Справа № 766/25388/19
н/п 4-с/766/34/21
18 березня 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Майдан С.І.,
при секретарі Романенко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просила визнати незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Херсонській області Лепської Аліни Володимирівни, щодо винесення постанови накладення штрафу від 09.12.2019 року за виконавчим провадженням №53370979; визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу від 09.12.2019 року за виконавчим провадженням №53370979.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області перебуває виконавче провадження №53370979 з виконання виконавчого листа №667/2146/15-ц, виданого Херсонським міським судом Херсонської області від 11.11.2016 року про зобов'язання ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 та встановити що недільне спілкування з дитиною. 09.12.2019 року державним виконавцем Лепською А.В. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у зв'язку з начебто перешкоджанням заявником, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у побаченні з дитиною - ОСОБА_3 . Заявник вважає постанову про накладення штрафу від 09.12.2019 року протиправною, а дії державного виконавця - незаконними. 08.12.2019 року, за місцем проживання ОСОБА_3 , державним виконавцем було складено акт, яким зафіксовано факт побачення ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 . Донька ОСОБА_4 категорично відмовилась у спілкуванні з ОСОБА_2 . Проте, заявник всіляко сприяла зустрічі ОСОБА_4 з батьком, у т.ч. привела доньку на побачення, підтримувала її на зустрічі та взагалі ніяким чином не створювала жодних перешкод у побаченні дитини з батьком. Вмовляння ОСОБА_1 про те, щоб залишитися на побаченні - не допомогли, тому зустріч довелося закінчити з метою запобігання примушення дитини до контакту з ОСОБА_2 та травмування дитячої психіки. Заявник зазначила, що відсутність добровільного волевиявлення дитини спілкуватися з батьком не є перешкоджанням батьку у здійсненні його прав та обов'язків. У вищезазначеному акті не вказано жодної об'єктивної причини, яка б свідчила про перешкоджання ОСОБА_1 у побаченні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відтак, рішення у справі №667/2146/15-ц виконується належним чином. Заявник не має наміру перешкоджати спілкуванню ОСОБА_2 з донькою, свідчення ОСОБА_2 є хибними, складений акт перешкоджання у відвідуванні дитини є неправдивим, а постанова про накладення штрафу від 09.12.2019 року протиправною.
Ухвалою суду від 24.12.2019 року залишено скаргу без руху для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 29.01.2020 року прийнято скаргу до розгляду.
Представник заявника в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про відкладення судового засідання.
Заявник в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, просила відмовити у задоволенні скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заінтересовані особи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка належно повідомлених учасників не перешкоджає розгляду скарги за суттю, суд ухвалив розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Закону України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом.
Отже, ч.2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Крім того, слід враховувати, що за вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Саме така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №754/2223/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18) та у справі № 127/9870/16- ц (провадження № 14-166 цс 18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18).
З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що скарга з такими вимогами не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Крім того, до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Таким чином, скарга ОСОБА_1 про визнання незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Херсонській області Лепської Аліни Володимирівни щодо винесення постанови накладення штрафу від 09.12.2019 року за виконавчим провадженням №53370979, визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу від 09.12.2019 року за виконавчим провадженням №53370979, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст.255, ст.256 ЦПК України, суд
ухвалив:
Закрити провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області в порядку ст. 355 ЦПК України.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вр учена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: С.І.Майдан