ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/32926.04.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Музична Видавнича Група»
до Телерадіокомпанії «Студія 1+1»у формі товариства з обмеженою відповідальністю
про виплату компенсації за порушення виключних майнових авторських прав у
розмірі 75600,00 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники:
Від позивача: Кваша О.О. (за довіреністю № б/н від 06.04.2010р.)
Від відповідача: Варічева Л.С. (за довіреністю № б/н від 10.03.2006р.)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Музична Видавнича Група»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Телерадіокомпанії «Студія 1+1»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач), в якому просить суд зобов'язати відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача у розмірі 75600,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення норм чинного законодавства України та виключного майнового авторського права на музичні твори (пісні) «Улетаю»(автор музики і тексту Серкебаєв Б.Є.), «Иностранец»(автор музики і тексту Меладзе К.Ш.), «Лучик мой любимый»(автор музики і тексту Меладзе К.Ш.), що належить позивачу на підставі субвидавничого договору № 4001/07 від 22.12.2006р., підписаного між позивачем та ТОВ «Перше Музичне Видавництво», відповідачем були неправомірно без отримання дозволу та виплати авторської винагороди використані вказані музичні твори (пісні) шляхом здійснення їх публічного сповіщення в ефірі телевізійного каналу «1+1»25.07.2009р. о 16 год. 50 хв., що було зафіксовано актом проведення фіксації від 27.07.2009р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.10.2009р. порушено провадження у справі № 39/329 та призначено справу до розгляду на 06.11.2009р. о 10:00.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.11.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 30.11.2009р. о 10:40.
В судовому засіданні 30.11.2009р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем неналежним чином сформульовано предмет та підставу позову, оскільки позивач називає в позові як телепередачу «Новая волна», так і музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», однак не зрозуміло, яке відношення до аудіовізуального твору «Новая волна»має позивач та майнові права позивача на використання якого саме твору порушені. Відповідач стверджує, що не має можливості перевірити, чи транслювалися у його ефірі аудіовізуальний твір «Новая волна»та музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», оскільки згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»телерадіоорганізація повинна зберігати запис телепередач, які вона транслювала, протягом 14 днів з моменту їхнього виходу в ефір. Крім того, відповідач зазначив, що наданий суду позивачем запис трансляції музичних творів «Улетай», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»не може бути належним доказом, оскільки він створений самим позивачем, який не відноситься до визначеного законодавством органу, що має право здійснювати фіксацію порушень у сфері інтелектуальної власності.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.11.2009р., відповідно до ст.ст. 38, 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору продовжено, розгляд справи відкладено на 25.01.2010р. о 09:50, витребувано у Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення запис передачі «Новая волна», яка транслювалася 25.07.2009р. на телеканалі «1+1».
14.01.2010р. Національною Радою України з питань телебачення та радіомовлення через відділ діловодства суду у відповідь на запит суду № 06-37.1/ від 30.11.2009р. надано лист за вих. № 10/15 від 11.01.2010р., в якому зазначено, що у зв'язку з обмеженим терміном зберігання відеоматеріалів не має можливості надати запис передачі «Новая волна», яка транслювалася 25.07.2009р. на телеканалі «1+1».
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.01.2010р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.02.2010р. об 11:10.
В судовому засіданні 08.02.2010р. представник відповідача подав письмові пояснення щодо позову, в якому зазначив, що ТОВ «Українська Музична Видавнича Група»не є належним позивачем по справі, оскільки не підтвердило своїх повноважень щодо володіння виключними майновими авторськими правами на публічне сповіщення музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»з огляду на те, що ним не надані докази того, які саме музичні твори увійшли до каталогу, права на використання якого позивач отримав згідно субвидавничого договору № 4001/07 від 22.12.2006р., а також зважаючи на те, що дія вказаного субвидавничого договору закінчилась 31.12.2008р.
Представник позивача надав письмові заперечення на відзив, в яких вказав, що предметом позову є музичні твори, виключні майнові права на які належать позивачу, а також зазначив, що відповідач не зберіг запис трансляції передачі «Новая волна»в порушення вимог ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», оскільки позивач направляв на адресу відповідача скаргу від 28.07.2009р. з проханням зберегти вказаний запис трансляції. Крім того, позивач пояснив, що ніколи не здійснював і не здійснює моніторинг дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності, а здійснив фіксацію факту порушення його авторського права відповідно до Конституції України, Законів України «Про інформацію»та «Про авторське право та суміжні права».
В судовому засіданні, призначеному на 08.02.2010р., оголошувалася перерва до 01.03.2010р. о 14:10.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2010р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 22.03.2010р. о 10:10.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.03.2010р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.04.2010р. о 12:50.
В судовому засіданні 09.04.2010р. представник відповідача надав додаткові письмові пояснення по справі, в яких стверджував, що його діями не порушено жодного з майнових авторських прав позивача, передбачених ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права», оскільки сповіщення твору, що увійшов як складова частина до іншого цілісного аудіовізуального твору, право на сповіщення якого одержано на законних підставах, за своєю суттю не є позадоговірним використанням авторського твору, у зв'язку з чим організація колективного управління має право звертатися до господарського суду з позовом про стягнення авторської винагороди, а не про стягнення компенсації.
В судовому засіданні, призначеному на 09.04.2010р., оголошувалась перерва до 26.04.2010р. о 15:20.
В судовому засіданні 26.04.2010р. за згодою представників сторін оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
Відповідно до умов п. 2.1. ст. 2 наявного у матеріалах справи договору про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) № 4001/07 від 22.12.2006р., підписаного між позивачем (субвидавник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перше Музичне видавництво»(видавник), позивачу належать виключні майнові авторські права на твори з каталога видавника, а саме: право позивача на власний розсуд здійснювати, дозволяти чи забороняти здійснювати у відношенні вказаних творів:
відтворення твору;
публічне виконання і публічне сповіщення твору;
публічна демонстрація і публічний показ твору;
будь-яке повторне обнародування твору, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше обнародування;
переклад твору;
перероблення, адаптацію, аранжування чи інші подібні зміни твору;
включення твору, як складової частини в збірники, антології, енциклопедії і ін.;
розповсюдження твору шляхом першого продажу, в тому числі шляхом продажу, здавання в прокат і іншими способами;
імпорт екземплярів твору.
Пунктом 2.3. ст. 2 договору було встановлено, що передача прав діє з 01.01.2007р. по 31.12.2008р.
В матеріалах справи наявна також додаткова угода від 31.12.2008р. до договору про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) № 4001/07, укладена між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перше Музичне видавництво», відповідно до якої встановлено, що передбачена п. 2.1. ст. 2 договору передача прав продовжена на строк до 31.12.2009р.
З огляду на вищевикладене, судом відхилено твердження відповідача про те, що позивачем не надано відомостей про те, на підставі чого позивач на момент звернення до суду діє від імені власника прав на музичні твори.
Судом відхилено також твердження відповідача про те, що позивач не надав доказів отримання ним виключних майнових прав на музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», оскільки не надав ані каталогу, в якому містяться музичні твори, виключні майнові авторські права на які на території України має позивач, ані відомостей про те, що спірні музичні твори увійшли до каталогу і майнові права на них були передані позивачеві, з огляду на наступне.
Каталогом, відповідно до п. 1.4. ст. 1 договору, є набір творів, як обнародуваних, так і не обнародуваних раніше, права на використання яких передані видавнику на основі відповідних договорів, діючих в період, вказаний у п. 2.3. ст. 2 договору. Каталог надається в електронному вигляді на будь-якому відповідному носії. На запит субвидавника, видавник зобов'язаний надати виписку з каталога, оформлену додатком до договору.
Відповідно до п. 3.1. ст. 3 договору, видавник в силу підписання договору приймає на себе зобов'язання передавати субвидавнику аналогічні права на твори, які будуть внесені в каталог протягом дії договору.
В матеріалах справи наявні наступні документи, які свідчать про передачу авторами ТОВ «Перше Музичне видавництво»(видавник) виключних прав на музичні твори:
авторський договір про передачу виключних прав (видавничий договір) № 124/05 від 18.04.2005р., укладений між видавником та Сербекаєвим Б.Є., відповідно до якого видавник отримав виключні майнові права, зокрема на музичний твір «Улетаю»;
авторський договір про передачу виключних прав (видавничий договір) № 22/05 від 21.02.2005р., укладений між видавником та Меладзе К.Ш., відповідно до якого видавник отримав виключні майнові права, зокрема на музичні твори «Иностранец»та «Лучик мой любимый».
Крім того, в матеріалах справи наявний додаток від 22.12.2006р. до договору про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) № 4001/07 від 22.12.2006р., укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перше Музичне видавництво», відповідно до якого видавник підтверджує, що каталог видавника включає, зокрема музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», майнові права на які передані субвидавнику (позивач) відповідно до п. 2.1. ст. 2 договору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач отримав від видавника виключні майнові права на всі музичні твори, включені до каталогу, майнові права на які належать видавнику, а також належатимуть у майбутньому протягом дії договору № 4001/07 на підставі відповідних договорів, укладених видавником з авторами творів, зокрема і на спірні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый».
Пунктом 2.7. ст. 2 договору було встановлено, що видавник передає субвидавнику право представляти і захищати свої майнові та немайнові інтереси, а також здійснювати будь-які, на вибір субвидавника, юридичні дії, пов'язані з неправомірним використанням творів, права на які передані субвидавнику, на підставі діючого в Україні законодавства.
Відповідно до п. 3.2. ст. 3 договору, за використання творів з каталога видавника до дати підписання договору субвидавник вправі отримати авторську винагороду (роялті) від організацій колективного управління, зібравши таку винагороду, та від третіх осіб, які використали твори.
Згідно п. 4.2. ст. 4 договору, видавник заявляє та гарантує, що виключні права на використання творів належать йому на основі відповідних авторських договорів, укладених між правоволодільцями і видавником.
Відповідно до п. 4.6. ст. 4 договору, субвидавник зобов'язується забороняти третім особам будь-яке неправомірне використання творів, права на які передані відповідно до договору, а також припиняти подібні факти такого використання творів, здійснюючи для цього будь-які юридичні дії, за власним вибором, вживаючи заходів для компенсації збитків і витрат, понесених у зв'язку з нанесенням таких збитків, у відношенні осіб, неправомірними діями яких були спричинені такі збитки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є надання інших комерційних послуг (74.87.0 за КВЕД), що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою АА № 001231 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, виданою 07.04.2008р. Головним управлінням статистики у м. Києві.
Відповідно до п. 3.2. Статуту позивача, зареєстрованого 03.04.2008р. державним реєстратором Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації за № 10731050006000786, предметом діяльності позивача, зокрема є діяльність у сфері авторського права, використання майнових авторських прав на підставі договорів з авторами, правоволодарями, правовласниками про передачу виключних або невиключних прав на використання об'єктів авторського права.
В матеріалах справи наявний наказ від 01.06.2009р. про створення комісії з метою забезпечення інформацією щодо використання музичних творів з каталогу позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, комісією позивача, створеною відповідно до наказу від 01.06.2009р., 25.07.2009р. було проведено відстеження телеканалу «1+1», в результаті якого було зафіксовано факт публічного сповіщення музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»в передачі «Новая волна»о 16 годині 50 хвилин, що підтверджується наявним у матералах справи актом проведення фіксації від 27.07.2009р.
В якості доказів здійснення відповідачем публічного сповіщення спірних музичних творів позивачем наданий запис ефіру відповідача за 25.07.2009р. на DVD-носії.
В процесі розгляду справи судом було встановлено, що 29.07.2009р. позивачем на адресу відповідача: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11 була відправлена скарга від 28.07.2009р., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією. У вказаній скарзі позивач заявив про претензії щодо змісту передач відповідача, вказав на здійснення відповідачем публічного сповіщення в музичній програмі «Новая волна»25.07.2009р. о 16 годині 50 хвилин, зокрема музичного твору «Улетаю», майнові права на який належать позивачу, без отримання дозволу та виплати винагороди та, відповідно до ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», просив зберегти запис трансляції програми «Новая волна»за 25.07.2009р. на електронному носії і вжити заходів щодо виплати авторської винагороди за сповіщення вказаного музичного твору.
Вказана скарга була отримана відповідачем 31.07.2009р., про що свідчить підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення відповідачем позивачу відповіді на отриману скаргу, як відсутні і докази оплати авторської винагороди позивачу за використання музичних творів, виключні майнові права на які належать позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать літературні та художні твори.
Об'єктами авторського права, відповідно до ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України, є, в тому числі, літературні та художні твори, зокрема, музичні твори (з текстом або без тексту).
Закон України «Про авторське право і суміжні права»від 23.12.1993 року № 3792-XII в п. 5 ч. 1 ст. 8 також визначає, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема, музичні твори з текстом і без тексту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Позивач звернувся до суду про зобов'язання відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача у розмірі 75600,00 гривень.
За таких обставин вбачається, що доведенню у даній справі підлягають факт наявності у позивача виключних майнових авторських прав на спірні музичні твори та факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача неправомірним використанням об'єктів авторського права, виключні майнові авторські права на які належать позивачу, способом публічного сповіщення без отримання відповідного дозволу і без оплати авторської винагороди, а обов'язок доведення вказаних фактів повинен бути покладений на позивача.
Стосовно належності позивачу виключних майнових авторських прав на музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», суд зазначає наступне.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 435 Цивільного кодексу України, первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (ч. 2 ст. 435 Цивільного кодексу України).
Суб'єктами авторського права, відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності, зокрема є виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Майновими правами інтелектуальної власності на твір, згідно ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України, зокрема є виключне право дозволяти використання твору.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належить в тому числі виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Виключним правом, відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є майнове право особи, яка має, зокрема щодо твору авторське право, на використання цих об'єктів авторського права лише нею і на видачу цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам в межах строку, встановленого законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема публічне сповіщення творів.
Відповідно до ч. 1 ст. 427 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.
Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до Цивільного кодексу та іншого закону (ч. 2 ст. 427 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права»автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 закону.
Передача права на використання твору іншим особам, згідно ч. 2 ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.
Частиною 3 ст. 32 Закону України «Про авторське право та суміжні права»встановлено, що за авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди) (ч. 2 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Позивачем надано як докази укладення між позивачем та ТОВ «Перше Музичне Видавництво»субвидавничого договору № 4001/07 від 22.12.2006р., на підставі якого позивач отримав виключні майнові права на використання музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», а також виключне право на дозвіл або заборону використання вказаних творів іншими особами на території України, так і докази укладення між ТОВ «Перше Музичне Видавництво»та авторами вказаних музичних творів авторських договір про передачу виключних прав на твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»№ 124/05 від 18.04.2005р. з Сербекаєвим Б.Є. та № 22/05 від 21.02.2005р. з Меладзе К.Ш.
За таких обставин суд вважає, що позивачем належним чином доведений факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый».
Принциповим питанням для вирішення справи по суті є з'ясування правомірності використання відповідачем шляхом публічного сповіщення 25.07.2009р. в ефірі телеканалу «1+1»о 16 годині 50 хвилин в передачі «Новая волна»музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», виключні майнові права на які належать позивачу.
Суд погоджується з відповідачем відносно того, що передача «Новая волна»є аудіовізуальним твором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», аудіовізуальним є твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.
Статтею 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»від 21 грудня 1993 року № 3759-XII визначено, що аудіовізуальний твір - частина телерадіопрограми, яка є об'єктом авторського права, має певну тривалість, авторську назву і власну концепцію, складається з епізодів або цілісних авторських творів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними чи звуковими засобами та яка є результатом спільної діяльності авторів, виконавців та виробників.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторами аудіовізуального твору є режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник.
Суд дійшов висновку, що якщо в аудіовізуальному творі використані музичні твори, що були створені автором не спеціально для аудіовізуального твору, а раніше та увійшли до нього як складова частина, автор таких музичних творів не являється автором аудіовізуального твору в розумінні ч. 1 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.
