ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/6326.04.10
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 14562,50 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники :
Від позивача ОСОБА_3 -представник на підставі довіреності № 291 від 22.01.2010 р.
Від відповідача ОСОБА_4 - представник на підставі довіреності № 813 від 12.04.2010 р., ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідача) заборгованості в розмірі 14 562,50 грн. на підставі Договору постачання товарів від 22.11.2007 року, з яких: 8701,00 грн. основного боргу, 1900,00 грн. додаткових витрат на правову допомогу, 170,00 грн. витрат на здійснення нотаріальних дій, 3500,00 грн. втраченої вигоди, 391,50 грн. штрафних санкцій за період з 12.08.2009 р. по 28.01.2010 р. на підставі ч. 1 ст. 229, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи: державне мито у сумі 146,00 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, проте, останній зобов'язання по оплаті поставленого товару виконав з порушенням встановленого договором строку та не повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 р. порушено провадження у справі № 39/63 та призначено справу до розгляду на 29.03.2010 р. о 10:20 год.
Представник позивача в судовому засіданні подав документи на виконання вимог ухвали суду, а саме: письмові пояснення, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців серії АА № 052787 щодо позивача станом на 25.03.2010 року, довідку про відкриття банківського рахунку, повідомлення про можливість розгляду справи у відкритому судовому засіданні, повідомлення про відсутність справ із даного спору між сторонами цієї справи, про цей же предмет і з тих же підстав.
Відповідно до вищезазначених письмових пояснень позивач, зокрема, зазначив у якості підстави для нарахування штрафних санкцій ч. 1 ст. 229, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України. Крім того, позивач визначив ціну позову у сумі 12592,50 грн. та зазначив, що вказана у позові ціна позову у сумі 14562,50 грн. є помилковою з огляду на включення позивачем до її складу витрат на правову допомогу та витрат на здійснення нотаріальних дій, які відповідно до ст. 44 ГПК України відносяться до судових витрат.
Представник позивача в судовому засіданні 29.03.2010 р. надав усні пояснення, відповідно до яких підтримав позовні вимоги у загальній сумі 12592,50 грн., з яких: 8701,00 грн. основного боргу, 3500,00 грн. втраченої вигоди, 391,50 грн. штрафних санкцій за період з 12.08.2009 р. по 28.01.2010 р. на підставі ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Представник відповідача в судове засідання 29.03.2010 р. не з"явився, 29.03.2010 року через відділ діловодства суду надіслав телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 12.04.2010 р. о 12:00 год.
Представник відповідача в судове засідання 12.04.2010 р. з»явився, на виконання вимог попередніх ухвал суду подав відзив на позовну заяву від 12.04.2010 р., відповідно до якого позовні вимоги не визнав з огляду на наступне:
Відповідач, посилаючись на п. 5.1 Договору, вважає, що фактично позовні вимоги грунтуються лише на сумі поставленого відповідачеві товару, який на теперішній час позивач вважає фактично проданим, тоді як доказів щодо реалізації поставленого товару позивач суду не надав, а пропозиції відповідачу здійснити повернення товару - не надавав.
Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що акт звірки станом на 29.09.2009 р. був підписаний відповідачем під впливом похибки.
Відповідач також зазначив, що позивач необгрунтовано та безпідставно здійснив переоцінку суми поставленого товару станом на 12.11.2008 р. та 18.02.2009 р., а також переоцінку сум поверненого товару на вище зазначені дати, не надав суду розрахунок цих переоцінок та правові підстави здійснення донарахувань. З урахуванням наведеного, відповідач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України просив визнати недійсним акт звірки станом на 29.09.2009 р., як такий, що суперечить чинному законодавству України та умовам Договору постачання товарів від 22 листопада 2007 року.
Що ж до стягнення з відповідача 3500,00 грн. неотриманого позивачем прибутку, то така вимога, на думку відповідача, також не підлягає задоволенню у зв»язку з її необґрунтованістю та недоведеністю, фактично наведена сума неотриманого позивачем прибутку визначена позивачем на власний розсуд, відповідний її розрахунок суду не наданий.
