Справа № 161/18333/20
Провадження № 2/161/103/21
15 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Денисюка І.В.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІО-ЗАХІД» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_2 звернувся в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІО-ЗАХІД» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з 01.10.2019 року працював у відповідача на посаді вантажника відповідно до наказу № 32-к від 01.10.2018 року. 24.05.2019 року його було призвано на строкову службу до армії і направлено до військової частини. Листом Млинівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26.04.2019 року директора ТзОВ «ВІО-ЗАХІД» було повідомлено про рішення призовної комісії від 3 квітня 2019 року, згідно якого ОСОБА_2 було призвано на строкову військову службу та роз'яснено директору про необхідність збереження робочого місця за строковиком. 22.10.2020 року на підставі Указу Президента України № 43/2020 року його було офіційно демобілізовано ( звільнено) зі строкової служби в армії у запас. Після демобілізації, коли прийшов на своє робоче місце, йому стало відомо, що він був звільнений 05 квітня 2019 року за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП і одночасно було вручено трудову книжку.
Вказує, що згоди на звільнення не давав, письмових заяв на ім'я роботодавця не подавав, оскільки після мобілізації мав намір продовжити роботу на підприємстві.
З врахуванням викладеного, просить визнати протиправним та скасувати наказ товариства з обмеженою відповідальністю «ВІО-ЗАХІД» № 44-кзв від 05.04.2019 року, згідно якого його було звільнено з посади вантажника, поновити на посаді вантажника та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 84920,55 грн.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
11 грудня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на безпідставність позовних вимог позивача, оскільки звільнення ОСОБА_2 відбулось на законних підставах, за його особистою заявою про звільнення із займаної посади за згодою сторін, про що був виданий наказ №44-кзв від 05.04.2019 року, а сам ОСОБА_2 в той же день отримав трудову книжку і 05.04.2019 року з ним був проведений повний розрахунок.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2021 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення доказів по справі та витребувано Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІО-ЗАХІД» наступні документи: копію належним чином завіреного наказу № 44-кзв від 05.04.2019 року про звільнення ОСОБА_2 з посади вантажника за угодою сторін, копію журналу про повернення трудової книжки ОСОБА_2 в день звільнення, копію заяви ОСОБА_2 про звільнення за угодою сторін, докази ознайомлення ОСОБА_2 з наказом про звільнення, інформацію про виплачену заробітну плату за лютий-березень 2019 року ОСОБА_2 ..
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав клопотання, в якому просив розгляд справи проводити за його відсутності та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані та досліджені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Встановлено, що ОСОБА_2 01.10.2018 року прийнятий на роботу ТзОВ «ВІО ЗАХІД» на посаду вантажника відповідно до наказу № 32-к від 01.10.2018 року. Відповідно до наказу № 44-кзв від 05.04.2019 року звільнений з займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП. Дана обставина підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_2 .
Оскаржуючи назаконність звільнення позивач покликається на ту обставину, що 05.04.2019 року жодних заяв про звільнення не писав і згоди на своє звільнення не надавав, будучи призваним на строкову військову службу вважав, що за ним зберігається робоче місце.
Як вбачається з матеріалів справи, звільнення позивача відбулось на підставі п.1 ст. 36 КЗпП ( за угодою сторін), про що зроблено відповідний запис в його трудовій книжці.
На виконання вимог ухвали Луцького міськорайонного суду від 25 лютого 2021 року про забезпечення доказів відповідачем не було надано витребовувані судом копію наказу № 44-кзв від 05.04.2019 року, копію заяви ОСОБА_2 про звільнення за угодою сторін, копію журналу про повернення трудової книжки та докази про ознайомлення з наказом про звільнення.
Натомість, надано акт про аварію в системі каналізації, що трапилась у виробничо-офісному приміщенні ковбасного виробничого цеху від 05.02.2021 року, згідно якого витребовувані документи пошкоджені каналізаційною масою та стали непридатними для подальшого використання.
Однак, відповідачем до відзиву було надано відомості про трудові відносини, згідно яких ТзОВ «ВІО ЗАХІД» в травні 2019 року подало звітність про звільнених в квітні 2019 року осіб, серед яких під №1 вказано ОСОБА_2 , як такого, що звільнений 05.04.2019 року згідно наказу №44-кзв на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Тобто, вже в травні 2019 року відповідно до вимог Податкового кодексу підприємство подало інформацію до органу Міндоходів про звільнення ОСОБА_2 .
З матеріалів справи також вбачається проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні, зокрема виплатою суми в загальному розмірі 5547, 82 гривень, з яких 954, 55 грн - заробітна плата за 5 днів квітня 2019 року. Дані обставини підтверджуються дослідженим в ході розгляду справи відомостями про нарахування заробітної плати. Факт отримання даних коштів позивачем не було спростовано в ході розгляду справи.
Разом з тим, позивач в позовній заяві покликається на незаконність його звільнення у зв'язку з тим, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу.
Так, дійсно згідно вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Однак, оскільки судом було встановлено, що позивача було звільнено 05.04.2019 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, то вимоги ч.3 ст. 119 КЗпП України на нього не поширюються.
Крім того, не заслуговує на увагу суду покликання на повідомлення Млинівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 488 від 26.04.2019 року про призов ОСОБА_2 на строкову військову службу, оскільки таке повідомлення було направлено на ТзОВ «ВІО ЗАХІД» 26.04.2019 року, тобто вже після звільнення позивача на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази засвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо ,а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів.)
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, в судовому засіданні було встановлено законність звільнення позивача на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому у зв'язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 , у їх задоволенні необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІО-ЗАХІД» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 19 березня 2021 року.
Суддя
Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк