Справа № 758/7759/18
Категорія 20
02 листопада 2020 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Даниленка П.О.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Слинька С.М.,
перекладачів Дубенко-Ліпп І.О. та Парищиняк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом громадянина Австралії ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка Ірина Григорівна про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -
В червні представник позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представлені адвокатом Даниленком П.О., звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить: 1) визнати недійсним договір дарування нежилих приміщень № 1 та № 7 (групи приміщень № 26 (в літері А)), загальною площею 69,70 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18.06.2012 року між ОСОБА_3 (громадянином Австралії, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (громадянином України, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою Іриною Григорівною 18.06.2012 року, зареєстрований в реєстрі за № 577; 2) скасувати державну реєстрацію права власності на нежилі приміщення № 1 та № 7 (групи приміщень № 26 (в літері А)), загальною площею 69,70 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (громадянином України, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), реєстраційний номер майна 36884645, номер запису 7554п в книзі 124п-202, проведену на підставі Договору дарування, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою Іриною Григорівною 18.06.2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 577.
Позов мотивований тим, що спірний договір дарування підписаний між сторонами, та посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою Іриною Григорівною 18.06.2012 року, укладений обманним шляхом, зловживаючи довірою ОСОБА_1 , особистим помічником якого відповідач ОСОБА_2 був тривалий час, та останній змусив позивача підписати вказаний договір дарування, повідомивши, що необхідно з'явитись до нотаріуса та підписати документи, необхідні для пришвидшення завершення процесу оформлення приміщення після реконструкції, оскільки придбана квартира позивачем АДРЕСА_4 реконструювалась в нежитлові приміщення. Так, зважаючи на те, що позивач є іноземцем (громадянином Австралії) та взагалі не розуміє українську мову, дуже обмежено володіє російською мовою, за доводами сторони позивача, перекладач був відсутній в момент підписання документів у нотаріуса, відповідач пояснив, що підписати необхідно документи для закінчення оформлення бюрократичних процедур після реконструкції приміщення, а відтак, як вважав позивач, він у нотаріуса підписує щось схоже на договір довірчого управління майном, для поліпшення процесів комунікації з державними і комунальними органами влади для закінчення оформлення документів з перепланування і реконструкції приміщення. Тож, враховуючи незнання української мови Позивачем та, відповідно, неможливість зрозуміти суть та зміст тексту, викладеного у документі (Договорі дарування), він в достатній мірі не усвідомлював значення документу, а тому правочин не може бути таким, що відповідає його дійсній волі та вільному волевиявленню. Згадане нерухоме майно є єдиним житлом для Позивача, фактична передача спірного нерухомого майна не відбулось, позивач після укладення спірного договору фактично продовжив проживати та сплачувати комунальні платежі за приміщення. А відтак, на думку сторони позивача, відповідач ОСОБА_2 , зловживаючи довірою позивача, ввів останнього в оману щодо дійсних наслідків правочину та його правової природи, скориставшись незнанням державної мови та станом Позивача, внаслідок чого позивач вчинив правочин, що не відповідав його дійсній волі. Крім того, стороною позивача наголошувалось на тому, що позивач страждає хронічною формою біполярного афективного депресивного розладу. В подальшому, 27.02.2019 р. уточнивши позов в частині зміни підстав позову, представник позивача змінив підстави позову і просив не розглядати в межах даної судової справи такі підстави як: помилка щодо природи правочину та обставин, які мали значення; відповідач скористався станом здоров'я позивача та його неможливістю реально усвідомлювати свої дії; натомість просив розглядати позов з підстав, що позивач є іноземцем та не володіє українською мовою. під час укладання договору дарування перекладача не було; відповідач, зловживаючи довірою з корисливих мотивів, шляхом обману доніс до позивача неправдиву інформацію щодо природи правочину.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 05.11.2018 р. з призначенням розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, згідно якого пред'явлений до нього позов відповідач не визнає з огляду на такі обставини. Так, відповідач зазначає, що позивачем на підтвердження свого права власності на придбану квартиру АДРЕСА_4 , додано договір купівлі-продажу 2003 року, який посвідчений 21.01.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаценко І.О. за реєстровим № 186. При цьому, такий договір жодного перекладу не містить, що говорить про розуміння позивача української мови. Так, відсутність в посвідчувальному написі даних про переклад документа є доказом, що позивач, будучи покупцем квартири, ще в 2003 році добре володів українською мовою, підписавши договір купівлі-продажу квартири без будь-якого перекладу, саме на українській мові, а також отримав відповідні роз'яснення нотаріуса згідно пунктів 6 та 13 даного договору також без будь-якого перекладу. В кінці договору купівлі-продажу квартири зазначено, що даний договір підписаний Сторонами в присутності нотаріуса, дієздатність громадян, які підписали договір (в тому числі покупця) перевірено, що є доказом повного розуміння позивачем факту придбання квартири. Посилання позивача на факт перетворення жилої квартири в нежиле приміщення, а потім зазначення про передання в дар саме нежилого приміщення, яке є для позивача єдиним житлом в Україні, а нежитлове приміщення не може бути житлом - є підтвердженням мети позивача: на підставі неіснуючих обставин, всупереч закону, заволодіти приміщенням відповідача. Зазначає, що 18 червня 2012 року з позивачем був укладений спірний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г. та зареєстрований в реєстрі за №577 , де вказано, що ОСОБА_4 підтверджує ознайомлення з вимогами чинного цивільного законодавства, що регулюють укладений нами правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину), що є доказом розуміння позивачем суті договору дарування під час його укладення; в пунктах 8, 9 та 10 договору дарування позивач стверджує, що цей договір не носить характеру мнимого та удаваного правочину; що дарування позивач здійснив за доброю волею, без будь-яких погроз, без примусу та без насильства, як фізичного так і морального; цей договір складений при ясній пам'яті та повному розумінні позивачем його умов та термінології українською мовою, і не є приховуванням іншого правочину між дарувальником та обдаровуваним, відповідає дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки; в пункті 15 договору дарування позивач стверджує, що йому нотаріусом роз'яснено зміст наступних статей Цивільного кодексу України: ст.215 "Недійсність правочину"; ст.216 "Правові наслідки недійсності правочину"; ст.217 "Правові наслідки недійсності окремих частин правочину"; ст.218 "Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину"; ст.219 "Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину"; ст.220 "Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору"; ст.223 "Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності"; ст.225 "Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій "та (або) не могла керувати ними"; ст.226 "Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою"; ст.228 "Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства"; ст.229 "Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки"; ст.230 "Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману"; ст.231 "Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства"; ст.233 "Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини"; ст.234 "Правові наслідки фіктивного правочину"; ст.235 "Правові наслідки удаваного правочину"; ст.236 "Момент недійсності правочину"; також в пункті 15 договору дарування позивач стверджує, що йому нотаріусом роз'яснено зміст ст.192 "Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою" Кримінального кодексу України; в кінці договору дарування позивач стверджує, що в поданій нотаріусу ним заяві повідомив про те, що нерухоме майно, яке є предметом даного договору, придбане ним не в шлюбі та не є спільною сумісною власністю, про зміст цієї заяви нотаріусом було доведено до мого відома. Зазначена заява від 18 червня 2012 року позивачем підписана без перекладача на українській мові, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г. (завірену копію заяви додано до відзиву); ще нижче в договорі дарування позивач стверджує, що зміст тексту, викладеного українською мовою, в цьому договорі розуміє, потім позивач поставив свій підпис та написав своє прізвище прописом на українській мові; потім нотаріусом в договорі дарування зазначено, що дієздатність позивача перевірено. На підставі спірного договору - право відповідача було зареєстровано 26 червня 2012 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна". А відтак, твердження позивача в позовній заяві про те, що він дізнався 02 квітня 2018 року про порушення його права власності - є безпідставним, так як позивач 18 червня 2012 року чітко розумів, що подарував відповідачу нежилі приміщення. Щодо єдиного місця проживання позивача - це оспорювані приміщення, відповідачем зазначено, що в посвідці на проживання позивача зазначено про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_5 , але така адреса відсутня, так як приміщення зазначеної квартири було переведено в нежиле та має назву: група приміщень номер 26, що не заперечується позивачем в позові. Так, на думку сторони відповідача, зазначені суперечності позовної заяви є доказом прагнення позивача заволодіти моїм приміщенням на підставі неіснуючих обставин, всупереч закону. Крім того, долучені до матеріалу позову довіреності та заповіти позивача, без жодного зазначення про необхідність перекладу позивачу, свідчить про те, що останній усвідомлює та розуміє викладений нотаріусом текст українською мовою, а відтак, і не потребував перекладу спірного договору. Крім того, заповітом від 23.05.2012 р. також підтверджується бажання позивача передати у власність все своє майно відповідачу, та містить самостійний напис позивача на українській мові про прочитання ним заповіту. Також зазначив, що представлені представником позивача документи ТОВ "Фірма Медіком".щодо біполярного афективного депресивного розладу у позивача, яке має ліцензію на медичну практику, але спеціальність "Психіатрія" відсутня, а відтак, діагностувати та лікувати вказаний діагноз дане ТОВ не може. А відтак, жодний з доводів представника позивача не є обґрунтованим, позивач усвідомлював свої дії при підписі спірного договору, а відтак, строк звернення до суду минув, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає. В доповненнях до відзиву відповідач звернув увагу на те, що позивачем усіма способами відбувається фактичне відібрання спірного майна, з огляду на подання його представником декількох позовів до відповідача щодо оспорювання правовстановлюючих документів з різних підстав.
Представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив, згідно якого під час звернув увагу на те, що придбання квартири позивачем в 2003 році він не зазнав жодних втрат та його права при цьому були не порушені (незважаючи на незнання мови), в подальшому мав відповідача за помічника, якому довіряв, а відтак, складав на нього довіреність, а останній, на думку сторони позивача, скориставшись довірою та обманом, використав позивача на свою користь. Так, позивачу стало відомо про порушення його прав тільки після отримання 02.04.2018 р. ним позову відповідача про усунення перешкод в користуванні власністю. Звернення стороною позивача до суду з позовами про визнання спірного договору з різних предметів - є спосіб захисту прав позивача, та не може бути звужений.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г. подано пояснення, згідно яких проти позовних вимог заперечувала із таких підстав. В травні 2012 року за отриманням консультації з метою посвідчення договору дарування до неї звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким було названо перелік документів необхідний відповідно до вимого діючого законодавства для укладання зазначеного договору. Сторони неодноразово звертались за консультацією, в ході чого нотаріусом було з'ясовано та зрозуміло, що позивач розуміє українську мову в достатній мірі та розуміє значення своїх дії та їх наслідки, ніяких зовнішніх ознак психічного захворювання при спілкуванні з Позивачем у нього помічено не було. 18 червня 2012 року третьою особою було посвідчено договір дарування, яким Позивач подарував Відповідачу нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , нежилі приміщення з №1 по №7 (групи приміщень №26 (в літері А) за реєстровим №577, перед посвідченням договору, сторонами він був прочитаний та достеменно з'ясовано розуміння його змісту та правових наслідків. Нотаріусом попередньо було ознайомлено сторін з вимогами чинного цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину), Дарувальник та Обдаровуваний підтвердили, що договір дарування не носить характеру мнимого та удаваного правочину. Дарувальник підтвердив здійснення дарування Обдаровуваному за доброю волею, без будь-яких погроз, без примусу, та без насильства, як фізичного так і морального. Також Сторони зазначили, що договір дарування був складений при їхній ясній пам'яті та повному розумінні його умов та термінології українською мовою, і не є приховуванням іншого правочину між Дарувальником та Обдаровуваним, відповідає дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки. Дарувальнику та Обдаровуваному було роз'яснено зміст ст.ст. 216-236, 239, 248- 250, 401-406, 657-662, 680 Цивільного кодексу України, ст.192 Кримінального кодексу України та інших норм законодавства, зазначених у спірному договорі. Оскільки Позивач є іноземним громадянином, нотаріусом, перед підписанням спірного договору, було запропоновано Позивачу скористатися послугами перекладача, на що останній відмовився, мотивуючи тим, що достатньо володіє українською мовою. Цей факт був відображено третьою особою в тексті спірного договору. Під час посвідчення спірного договору дарування ніяких зовнішніх ознак психічного захворювання при спілкуванні з Дарувальником у нього нотаріусом помічено не було, він вів себе адекватно, спокійно та врівноважено, розумів суть моїх запитань та керував своїми діями та розумів їх наслідки. 23 травня 2012 року перед посвідченням нотаріусом Позивачу довіреності, зареєстрованої в реєстрі за №435, йому було запропоновано скористатися послугами перекладача, але він відмовився, мотивуючи добрим знанням української мови. В довіреності Позивач підтвердив, що зміст тексту, викладеного українською мовою цієї довіреності розуміє. При процедурі посвідчення довіреності спілкування з Позивачем проходило на українській мові, труднощів при спілкуванні не виникало. Також нотаріусом зазначено, що Позивач в цей день вів себе адекватно, ніяких ознак психічних захворювань у Позивача не було, він розумів суть своїх дій та їх наслідки. В цей же день - 23 травня 2012 року нотаріусом Позивачеві було посвідчено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №437, без перекладача на українській мові. Перед процедурою посвідчення Заповіту Позивачеві було запропоновано скористатися послугами перекладача, але він відмовився, мотивуючи достатнім знанням української мови. При процедурі посвідчення заповіту Позивач написав прописом на українській мові: "цей заповіт прочитаний мною", а також своє прізвище та ім'я. Заповіт був складений на українській мові, до підписання був прочитаний вголос Заповідачем . Нотаріусом дієздатність Заповідача було перевірено, ознак психічного захворювання при спілкуванні із Заповідачем помічено не було, вів він себе адекватно, спокійно та врівноважено, розумів суть своїх дій та їх наслідки. Крім того, зважаючи на строки позовної давності в один рік, зокрема, до вимог про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу), нотаріус акцентувала увагу на те, що спеціальний строк давності сплив, а відтак, підстав для визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності не має, тому просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідачем через канцелярію суду подано додаткові пояснення, з огляду на допит позивача в якості свідка.
В судовому засіданні позивач просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені в позові. Так, по суті заявлених вимог позивач, також як свідок, показав, що з відповідачем познайомився в кінці 2002 року, сторін об'єднували робочі стосунки, а саме відповідач був помічником позивача, один одного розуміли або по жестам, або частково використовуючи російську та англійськи мові в розмовному діалекті початковий рівень, при цьому, української мови позивач не знає, та ніколи нею не спілкувався. На підставі довірливих відносин, позивач видав відповідачу декілька довіреностей, які скасував в 2017 році. Зазначив, що купив спірне майно (на той час квартиру) по АДРЕСА_5 в 2003 році, зробив проект на ремонт. Все спілкування з нотаріусом під час вчинення правочинів, як довіреностей так і договорів, здійснював відповідач українською мовою, тоді як позивач не розмовляє українською мовою та не розуміє її. З вказаного спілкування позивачу було тільки зрозуміло наявність багато юридичних термінів. Після бесід з нотаріусом, відповідач пояснював позивачу про що велась розмова, при цьому, нотаріус не цікавилась чи необхідно позивачу перекладач. В 2016 році позивач повідомив відповідача про свої фінансові проблеми, останній також був обізнаний про те, що куплене житло по АДРЕСА_1 є єдиним житлом позивача, тоді як в 20018 році отримав судовому повістку про виселення з такої квартири, де позивачем був ОСОБА_2 і тоді, позивачу стало відомо про те, що він став жертвою шахрайства з боку ОСОБА_2 , адже ніколи не збирався продавати своє єдине житло в Україні. При цьому, зазначив, що робочі відносини між сторонами продовжувались до кінця 2016 року. Натомість, під час підписання спірного договору позивач думав, що підписує договір на кшталт договору довічного управління майном, та нотаріус не пропонувала скористатися послугами перекладача. Підписанням такого договору, позивач не вважав відчуженням, та не значило, що він розуміє українську мову, адже проставляв підпис за вказівкою відповідача, знаючи з його слів те, що підписує документи про введення в експлуатацію. Після 2012 року позивач продовжував там жити, де живе і по сьогодні. Раніше підписував довіреності на відповідача, оскільки довіряв йому.
