10 березня 2021 р.Справа № 480/566/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 05.10.20 року по справі № 480/566/20
за позовом Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
до Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"
про визнання протиправною та скасування постанови в частині,
Позивачі, Акціонерне товариство “Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування “Насосенергомаш” та Акціонерне товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати протиправним та скасувати аб.1 пп.2 п. 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про накладення штрафу на ТОВ “СУМИТЕПЛОЕНЕРГО” за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання” від 26.11.2019р. № 2540.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 відмовлено у задоволенні позову.
Позивачі, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначають, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ТОВ “СУМИТЕПЛОЕНЕРГО” надали відзиви на апеляційні скарги, в яких просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надаються ТОВ “Сумитеплоенерго” відповідно до укладених договорів ( том 1 а.с.189-197, том 2 а.с. 5-13).
26 листопада 2019 року відповідачем прийнята постанова № 2540 “Про накладення штрафу на ТОВ “Сумитеплоенерго” за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання”. Відповідно до постанови на ТОВ “Сумитеплоенерго” накладені штрафи у розмірі 34000 грн., 51000 грн., 17000 грн. та зобов”язано ТОВ “Сумитеплоенерго”, серед іншого, здійснити перерахунок для категорій споживачів “бюджетні організації”, “інші споживачі”, “релігійні організації” надмірно нарахованих та недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання. ( том 1 а.с.7-13).
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивачі звернулися до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки між відповідачем і позивачами відсутні публічно-правові відносини, в ході яких відповідач здійснює владні управлінські функції стосовно позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 14 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” регулятор на своїх засіданнях, зокрема розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції.
Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 14 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями.
Відповідно до Порядку формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою НКРЕКП від 21.08.2018 № 886 , ліцензійний реєстр НКРЕКП - це перелік суб'єктів господарювання - ліцензіатів, який формується і ведеться НКРЕКП відповідно до отриманої ліцензіатами ліцензії як автоматизована система збирання, накопичення, захисту та обліку відомостей про цих суб'єктів.
Ліцензійний реєстр формується та ведеться Управлінням ліцензування щодо суб'єктів господарювання, діяльність яких регулюється НКРЕКП та які отримали ліцензії на право провадження господарської діяльності, зокрема, з постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії за регульованим тарифом; постачання електричної енергії).
Відповідно до пункту 7 Порядку інформація, що міститься в ліцензійному реєстрі, є відкритою та розміщується на офіційному веб-сайті НКРЕКП за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.
Згідно з інформацією ліцензійного реєстру НКРЕКП, розміщеною на офіційному веб- сайті НКРЕКП станом на 20.02.2020 ліцензії на право господарської діяльності у сфері теплопостачання отримали 37 юридичних осіб, серед яких ТОВ “Сумитеплоенрего”.
Статтею 2 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” передбачено, що Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері комунальних послуг: діяльності з виробництва теплової енергії на теплогенеруючих установках, включаючи установки для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).
Відповідно до статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання, зокрема, шляхом державного контролю та застосування заходів впливу.
Згідно зі статтею 19 Закону Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю.
Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора.
Для проведення перевірки створюється комісія з перевірки, що складається не менш як із трьох представників центрального апарату та/або територіальних органів Регулятора. За результатами перевірки складається акт у двох примірниках, який підписується членами комісії з перевірки. У разі виявлення порушень акт про результати перевірки вноситься на засідання Регулятора, за результатами якого Регулятор приймає рішення про застосування до суб'єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, санкції, передбаченої цим Законом.
Відповідно до статті 22 Закону про НКРЕКП суб'єкти господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, несуть відповідальність за правопорушення у сферах енергетики та комунальних послуг, визначені законами України “Про ринок електричної енергії”, “Про природні монополії”, “Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу”, “Про засади функціонування ринку електричної енергії України”, “Про ринок природного газу”, “Про трубопровідний транспорт”, “Про теплопостачання”. “Про питну воду та питне водопостачання”, “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг” та іншими законами, що регулюють відносини у відповідних сферах.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб'єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Разом з тим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття “охоронюваний законом інтерес” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Викладені висновки кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15, від 1 грудня 2015 року у справі №21-3222а15, від 08 грудня 2015 року у справі №21-5435а15.
Згідно з частиною другою статті 264 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.
Таким чином, відсутність у будь-кого (крім визначеного цим актом певного кола осіб), в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Отже, враховуючи вищевикладене, судов аколегія зазаначає, що оскаржуване рішення відповідача не стосується безпосередньо апелянтів, а породжує права та обов'язки для сторін та третіх осіб по справі, зокрема, ТОВ “Сумитеплоенерго”.
Разом з тим під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, заявником апеляційної скарги не було наведено обґрунтованих мотивів щодо того, яким чином оскаржуване рішення відповідача стосується прав апелянтів, тобто породжує, змінює або припиняє саме їх права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року по справі № 480/566/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова
Повний текст постанови складено 19.03.2021 року