22 березня 2021 року справа №360/4144/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 р. (у повному обсязі складено 8 грудня 2020 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/4144/20 (головуючий І інстанції суддя Т.В. Смішлива) за позовом адвоката Марченко Софії Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 26.10.2020 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та зарахуванні до пільгового стажу згідно Списку №1 періодів роботи згідно трудової книжки;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 відповідно до Списку № 1 наступні періоди: з 13.07.1984 по 14.10.1984 період роботи на шахті «Комсомольська п/о Антрацит» - гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею: період перебування на військовій службі з 24.10.1984 по 10.11.1986, період роботи з 11.12.1986 по 26.05.1987 на шахті «Комсомольська в/о «Антрацит» - гірничим очисного забою з повним робочим днем під землею, згідно трудової книжки;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести перерахунок з врахуванням спірних періодів та виплатити пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно заяви, поданої 16.03.2020 року (а.с. 1-3).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року у справі № 360/4144/20 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в перерахунку пенсії від 24.03.2020 № 2906/2020 ( ОСОБА_1 ).
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.04.2020, зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 13.07.1984 по 14.10.1984, з 11.12.1986 по 26.05.1987 на шахті «Комсомольська п/о Антрацит» гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею та період проходження строкової військової служби з 24.10.1984 по 10.11.1986.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 78-84).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що документи, в тому числі уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, які знаходяться в районах проведення антитерористичної операції, є недійсними і не створюють правових наслідків, і не можуть бути враховані при призначенні пенсії.
Таким чином, відповідачем правомірно відмовлено позивачу в зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 11.12.1986 року по 26.05.1987 року на шахті «Комсомольська п/о «Антрацит» за заявою від 16.03.2020 року, у зв'язку з відсутністю та не підтвердженням на день звернення необхідного пільгового стажу.
Також апелянт зазначає, що має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копіями документів, а саме: паспорта громадянина України та картки платника податків, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 7-8, 52 зв.б.).
16.03.2020 позивач подав заяву про перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, яка зареєстрована за номером 2906, додавши до заяви документи, зазначені в розписці-повідомленні (а.с. 9, 58 зв.б. - 59).
Рішенням про відмову в перерахунку пенсії від 24.03.2020 № 2906/2020 ( ОСОБА_1 ) відповідачем не зараховано до пільгового стажу періоди роботи:
з 13.07.1984 по 14.10.1984 - 3 місяці 1 день роботи на шахті «Комсомольська п/о «Антрацит» - гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею, у зв'язку з відсутністю відповідного повного запису в розділі 4 трудової книжки (відсутня дата наказу на прийняття на роботу);
період проходження військовій службі з 24.10.1984 по 10.11.1986 (2 роки 17 днів);
з 11.12.1986 по 26.05.1987 - 5 місяців 6 днів роботи на шахті «Комсомольська п/о «Антрацит» - гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею, оскільки в трудовій книжці відсутні відомості про характер виконуваної роботи, про розділ, підрозділ, пункт, кількість спусків та виїздів до шахти, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи.
Шахта «Комсомольська п/о «Антрацит» на цей час розміщується на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, витребувати будь-які додаткові документи з цього підприємства у управління відсутня можливість (а.с. 10-13, 56 зв.б.-58).
Спірним питанням даної справи є незарахування відповідачем до пільгового стажу ОСОБА_1 відповідно до Списку № 1 періодів роботи: з 13.07.1984 по 14.10.1984 на шахті «Комсомольська п/о Антрацит» - гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею; період перебування на військовій службі з 24.10.1984 по 10.11.1986; період роботи з 11.12.1986 по 26.05.1987 на шахті «Комсомольська в/о «Антрацит» - гірничим очисного забою з повним робочим днем під землею згідно трудової книжки, не проведення перерахунку пенсії з врахуванням спірних періодів та не виплати пенсії на пільгових умовах за Списком № 1.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За приписами абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Сиском № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Закон № 1058-IV доповнено розділом XIV "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Так, частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша); заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга); органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).
За визначенням пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
За унормуванням статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Приписами абзаців першого, третього пункту 4.1 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 закріплено: орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.2 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1).
За змістом абзацу першого пункту 4.7 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу І цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (абзац четвертий пункту 3.3 ІІІ "Підготовка і подання документів для призначення пенсій" Порядку № 21-1).
