17 березня 2021 р.Справа № 480/1332/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.10.2020, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 19.10.20 року по справі № 480/1332/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2019 рік, станом на день звільнення зі служби 19.04.2019 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 14.08.2013 року по 19.04.2019 року пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 року по 2018 рік, станом на день звільнення зі служби 19.04.2019 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що посад, на яких перебував позивач, немає в переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, визначених у додатку №5 до Постанови №702, які дають право на щорічну додаткову відпустку у відділеннях інспекторів прикордонної служби. Вказує, що під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) задоволенню не підлягають. Зауважує, що в своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилається на нормативно-правові акти, які не розповсюджуються на Державну прикордонну службу України, а саме: Інструкція з організації обліку особового складу Збройних сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 року №333; Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року без змін. Зазначає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року, у зв'язку із чим позовні вимоги про визнання протиправною такої бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати на виплатити грошову компенсацію відпустки за період з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Постанови №702, підлягають задоволенню. Вказує, що норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18. Просить розгляд справи здійснювати без участі позивача та його представника.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач уклав контракт та з 06.08.1996 року по 06.12.2018 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 /військова частина НОМЕР_2 .
При цьому, у ІНФОРМАЦІЯ_4 /військова частина НОМЕР_2 у ВІДДІЛЕННІ ІНСПЕКТОРІВ прикордонної служби:
- з 14.08.2013 по 17.08.2014 позивач займав посаду інспектора прикордонної служби - майстер;
- з 18.08.2014 по 28.07.2016 - інспектора прикордонної служби 1 категорії;
- з 29.07.2016 по 14.06.2017 - інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметрист;
- з 15.06.2017 по 22.06.2018 - інспектора прикордонної служби 1 категорії;
- з 23.06.2018 - інспектора прикордонного КОНТРОЛЮ 1 категорії.
Вказане підтверджується копіями відповідних наказів від 18.08.2014 року №161-ОС, від 29.07.2016 року №137-ос, від 15.06.2017 року №114-ос, які були надані на виконання вимог ухвали суду Сумським прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, а також копією військового квитка (а.с.7), та наказом від 06.12.2018 року №323-ОС, з якого вбачається, що позивач, який займав посаду інспектора прикордонного КОНТРОЛЮ 1 категорії 1 групи інспекторів придонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А) вибув для подальшого проходження військової служби до 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с. 8).
Так, наказом від 06.12.2018 року №323-ОС (а.с. 8) позивача, інспектора прикордонного контролю 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) відділу прикордонної служби "Глухів" імені Петра Калнишевського I категорії (тип Б), з 06.12.2018 року було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом 3-го прикордонного загону імені Героя України Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07.12.2018 року №617-ОС позивача зараховано з 07.12.2018 року у списки особового складу та на всі види забезпечення та призначено інспектором прикордонної служби - майстром - начальником ВІДДІЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СЛУЖБОЮ відділу прикордонної служби "Красна Талівка" I категорії (тип В) (а.с. 37).
Наказом 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.04.2019 року №198-ОС позивача з 19.04.2019 року звільнено з військової служби в запас та виключено зі списків особового складу (а.с. 9).
Позивач звернувся до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України із запитом щодо використання щорічної додаткової відпустки пов'язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно займаних посад за період служби, на який відповідачем було надано ОСОБА_1 відповідь від 28.12.2019 року №14/11455, якою позивача повідомлено, що у відповідності до додатку №4 (переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають права на щорічну додаткову відпустку) до постанови КМУ від 01.08.2012 року №702 відсутня посада за штатним розписом, на якій позивач проходив військову службу, отже відсутні правові підстави для проведення такої виплати (а.с. 10).
Також, позивач звертався до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України із запитом щодо надання інформації про виплату грошової компенсації за невикористані календарні щорічні додаткові відпустки пов'язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно посад за період служби та інформації щодо передання даних особової справи про отримання ним щорічних додаткових відпусток до Луганського прикордонного загону для перенесення відпусток на інший період чи виплати компенсації за неї, у відповідь на який позивача листом від 20.02.2020 року №11/3-49 було повідомлено про те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено, остаточний розрахунок проводиться у разі звільнення з військової служби, при переведенні позивача до Луганського прикордонного загону позивача було зараховано на фінансове забезпечення у Луганський прикордонний загін та була направлена особова справа за вихідним від 20.12.2018 року №30/299дск (а.с. 11).
Позивач вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з протиправності дій щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року, у зв'язку із чим позовні вимоги про визнання протиправною такої бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати на виплатити грошову компенсацію такої відпустки за період з 14.08.2013 по 22.06.2018 пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Постанови №702 підлягають задоволенню. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправної бездіяльності про не нарахування та невиплати додаткової відпустки та зобов'язання нарахувати грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки за період з 23.06.2018 по 19.04.2019, оскільки посади позивача, які він займав у даний період служби не передбачені Постановою №702, як посади виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Стаття 1 Закону №2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 (далі по тексту - Постанова №702) затверджено, зокрема, переліки військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, згідно з додатком 4.
Відповідно до п.п. 4, 4-1, 5 додатку 4 до Постанови №702 військовослужбовці, що займають посади У ВІДДІЛЕННЯХ ІНСПЕКТОРІВ прикордонної служби - Інспектор прикордонної служби 1,2,3 категорії, інспектор прикордонної служби - майстер, Інспектор прикордонної служби 2,3 категорії - дозиметрист, віднесені до посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, зокрема, тривалістю 7 календарних днів.
За матеріалами справи, у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року позивач У ВІДДІЛЕННІ ІНСПЕКТОРІВ прикордонної служби займав посади інспектора прикордонної служби - майстер, інспектора прикордонної служби 1 категорії, інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметрист, інспектора прикордонної служби 1 категорії.
Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, зокрема, у періоди з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року, визначені додатком 4 до Постанови №702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Відповідно до п.п. 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Учасниками справи не заперечується та обставина, що щорічна додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я не надавалась позивачу з 2013 року до моменту звільнення з військової служби в особливий період.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 року №1932-XII "Про оборону України".
Так, у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зазначено, що особливий період-це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У свою чергу, стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації:
Мобілізація-комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 року №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію, після якої, Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).
Отже, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, а закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року рішення від 16.05.2019 року залишено без змін.
Судом першої інстанції враховані аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
У вказаній зразковій справі предметом спору виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону №3551-XII, проте суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону №2011-XII.
Судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача стосовно врахування дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, як доказ того, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку.
Суд зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
При цьому колегія суддів зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Колегія суддів вважає, що на час прийняття наказу про виключення особи зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону №2011-XII.
Саме на відповідача був покладений обов'язок здійснити при звільненні позивача виплату всіх без виключення належних позивачу сум, на які він мав право, чого в даному випадку відповідачем здійснено не було, чим допущено протиправну бездіяльність.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи заявника апеляційної скарги про те, що оскільки на час дії в Україні особливого періоду надання військовослужбовцям відпусток припинено, то позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року, у зв'язку із чим позовні вимоги про визнання протиправною такої бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати на виплатити грошову компенсацію такої відпустки за період з 14.08.2013 року по 22.06.2018 року пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Постанови №702 підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відповідача не містять нових аргументів, які не були враховані Верховним Судом під час вирішення зразкової справи №620/4218/18 чи були невірно оцінені судом першої інстанції під час вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 та зводяться до дублювання доводів у відзиві на позовну заяву.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та не можуть бути підставами для його скасування.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, і позивач не був службовою особою, який у значенні вказаного вище Закону займав відповідальне або особливо відповідальне становище, дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що ця справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи ч.5 ст.328 КАС України дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі № 480/1332/20 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 22.03.2021 року