Справа № 675/1444/18
Провадження № 22-ц/4820/346/21
18 березня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 675/1444/18 Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У травні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. В порушення норм чинного законодавства та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 31 березня 2018 року заборгованість позичальника становить 78195,37 грн, з яких: 10450 грн - заборгованість за кредитом; 61045,59 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 2500 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 3699,78 грн - штраф (процентна складова).
З урахуванням заяв АТ КБ «ПриватБанк» від 30.11.2018, 03.12.2018, 20.05.2019 про уточнення позовних вимог, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 жовтня 2018 року складає 89479,39 грн, з яких: 10450,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 78929,39 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 100 грн - заборгованість за пенею та комісією.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального права та процесуального права. Зазначає, що судом було зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитом, оскільки між банком та позичальником було узгоджено усі істотні умови договору, зокрема розмір відсоткової ставки та комісії, які зазначені в довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», а також в анкеті-заяві, однак, суд першої інстанції належним чином їх не дослідив та дійшов передчасного висновку щодо погашення заборгованості відповідачем, адже не врахував нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов'язків сторін, які випливають із кредитного договору.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо суми заборгованості за кредитним договором, з врахуванням здійснених відповідачем платежів в погашення заборгованості за кредитним договором.
Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Встановлено, що 24 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту без номеру, згідно з яким банк надав позичальниці кредит в сумі 600 грн на придбання товару на строк 12 місяців зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, комісії за несвоєчасне погашення заборгованості.
Вказана обставина підтверджується анкетою-заявою ОСОБА_1 та довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 8-9 т. 1).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідачки за кредитом станом на 31 жовтня 2018 року становить 89479,39 грн, з яких: 10450,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 78929,39 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 100 грн - заборгованість за пенею та комісією.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
АТ КБ «ПриватБанк» звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача, посилався на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак, остання не виконала зобов'язання за цим договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
На підтвердження вказаних обставин АТ КБ «ПриватБанк» надало суду першої інстанції: розрахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 31.03.2018, анкету позивальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 24.12.2007, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 5-7; 8; 9; 10-15 т. 1).
В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 24.12.2007 зазначено про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Позивач пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі, крім тіла кредиту, складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, комісією та пенею. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором банк посилався на Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, як невід'ємні частини укладеного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і Банку, відповідальність сторін.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифи розуміла відповідач, ознайомилась і погодилась з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Згідно з частиною 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Умови та Правила надання банківських послуг, які наявні в матеріалах справи, не містять зазначення строку їх дії, підпису відповідача. Відсутній також документ, яким вони затверджені. З огляду на мінливий характер Умов та Правил надання банківських послуг, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати збільшених процентів за користування кредитними коштами, пені, збільшення кредитного ліміту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про усі умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які зазначені в Умовах та Правилах надання банківських послуг в ПриватБанку та витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права суд першої інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, правильно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
З матеріалів справи вбачається, що в межах дії кредитного договору, укладеного між сторонами 24 грудня 2007 року, відповідачу у 2007 році було видано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до червня 2009 року, 01.08.2013 - № НОМЕР_2 з терміном дії до липня 2016 року (а.с. 35 т. 2). Факт отримання кредитної картки у 2013 році визнається відповідачем.
Крім того, з виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами, здійснювала його погашення.
А тому, помилковим є посилання суду першої інстанції на ненадання банком доказів укладення в письмовій формі кредитного договору, за яким ОСОБА_1 надавався кредит у 2013 році, проте це не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Разом з тим, як вбачається з розрахунку боргу, наданого банком, в період з 01.04.2015 банком нараховано відсотки за користування кредитом в розмірі 3,6% в місяць (43,20% річних) (а.с. 5-7 т. 1, а.с. 218-219 т. 1), хоча згідно анкети-заяви та довідки про умови кредитування, в яких сторони погодили істотні умови договору, розмір відсоткової ставки по кредиту визначено 3% в місяць (36% річних).
Крім того, позивачем зараховано сплачені відповідачем ОСОБА_1 з 01.04.2015 кошти (в т.ч. і 18.09.2018 та 12.10.2018 в розмірі 25938 грн 22 коп) в погашення заборгованості по відсотках нарахованих в розмірі 3,6% в місяць (43,20% річних).
Таким чином, позивачем надано суду розрахунок заборгованості по кредиту та по процентній ставці в розмірі, який не передбачено умовами кредитного договору, а тому такий розрахунок не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ розміру наявності заборгованості за кредитним договором.
З метою перевірки доводів апеляційної скарги ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25.02.2021 витребувано у банку розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 24.12.2007 ОСОБА_1 з врахуванням відсоткової ставки у розмірі 3 % на місяць (36% річних) та сплачених відповідачем коштів в погашення заборгованості по відсотках у вказаному розмірі станом на 31.10.2018.
Проте, такий розрахунок позивачем не був наданий апеляційному суду з причин технічної неможливості надати такий розрахунок.
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів наявності та розміру заборгованості за кредитним договором станом на 31.10.2018, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 березня 2021 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай