Справа № 161/13722/20
Провадження № 2/161/359/21
12 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П.,
при секретарі - Фурман Ю.В.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_4.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-
27.08.2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що в період часу з 17.12.2019 року по липень 2020 року він перебував з ФОП ОСОБА_3 у трудових відносинах на посаді водія вантажного транспортного засобу та здійснював міжнародні вантажні перевезення згідно замовлень, які надходили від останньої. В липні 2020 року відповідач припинила надавати йому замовлення на перевезення вантажів, а 20.07.2020 року колеги повідомили його, що він був звільненим із роботи. Разом з тим, ФОП ОСОБА_3 не повідомляла його про намір розірвати договір, він не звертався до неї із заявами про звільнення з власної ініціативи чи за згодою сторін, з наказом про звільнення його не ознайомлювали. Жодних підстав, передбачених положенням ст. 40 КЗпП України, для його звільнення з ініціативи роботодавця не було. Тому, його звільнення з роботи є незаконним. Враховуючи наведене, просить поновити його на роботі у ФОП ОСОБА_3 та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
30.09.2020 року від ФОП ОСОБА_3 надійшов на адресу суду відзив на позовну заяву в якому остання зазначила, що на виконання умов трудового договору, ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу з м. Городок Львівської області Україна до Франції м. Ле Мейо. Відповідно, на зворотній шлях водій ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу з Франції та мав також завантаження в Німеччинні. Однак, позивач не виконав належним чином своїх зобов'язань, через перебування на робочому місці у нетверезому стані, про що відповідачу стало відомо від самого водія ОСОБА_2 . Зокрема, останній зателефонував одному із працюючих у неї водіїв - ОСОБА_6 та повідомив, що він випив 10 пляшок пива. У свою чергу, вона, з метою уникнення ДТП та летальних випадків, як із своїм працівником, так і іншими громадянами, повідомила поліцію Німеччинни про те, що водій який керує відповідним транспортним засобом перебуває у нетверезому стані, у зв'язку з чим просить вжити превентивних заходів. Поліція Німеччини відреагувала на повідомлення та автотранспортний засіб було зведено на автопарковку в Німеччинні, а ОСОБА_2 було відсторонено від керування ним. В цей же день позивача було повідомлено, що його буде звільнено у зв'язку з перебуванням на робочому місці у нетверезому стані, про що нею також складено відповідний акт. Наказом від 27.06.2020 року, водія ОСОБА_6 було уповноважено здійснити завантаження вантажу в Німеччині та доставити весь вантаж згідно вказаних вище заявок транспортним засобом в Україну. Водій ОСОБА_6 здійснив завантаження вантажу в Німечинні та його розмитнення в Україні, фактично виконавши роботу ОСОБА_2 29.06.2020 року вона отримала рахунок про оплату послуг автосервісу в сумі 503,37 Євро, які були нею ж оплачені. У зв'язку з наведеними обставинами, 30.06.2020 року вона видала Наказ №2-0000000020 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. ФОП ОСОБА_3 повідомила водія ОСОБА_2 про необхідність з'явитися на офіс для вручення наказу про звільнення та оформлення трудової книжки, однак останній не з'явився. Однак, позивачу не було вручено наказу про звільнення та останній не надав роботодавцю трудової книжки для належного його оформлення. Того ж дня бухгалтером здійснено розрахунок із працівником. Вважає, що звільнення ОСОБА_2 є законним та таким, що проведено до чинних вимог законодавства, а тому в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
18.12.2020 року представником позивача було подано до суду письмові пояснення (по своїй суті - відповідь на відзив) в обґрунтування яких останній зазначив, що факт перебування ОСОБА_2 в нетверезому стані відповідачем не доведений. У свою чергу, із долученого стороною відповідача рахунку про оплату послуг автосервісу в сумі 503,37 Євро не вбачається, з яких причин транспортний засіб був нібито «арештований», а будь-яких інших документів від правоохоронних органів Німеччини, з яких можна було б встановити, що позивач перебував у нетверезому стані ФОП ОСОБА_3 не надала. Разом з тим, із наведених у відзиві обставин незрозуміло, яким чином ОСОБА_2 було повідомлено про необхідність ознайомлення із наказом про звільнення, оскільки поштою наказ про звільнення не надсилався. Крім того, при прийнятті на роботу до ФОП ОСОБА_3 позивач віддав свою трудову книжку для відповідного оформлення, але по сьогоднішній день її не повернуто. Сукупність вищевикладених обставин свідчить про те, що звільнення Позивача є незаконним, а пред'явлений позов підлягає до задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, які викладені у позовній заяві та письмових пояснень, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову із викладених у відзиві на позовну заяву підстав.
Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом, наказом ФОП ОСОБА_3 № 17/12/19 від 17.12.2019 року ОСОБА_2 з 18.12.2019 року прийнято на роботу до ФОП ОСОБА_3 на посаду водія автотранспортних засобів.
18.12.2019 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено відповідний трудовий договір.
30.06.2020 року ФОП ОСОБА_3 було видано наказ № 2-0000000020, яким водія автотранспортних засобів ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України.
Згідно п. 7 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Із наведеного слідує, що ОСОБА_2 було звільнено із посади водія автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_3 через перебування на роботі у нетверезому стані.
