за довіреністю №706 від 29.12.2009
від прокуратури м. Києва: Розум С.М., посвідчення № 83 від 23.03.2010 року
На розгляді Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 32/142-14/429-А за позовом відкритого акціонерного товариства "Квазар" до Міністерства промислової політики України про визнання недійсними наказу № 68 від 07.09.2001 року “Про закріплення основних засобів (будівлі, споруди) за Державним підприємством “Науково - дослідний інститут мікроприладів”.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2002 року у справі № 32/142, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 року, позовні вимоги задоволено повністю.
13.10.2005 року до Вищого господарського суду України звернулась Генеральна прокуратура України з касаційним поданням № 05/2-12110-04 від 16.09.2005 року про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.06.2006 року рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2002 року по справі № 32/142 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 року скасовано, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду міста Києва справу № 32/142 прийнято до провадження суддею Калатай Н.Ф. присвоєно їй № 32/142 -14/429 -А та призначено попереднє судове засідання на 28.07.2006 року.
Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 06.08.2007 року, в зв'язку з переведенням судді Калатай Н.Ф. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду справу передано судді Копитовій О.С.
Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 20.09.2007 змінено склад суду та доручено здійснити розгляд справи № 32/142-14/429-А колегіально у наступному складі суддів: головуючий суддя: Копитова О.С., судді Євсіков О.О., Сулім В.В.
Ухвалою суду від 21.09.07р. колегією суддів у складі: головуючий суддя Копитова О.С., судді Євсіков О.О та Сулім В.В. прийнято справу №32/142-14/429-А до свого провадження та призначено розгляд справи на 25.10.07 року до 10-30.
Розгляд справи відкладався.
Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.09.2008 року змінено склад суду та доручено здійснити розгляд справи № 32/142-14/429-А колегіально у наступному складі суддів: головуючий суддя: Копитова О.С., судді Спичак О.М., Сулім В.В.
Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у зв'язку з обранням судді Суліма В.В. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду змінено склад суду та доручено здійснити розгляд справи № 32/142-14/429-А колегіально у наступному складі суддів: головуючий суддя: Копитова О.С., судді Спичак О.М., Смирнова Ю.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2010 року замінено позивача відкрите акціонерне товариство «Квазар»на публічне акціонерне товариство «Квазар».
21.04.2010 року з заявою про вступ у справу звернувся Заступник прокурора міста Києва.
Розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Звертаючись до суду з позовом позивач просив визнати наказ Міністерства промислової політики України від 07.09.2001 року № 68 недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що будівлі і споруди, вказані в наказі та закріплені за ДП НДІ Мікроприладів, окрім адміністративно-лабораторного корпусу та лабораторно-виробничого корпусу, є власністю ВАТ "Квазар". У зв'язку з тим, що згідно ст. 49 Закону України "Про власність" володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом, то виданням зазначеного наказу Міністерство промислової політики України перевищило свою компетенцію і порушило право власності ВАТ "Квазар" на своє майно.
Під час судового розгляду справи, позивач неодноразово змінював свої вимоги та остаточно просить суд визнати наказ Міністерства промислової політики України від 07.09.2001 року № 68 протиправним, тобто таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України з моменту його видання. При цьому позивач зазначає, що обставини корпоратизації державного підприємства заводу "Квазар" та створення на його базі ВАТ «Квазар» були предметом численних судових розглядів і рішення судів були прийняті на користь ВАТ «Квазар». Під час розгляду зазначених справ визнано виникнення прав власності ВАТ «Квазар»з моменту державної реєстрації на майно, зазначене у відомості розрахунку вартості будівель та споруд і передавальних пристроїв, доданої до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу заводу «Квазар», затвердженого наказом Мінмашпрому України від 31.03.1994 р. № 500. Факт належності майна ВАТ «Квазар», також підтверджено і у листі № 10/1-4-560 від 21.03.2000р. державного комітету промислової політики України, який є правонаступником колишнього Мінмашпрому України. Також, позивач зазначає, що в ході судового розгляду цієї справи ні відповідачем, ні третьою особою не надані докази визнання в судовому порядку факту неправомірності володіння майном ВАТ «Квазар». Крім того, позивач з посиланням на ч. 2 ст. 328 чинного Цивільного кодексу України стверджує, що позбавити права власності можливо тільки за рішенням суду. У Мінпромполітики України такого права немає, тому наказ № 68 "Про закріплення основних засобів (будівлі, споруди) за Державним підприємством науково-дослідним інститутом Мікроприладів (ДП НДІ МП)" від 07.09.2001 р. є недійсним з моменту його видання як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства і тому відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 06.10.2003 р. № 409 був правомірно скасований.