В судовому засіданні 12.04.2010 р., відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 26.04.2010 р. о 12:10 год.
В судовому засіданні, призначеному на 26.04.2010 р., за згодою представників сторін, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
22 листопада 2007 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач), визначеним як Постачальник, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (відповідач), визначеною як Одержувач, було укладено Договір постачання товару (надалі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався постачати товари згідно замовлень відповідача в обумовлений термін, а відповідач приймати замовлений товар згідно інструкцій П-6,П-7 по кількості та якості.
Згідно п. 4.1 Договору визначено, що ціна товару визначається в накладних на товар згідно попередньої домовленості між сторонами.
Відповідно до п. 5.1 Договору сторони узгодили порядок оплати вартості товарів, що надійшли згідно умов даного договору, а саме: шляхом перерахування грошових коштів на р/р Постачальника (позивача) кожні 10 днів за фактично проданий товар.
На твердження позивача, ним на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 42025,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 8/006 від 24.01.2008 року; № 0102 від 21.12.2007 року; № 0103 від 21.12.2007 року; № 8/031 від 26.02.2008 року; № 8/047 від 25.03.2008 року; № 8/088 від 15.05.2008 року; № 8/089 від 15.05.2008 року; № 8/180 від 21.08.2008 року; № 8/181 від 21.08.2008 року; № 8/207 від 17.09.2008 року; № 8/208 від 17.09.2008 року; № 8/236 від 04.10.2008 року № 8/237 від 04.10.2008 року, а також видатковими накладними № 9/062 (переоцінка) від 18.02.3009 року; № б/н (нова ціна) на залишки від 12.11.2008 року.
Поставлений позивачем товар, у зв'язку з неможливістю його оплати, був частково повернутий відповідачем на загальну суму 12354,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (повернення) № ВП - 0000050 від 22.03.2008 року; № ВП - 0000067 від 14.05.2008 року; № ВП- 0000022 від 16.02.2009 року; № ВП-0000060 від 25.02.2009 року; №ВП-0000061 від 04.06.2009 року.
Позивач зазначив, що станом на 10.08.2009 року, відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на суму 20970,00 грн. Після 10.08.2009 року відповідач взагалі припинив оплату за поставлений товар.
З урахуванням наведеного, заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товар становить 8701,00 грн. (42025,00 грн. -12354,00 грн. - 20970,00 грн. = 8701,00 грн.), що також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків з контрагентом: ФОП ОСОБА_2 маг. «Лімпопо» станом на 29.09.2009 року.
Вищезазначені видаткові накладні, видаткові накладні з урахуванням переоцінки та нової ціни, видаткові накладні на повернення товару, акт звірки взаєморозрахунків від 29.09.2009 р. підписані уповноваженими представниками сторін, копії цих документів знаходяться в матеріалах справи.
02.12.2009 року позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з Претензією про здійснення розрахунків від 02.12.2009 р. , в якій зазначив про наявність у відповідача заборгованості за Договором постачання товару від 22.11.2007 р. у сумі 8701,00 грн. та просив оплатити кошти у зазначеній сумі в 5-ти денний строк з дня її отримання.
08.12.2009 року відповідачем було отримано вищенаведену претензію, про що свідчить підпис відповідача безпосередньо на цій претензії та напис щодо здійснення розгляду претензії протягом 30 календарних днів.
Окрім цього, в підтвердження визнання боргу у сумі 8701,00 грн., відповідачем було підписано Платіжну вимогу - доручення № 000001 від 02.12.2009 року та надано її позивачу.
Проте, станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач заборгованість за Договором постачання товару від 22.11.2007 р. у сумі 8701,00 грн. позивачу не оплатив.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Наведене свідчить, що фактично між сторонами по справі укладений договір поставки (Договір постачання товару від 22.11.2007 р.), а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 ЦК України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 545 Цивільного кодексу України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Частиною 8 ст. 193 Господарського кодексу України також визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.
Згідно ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару є видаткові накладні.
Отже, зібрані у справі докази, а саме: вищенаведені видаткові накладні, видаткові накладні з урахуванням переоцінки та нової ціни, видаткові накладні на повернення товару, акт звірки взаєморозрахунків від 29.09.2009 р., які підписані уповноваженими представниками сторін, приймаються судом у якості належних доказів отримання уповноваженим представником відповідача товару на суму 42025,00 грн., а рівно у якості доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 8701,00 грн.
При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо підписання ним акту звірки взаєморозрахунків станом на 29.09.2009 р. під впливом похибки, оскільки фактично акт містить підпис уповноваженої особи відповідача, тоді як відповідачем не зазначено ані правової природи зазначеної похибки, ані її змісту (у чому саме виражається і чого стосується така похибка не вказано (видаткових документів, ціни, дати поставки товару, повноважень особи, що підписала акт, тощо)), не вказано також істотність значення цієї похибки відповідача. А рівно, у суду відсутні правові підстави для визнання недійсним акту звірки взаєморозрахунків станом на 29.09.2009 р., оскільки відповідачем також не вказано в чому саме цей акт суперечить чинному законодавству України та умовам Договору постачання товарів від 22.11.2007 року. До того ж, суд звертає увагу, що у пункті 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України викладено право господарського суду, яким його наділено при прийнятті рішення, визнати недійсним повністю чи в певній частині пов»язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. Предметом спору у справі № 39/63 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є стягнення заборгованості в загальному розмірі 12592,50 грн., а підставою цього позову є Договір постачання товарів від 22.11.2007 року. Акт звірки взаєморозрахунків станом на 29.09.2009 р. за своєю правовою природою не є договором, пов»язаним із предметом позову, тоді як акт звірки взаєморозрахунків є підтвердженням сторонами факту існування заборгованості. Суд також зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним правопідтверджуючим документом, на підставі якого встановлюється виконання зобов'язання із поставки товару. Отже, виконання зобов'язання із поставки товару встановлюється саме на підставі первинних правопідтверджуючих документів, зокрема, у спірному випадку - вищенаведених видаткових накладних, видаткових накладних з урахуванням переоцінки та нової ціни, видаткових накладних на повернення товару.
Не приймаються до уваги також і твердження відповідача, що позивач необгрунтовано та безпідставно здійснив переоцінку суми поставленого товару станом на 12.11.2008 р. та 18.02.2009 р., а також переоцінку сум поверненого товару на вище зазначені дати, оскільки факт підписання відповідачем вищенаведених видаткових накладних з урахуванням переоцінки та нової ціни, видаткових накладних на повернення товару свідчить про узгодження таких дій сторін.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата вартості товарів, що надійшли згідно умов Договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на р/р Постачальника (позивача) кожні 10 днів за фактично проданий товар.
По матеріалам справи встановлено, що відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на суму 20970,00 грн., а після 10.08.2009 року оплата товару була припинена.
Суд погоджується з доводами позивача, що фактично позовні вимоги грунтуються на сумі поставленого відповідачеві товару, який на теперішній час позивач вважає фактично проданим. Дійсно, докази щодо реалізації поставленого товару позивачем до позовної заяви не залучені та в судовому засіданні не названі.
Проте, суд звертає увагу і на той факт, що відповідач також не назвав та не надав суду доказів того, що спірний товар станом на час слухання справи в суді не реалізований, а рівно не довів суду твердження, що у відповідача не виник обов»язок щодо оплати спірного товару.
З огляду на наведене суд вважає, що у спірному випадку підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Фактично в матеріалах справи міститься Претензія про здійснення розрахунків від 02.12.2009 р., відповідно до якої позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату 8701,00 грн. заборгованості за Договором постачання товару від 22.11.2007 р. Крім того, 08.12.2009 року відповідачем було отримано наведену претензію, що підтверджується підписом та написом відповідача безпосередньо на цій претензії (копія претензії наявна в матеріалах справи).
Вищенаведена Претензія про здійснення розрахунків від 02.12.2009 р. приймається судом у якості доказу звернення позивача до відповідача з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України
Враховуючи направлення позивачем Претензії про здійснення розрахунків від 02.12.2009 р. та отримання останньої відповідачем 08.12.2009 р., а також норму ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд приходить до висновку, що дату отримання названої претензії відповідачем (08.12.2009 р.) слід вважати датою пред'явлення позивачем вимоги про виконання боржником обов'язку згідно приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Таким чином, відповідач по справі повинен був виконати обов'язок по оплаті поставленого товару у розмірі 8701,00 грн. у семиденний строк з 08.12.2009 р. та до 15.12.2009 р.
З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов'язання щодо оплати товару, поставленого відповідачу на підставі Договору, станом на час вирішення спору є таким, що настав. При цьому, днем настання прострочки виконання грошового зобовЧязання з боку відповідача вважається 16.12.2009 р.
За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8701,00 грн. заборгованості за спірний товар визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.
Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 3500,00 грн. Збитками позивач визначає неодержаний ним прибуток (втрачену вигоду) за період з 12.08.2009 р. по 28.01.2010 р. з огляду на те, що з вини відповідача (несплата останнім заборгованості у сумі 8701,00 грн.) позивач пів року не міг закупити нову партію товару, внаслідок чого не отримав прибуток в сумі 3500,00 грн.
Вимоги позивача про відшкодування збитків (упущеної вигоди) задоволенню не підлягають виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько -правову відповідальність лише за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Збитками, у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України, є:
втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:
- протиправної дії чи бездіяльності особи;
- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;
- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;
- вини боржника.
Фактично позивачем доведено суду лише протиправність дій відповідача щодо несплати заборгованості у сумі 8701,00 грн. за спірним Договором. Однак, позивачем не доведено суду наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача та збитками позивача, сума яких визначена позивачем на власний розсуд, без надання доказів на її підтвердження та відповідного розрахунку.
Щодо вини, то у цивільному праві діє презумпція вини особи, яка вчинила правопорушення. При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування (немайнової) шкоди»визначено, що у позовній заяві про відшкодування шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується..
Суд також враховує, що позивач є суб'єктом господарювання, а отже здійснює господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Господарська діяльність здійснюється позивачем самостійно, з власної ініціативи, систематично, на власний ризик. Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що заборгованість відповідача за спірним договором у сумі 8701,00 грн. та у спірний період була для позивача єдиним можливим джерелом для здійснення закупки нової партії товару.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 3500,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 391,50 грн. штрафних санкцій за період з 12.08.2009 р. по 28.01.2010 р. на підставі ч. 1 ст. 229, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, то вони задоволенню також не підлягають з огляду на наступне:
Частиною 1 статті 229 ГК України передбачено, що учасник господарських правовідносин у разі порушення ним грошового зобов»язання, окрім відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов»язання, повинен також сплати штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.
Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Вказаною нормою передбачено порядок встановлення розміру штрафних санкцій, а не саму штрафну санкцію, яка в Договорі постачання товару від 22.11.2007 р. сторонами не визначена.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 391,50 грн. штрафних санкцій за період з 12.08.2009 р. по 28.01.2010 р. на підставі ч. 1 ст. 229, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача додаткових витрат, а саме: сплачених позивачем за надання правової допомоги ТОВ «Юридична компанія «Тріо»у розмірі 1900,00 грн. відповідно до Договору № 01/12 про надання правової допомоги від 01.12.2009 р. та квитанції до прибуткового касового ордеру № 29119 від 25.01.2010 р., а також витрат по оплаті нотаріальних послуг за посвідчення довіреності на представника на суму 170,00 грн., що підтверджується Довідкою № 8 від 22.01.2010 р. приватного нотаріуса ОСОБА_6 про отримання цих коштів, визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Стаття 28 ГПК, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.
Водночас у вирішенні питань, пов»язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді, слід враховувати таке.
За приписом частини третьої статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Відповідно до статті 2 Закону України від 19 грудня 1992 року № 2887-XII «Про адвокатуру»адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Приписами вищеназваного Закону України також встановлено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Таким чином, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь -яких представників (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 10.12.2007 № 01-8/963).