Відповідач в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити, пояснивши, що з позивачем познайомила його дівчина в 2002 році, були дружні відносини, ночував у нього, разом планували займатись нерухомістю, оскільки позивач приїхав до України та купив земельні ділянки з ціллю перепродажу. Під час ведення такої діяльності у позивача виникали конфлікти з банківськими установами, тому він виписував довіреності на відповідача. При цьому, відповідач наголосив, що він не був у позивача ні особистим помічником, ні охоронцем, а допомагав йому з нерухомістю, натомість позивач допомагав йому як інженер. В 2009 році позивач повідомив відповідачу про те, що має бажання переоформити квартиру на відповідача, у зв'язку з чим вони звернулись до нотаріуса - третьої особи, де дізнались що є необхідним для укладання відповідного правочину, спілкувались всі разом між собою, домовились щодо подальше укладення договору. Під час укладення спірного договору, позивач почував себе добре, на питання нотаріуса про необхідності перекладача, позивач відмовився. В присутності відповідача, позивач з нотаріусом спілкувався українською мовою. У всіх державних установах, позивач і відповідач спілкувались українською мовою, а між собою - російською мовою.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог закону, подала письмові пояснення, в яких просила у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши учасників та покази свідків, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
За загальним правилом діючим цивільним законодавством встановлена презумпція дійсності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стороною позивача визначено підставу недійсності оспорюваного в даному судовому провадженні договору - стаття 230 ЦК України.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення яким, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з положень Цивільного кодексу України у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232). Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.
Вимоги про визнання правочину недійсним з зазначених вище підстав можуть бути задоволені лише у випадках, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.
В судовому засіданні встановлено, що 21 січня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (які діють від свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_12 ) (всі разом - Продавці), та позивачем (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 .
18.06.2012 р. між сторонами укладений Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г., за реєстровим № 577, згідно якого позивач подарував належні йому на праві власності нежилі приміщення № 1 та № 7 (групи приміщень № 26 (в літері А), загальною площею 69,70 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 (Відповідачу).
При цьому, вищевказані правочини викладені на українській мові та без застосування послуг перекладача, тоді як стороною позивача наголошується на тому, що позивач , як громадянин іншої держави не розумів українську мову та значення своїх дій при підписанні спірного договору.
Допитана в якості свідка ОСОБА_13 за клопотанням сторони позивача, показала, що відповідач був її роботодавцем в бюро перекладів, при цьому, з позивачем познайомилась в 2016 році, з яким вела розмову на англійській мові, зазначила, що розмови між сторонами відбувались або англійською мовою або російською мовою на базовому рівні.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст.626, ст.629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом статей 203,215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. До відповідних правових висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові від 29 квітня 2014 р. у справі № 3-11гс14.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230 ЦК України.
Із оспорюваного договору вбачається, що позивач підтверджує ознайомлення з вимогами чинного цивільного законодавства, що регулюють укладений нами правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину).
В пунктах 8, 9 та 10 договору дарування позивач стверджує, що цей договір не носить характеру мнимого та удаваного правочину; що дарування позивач здійснив за доброю волею, без будь-яких погроз, без примусу та без насильства, як фізичного так і морального; цей договір складений при ясній пам'яті та повному розумінні позивачем його умов та термінології українською мовою, і не є приховуванням іншого правочину між дарувальником та обдаровуваним, відповідає дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки.
В пункті 15 договору дарування позивач стверджує, що йому нотаріусом роз'яснено зміст статей Цивільного кодексу України, а саме: ст.ст. 215-236, якими передбачено "Недійсність правочину"; ст.216 "Правові наслідки недійсності правочину"; ст.217 "Правові наслідки недійсності окремих частин правочину"; ст.218 "Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину"; ст.219 "Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину"; ст.220 "Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору"; ст.223 "Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності"; ст.225 "Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій "та (або) не могла керувати ними"; ст.226 "Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою"; ст.228 "Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства"; ст.229 "Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки"; ст.230 "Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману"; ст.231 "Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства"; ст.233 "Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини"; ст.234 "Правові наслідки фіктивного правочину"; ст.235 "Правові наслідки удаваного правочину"; ст.236 "Момент недійсності правочину".
Також в пункті 15 договору дарування позивач стверджує, що йому нотаріусом роз'яснено зміст ст.192 КК України, а саме: "Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою".
В кінці спірного договору позивач стверджує, що в поданій нотаріусу ним заяві повідомив про те, що нерухоме майно, яке є предметом даного договору, придбане ним не в шлюбі та не є спільною сумісною власністю, про зміст цієї заяви нотаріусом було доведено до мого відома.
Зазначена заява від 18 червня 2012 року позивачем підписана без перекладача на українській мові, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чайкою І.Г.
Ще нижче в договорі дарування позивач стверджує, що зміст тексту, викладеного українською мовою, в цьому договорі розуміє, потім позивач поставив свій підпис та написав своє прізвище прописом на українській мові.
Нотаріусом в договорі дарування зазначено, що дієздатність позивача перевірено.
Так, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.
Так, згідно наданих письмових пояснень третьої особи - нотаріуса, Чайкою І.Г. попередньо було проведено з позивачем бесіду, в ході якої було запропоновано Позивачу скористатися послугами перекладача, на що Позивач відмовився, мотивуючи тим, що достатньо володіє українською мовою. Цей факт був відображено мною в тексті договору. З пояснень нотаріусу вбачається, що під час посвідчення спірного договору дарування ніяких зовнішніх ознак психічного захворювання при спілкуванні з Дарувальником у нього помічено не було, він вів себе адекватно, спокійно та врівноважено, розумів суть моїх запитань та керував своїми діями та розумів їх наслідки.
За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень законодавства України, враховуючи, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження обставин неволодіння українською мовою під час укладення спірного договору та зловживаючи довірою з корисливих мотивів шляхом обману відповідачем.
А відтак, суд критично ставиться до показів та доводів сторони позивача в частині неволодіння позивачем українською мовою, з огляду на його громадянство, та відсутність перекладача під час підписання спірного договору. При цьому, судом враховано однаковість ситуації щодо відсутності перекладача що під час підписання договору купівлі-продажу спірної квартири, так і під час підписання спірного договору, що говорить про відсутність необхідності залучення такого перекладача для укладення вказаних договорів.
Таким чином, під час укладення спірного договору сторони узгодили основні умови, зокрема і природу договору дарування та його наслідки.
Підписавши оспорюваний договір, позивач ствердив, що його умови повністю відповідають його волевиявленню, а також про розуміння та усвідомлення значення своїх дій..
Так, при нотаріальному посвідченні вказаного вище правочину позивач усвідомлював значення своїх дій і керував ними, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Будь-яких даних про те, що договір був укладений під впливом обману, внаслідок навмисного введення в оману відповідачем позивача, ОСОБА_1 не наведено та матеріали справи не містять.
Суд критично відноситься до показів свідка ОСОБА_13 та показів позивача, допитаного як свідка в частині незнання української мови, оскільки ОСОБА_13 свідок сторони позивача, а також судом не беруться до уваги її свідчення, оскільки під час укладення спірного договору вона присутня не була.
Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 4 даної норми передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Так, згідно витягу про державну реєстрацію прав № 34642372, виданого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 26.06.2012 р. право власності за ОСОБА_2 на спірні нежилі приміщення зареєстровано на підставі спірного договору дарування, номер запису 7554п в книзі 124п-202.
Згідно ст.ст. 717, 719, 722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Так, пунктом 13 спірного договору від 18.06.2012 року спірної квартири сторонами було визначено, що право власності у Обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, та Обдарований засвідчив, що він дарунок приймає, прийняттям дарунку вважатиметься одержання Обдарованим оригінального примірника цього договору після нотаріального його посвідчення.
Посилання позивача на те, що спірний договір вчинений ним внаслідок обману з боку відповідача, а тому є підстави вважати, що договір є недійсним, матеріалами справи та належними і допустимими доказами не доведений. Крім того, третьою особою в письмових поясненнях неодноразово звернуто увагу суду на її співбесідах з позивачем саме щодо предмету вчиненого правочину.
Також позивач не заперечував, що він уже більше 10 років проживає в Україні та має посвідку на проживання, неодноразово звертався до нотаріуса, в тому числі, для вчинення ним довіреностей, зміст яких викладений на українській мові, був йому зрозумілим.
Таким чином, звернення позивача до нотаріуса з приводу укладення договору дарування, котрому роз'яснено правову природу такого правочину і наслідки якого були зрозумілими, обговорення і досягнення сторонами під час укладення правочину істотних умов саме договору дарування, а не договору довічного управління, повідомлення позивачем іншим особам (відповідачу та нотаріусу) про намір укласти договір дарування, в сукупності свідчать про те, що волевиявлення позивача було вільним, відповідало його внутрішній волі і було спрямоване саме на укладення договору дарування, а не договору довічного управління майном.
При цьому, судом не встановлено будь-яких порушень нотаріуса при нотаріальному посвідченні оспорюваного договору та/або особистої її зацікавленості.
При цьому, обставини, зазначені в позові як на підстави недійсності спірного договору, такі як помилка щодо природи правочину та обставин, які мали значення, а також використання стану здоров'я позивача та його неможливості реально усвідомлювати свої дії; судом не досліджувались з огляду на заміну таких підстав, згідно уточнених вимог.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд бере до уваги умови договору дарування, зокрема те, що сторони підтвердили дійсність намірів при його укладенні, укладення цього договору відповідало їхнім інтересам, волевиявлення було вільним, усвідомленим і відповідало їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідали реальній домовленості сторін, договір не приховував іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які стосуються дарування, а також, що нотаріусом роз'яснювались наслідки недійсності правочину, зокрема, положення ст. ст.215-236 ЦК України.
Також не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що йому не було відомо зміст правочину, так як він є іноземцем, оскільки такі покази в судовому засіданні повністю спростовані, зокрема, матеріалами справи, та поясненнями приватного нотаріуса Чайки І.Г .
Пояснення приватного нотаріуса Чайки І.Г. є належними, достовірними, допустимими доказами, повністю узгоджуються з іншими обставинами справи, не спростовані позивачем жодними доказами, а тому суд не вбачає підстав для ненадання їм доказового значення.
Наведені обставини також дають суду підстави зробити висновок, що волевиявлення позивача на укладення договору дарування було вільним та відповідало його внутрішній волі.
Таким чином, судом встановлено відсутність передбачених ст. 203, 230 ЦК України підстав для визнання оспорюваного позивачем договору дарування недійсним, оскільки позивач жодними належними та допустимими доказами не довів, що при укладенні договору дарування дійсно мала місце помилка, договір укладений шляхом обману, беручи до уваги, що дані доводи позивача повністю спростовані вищенаведеними дослідженими та перевіреними доказами, тому вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.
Щодо застосування строків позовної давності, заявлених до застосування відповідачем та третьою особу, суд дійшов такого висновку.
Вимогами частин 3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, як відповідачем в окремій заяві, так і третьою особою в своїх письмових поясненнях, заявлено про відмову у позові за спливом строків давності, мотивуючи це тим, що вимогами ч. 1 ст.257 встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки, п. 5 ч.2 ст.258 такого Кодексу встановлена позовна давність в один рік, зокрема, до вимог про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу), ч. 1 ст.728 -ЦК України передбачено, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Уточнені позовні вимоги не містять вимогу про розірвання спірного договору, натомість ставиться питання про його недійсність на підставі ч. 3 ст.203 та ст. 230 ЦК України.
За змістом пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд зазначає, що особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.
Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог. Тому враховуючи, що стороною позивача позовні вимоги не доведені, суд відмовляє в їх задоволенні на загальних підставах, незалежно від спливу строку позовної давності.
Постановляючи рішення у справі суд бере до уваги, що в провадженні Подільського районного суду м.Києва на теперішній час перебуває цивільна справа № 758/4418/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка Ірина Григорівна, про визнання недійсним того ж самого договору дарування від 18.06.2012 р., але з інших підстав, по якій ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19.02.2019 р. призначено судову судово-психіатричну експертизу (головуючий - суддя Гребенюк В.В.).
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягають стягненню і сплачений позивачем при подачі позову судовий збір.
На підставі викладеного, ст.ст.6, 16, 203, 215, 230, 334, 627, 629, 638, 717, 719, 722 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -
В позові громадянина Австралії ОСОБА_1 (зареєстроване місце перебування за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка Ірина Григорівна про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М. Ларіонова