Справа № 2610/29910/2012
Провадження № 6/761/1777/2020
24 грудня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Мальцев Д.О.,
при секретарі Венгерчук В.В.
державний виконавець Рабоволюк В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду подання державного виконавця шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рабоволюк В.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , -
Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місткі Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рабоволюк В.В. (далі по тексту - виконавець) звернувся до суду із поданням, відповідного до якого просив тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України до виконання зобов'язань за рішенням боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у межах виконавчого провадження № 42145230 з примусового виконання виконавчого листа № 2610/29910/2012 від 06.02.2014, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 36 892, 44 долари США, що по курсу НБУ станом на 02.04.2013 складає 294 881, 27 грн. та 254 204, 57 грн.
Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місткі Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - Відділ) перебуває виконавче провадження № 42145230 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва № 2610/29910/2012 від 06.02.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором.
19.02.2014 виконавцем було відкрито виконавче провадження, 24.03.2014 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
22.02.2020 виконавцем були винесені постанови про арешт майна боржника та арешт коштів боржника, 11.12.2020 виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника та майна боржника.
Копії постанов надсилались боржнику.
Виконавцем було також встановлено, що за боржником транспортні засоби не зареєстровані. Крім того, виконавцем було зроблено ряд запитів до органів ПФУ та ДФС, однак інформація про доходи боржника, отримання пенсії, місце роботи та відкриті рахунки відсутня.
Виконавцем також було встановлено, що за боржником зареєстроване нерухоме майно (гаражний бокс та земельна ділянка), про останнього наявна інформація як про засновника юридичної особи.
Також виконавцем встановлено, що боржник перетинав державний кордон 63 рази за період з 12.08.2015 по 08.03.2020.
З огляду на зазначене виконавцем було вжито вичерпний перелік заходів, спрямованих на повне та фактичне виконання виконавчого документа, однак безрезультатно.
При цьому, боржник обізнаний про наявність відкритого виконавчого провадження, однак жодних дій щодо виконання рішення суду боржником не вчиняється, а отже останній свідомо ухиляється від виконання рішення суду, у зв'язку з чим виконавець звернувся до суду з вказаним поданням.
Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України, суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
У судовому засіданні державний виконавець подання підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місткі Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 42145230 з примусового виконання виконавчого листа № 2610/29910/2012 від 06.02.2014, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 36 892, 44 долари США, що по курсу НБУ станом на 02.04.2013 складає 294 881, 27 грн. та 254 204, 57 грн.
19.02.2014 виконавцем було відкрито виконавче провадження, 24.03.2014 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Так виконавцем було зроблено ряд запитів до органів ПФУ та ДФС в грудні 2015 року.
Як вбачається із наданих відповідей, зокрема з ДПС України від 28.12.2015 боржник отримував дохід у звітному періоді.
З відповіді ПФУ від 12.01.2016 вбачається, що боржник пенсію не отримує.
Вбачається, що згідно відповіді ПФУ від 12.01.2016, останнє місце роботи боржника - ТОВ «Ростест Україна».
Виконавцем також було встановлено, що за боржником зареєстроване нерухоме майно (гаражний бокс та земельна ділянка), про останнього наявна інформація як про засновника юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що гаражний бокс було в подальшому реалізовано на електронних прилюдних торгах, що підтверджується Актом державного виконавця від 04.10.2016.
22.05.2020 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено її до виконання у відповідні банківські установи.
Також виконавцем було встановлено, що у боржника наявні відкриті рахунки у банківських установах, однак залишку коштів, які перебувають на вказаних рахунках, недостатньо для виконання виконавчого листа.
Крім того, 22.05.2020 виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.
11.12.2020 постановою державного виконавця накладено арешт на частку боржника в статутному капіталі ТОВ «Оздоровчий профілактичний центр «Сенсус БЮВ», ТОВ «Софттрейд», ТОВ «Сіріал Трейдінг».
11.12.2020 постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника, ОСОБА_1 .
Відомості внесені до відповідних держаних реєстрів.
11.12.2020 постановою державного виконавця накладено арешт на грошові кошти боржника.
З матеріалів справи вбачається, що боржник, ОСОБА_1 перетинав державний кордон 03.09.2017, 04.09.2017, 24.10.2017, 27.10.2017, 29.10.2019, 09.11.2019, 13.02.2020, 14.02.2020, 17.07.2020, 27.07.2020.
Крім того, державним виконавцем встановлено, що зареєстрованих транспортних засобів за боржником не значиться.
На думку державного виконавця, ним було вжито вичерпний перелік заходів, спрямованих на повне та фактичне виконання виконавчого документа, однак безрезультатно.
При цьому, боржник обізнаний про наявність відкритого виконавчого провадження, однак жодних дій щодо виконання рішення суду боржником не вчиняється, а отже останній свідомо ухиляється від виконання рішення суду, у зв'язку з чим виконавець звернувся до суду з вказаним поданням.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до положень п. 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець зобов'язаний звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Положеннями п. 2 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, подання про тимчасове обмеження у праві виїзду, має обов'язково містити, зокрема, обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов'язань.
Так, під ухиленням від виконання зобов'язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об'єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.
Згідно положень ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Крім того, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положень ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі "Гочев проти Болгарії" ("Gochev v. Bulgaria" від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.
Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "Ігнатов проти Болгарії" ("Ignatov v. Bulgaria", 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст. 2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.
У справі "Хлюстов проти Росії" ("Khlyustov v. Russia" від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Отже, з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини щодо того, що обмеження права на свободу пересування має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування), суд дійшов висновку, що на даний час обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України створює несправедливий дисбаланс між його правами, зокрема, правом на виїзд за межі України, та публічним інтересом, оскільки приватним виконавцем не доведено, що таке обмеження дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 мав можливість виконати рішення суду, проте умисно ухилився від його виконання, зокрема, не надано доказів того, що боржник вчиняє будь-які дії, що перешкоджають державному виконавцю у проведенні виконавчих дій.
Як вбачається з матеріалів справи, частина належного боржнику нерухомого майна була реалізована виконавцем на прилюдних торгах.
Останні запити щодо майнового стану боржника зроблені виконавцем в кінці грудня 2015 року.
Також в матеріалах справи відсутні докази того, що боржник отримував постанови, винесені виконавцем та відповідні вимоги державного виконавця. Крім того, у матеріалах справи наявна копія адвокатського запиту, адресованого державному виконавцю від представника боржника адвоката Дев'ятки О.Г. від 21.07.2020. щодо надання копії постанови про відкриття провадження.
Враховуючи все вищенаведене, в судовому засіданні не підтвердився той факт, що ОСОБА_1 має можливість виконати рішення суду, проте свідомо ухиляється від його виконання.
Доказів протилежного виконавцем не надано.
При цьому, самих лише посилань виконавця на те, що останнім вжито вичерпний перелік дій для виконання рішення суду, а також посилання на те, що боржник свідомо ухиляється від виконання рішення суду, не достатньо для застосування до боржника обмеження у праві виїзду за межі України.
Також відсутні також докази, які б давали підстави вважати, що гр. ОСОБА_1 може виїхати за кордон на постійне місце проживання.
Отже, з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини щодо того, що обмеження права на свободу пересування має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування), суд дійшов висновку, що на даний час обмеження у праві виїзду за межі України не відповідає вказаним критеріям, зокрема, не знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом, відсутні докази про те, що таке обмеження сприятиме виконанню рішення суду, а тому подання державного виконавця є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. 37, 352-355, 441 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні подання державного виконавця шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рабоволюк В.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду у порядку передбаченому ст.ст.351-356 ЦПК України.
Повний текст ухвали суду складений 04.01.2021.
Суддя: