Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"22" березня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/38/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Комунального підприємства "Донецький регіональний центр поводження з відходами"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТКОМ"
про: стягнення 246 884,18 грн.
секретар судового засідання: Коваль С.М.
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Комунальне підприємство "Донецький регіональний центр поводження з відходами" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТКОМ" про стягнення 246 884,18 грн., з яких: 220 800,00 грн. заборгованість, 26 084,18 грн. пеня.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору оренди транспортного засобу №8н від 12 грудня 2018 року. Позивач стверджує, що відповідач лише частково оплатив орендні послуги. Станом на час звернення до суду неоплаченими залишаються послуги на суму 220 800,00 грн.
У зв'язку з простроченням оплати наданих послуг позивач, керуючись умовами договору та положеннями чинного законодавства, нарахував відповідачу 26 084,18 грн. пені.
Відповідач відзиву на позовну заяву з відображенням своєї правової позиції суду не надав.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 25 січня 2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) представників сторін, судове засідання призначено на 23 лютого 2021 року.
Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року розгляд справи відкладено на 16 березня 2021 року.
05 березня 2021 року від позивача надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог.
В судове засідання представник позивача не з'явився, 08 лютого 2021 року позивачем подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, поштове повідомлення що містило ухвалу суду про відкладення розгляду справи повернулось до суду з відміткою: "неправильно зазначена адреса".
Згідно з відомостями що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Короленка, будинок 1. На вказану адресу судом здійснювалась відправка поштової кореспонденції.
Відповідно до положень частини 7 статті 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відтак оскільки відповідач не повідомив суду іншої адреси, в розумінні положень статті 120 ГПК України, відповідач є таким, що повідомлений належним чином про місце дату та час розгляду справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.
15 грудня 2018 року між Комунальним підприємством "Донецький регіональний центр поводження з відходами" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська експортно-імпортна торгова компанія" (код ЄДРПОУ 38747844), яке станом на даний час має найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЙТКОМ" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди № 8 н. Відповідно до предмету договору оренди в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець передає в тимчасове платне користування екскаватор - навантажувач Hyundai Н940S, номер шасі НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (4400см3); державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; серія та номер технічного паспорту НОМЕР_4 .
Об'єкт оренди передано орендарю 15 грудня 2018 року, про що свідчить акт приймання - передачі що є додатком №1, відповідно до якого орендодавець передав а орендар прийняв тимчасове платне користування екскаватор - навантажувач Hyundai Н940S.
Згідно з умовами пункту 6.1. договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання, скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2019 року включно, а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання, згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони договору домовились, що всі умови цього розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 15 грудня 2018 року.
За умовами пункту 1.4. договору, екскаватор - навантажувач, технічна документація на нього передаються орендодавцем орендарю впродовж 5 календарних днів з моменту підписання даного договору та оформлюється актом, який підписується сторонами.
Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (пункт 2.4.4.).
У пункті 3.1. договору сторони обумовили, що щомісячна оплата за екскаватор - навантажувач складає 36 600,00 (з ПДВ ). Загальна вартість цього договору складає 459 270,97 грн. і визначається в актах виконаних робіт.
Відповідно до пункту 3.2 договору сторони домовились, що орендна плата сплачується протягом 10 днів після підписання обома сторонами акту виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.
Суд дослідив надані позивачем докази виконання орендодавцем умов договору щодо надання відповідачу у тимчасове платне користування екскаватора-навантажувача.
Так, згідно з актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-000958 від 31 грудня 2018 року позивач надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 20 070,97 грн. У зв'язку з чим орендодавцем оформлено орендарю рахунок фактуру №СФ-00605 від 31 грудня 2018 року на суму 20 070,97 грн.
Згідно з актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-000020 від 31 січня 2019 року позивач надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн. На цій підставі орендодавець оформив орендарю рахунок фактуру №СФ-0000022 від 31 січня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
Позивач також надав суду акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-00900 від 28 лютого 2019 року. Позивач стверджує що надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн., у зв'язку з чим орендодавцем оформлено орендарю рахунок фактуру №СФ-0000142 від 28 лютого 2019 року на суму 36 600,00 грн.
А проте суд зазначає, що вказаний акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-00900 від 28 лютого 2019 року не містить погодження зі сторони замовника. На вказаному акті відсутні підписи/печатки зі сторони відповідача.
Згідно з актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-00973 від 31 березня 2019 року позивач надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн. Орендодавець оформив рахунок фактуру №СФ-0000219 від 31 березня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
Згідно з актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-00998 від 30 квітня 2019 року позивач надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн. На такій підставі орендодавець оформив орендарю рахунок фактуру №СФ-0000247 від 30 квітня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
Позивач також надав суду акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01111 від 31 травня 2019 року. На підставі цього акту позивач стверджує про надання відповідачу послуг по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн. Орендодавець також оформив рахунок фактуру №СФ-0000360 від 31 травня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
А проте суд зауважує, що вказаний акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01111 від 31 травня 2019 року не містить погодження зі сторони замовника, акт не підписаний зі сторони відповідача.
Згідно з актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01202 від 30 червня 2019 року позивач надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн. У зв'язку з чим орендодавець оформив орендарю рахунок фактуру №СФ-0000454 від 30 червня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
Згідно з актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01285 від 31 липня 2019 року позивач надав відповідачу послугу по договору №8н від 15 грудня 2018 року на суму 36 600,00 грн. З огляду на це орендодавець оформив орендарю рахунок фактуру №СФ-0000539 від 31 липня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
А також позивач надав суду акти здачі - приймання робіт (надання послуг) №ОУ-01358 від 31 серпня 2019 року на суму 36 600,00 грн., №ОУ-01439 від 30 вересня 2019 року на суму 36 600,00 грн., №ОУ-01518 від 31 жовтня 2019 року на суму 36 600,00 грн., №ОУ-01641 від 30 листопада 2019 року на суму 36 600,00 грн. На підставі зазначених актів позивач оформив відповідні рахунки фактури (№СФ-0000615 від 31 серпня 2019 року, №СФ-0000698 від 30 вересня 2019 року, №СФ-0000781 від 31 жовтня 2019 року, №СФ-0000913 від 30 листопада 2019 року). Позивач стверджує, що зазначені акти підтверджують надання відповідачу послуг по договору №8н від 15 грудня 2018 року на відповідні суми зазначені у цих актах.
Однак суд зауважує, що вказані акти не містять погодження зі сторони замовника, у актах відсутні підписи/печатки зі відповідача.
Таким чином суд встановив, що наданими позивачем доказами стверджується, що позивач надав відповідачу послуги з оренди екскаватора-навантажувача у грудні 2018 року на суму 20 070,97 грн., у січні 2019 року на суму 36 600,00 грн., у березні 2019 року на суму 36 600,00 грн., у квітня 2019 року на суму 36 600,00 грн., у червні 2019 року на суму 36 600,00 грн., у липні 2019 року на суму 36 600,00 грн.
Як слідує з наданих позивачем письмових пояснень та доказів відповідач здійснював оплату за отримані послуги з оренди екскаватора-навантажувача.
Так, платіжним дорученням №346, від 07 лютого 2019 року відповідач оплатив 36 600,00 грн. за рахунком №СФ-0000022 від 31січня 2019 року. Платіжним дорученням №459 від 05 березня 2019 року відповідач оплатив 36 600,00 грн. за рахунком №СФ-0000142 від 28.02.2019 року. Платіжним дорученням №460 від 05 березня 2019 року відповідач оплатив 20 070,97 грн. за рахунком №СФ-00605 від 31.12.2018 року. Платіжним дорученням №554 від 16 квітня 2019 року відповідач сплатив 36 600,00 грн. за рахунком СФ-0000219 від 31.03.2019 року. Платіжним дорученням №702 від 09 серпня 2019 року відповідач сплатив позивачу 72 000,00 грн. за рахунком СФ-0000454 від 30.06.2019 року.
Згідно з умовами пункту 3.3. договору, у разі прострочення сплати орендної плати орендар зобов'язується сплатити орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Враховуючи положення пункту 3.3. договору позивач нарахував відповідачу з 10 грудня 2019 року по 10 травня 2020 року пеню в розмірі 26 084,18 грн.
Крім того в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків станом на 03 липня 2019 року.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з оренди транспортного засобу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг.
Щодо позовних вимог в частини стягнення основної заборгованості суд врахував законодавство, що регулює договірні зобов'язання, зокрема правовідносини які виникають на підставі договору оренди.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до норм частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За правилами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з нормами статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 798 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Розглянувши матеріали справи суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (пункт 2.4.4 договору), а орендна плата сплачується протягом 10 днів після підписання обома сторонами акту виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця (пункт 3.2 договору).
Таким чином, обов'язковою умовою для оплати послуг з оренди транспортного засобу є підписання обома сторонами акту виконаних робіт.
За таких умов суд зауважує, що частина актів виконаних робіт, надана на підтвердження своїх вимог позивачем, не підписана відповідачем як замовником. Зокрема у актах №ОУ-00900 від 28 лютого 2019 року, №ОУ-01111 від 31 травня 2019 року, №ОУ-01358 від 31 серпня 2019 року, №ОУ-01439 від 30 вересня 2019 року, №ОУ-01518 від 31 жовтня 2019 року, №ОУ-01641 від 30 листопада 2019 року відсутні підписи зі сторони замовника. Також матеріали справи не містять доказів відмови орендаря від підписання вказаних актів, доказів направлення цих актів відповідачу та отримання останнім, доказів прийняття наданих послуг в односторонньому порядку.
Відповідно вищевказані акти не є належними доказами надання відповідачу послуг з оренди транспортного засобу.
Разом з тим суд встановив, що відповідач оплатив послуги з оренди транспортного засобу згідно з актом №ОУ-000958 від 31 грудня 2018 року на суму 20 070,97 грн., актом №ОУ-0000020 від 31 січня 2019 року на суму 36 600,00 грн., актом №ОУ-00973 від 31 березня 2019 року на суму 36 600,00 грн., актом №ОУ-01202 від 30 червня 2019 року на суму 36 600,00 грн.
Також суд зазначає, що згідно з платіжним документом відповідач сплатив 72 000,00 грн., а проте, оскільки в призначені платежу вказано рахунок №454 від 30.06.2019 року, суд не має підстав вважати, що переплачена сума може бути зарахована за іншим рахунком.
Послуги з оренди транспортного засобу згідно з актом №ОУ-01285 від 31 липня 2019 року на суму 36 600,00 грн. та актом №ОУ-00998 від 30 квітня 2019 року на суму 36 600,00 грн. відповідачем не оплачено.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд встановив надання відповідачу послуг з оренди транспортного засобу за якими орендарем не здійснено оплату на суму 73 200 грн. (не оплачено за квітень, липень 2019 року).
Водночас, оцінюючи докази сторін, суд враховує, що акт звірки взаєморозрахунків є фіксуючим документом, який не є первинним і не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій надання послуг, тощо. Він є лише відображенням стану заборгованості та в окремих випадках - руху коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер.
Таким чином суд встановив факт наявності у орендаря перед орендодавцем заборгованості за договором оренди № 8 н від 15 грудня 2018 року на суму 73 200,00 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення 147 600 грн. необхідно відмовити.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (така ж позиція викладена у статті 611 ЦК України).
Частиною 1 статті 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд приймає до уваги, що згідно з положеннями частини 2 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 26 084,18 грн. Разом з тим, в розрахунку штрафних санкцій позивач вказав загальний розмір 20 835,20 грн.
Щодо наданого розрахунку пені суд зазначає, що такий розрахунок здійснено неправильно. Позивач розраховував пеню на загальну суму визначеної ним заборгованості. Тоді як згідно з умовами договору обов'язок оплати за надані послуги з оренди транспортного засобу виникає з моменту підписання актів виконаних робіт. Відповідно правильним є нарахування пені по кожному підтвердженому факту прострочення зобов'язання. Наданий позивачем розрахунок не відповідає положенням договору щодо порядку та строків такого нарахування. А тому суд не приймає вказаний розрахунок до уваги та вважає за необхідне здійснити власний перерахунок в межах заявлених позовних вимог. Крім того суд не бере до уваги вказані позивачем періоди нарахування штрафних санкцій, оскільки як встановив суд, наданий розрахунок не відповідає змісту позовних вимог. Так, розрахунок штрафних санкцій позивач здійснив на суму 20 835,20 грн. В той час як у позові зазначена вимога про стягнення 26 084,18 грн., про що свідчить резолютивна частина позовної заяви та визначена позивачем ціна позову яка складається з вимоги про стягнення основної заборгованості та штрафної санкції.
Акт №ОУ-00998 на суму 36 600,00 грн. підписано 30 квітня 2019 року. Відтак відповідач допустив прострочення по вказаному акту починаючи з 11 травня 2019 року.
Розмір пені за прострочення зобов'язання за актом №ОУ-00998 від 30 квітня 2019 року за період з 11 травня 2019 року по 11 листопада 2019 року (з врахуванням положень статті 232 ГК України) становить 6 273,14 грн.
Акт №ОУ-01285 на суму 36 600,00 грн. підписано 31 липня 2019 року. А отже відповідач допустив прострочення по вказаному акту починаючи з 11 серпня 2019 року.
Розмір пені за прострочення зобов'язання за актом №ОУ-01285 від 31 липня 2019 року за період з 11 серпня 2019 року по 11 лютого 2020 року (з врахуванням положень статті 232 ГК України) становить 5 621,64 грн.
Таким чином загальний розмір пені за розрахунком суду становить 11 894,78 грн. В задоволенні вимог про стягнення 14 189,40 грн. пені необхідно відмовити.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Висновки суду
Позивач належним чином виконав договірні зобов'язання. Натомість суд встановив невиконання умов договору з боку відповідача в частині повної оплати отриманих від позивача послуг.
На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем умов договору в частині повної оплати отриманих послуг свідчать про порушення відповідачем прав позивача.
Судом встановлено, що у відповідності до умов укладеного між сторонами договору заборгованість відповідача з орендної плати підтверджена у сумі 73 200,00 грн. Відповідно в задоволенні вимог про стягнення заборгованості в розмірі 147 600,00 грн. необхідно відмовити.
Крім того, за розрахунком суду обґрунтованими є вимоги про стягнення 11 894,78 грн. пені, відтак в задоволенні вимог про стягнення 14 189,40 грн. пені необхідно відмовити.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки має місце часткове задоволення позовних вимог, судові витрати в сумі 1 276,42 грн. судового збору необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Cудові витрати в розмірі 2 426,84 грн. судового збору покладаються на позивача у зв'язку з частковою відмовою в задоволенні позову.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТКОМ" (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Короленка, будинок 1, код ЄДРПОУ 38747844) на користь Комунального підприємства "Донецький регіональний центр поводження з відходами" (84301, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Танкістів, будинок 176, код ЄДРПОУ 34850326) 73 200 (сімдесят три тисячі двісті) грн. 00 коп. заборгованості, 11 894 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн. 78 коп. пені, 1 276 (одна тисяча двісті сімдесят шість) грн. 42 коп. судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 147 600,00 грн. заборгованості та 14 189,40 грн. пені відмовити.
4. Судові витрати в розмірі 2 426,84 грн. судового збору покласти на позивача.
Позивач (Стягувач): Комунальне підприємство "Донецький регіональний центр поводження з відходами" (84301, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Танкістів, будинок 176, код ЄДРПОУ 34850326).
Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЙТКОМ" (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Короленка, будинок 1, код ЄДРПОУ 38747844).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Суддя Качур А.М.