З системного аналізу вищенаведених норм права слідує, що орган, що призначає пенсію, після надходження відповідної заяви разом з поданими документами зобов'язаний повідомити особу, яка звернулась з такою заявою, про недостатність поданих документів та необхідність надання у тримісячний строк з дня прийняття заяви відсутніх документів для призначення пенсії. При цьому, перелік документів, яких не вистачає для призначення пенсії, а також строк для їх подання мають бути зазначені органом, що призначає пенсію, у розписці, яка видається особі, що звернулась з заявою про призначення пенсії. Прийняти рішення про відмову в призначенні пенсії через відсутність необхідних документів орган, що призначає пенсію, має право виключно після надання особі тримісячного строку на подачу відсутніх документів з дня прийняття заяви та за умови, якщо протягом такого строку особа не надасть необхідні відсутні документи.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що до відповідача позивач звернувся 16.03.2020, а рішення про відмову в перерахунку пенсії прийнято 24.03.2020, що з огляду на вищевказане є грубим порушенням процедури прийняття рішення.
Стосовно доводів апелянта, що документи, в тому числі уточнюючи довідки про періоди роботи, видані підприємствами, які знаходяться в районах проведення антитерористичної операції, є недійсними і не створюють правових наслідків і, відповідно, не можуть бути враховані при призначені пенсії, суд зазначає наступне.
В довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.02.2020 № 379, виданою філією «Шахта «Комсомольська» Державного унітарного підприємства «Антрацит», вказано, що позивач виконував гірські роботи за професією гірника очисного вибою підземної дільниці з видобутку вугілля № 2, табель № 2443, що передбачено підрозділом 1 розділу І Списку № 1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота на яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 за № 1173 за період з 13.07.1984 по 14.10.1984 - 2 місяці 16 днів. Додаткові відомості: 1984 рік: липень - 5 днів учбовий пункт, з 18 по 23 виходи відсутні, серпень - 1 день військкомат, жовтень - 3 дні військкомат (а.с. 21).
Витяг з наказу № 99-ок від 22.10.1984 свідчить: позивач звільнений в зв'язку з призовом в Радянську армію з 14.10.1984 (а.с. 22).
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....
Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 грудня 1996 року у справі Лоізіду проти Туреччини дійшов такого висновку: «Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14 і враховується судом при розгляді даної справи з огляду на вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен взяти до уваги інформацію, зазначену у документах, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до управління за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд вказує, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади. На теперішній час на законодавчому рівні відсутня така обов'язкова умова як перереєстрація підприємств на територію підконтрольну українській владі.
При цьому суд звертає увагу, що вищезазначена довідка містить необхідну інформацію для обчислення пільгового стажу, а саме: вказівку на кількості днів відпусток без збереження заробітної плати, періоди відсутності, спусків для виконання підземних робіт, наявність прогулів, тощо.
Тобто, вказана довідка повинна бути врахована відповідачем при визначенні пільгового стажу позивача
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції та вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неврахування уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, яке знаходяться в районах проведення антитерористичної операції при перерахунку пенсії позивачу.
При цьому, значення трудової книжки як основного документу, що підтверджує пільговий стаж роботи, встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутністю трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, що також зазначене у постанові Верховного Суду у постанові від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 позивач проходив військову службу з 24.10.1984 по 10.11.1986 (а.с. 23).
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_3 від 22.11.1983 у межах спірних правовідносин, судом встановлено, що вона містить такі записи про роботу позивача:
шахта «Комсомольська» виробничого об'єднання «Антрацит»:
запис 6. 13.07.1984 - прийнятий гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею;
запис 7. 14.10.1984 - звільнений за ст. 36 КЗпП України в Радянську армію;
запис 8. 24.10.1984 - 10.11.1986 - служба в рядах Радянської армії;
шахта «Комсомольська» виробничого об'єднання «Антрацит»:
запис 9. 11.12.1986 - прийнятий гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею;
запис 10. 26.05.1987 - звільнений за ст. 36 КЗпП України по переводу на шахту імені 50 років Радянської України (а.с. 14-20, 63-69).
Суд звертає увагу, що записи трудової книжки позивача містять відомості щодо призначення, переведення та звільнення позивача за спірні періоди, що є підтвердженням трудової діяльності позивача.
За Списком № 1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота на яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 за № 1173, і який був чинним до 26.01.1991 розділ 1 "Гірничі роботи" підрозділ 1 "Підземні роботи" передбачає, що право на пенсію на пільгових умовах мають усі робітники, інженерно-технічні працівники та службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, руди, сланцю, нафти, озокериту, газу, графіту, азбесту, солі, слюди та інших рудних і нерудних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників та інших підземних споруд, а також всі працівники, зайняті повний робочий день під землею на обслуговуванні зазначених вище робітників і службовців (медперсонал підземних здоровпунктів, працівники підземного телефонного зв'язку і т. д.).
З урахуванням вимог наведених норм та записів у трудовій книжці, які містять відомості щодо характеру роботи позивача у період з 13.07.1984 по 14.10.1984 та з 11.12.1986 по 26.05.1987 з повним робочим днем під землею, є достатнім для вирішення питання щодо зарахування таких періодів трудової діяльності позивача до пільгового стажу за Списком № 1, та підтвердження додатковими документами не потребують.
Крім того, статтею 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 1 статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" закріплено, що час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Статтею 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", передбачено, що час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Системний аналіз зазначених правових норм свідчить, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах якщо на момент призову на строкову військову службу особа працювала за професією, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Матеріалами справи підтверджено, що до призову позивача у лави Радянської армії, останній працював на посаді, віднесеній до Списку № 1, а тому відповідач протиправно не зарахував до пільгового стажу період строкової служби з 24.10.1984 по 10.11.1986, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Посилання відповідача про не зарахування до пільгового стажу період роботи позивача з 13.07.1984 по 14.10.1984 у зв'язку з відсутністю дати наказу про прийняття на роботу, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.
Порядок ведення трудових книжок працівників на момент спірних правовідносин був передбачений Інструкцією від 20.06.1974 № 162.
Пунктом 1.1 Інструкції визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами.
У відповідності до п. 2.5 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення виробляється адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу.
Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації (Постанова Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців").
Суд звертає увагу, що записи трудової книжки позивача містять відомості щодо призначення, звільнення та переведення позивача в хронологічній послідовності, що є підтвердженням трудової діяльності позивача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи у сукупності надавали можливість відповідачу встановити періоди трудової діяльності
Крім того, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що не всі недоліки, допущені роботодавцем при оформленні трудової книжки та внесенні записів про роботу працівника, можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 17 липня 2018 року у справі № 220/989/17.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а, у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17 та у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 588/647/17 сформулював правовий висновок про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що записи в трудовій книжці про роботу позивача, до яких має зауваження відповідач, у повній мірі узгоджуються з наступними записами, внесеними іншими роботодавцями, до яких відповідач жодних зауважень не має та зарахував до загального страхового стажу позивача.
Суд апеляційної інстанції враховує і той факт, що при прийнятті документів для призначення пенсії жодних зауважень до наданих документів з боку відповідача не зафіксовано у розписці про прийняття документів.
Також відповідачем зараховано до пільгового стажу позивача період роботи з 01.06.1987 на посаді гірника очисного вибою 5 розряду з повним робочим днем під землею по переводу з шахти «Комсомольська», а тому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач протиправно не зарахував до пільгового стажу період роботи позивача з 11.12.1986 по 26.05.1987.
Посилання суду на Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993 року є недоречним, оскільки вона не діяла на момент спірних правовідносин. Разом з тим, зазначене не впливає на правильність вирішення спору в цій частині.
Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно не зараховує до пільгового стажу вищевказані періоди роботи позивача.
Щодо твердження апелянта про неможливість втручання у дискреційні повноваження відповідача в частини перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На переконання суду з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач відмовив позивачу у зарахуванні періодів роботи з 13.07.1984 по 14.10.1984 на шахті «Комсомольська п/о Антрацит» - гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею; період перебування на військовій службі з 24.10.1984 по 10.11.1986; період роботи з 11.12.1986 по 26.05.1987 на шахті «Комсомольська в/о «Антрацит», суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в перерахунку пенсії від 24.03.2020 №2906/2020; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.04.2020, зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 13.07.1984 по 14.10.1984, з 11.12.1986 по 26.05.1987 на шахті «Комсомольська п/о Антрацит» гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею та період проходження строкової військової служби з 24.10.1984 по 10.11.1986.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказує на те, що позивач просив не тільки зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести перерахунок з врахуванням спірних періодів, а і виплатити пенсію на пільгових умовах за Списком № 1.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо виплати пенсії позивачу, що унеможливлює виконання рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виплату пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
І відповідачем не доведено, що він у спірних відносинах діяв правомірно.
Положення ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 р. - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 р. у справі № 360/4144/20 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 згідно заяви від 16.03.20.
Прийняти в цій частині нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 згідно заяви від 16.03.20 - задовольнити.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 перераховану пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 згідно його заяви від 16.03.20 з урахуванням фактично виплачених сум.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.03.2021 року.
Колегія суддів Г.М. Міронова
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв