ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.03.2021Справа № 910/19549/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Росущан К.О., розглядаючи у відкритому судовому засіданні
справу №910/19549/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» (код 39641380; 40000, Сумська обл., м. Суми, провулок 9 травня, буд.13, 3 поверх)
до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код 14360570; 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д)
про визнання кредитного договору від 26.10.2016 №416104Г недійсним
за участю представників:
позивача, Яковенко Є.М., довіреність № б/н від 28.12.20;
відповідача, Яковенко О.О., довіреність № б/н від 03.03.20
Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» (далі - позивач, товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - відповідач, Банк) про визнання кредитного договору від 26.10.2016 №416104Г (далі- Договір) недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані таким:
-26.10.2016 між позивачем та відповідачем було украдено Договір, відповідно до якого позивач отримав кошти у розмірі 4 100 000 000,00 грн. для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку;
- надалі було укладено договори поруки;
- кредитний договір №4А16119Г від 16.11.2019, укладений між позивачем та відповідачем, є недійсним, оскільки на момент його укладання Банк ввів позивача в оману щодо істотних умов такого договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19549/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні, що призначене на 28.01.2021.
19.01.2021 Відповідачем через відділ діловодства суду подано Відзив на позов. Згідно даного відзиву, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору як такого, що вчинений під впливом обману.
У підготовчому засіданні 28.01.2021 за участі представників сторін суд розглянув клопотання Позивача про витребування доказів, яке подано разом із позовною заявою та протокольною ухвалою відмовив в задоволенні останнього з підстав недотримання заявником вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України. У підготовчому засіданні оголошено перерву до 04.02.2021.
У підготовчому засіданні 04.02.2021 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.03.2021.
Представники сторін з'явились у судове засідання 02.03.2021, надали пояснення по суті спору, Позивач позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні 02.03.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26.10.2016 Товариством (позичальник) і Банком укладено Кредитний договір №416104Г, за умовами якого:
- вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія (кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у пункті А.3 Кредитного договору, у межах ліміту Кредитного договору, у тому числі після часткового або повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору) (пункт А.1 кредитного договору);
- ліміт Кредитного договору - 4 100 000 000 грн. на такі цілі: фінансування поточної діяльності; у разі виникнення заборгованості позичальника перед Банком з відшкодування витрат згідно з підпунктом 2.2.13 пункту 2.2 Кредитного договору ліміт збільшується на відповідну суму заборгованості, на цілі з відшкодування витрат відповідно до підпункту 2.1.5 пункту 2.1 Кредитного договору (пункт А.2 Кредитного договору);
- термін повернення кредиту - 28.10.2024 (пункт А.3 Кредитного договору);
- банк за наявності вільних коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі згідно з пунктом А.1 Кредитного договору з лімітом і на цілі, зазначені у пункті А.2 Кредитного договору, не пізніше 5 (п'яти) днів з моменту, вказаному у абзаці третьому підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Кредитного договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені Кредитним договором терміни (пункт 1.1 Кредитного договору);
- позичальник зобов'язується:
використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 Кредитного договору (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 Кредитного договору);
сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1 - 4.4 Кредитного договору (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 Кредитного договору);
повернути кредит в строки/терміни, встановлені пунктом 1.2, підпунктом 2.2.14 пункту 2.2 і підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 Кредитного договору (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 Кредитного договору);
- Кредитний договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за Кредитним договором (пункт 6.1 Кредитного договору);
- Кредитний договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банка у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами (пункт 7.9 Кредитного договору).
Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням позивачем дійсності Кредитного договору.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як на підставу для визнання недійсним Кредитного договору позивач вказує на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме його укладення відбулося під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
На думку позивача, Банк, володіючи повною фінансовою інформацією про Товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності Товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості його участі у процедурі «трансформації» кредитного портфеля Банку. Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов'язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.
При цьому, за твердженнями позивача, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов'язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ «Прайсвортерхаускуперс (аудит)». Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ «Ернст енд Янг аудиторські послуги»), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ «Приватбанк».
Таким чином, дії Товариства із отримання кредитних коштів по Кредитному договору №416104Г від 26.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань боржників Банку в рамках реалізації зазначеного плану «трансформації» кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ.
Як стверджує позивач, обов'язковою умовою на якій наполягало Товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов'язання «старих» боржників перед Банком.
Так, на виконання вищезазначених домовленостей згідно плану «трансформації» між Банком та Товариством було укладено договори поруки: № 4А15119И/П від 26 жовтня 2016 р.; № 4М12137И/П від 26 жовтня 2016 р.; №4О12289И/П від 26 жовтня 2016 р.; № 4П15117И/П від 26 жовтня 2016 р.; № 4У12304И/П від 26 жовтня 2016 р.
Позивач вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь Банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 3 537 267 453,25 грн.
При цьому, у зв'язку з тривалим невиконанням Банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, Товариство вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану «трансформації» (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману, щодо істотних умов Договору.
Заперечуючи проти позову, Банк під час судових засідань та у своєму відзиві зазначив, що всі наведені вище твердження та обґрунтування позивача не відповідають дійсності та приписам чинного законодавства України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу №1 від 26.10.2016 загальних зборів учасників Товариства було вирішено погодити укладення з Банком кредитного договору на суму 4 100 000 000,00 грн. та уповноважити директора Товариства на підписання такого договору.
При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.
Тобто, Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності Товариства.
Жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними. Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.
Викладене підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
В силу ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Суд відзначає, що Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що вказаний кредитний договір було укладено на погоджених в ньому умовах, а отримання позивачем грошових коштів відбулося саме для цілей фінансування поточної діяльності Товариства.
Суд відзначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Кредитного договору недійсним, а тому підстави для задоволення позову Товариства відсутні.
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на порушенні принципу добросовісності з боку Позивача, на необхідності дотримання якого неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема і у Постанові від 28.10.2020р. у справі №910/10963/19 від 28.10.2020р., а саме:
« 57.2.2. добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
57.2.3. Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
57.2.4. Зокрема, в контексті спірних правовідносин та доводів Відповідача-2 слід зазначити, що сама по собі правова природа добросовісності означає, що особа придбаваючи той чи інший актив, не знала, і проявивши розумну обачність, не могла знати про те, що актив є проблемним та існують права та претензії третіх осіб на нього.».
У даній ситуації Позивач, достеменно обізнаний про підстави укладення кредитного договору, його цілі і мету та умови.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Вчинення позивачем, як зобов'язаною за кредитним договором стороною, дій, направлених на припинення правочину з метою ненастання наслідків обумовлених ним та уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, слід кваліфікувати як зловживання правом, оскільки таке право використовується на шкоду майновим інтересам кредитора.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач не подав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували позовні вимоги.
За таких обставин, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання кредитного договору від 26.10.2016 №416104Г недійсним відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.03.2021.
Суддя І.Д. Курдельчук