16 березня 2021 р.Справа № 520/694/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. ,
за участю: секретаря судового засідання - Губарєвої В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 (суддя Супрун Ю.О.; м. Харків) по справі № 520/694/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області (надалі за текстом - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17.04.2020 року за вх.№01-26/30650/2020, просив суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 74 % грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення з 01.01.2018 року та виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018 та 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2019 протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 74 % грошового забезпечення з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою, з урахуванням виплачених сум з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, без використання при таких виплатах постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова №649 від 22.08.2018, постанова № 804 від 14.08.2019), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі № 520/694/19, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% грошового забезпечення.
Зобов'язано Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% сум грошового забезпечення, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 року однією сумою, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 75% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року.
Зобов'язано Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.03.2019 року однією сумою.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набрало законної сили та на виконання вказаного рішення видано виконавчі листи.
Острицький Андрій Олегович, діючи інтересах ОСОБА_1 18.12.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду та встановлення судового контролю, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі №520/694/19 в повному обсязі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 року та з 05.03.2019 року однією сумою;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання ухвалою законної сили, звіт про виконання судового рішення, (ч.1 ст. 382 КАС України).
В обґрунтування заяви зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не виконано рішення суду належним чином та в повному обсязі, а саме не здійснено виплату позивачу основного розміру пенсії з 01.01.2018 року та з 05.03.2019 року однією сумою, яка нарахована на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі №520/694/19. Отже, на думку заявника відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неналежного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі № 520/694/19.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2 , подану 18.12.2020 (за вх.№01/100890/2020) в порядку ст. 383 КАС України у справі №520/694/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто заявнику.
Заяву ОСОБА_2 , подану 18.12.2020 (за вх.№01/100890/2020) в порядку ст. 382 КАС України у справі №520/694/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Повертаючи заяву про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заява не відповідає вимогам п.9 ч.2 ст.383 КАС України.
Відмовляючи в задоволенні заяви, поданої в порядку ст. 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідності застосування заходів судового контролю до відповідача.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі № 520/694/19; врахувати при прийняття рішення правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 по справі № 2а-2563/12 та від 22.01.2020 по справі № 440/207/19.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 в частині виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 та з 05.03.2019 однією сумою, що стало підставою для звернення з заявою про встановлення судового контролю. Позивач вважає, що невиконання судового рішення, що підтверджується матеріалами справи, є достатньою підставою для встановлення судового контролю. При цьому жодних доказів відсутності грошових коштів у ГУПФУ для виконання рішення суду без надмірних затримок чи будь-яких інших належних доказів на підтвердження невиконання рішення суду без поважних причин, матеріали справи не містять. Вказує, що ГУПФУ не вчинило жодних належних дій, направлених на виконання судового рішення в цій частині, натомість, відповідач, всупереч чинному законодавству, всіма засобами уникає повного належного виконання судового рішення. Беручи до уваги вищевикладене, позивач вважає, що у суду були відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.
Розгляд справи проведено за відсутності сторін без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду врегульовано ст.383 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 2 статті 383 КАС України передбачено, що в такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 383 КАС України, заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання.
У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Таким чином, вказана процесуальна норма спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.
У свою чергу, як визначено в ст. 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до вимог статті 2 вказаного Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" врегульовано, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
При цьому, подана у даній справі в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України заява до передбаченого частиною 2 статті 3 Закону "Про судовий збір" вичерпного переліку заяв за подання яких судовий збір не справляється, не відноситься.
З системного аналізу викладених положень, вбачається, що на позивача покладено обов'язок сплати судового збору за подання відповідної заяви до суду як процесуальним законодавством, так і Законом України "Про судовий збір".
Втім, позивачем, в порушення вимог пункту 9 частини 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України документа про сплату судового збору не надано, підстав для звільнення його від сплати судового збору не зазначено.
Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача закріплених у статті 5 Закону "Про судовий збір" пільг останній не надав.
Таким чином, враховуючи те, що подана позивачем в порядку ст. 383 КАС України заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам, визначеним п. 9 ч. 2 ст. 383 КАС України, суд першої інстанції правомірно повернув заяву позивачу, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України відображені також у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 821/471/18, в ухвалі Верховного Суду від 18 грудня 2020 року по справі № 200/5793/20-а.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 14.02.2018 по справі № 2а/0470/2563/12 та від 22.01.2020 по справі № 440/207/189 відповідно до яких на позивача не поширюється обов'язок сплати судового збору за звернення до суду з заявою в порядку контролю за виконанням судового рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані висновки Верховного Суду стосуються застосування положень ст. 382 КАС України та ст. 267 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 року).
Відносно вимоги заявника в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання ухвалою законної сили, звіт про виконання судового рішення, (ч.1 ст. 382 КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури» (пункт 55).
Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Водночас, колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі «Ліпісвіцька проти України» (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), N 2132/02).
У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Шаренок проти України» (заява N 35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 589498/0).
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Як встановлено судом, при зверненні до суду з заявою позивачем не було наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження.
Натомість, наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини того, що відповідач вживає заходів з метою виконання судового рішення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, приймаючи до уваги те, що встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не обов'язком та вирішується на його розсуд.
Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали суду з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі № 520/694/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 22.03.2021 року