У тексті позовної заяви у якості обґрунтування щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 1900,00 грн. за правову допомогу позивач посилався на укладений ним з ТОВ «Юридична компанія «Тріо» (надалі -Виконавець) Договір № 01/12 від 01.12.2009 р., у п. 1.1 якого узгоджено надання правової допомоги Виконавцем позивачу, що полягає у представництві прав та інтересів позивача у всіх державних та недержавних установах з приводу стягнення боргу за оплату товару по Договору постачання товарів від 22.11.2007 р.
Зі змісту позовної заяви та наданих до неї додатків випливає, що договір (угода) позивача та з адвокатським об'єднанням чи адвокатом не укладався.
Отже, фактично здійснені позивачем витрати у сумі 1900,00 грн. є витратами, пов»язаними з наданням йому «правової допомоги». До того ж суд звертає увагу, що у «підставі»квитанції до прибуткового касового ордеру № 29119 від 25.01.2010 р. про сплату 1900,00 грн. зазначено «за надання правової допомоги», однак не конкретизовано ані договір, на підставі якого надавалась така правова допомога, ані з якого приводу вона надавалась (стягнення боргу за яким саме договором теж не вказано). А тому, суду не доведено здійснення позивачем оплати у сумі 1900,00 грн. саме за надання правової допомоги ТОВ «Юридична компанія «Тріо»стосовно розгляду у господарському суді справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за поставлений товар на підставі Договору постачання товарів від 22.11.2007 р.
Вимоги про стягнення з відповідача витрат по оплаті нотаріальних послуг за посвідчення довіреності на представника на суму 170,00 грн., які позивач підтверджує Довідкою № 8 від 22.01.2010 р. приватного нотаріуса ОСОБА_6, також визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню, оскільки їх правовий зміст не можна визначити як «інші витрати, пов»язані з розглядом справи».
Відповідно до Роз»яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»до інших витрат в розумінні ст. 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК України).
Отже, під «іншими витратами, пов»язаними з розглядом справи»слід вважати такі витрати, які виникають після порушення справи, в процесі розгляду останньої в суді та пов»язані з розглядом саме цієї справи. Тоді як, відповідно до наведеної довідки від 22.01.2010 р., позивачем 170,00 грн. сплачені за посвідчення довіреності до порушення провадження у справі № 39/63, а безпосередньо з самої довіреності від 22.01.2010 р. не випливає уповноваження позивачем певних осіб саме стосовно представлення його інтересів в суді саме по справі № 39/63.
Суд також враховує положення ч. 5 ст. 28 ГПК України, відповідно до яких громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. А отже, позивач не був позбавлений права здійснити своє представництво в суді особисто.
За таких обставин, відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в частині держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інших витрат, які могли б бути віднесені до судових (ст. 44 ГПК України), судом не встановлено, а тому розподіл таких не можливий.
Крім того, відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру -1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Загальна сума заявлених вимог позивача з урахуванням визначеної ним вірної ціни позову становить 12592,50 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 125,93 грн. Квитанцією від 28.01.10 р. позивач перерахував державне мито на загальну суму 146,00 грн.
Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 20,07 грн. (146,00 грн. - 125,93 грн. = 20,07 грн.).
Керуючись ст.ст. 14, 22, 202, 205, 207, 525, 526, 530, 545, 599, 610, 612, 614, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 229, 230, 231, 265 ГК України, ст.ст. 22, 33, 34, 44, 47, 48, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_2; рахунок НОМЕР_3, НОМЕР_4 в Київській філії «ПриватБанку», МФО 321842) 8701,00 грн. (вісім тисяч сімсот одну гривню 00 коп.) основного боргу, 87,01 грн.(вісімдесят сім гривень 01 коп.) держмита та 163,07 грн. (сто шістдесят три гривні 07 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_2; рахунок НОМЕР_3, НОМЕР_4 в Київській філії «ПриватБанку», МФО 321842) з Доходу державного бюджету 20,07 грн. (двадцять гривень 07 коп.) державного мита, перерахованого квитанцією від 28.01.2010 р.
5. Видати накази.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного тексту рішення: 29.04.2010 р.