При цьому позивач вважає, що спірний наказ № 68 не завізований 2-ма управліннями, у т.ч. і юридичним управлінням Мінпромполітики України, тобто оформлений всупереч прийнятим локальним документам щодо оформлення наказів Міністерства промислової політики України.
Також, позивач вказує на те, що 02.09.2008 р. Вищий адміністративний суд України виніс ухвалу, якою було задоволено касаційну скаргу ВАТ «Квазар»стосовно скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2008 р. та залишено в силі постанову Господарського суду міста Києва від 05.04.2007 р. у справі № 38/9-А, якою було відмовлено ДП НДІ Мікроприладів у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказу Мінпромполітики України від 06.10.2003 р.№409, яким скасовано спірний наказ. Таким чином, зазначеним рішенням, залишаючи наказ Мінпромполітики України від 06.10.2003 р. № 409 легітимним, Вищим адміністративним судом України фактично було підтверджено протиправність видання наказу того ж міністерства від 07.09.2001 р. № 68.
Відповідач під час первісного розгляду справи позовні вимоги не визнавав, вважаючи, що корпоратизація і приватизація заводу «Квазар»в 1994 році здійснювалась з порушенням вимог чинного законодавства, при виданні наказу № 68 від 07.09.01 відповідач діяв в межах власної компетенції, після визнання недійсним у судовому порядку Договору купівлі-продажу повного пакету акцій ВАТ "Квазар" № КПП-118 від 05.06.96 позивач на цей час юридично не володіє. В основу оспорюваного наказу лягли Акт і Відомість від 24.10.00, складені за результатами роботи створеної відповідачем комісії щодо перевірки належності території і ДП НДІ Мікроприладів згідно Генерального плану його забудови.
В подальшому відповідачем було видано новий наказ № 409 від 06.10.2003року, яким відповідач визнав неправомірним і таким, що суперечить чинному законодавству виданий ним 07.09.2001 року наказ № 68 та скасував його з моменту видання.
Під час нового розгляду справи, відповідач спочатку підтримав позовні вимоги (т. 5 арк. спр. 29), в подальшому подав пояснення в яких проти позову заперечував та просив відмовити позивачу в задоволенні позову в зв'язку з відсутністю предмету спору (т.5 арк. пр. 117). Після поновлення провадження по справі та прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали від 02.09.2008 року по справі № 38/9-А відповідач в судові засідання не з'являвся, заявив клопотання про розгляд справи без участі представників міністерства та просив прийняти рішення за наявними матеріалами на розсуд суду. При цьому, в своїх поясненнях відповідач наголосив, що спірний наказ є скасованим з моменту його прийняття.
Третя особа - 1 - Державне підприємство науково-дослідний інститут мікроприладів проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі.
Третя особа - 2 -Фонд державного майна України надав пояснення по справі, просив суд їх врахувати та прийняти рішення за наявними матеріалами.
Проти задоволення позовних вимог в повному обсязі заперечувала Генеральна прокуратура України та прокуратура міста Києва.
В судовому засіданні 22.04.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників, що надавались в судових засіданнях, суд -
07.09.01 Міністерством промислової політики України (відповідач) видано наказ № 68 "Про закріплення основних засобів (будівлі, споруди) за Державним підприємством науково-дослідним інститутом мікроприладів (ДП НДІ МП)" (надалі по тексту Наказ № 68, спірний наказ), яким за Державним підприємством НДІ Мікроприладів закріплені на правах повного господарського відання будівлі і споруди відповідно до "Відомості об'єктів, що належать державному підприємству НДІ Мікроприладів згідно Генерального плану забудови", затвердженої першим заступником Голови Державного комітету промислової політики України В.Г.Падалко від 24.10.00.
