18 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/13407/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщені суду в м. Дніпро апеляційні скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року (суддя Ільков В.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено 24.12.2020 року) у справі № 160/13407/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.10.2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме, невиплату в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних сум за період з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року (522 дні) із розрахунку середньоденної заробітної плати - 914,67 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день виключення із списків особового складу 22.02.2019 року; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.02.2019 року по день фактичного розрахунку 29.07.2020 року у сумі 79319,12 гривень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав ОСОБА_1 , в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про повне задоволення позову. Апелянт вказував, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу Збройних сил України, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тобто потрібно застосовувати норми статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Апелянт вказував, що суд першої інстанції невірно визначив розмір середньоденного заробітку. Розмір середньоденного заробітку не слід вираховувати на підставі графи 27 довідки від 25.02.2019 року, оскільки у графі підсумовуються лише розміри додаткових видів грошового забезпечення. Апелянт вказував, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках враховується основна заробітна плата, доплата і надбавки, виробничі премії та премії за економію, винагорода за підсумками річної роботи, вислуга років тощо. При обрахунку середньоденного розміру заробітку слід брати усі графи у довідці від 25.02.2019 року. Апелянт вказував, що загальний розмір грошового забезпечення становить за грудень 2018 року - 22169,77 грн., за січень 2019 року - 34539,50 грн., отже середньоденна заробітна плата повинна складати 914,67 грн.
Також з рішенням суду першої інстанції не погодилась Військова частина НОМЕР_1 та подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт вказував, норми Кодексу законів про працю України до осіб, що проходять військову службу не застосовуються, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Збройних сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації і невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не повинні врегульовуватись КЗпПУ а положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. На відміну від Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», норми КЗпП України не регулюють питання проходження військової служби, норми оплати праці та порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Апелянт вказував, що військовослужбовці, у тому числі ОСОБА_1 не перебувають в трудових відносинах з військовою частиною та не укладають трудовий договір, відносини військовослужбовця є відносинами з державою у зв'язку з виконанням ним конституційного обов'язку. Апелянт вказував, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України передбачена за період в якому встановлено заборгованість із заробітної плати, після прийняття судового рішення, зобов'язання колишній роботодавців змінюються на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача та більше не застосовується зобов'язання виплатити заборгованість із заробітної плати чи компенсацію. Апелянт вказував, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як не виплата спірного середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Апелянт вказував, що наказом командира від 22.02.2019 року № 45 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, позивач не скористався своїм правом на заявлення спору щодо виплати йому належним сум при звільненні, адже військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід задовольнити, з наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними працівникові при звільненні сум» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Суд першої інстанції вказував, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Суд першої інстанції вказував, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, а зробив це лише 29.07.2020 року за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі №160/3193/20, тому наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України. Станом на дату виключення із списків особового складу частини 22.02.2019 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена лише 29.07.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Період з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Суд першої інстанції вказував, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, а саме з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року, включно. Остаточний розрахунок з позивачем, у зв'язку із звільненням, проведено виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 29.07.2020 року, тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 23.02.2019 року по 29.07.2020 року за затримку терміном 523 дні. Відповідно до довідки від 25.02.2019 року Військовою частиною виплачено грошове забезпечення у січні 2019 року у сумі 18789,50 та у грудні 2018 року у сумі 6419,77 грн., що становить за два місяці суму у розмірі 25209,27 грн., тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму, розмір одноденного заробітку склав 406,60 грн. в день (25209,27 грн./62 дні). Середній заробіток за час затримки розрахунку складає - 212651,80грн. (406,60 грн. х 523 днів). Суд першої інстанції вказував, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 79319,12 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Матеріалами справи встановлено, що, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане 12.01.2015 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 № 45 від 22.02.2019 року ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 10.01.2019 року № 9 з військової служби у відставку, з 22.02.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі №160/3193/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019); зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019 року).
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду виконано Військовою частиною НОМЕР_1 - 29.07.2020 року, перераховано на картковий рахунок компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в розмірі 79383,27 грн.
Позивач погоджується, що Військовою частиною НОМЕР_1 виконано рішення суду добровільно, після набрання рішенням законної сили та сплачено йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Проте, позивач вважає, що разом з виплатою грошової компенсація має бути сплачена компенсація за час затримки виплати заробітної плати.
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Виплата грошового забезпечення регулюється Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий. Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок з військовослужбовцем Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, чи іншим нормативним документом профільного напрямку, не передбачено, отже, відповідальність за порушення термінів розрахунку з звільненим військовослужбовцем та виплата середнього заробітку за час порушення термінів розрахунку повинна регулюватись загальними законодавчими нормами.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установлено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них мають застосуватися положення Кодексу законів про працю України.
Отже, при вирішенні питання про виплату компенсації за час затримки розрахунку, слід керуватись загальними нормами Кодексу законів про працю України.
Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Нормою статті 117 вищевказаного Кодексу передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, установи, органу. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Для виплати роботодавцем, у даному випадку Військовою частиною, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме, затримки виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби повинен був існувати спір щодо суми розрахунку або виплати/невиплати зобов'язання. Тобто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні може бути виплачений у разі коли при розрахунку існував спір про належність виплати грошової компенсації.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до редакції пункту 3 розділу VI КАС України, які набрали чинності 17.07.2020 року.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 45 від 22.02.2019 року, з ним проведено остаточний розрахунок. З позовом про зобов'язання виплатити йому недоплачену суму грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 рік, звернувся 20.03.2020 року. Встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 160/3193/20 було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019 року), рішення набрало законної сили 07.08.2020 року, рішення виконано 29.07.2020 року. Тобто, спірною сума стала з моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про виплату недоплаченої грошової компенсації, сума стягнення була спірною до 07.08.2020 року.
Право на виплату грошової компенсації за відпустки та обов'язок її виплатити військовою частиною, виникли з моменту прийняття Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення у справі № 160/3193/20 від 12.05.2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020 року.
Встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 добровільно виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за відпустки 29.07.2020 року, тобто до набрання рішенням суду законної сили, тобто вина відповідача в несвоєчасній виплаті грошової компенсації за відпустки відсутня.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначені суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто враховувати деякі чинники, зокрема, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу. Необхідно брати до уваги відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні, спір про розмір таких сум затримки був відсутній.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 і вказала, що, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд апеляційної інстанції при вирішені спору керуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що сума грошової компенсації за відпустки ОСОБА_1 перестала бути спірною та стала недоплаченою сумою розрахунку при звільненні 07.08.2020 року, з набранням законної сили рішенням Дніпропетрвоського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року. Проте, Війська частина як боржник та особа, яка повинна понести відповідальність за несвоєчасний розрахунок, здійснила виплату 29.07.2020 року, тобто до того, як сума перестала бути спірною та могла б бути безспірним боргом після розрахунку з працівником, відсутня вина у затримці виплати. Отже, не слід казати про відповідальність роботодавця у межах статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 31.03.2020 року у справі №540/1244/19, від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19, від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При відмові у задоволенні позовних вимог, здійснені позивачем судові витрати, зокрема, витрати на сплату судового збору, не повертаються.
Не передбачено повернення судових витрат здійснених суб'єктом владних повноважень, крім пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, слід прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 160/13407/20 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати здійснені ОСОБА_1 не повертаються.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова