15 березня 2021 р.Справа № 520/12954/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року (постановлену суддею Зоркіною Ю.В.) по справі № 520/12954/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. у справі 520/12954/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з 74 % грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення з 01.01.2018 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію в розмірі, який обчислено 74 % грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 р. починаючи з 01.01.2018 р. з нарахуванням компенсації втрати частину доходу; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області у виплаті 75 % суми підвищення пенсії за період з 05.03.2019 р. до 04.09.2019 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію за період з 05.03.2019 р. до 04.09.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 р. апеляційна скарга позивача задоволена частково, а саме: рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. по справі № 520/12954/19 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 05.09.2019 р. та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 05.09.2019 р., з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову в цій частині; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 05.09.2019 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 05.09.2019 р.; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. по справі № 520/12954/19 - залишено без змін.
Представник ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив: визнати бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області яка полягає у не виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 р. у справі № 520/12954/19 в повному обсязі протиправною; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі, який обчислено 74% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 р. починаючи з 01.01.2018 р. та з 05.03.2019 р. з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 05.09.2019 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання ухвалою законної сили, звіт про виконання судового рішення, (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р. у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р., представник ОСОБА_1 - Острицький А.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р. у справі № 520/12954/19 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 р. у справі № 520/12954/19.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до основної мети встановлення судового контролю, який передбачений ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, можна зробити висновок, що суд повинен займати активну позицію як під час розгляду публічно-правового спору, так і після набрання рішенням законної сили, та сприяти його виконанню, а оскільки рішення залишається невиконаним, підстави для відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю відсутні.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо не виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 р. справі № 520/12954/19.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення виконання судового рішення ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Водночас, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі № 820/4261/18 та від 27.02.2020 р. у справі № 0640/3719/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (ч. 2 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена (ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про виокремлення у окремі статті таких видів судового контролю за виконанням судового рішення як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Законодавець, розмежовуючи види судового контролю за виконанням судового рішення, тим самим розділив і види заяв, з якими звертається позивач до суду та, відповідно, - наявність чи відсутність вимог до оформлення кожної з них.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постанові від 16.10.2018 р. у справі № 556/2081/17.
Окрім того, приписами ст.ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено і різні порядки розгляду заяв, поданих відповідно до цих норм.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р., судом першої інстанції фактично розглядалася та вирішувалася заява позивача в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України сумісно, не зважаючи на те, що приписами вказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України передбачено різні процедури розгляду заяв та різні правові наслідки за наслідками розгляду таких заяв відповідно до вказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, висновків суду першої інстанції щодо заяви позивача за ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не наведено.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що заяви, подані в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть розглядатися та вирішуватися судом першої інстанції сумісно, оскільки такі види судового контролю мають розглядатися та вирішуватися останнім окремо, з ухваленням окремих судових рішень за наслідками розгляду таких заяв, що не було враховано судом першої інстанції в даній справі.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зі змісту ч. ч. 2 - 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, висуваються наведеними нормами певні вимоги і в разі невідповідності такої заяви цим вимогам така заява підлягає поверненню заявнику.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції не було зазначено щодо відповідності поданої заяви представника позивача вимогам наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України, тобто, останнім не надано правової оцінки тому, чи підлягала розгляду судом така заява представника позивача, чи вона повинна була бути повернута заявнику відповідно до ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, з огляду на вищевказане, оскаржувана ухвала прийнята судом першої інстанції у порушення норм процесуального права.
За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для вирішення заяви позивача по суті.
З урахуванням викладеного, всі інші доводи по суті спору, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на вирішення цієї справи.
Таким чином враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, з огляду на приписи п. 1 та п. 4 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р. у справі № 520/12954/19 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року по справі № 520/12954/19 скасувати.
Справу № 520/12954/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 22.03.2021 р.