Не погоджуючись з зазначеним наказом, позивач звернувся з позовом про визнання його недійсним до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2002 року у справі № 32/142, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 року, позовні вимоги задоволено повністю.
Відповідачем, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2002 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 року оскаржені в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
06.10.2003 року Міністерством промислової політики України було видано наказ № 409 «Про скасування наказу Мінпромполітики України від 07.09.2001 року № 68 «Про закріплення основних засобів (будівлі, споруди) за Державним підприємством науково-дослідним інститутом мікроприладів (ДП НДІ МП)»»(надалі по тексту Наказ 409). Зазначеним наказом (п.1) скасовано з моменту видання Наказ №68 від 07.09.2001 року (спірний наказ), як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства з моменту його видання.
Державне підприємство науково-дослідний інститут мікроприладів, не погодилось з прийняттям Міністерством промислової політики Наказу № 409 та оскаржив його в судовому порядку.
Постановою господарського суду м. Києва від 05.04.2007 року в позові про визнання Наказу № 409 незаконним відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.09.2008 року зазначена постанова залишена без змін. Верховним судом України за винятковими обставинами ухвала Вищого адміністративного суду України від 02.09.2008 року не переглядалась.
Таким чином, станом на день прийняття постанови Наказ № 68, на визнанні протиправним, тобто таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України з моменту його видання, наполягає позивач, скасований самим відповідачем 06.10.2003 року Наказом № 409.
На час звернення позивача з позовом до суду в 2002 році розгляд такої категорії спорів був підвідомчий господарським судам України, підсудний господарському суду міста Києва та розглядався за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України (надалі кодекс в редакції, що діяла в спірний період).
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Матеріалами справи встановлено, що в 2002 році, після видачі Міністерством промислової політики України спірного наказу, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання його недійсним, обґрунтовуючи позов перевищенням відповідачем своїх повноважень, що потягло за собою порушення прав позивача, а саме порушення його права власності на майно.
В подальшому, як встановлено вище, відповідач скасував спірний наказ з моменту видачі та відповідно відновив права позивача, які на його думку були порушені зазначеним наказом.
Таким чином, після скасування відповідачем спірного наказу між сторонами фактично відсутній спір, що підлягає вирішенню в судовому порядку щодо законності видачі Наказу № 68, а відповідно відсутній предмет спору по справі № 32/142-14/429.
Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України якщо відсутній предмет спору господарський суд припиняє провадження по справі.
01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України і відповідно до п. 6 Розділу VІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу новий розгляд справи № 32/142-14/429 здійснюється господарським судом міста Києва за правилами встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
В даному випадку господарський зважає на всі доводи позивача наведені в позові, додаткових поясненнях та уточненнях позовних вимог, факти встановлені висновком судової експертизи, однак приймає до уваги і той факт, що станом на день прийняття рішення, фактично відсутній предмет спору між позивачем та відповідачем по справі № 32/142-14/429, спірний наказ скасований відповідачем 06.10.2003 року.
За таких обставин, суд вважає, що станом на день прийняття постанови права позивача, про порушення яких він зазначає, відповідачем не порушені і відповідно не потребують захисту в судовому порядку. Відповідач видав Наказ № 409 від 06.10.2003 року, яким визнав наказ № 68 від 07.09.2001 року таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та скасував його. При цьому суд враховує, що спірний наказ скасований відповідачем, саме з моменту його видання. Згідно матеріалів справи Наказ № 409 є чинним станом на день прийняття постанови.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що чинний на сьогоднішній день Кодекс адміністративного судочинства України не містить відповідних положень щодо припинення провадження по справі тотожних ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Відсутність предмету спору на день прийняття рішення не є підставною і для закриття провадження по справі згідно ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач не довів суду, яким саме чином порушені відповідачем права та охоронювані законом інтереси позивача на дату прийняття постанови, при тому, що Наказ № 68 від 07.09.2001 року, який позивач просить суд визнати протиправним, тобто таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України з моменту його видання, скасований відповідачем, ще 06.10.2003 року саме, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України і саме з моменту його видання.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 6, 24, 71, 94, 97, 157, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Ю.М. Смирнова
О.М. Спичак