Однак, ОСОБА_2 вважає своє звільнення незаконним.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд приходить до наступного.
На виконання умов трудового договору, укладеного із ФОП ОСОБА_3 , водій транспортних засобів ОСОБА_2 на підставі заяви про надання транспортних послуг № 102 від 15.06.2020 року згідно договору № 1 від 01.04.2020 року, як водій транспортного засобу із номерним знаком НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , здійснював перевезення вантажу з м. Городок Львіської області Україна до Франції.
Згідно заявки договору № 203 від 22.06.2020 року та заявки від 24.06.2020 року ОСОБА_2 у зворотньому напрямку здійснював перевезення вантажу з Франції та згідно заявки на перевезення від 08.06.2020 року мав також завантаження в Німеччинні з датою завантаження 30.06.2020 року.
Отже, в період з 15.06.2020 року по 30.06.2020 року ОСОБА_2 виконував свої службові обов'язки, згідно трудового договору від 18.12.2019 року.
У свою чергу, суд вважає доведеним, що специфіка роботи водія транспортного засобу полягає у цілодобовій зайнятості.
Як вбачається із доповідної записки водія ОСОБА_6 від 27.06.2020 року, який є працівником ФОП ОСОБА_3 , останній повідомив свого роботодавця про те, що 27.06.2020 року близько 21:10 год. до нього на особистий номер зателефонував ОСОБА_2 та повідомив його, що він наразі здійснює перевезення в Німеччині, однак на той час вживав алкоголь. Стан ОСОБА_2 нестабільний, неврівноважений, схвильований та пере збуджений, що може загрожувати його життю та життю інших осіб.
У судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_6 підтвердив вищевказані обставини та пояснив суду, що під час спілкування з ОСОБА_2 27.06.2020 року близько 21:10 год., під час виконання ним службових обов'язків, останній особисто повідомив його, що він перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Об'єктивних підстав ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_6 у суду немає, належних та допустимих доказів будь-якої зацікавленості свідка у результаті розгляду справи, представником відповідачів суду не надано, а судом в ході розгляді справи не отримано.
Свідок ОСОБА_6 попереджений судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від дачі показань за ст. ст. 384, 385 КК України, що підтверджується її підписом, тому у суду відсутні підстави ставити під сумнів дані покази.
Як роз'яснено в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п. 7 ст. 40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки.
Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.
З метою уникнення ДТП та летальних випадків як із своїм працівником, так і іншими громадянами, ФОП ОСОБА_3 повідомила поліцію Німеччинни про те, що водій який керує транспортним засобом НОМЕР_3 / НОМЕР_2 перебуває у нетверезому стані, у зв'язку з чим просить вжити превентивних заходів.
Поліція Німеччинни відреагувала на зазначене вище повідомлення та автотранспортний засіб НОМЕР_3 / НОМЕР_2 було зведено на автопарковку в Німеччинні та арештовано.
Наказом ФОП ОСОБА_3 № 2 від 27.06.2020 року, ОСОБА_2 було відсторонено від виконання трудових обов'язків.
Наказом ФОП ОСОБА_3 № 3 від 27.06.2020 року, водія ОСОБА_6 було уповноважено здійснити завантаження вантажу в Німеччині та доставити весь вантаж згідно вказаних вище заявок транспортним засобом НОМЕР_1 / НОМЕР_2 в України, тобто на останнього було перекладено обов'язки ОСОБА_2 .
29.06.2020 року ФОП ОСОБА_3 отримала рахунок про оплату послуг автосервісу в сумі 503,37 Євро з якого вбачається факт перебування транспортного засобу впродовж тривалого терміну на автопаркові, а саме: з 27.06.2020 року по 29.06.2020 року. У даному рахунку вказано, що транспортний засіб було арештовано 27.06.2020 року на магістралі та відбуксировано до автостоянки.
На переконання суду, вищевказані докази у своїй сукупності, підтверджують наявність підстав, передбачених п. 7 ст. 40 КЗпП України, які лягли в основу звільнення ОСОБА_2 .
У свою чергу, та обставина, що транспортний засіб НОМЕР_1 / НОМЕР_2 був саме буксируваний до місця автостоянки, а не доставлений ОСОБА_2 самостійно спростованою не була, як і не було спростованим те, що на даний транспортний засіб було накладено арешт із підстав інших, аніж ті, про які повідомила сторона відповідача в ході розгляду справи.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
30.06.2020 року ФОП ОСОБА_3 видала Наказ №2-0000000020 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України.
У свою чергу, доводи позивача про те, що його не ознайомлювали наказом про звільнення та не видали трудову книжку в повній мірі спростовуються актом № 2 про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення та надання для оформлення трудової книжки.
Крім того, у день звільнення ОСОБА_2 бухгалтером ФОП ОСОБА_3 здійснено розрахунок із останнім, що відображено у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходи, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_2 на підставі п.7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є законним, та відповідачем дотримано вимог норм КЗпП при звільненні з цих підстав, а тому його позовні вимоги про поновлення його на роботі у ФОП ОСОБА_3 та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 9, 12, 81, 263-265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 40, 116, 117, 235 КЗпП, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19 березня 2021 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.П. Пушкарчук