22 березня 2021 р. Справа № 440/4581/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,
Суддів: Бегунца А.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 28.09.20 року по справі № 440/4581/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у призначенні пенсії згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, як державному службовцю згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, починаючи з 30.04.2020.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 27.08.2017 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком.
Як свідчать матеріали справи, 06.10.2017 позивач є отримувачем пенсії на умовах Закону України "Про державну службу".
30.04.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про переведення на пенсію згідно Закону України "Про державну службу"
09.06.2020 позивач повторно звернулась до пенсійного органу з заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме як державному службовцю з 30.04.2020, у зв'язку зі звільненням 23.04.2020 (а.с. 56).
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що пенсійним органом відповідно до листа від 27.05.2020 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії згідно Закону України "Про державну службу".
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 27.05.2020 встановлено, що заява ОСОБА_2 від 30.04.2020 (зареєстрована 18.05.2020) розглянута відповідачем згідно Закону України "Про звернення громадян".
Крім того, роз'яснено позивачу право на звернення до відділу обслуговування громадян Шевченківського району в м. Полтаві управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з метою подання заяви.
Тобто, змістом вказаного листа спростовується отримання позивачем від пенсійного органу відмови у розгляді заяви з питань переведення з пенсії за віком на пенсію на умовах Закону України "Про державну службу".
Вважаючи, що дії пенсійного органу щодо відмови в переведенні позивача на пенсію на умовах Закону України "Про державну службу", протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу", на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п. 13-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 01 жовтня 2017 року пенсії, призначені після набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України","Про наукову і науково-технічну діяльність" у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону.
Після звільнення з роботи виплата пенсії, призначеної відповідно до зазначених законів, поновлюється.
Вищезазначене положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" кореспондується із частиною п'ятою статті 37 Закону №3723-ХІІ в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Як свідчать матеріали справи, позивач звільнена з Головного управління статистики в Полтавській області 23.04.2020 за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі наказу №30-К від 23.04.2020.
Пенсія ОСОБА_1 призначена відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, за правилами якої пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 24.04.2020.
У зв'язку з звільненням ОСОБА_1 23.04.2020, пенсія відповідно до Закону України "Про державну службу" Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області поновлена з 24.04.2020, про що свідчить копія протоколу призначення пенсії від 15.06.2020.
Так, згідно цього протоколу перерахунок пенсії позивача здійснено у зв'язку з уточненням даних в ЄПС, 24.04.2020; загальний процент розрахунку пенсії від заробітку 60; пенсія призначена з 24.04.2020. (а.с. 53).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з наступної дати за звільненням з державної служби, а саме з 24.04.2020, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 по справі №440/4581/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.С. Рєзнікова
Судді А.О. Бегунц І.С. Чалий