Частина 2 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права»надає право без згоди авторів використовувати музичні твори, що увійшли складовою частиною до аудіовізуального твору, якщо вони попередньо передали права на їх використання організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу правомірного використання аудіовізуального твору -передачі «Новая волна»відповідачем надані наступні документи:
ліцензійна угода від 19.08.2006р., укладена між відповідачем та компанією Film GmbH», відповідно до якої відповідач отримав від ліцензіара (компанія Film GmbH») виключні майнові права на багаторазове використання, в тому числі шляхом сповіщення через передачу в ефір, а також по каналах безкоштовного кабельного та супутникового телебачення, цілісного аудіовізуального твору «Новая волна», що складається з 8 окремих випусків, а також кожний з цих випусків окремо;
договір про передачу майнових прав від 19.06.2006р., укладений між компанією Film GmbH»та компанією «Stelson Enterprises Limited», відповідно до якого компанія Film GmbH»отримала від ліцензіара (компанія «Stelson Enterprises Limited») виключні майнові права авторські права на використання аудіовізуального твору «Новая волна 2006», в тому числі шляхом передачі в ефір через ефірне, супутникове чи кабельне телебачення.
В процесі судового розгляду судом було досліджено співвідношення між публічно сповіщеним відповідачем аудіовізуальним твором «Новая волна»та музичними творами, «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»та встановлено, що зазначені музичні твори увійшли до аудіовізуального твору як самостійні складові частини із збереженням майнових авторських прав за їх авторами, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів передачі авторами спірних музичних творів майнових прав на них автору аудіовізуального твору «Новая волна», отже, не доведено належними засобами доказування правомірність використання відповідачем музичних творів, виключні майнові права на які на території України належать позивачеві, у складі аудіовізуального твору, право на сповіщення якого одержано відповідачем на законних підставах.
Суд вважає посилання відповідача на те, що надання авторами музичних творів дозволу на включення цих творів до аудіовізуального твору унеможливлює в подальшому заборону авторами публічного сповіщення цих музичних творів у складі аудіовізуального твору, безпідставним, оскільки відповідачем не надано суду ані доказів надання авторами музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»дозволу на включення цих творів до аудіовізуального твору, ані доказів передачі авторами вказаних музичних творів майнових прав на них автору аудіовізуального твору «Новая волна».
З огляду на вищезазначене, судом відхилене також і твердження відповідача про те, що телерадіоорганізація, яка на законних підставах одержала право на сповіщення цілісного аудіовізуального твору (а відтак і відповідач), не зобов'язана отримувати у авторів, чиї музичні твори увійшли до складу цього аудіовізуального твору, жодних додаткових дозволів на публічне сповіщення цих музичних творів у складі аудіовізуального твору, оскільки даний факт не звільняє відповідача у справі від доказування факту передачі авторами музичних творів виключних майнових прав на них, як на складові частини аудіовізуального твору, автору вказаного аудіовізуального твору.
Оскільки автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору, зберігають авторське право кожний на свій твір, а одним з видів майнових авторських прав, відповідно до ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є виключне право дозволяти використання творів, суд дійшов висновку, що при здійсненні публічного сповіщення аудіовізуального твору будь-якою телерадіоорганізацією (а відтак і відповідачем) необхідним є дотримання авторських прав щодо музичних творів, які є складовою частиною аудіовізуального твору, отже публічне сповіщення спірних музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»навіть у складі аудіовізуального твору «Новая волна»може здійснюватися лише за згодою автора чи іншої особи, яка має авторське право.
Як вже зазначалося, факт наявності у позивача виключних майнових авторських прав на музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»був встановлений судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.
Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом (ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України).
Аналогічна норма стосовно використання твору міститься в ч. 1 ст. 443 Цивільного кодексу України.
Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону (ч. 4 ст. 426 Цивільного кодексу України).
Суд вважає, що позивач, як власник виключних майнових авторських прав на вказані музичні твори, окрім права на їх використання, має також право дозволяти чи забороняти на території України їх використання іншими особами та право вимагати виплати винагороди за їх використання.
Як вже зазначалося, виключним правом, відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є майнове право особи, яка має, зокрема щодо твору авторське право, на використання цих об'єктів авторського права лише нею і на видачу цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам в межах строку, встановленого законом.
Оскільки згідно субвидавничого договору № 4001/07 від 22.12.2006р. позивач отримав виключні майнові авторські права на музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», право надавати будь-яким особам (а відтак і відповідачу) дозвіл на використання спірних музичних творів, у тому числі й у складі аудіовізуального твору, зокрема способом публічного сповіщення належить виключно позивачу.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач як особа, якій належить виключні майнові авторські права на спірні музичні твори, зокрема виключне право дозволяти їх використання в розумінні ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не надавав відповідачу відповідного дозволу на їх публічне сповіщення.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено в повній мірі правомірність публічного сповіщення ним музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», виключні майнові права на які на території України належать позивачу, що увійшли як складова частина до цілісного аудіовізуального твору «Новая волна», право на сповіщення якого одержано відповідачем на законних підставах.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо позадоговірного використання відповідачем музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»шляхом їх публічного сповіщення 25.07.2009р. в ефірі телеканалу «1+1»о 16 годині 50 хвилин в передачі «Новая волна»та про наявність у вказаних діях відповідача ознак порушення виключних майнових авторських прав позивача, що є підставою для звернення до суду за їх захистом передбаченими законодавством способами.
Твердження відповідача про те, що сповіщення твору, що увійшов як складова частина до цілісного аудіовізуального твору, право на сповіщення якого одержано на законних підставах, за своєю суттю не є позадоговірним використанням авторського твору і не порушує прав позивача судом відхилено з огляду на вищевикладене.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Публічним сповіщенням (доведенням до загального відома) є передача за згодою суб'єктів, зокрема авторського права в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів), зокрема творів, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Як було встановлено в судовому засіданні, факт здійснення відповідачем 25.07.2009р. в передачі «Новая волна»о 16 годині 50 хвилин на телеканалі «1+1»публічного сповіщення музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»підтверджується матеріалами справи, зокрема актом проведення фіксації від 27.07.2009р., а також речовим доказом - записом ефіру відповідача за 25.07.2009р. на DVD-носії.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач жодним чином не спростував факт публічного сповіщення ним 25.07.2009р. в передачі «Новая волна»о 16 годині 50 хвилин на телеканалі «1+1»музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», зокрема не надав суду жодних доказів ані того, що 25.07.2009р. о 16 годині 50 хвилин в ефірі телеканалу «1+1»ним здійснювалося публічне сповіщення іншої передачі, ніж «Новая волна», ані того, що у вказаній передачі відбулося публічне сповіщеня інших музичних творів, ніж спірні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый».
З приводу тверджень відповідача про відсутність можливості перевірити, чи транслювались у його ефірі 25.07.2009р. о 16 годині 50 хвилин у телепередачі «Новая волна»музичні твори «Улетаю», «Иностранец», «Лучик мой любимый», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.
У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку (ч. 5 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача із скаргою від 28.07.2009р., в якій просив зберегти запис трансляції програми «Новая волна»за 25.07.2009р. на електронному носії, а також те, що відповідач отримав вказану скаргу 31.07.2009р.
В порушення вимог ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», відповідач не здійснив збереження запису трансляції програми «Новая волна»за 25.07.2009р., у зв'язку з чим наявні підстави стверджувати про те, що відповідач свідомо не відреагував на скаргу позивача і знищив запис передач за 25.07.2009р.
З приводу заперечень відповідача проти визнання належним доказом по справі наданий позивачем DVD-носій із записом ефіру відповідача за 25.07.2009р. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», здійснення офіційного моніторингу телерадіопрограм є виключною компетенцією Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Поряд з тим, ані вищевказаною нормою Закону України «Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення», ані положеннями будь-яких інших норм законодавства України не встановлено жодних обмежень щодо проведення моніторингу телевізійного простору України на предмет дотримання авторських прав іншими суб'єктами господарювання.
Крім того, відповідно до ст. 34 Контитуції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 9 Закону України «Про інформацію»також встановлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).
Суд при розгляді спору у справі не зобов'язаний приймати в якості доказів по справі виключно результати офіційного моніторингу, тоді як на загальних підставах може приймати в якості належних доказів будь-які інші фактичні дані, що свідчать про порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача.
За таких обставин, враховуючи надані позивачем докази здійснення відповідачем публічного сповіщення музичних творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»в їх сукупності та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів здійснення відповідачем у зазначений час публічного сповіщення іншої передачі, ніж «Новая волна», а також доказів здійснення публічного сповіщення у вказаній передачі інших музичних творів, ніж спірні твори, суд вважає факт публічного сповіщення відповідачем 25.07.2009р. в передачі «Новая волна»о 16 годині 50 хвилин на телеканалі «1+1»спірних музичних творів, виключні майнові права на які належать позивачу, належним чином доведеним.
Статтею 445 Цивільного кодексу України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що суб'єкт господарювання, який використовує аудіовізуальні твори (а відтак і відповідач, який 25.07.2009р. в передачі «Новая волна»о 16 годині 50 хвилин в ефірі телеканалу «1+1»використав музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», виключні майнові авторські права на які належать позивачу), зобов'язаний виплатити винагороду авторам музичних творів, які увійшли до нього як самостійні складові частини (а відтак і позивачу).
Відповідно до п. «а»ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», порушенням, зокрема авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують, зокрема майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених законом обмежень майнових прав.
Таким чином, використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.
Судом було встановлено, що позивач є суб'єктом авторського права, якому належить, зокрема виключне право дозволяти використання творів «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый»в розумінні ст. 440 Цивільного кодексу України та ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Факт використання відповідачем спірних музичних творів був встановлений в судовому засіданні.
Судом досліджено, що позивачем відповідачу дозвіл на використання спірних музичних творів не надавався, а обмежень майнових прав, передбачених Законом України «Про авторське право та суміжні права», судом не встановлено.
Зі змісту ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права»вбачається, що факт включення музичних творів, як складової частини, до аудіовізуального твору не впливає на їх охороноздатність та не виключає можливості здійснення захисту майнових авторських прав на окремі музичні твори, включені до аудіовізуального твору, на загальних підставах, передбачених законодавством.
Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст. 431 Цивільного кодексу України).
Захист, зокрема майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Пунктом 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. № 01-8/974 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності»встановлено, що стягнення компенсації як спосіб правового захисту порушеного права інтелектуальної власності має застосовуватися лише у випадках та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п. «г»ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», при порушеннях будь-якою особою, зокрема авторського права, передбачених статтею 50 закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.
Судом відхилено твердження відповідача про неправильно обраний позивачем спосіб захисту прав, оскільки у певних випадках суб'єкт авторського права на музичний твір має право на справедливу винагороду і лише у випадку неправомірного використання авторського твору на стягнення компенсації, з огляду на те, що звернення до суду з позовом про стягнення компенсації є одним із передбачених ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»прав суб'єктів авторського права у випадку порушення будь-якою особою їх авторських прав, що реалізується ними за їх власним вибором, а факт неправомірного використання відповідачем музичних творів, виключні майнові права на які належать позивачу, був встановлений судом.
Пунктом «г»ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом «г»ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»передбачено, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків. Для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права. Стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитку та розміру отриманого порушником доходу.
Аналогічні позиції викладені також в Оглядових листах Вищого господарського суду України від 27.06.2008р. № 01-8/383/1 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності»(п. 2 та 3), від 17.04.2006р. № 01-8/846 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав»(п. 4), від 06.05.2005р. № 01-8/784 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав»(п. 11).
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази на своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно п. 2.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмету доказування з даної справи.
Суд приходить до висновку, що в процесі розгляду справи позивачем належними засобами доказування доведено факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на музичні твори «Улетаю», «Иностранец»та «Лучик мой любимый», зокрема виключного права дозволяти їх використання. Суд також дійшов висновку, що позивачем був доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача неправомірним використанням об'єктів авторського права, виключні майнові авторські права на які належать позивачу, способом публічного сповіщення без отримання відповідного дозволу і без оплати авторської винагороди, що дає позивачу права на звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації з відповідача як порушника авторського права.
В той же час суд дійшов висновку, що відповідач належних доказів на спростування наведених позивачем обставин не надав.
Відповідно до п. 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», розмір компенсації визначається у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин з урахуванням тривалості порушення та його обсягу, передбачуваного розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількості потерпілих осіб, наміру відповідача, можливостей відновлення попереднього стану та необхідних для цього зусиль тощо.
Згідно п. 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 22.01.2007р. № 01-8/25 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав», розмір компенсації, що визначається судом при порушенні авторського права замість відшкодування збитків або стягнення доходу, не обов'язково має точно відповідати розмірові шкоди, що була завдана, проте повинен співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових витрат, завданих правопорушенням.
Щодо розміру компенсації суд зазначає наступне.
Розмір компенсації входить до предмету доказування зі справи.
Позивач розмір компенсації за порушення майнових прав на кожний твір, що дорівнює 20 мінімальним заробітним платам та становить 12600,00 грн. обґрунтував тим, що територія сповіщення відповідача охоплює майже всю територію України, а музичні передачі, які передаються в ефір відповідача, користуються великою популярністю та мають високі рейтинги.
На момент подачі позивачем позовної заяви до суду 07.10.2009р. мінімальна заробітна плата була встановлена у розмірі 630,00 грн. згідно ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»№ 835-VI від 26.12.2008р.
Виходячи з фактичних обставин справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, вбачається наступне:
відповідач здійснював використання об'єктів авторського права, а саме: публічне сповіщення спірних музичних творів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, оскільки в матеріалах справи наявні письмові пояснення відповідача, в яких він зазначив, що набув виключне право на публічне сповіщення аудіовізуального твору «Новая волна»в цілому, а не окремих музичних творів;
використання відповідачем об'єктів авторського права під час здійснення публічного сповіщення спірних музичних творів здійснювалося умисно;
можливості відновлення попереднього стану не існує.
Однак, суд вважає визначений позивачем розмір компенсації завеликим з огляду на наступне.
Суд виходить з того, що для визначення розміру компенсації необхідно дослідити об'єктивні критерії, які можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним використанням об'єкта авторського права та обсяг порушення.
Позивач належними засобами доказування довів факт порушення відповідачем майнових прав суб'єкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, але належним чином не обґрунтував співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням об'єкта авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення, тощо.
Відповідно до п. «г»ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Отже, суд приходить до висновку, що розмір компенсації за порушення авторського права не може бути меншим 10 мінімальних заробітних плат.
В процесі судового розгляду судом був встановлений факт порушення відповідачем майнових авторських прав, хоча відповідач в ході розгляду справи цього і не визнав.
За таких обставин суд, враховуючи особу відповідача як порушника майнового авторського права та факт відвертого заперечення ним очевидного порушення, дійшов висновку, що розмір компенсації в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 6300,00 грн., за порушення майнових прав на кожний твір є достатнім в даному випадку.
За таких обставин вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплатити компенсацію за порушення авторських прав позивача є обґрунтованими, але підлягають задоволенню частково у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, які діяли на момент подання позову, що становить 18900,00 грн.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються позивачі -за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.
Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
За таких обставин з відповідача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 85,00 грн. держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Телерадіокомпанії «Студія 1+1»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (юридична адреса: Україна, 01001, м. Київ, Печерський район, вул. Хрещатик, буд. 7/11, р/р 260023001797 в АТ «ВА Банк»м. Києва, МФО 321637, ідентифікаційний код 23729809), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Музична Видавнича Група»(юридична адреса: Україна, 03121, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7А, р/р 26004223308700 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Київ, МФО 351005, ідентифікаційний код 30673676) 18900,00 грн. (вісімнадцять тисяч дев'ятсот ) гривень 00 коп. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав.
3. Стягнути з Телерадіокомпанії «Студія 1+1»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (юридична адреса: Україна, 01001, м. Київ, Печерський район, вул. Хрещатик, буд. 7/11, р/р 260023001797 в АТ «ВА Банк»м. Києва, МФО 321637, ідентифікаційний код 23729809), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в додод Державного бюджету України 85,00 грн. (вісімдесят п'ять) гривень 00 коп. держмита, 59,00 грн. (п'ятдесят дев'ять) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Гумега О.В.
Дата підписання повного
тексту рішення
29.04.2010 року