Постанова від 04.03.2021 по справі 511/1284/19

Номер провадження: 22-ц/813/5504/21

Номер справи місцевого суду: 511/1284/19

Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.

Доповідач Ващенко Л. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2021 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючої - судді - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участі секретаря - Чепрас А.І.,

з участю: позивача ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 і представника комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року (одноособово суддя Ільяшук А.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

15.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» (далі-далі КНП РЦРЛ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Роздільнянська районна державна адміністрація (далі-Роздільнянська РДА) про стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу, і, остаточно уточнивши позов 01.06.2020 року, просив: стягнути з КНП РЦРЛ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі; зобов'язати КНП РЦРЛ здійснити нарахування передбачені діючим законодавством відрахувань до Пенсійного фонду України (далі-ПФУ) з остаточної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахувати до Головного управління ПФУ.

Позов обґрунтовано наступним.

24.10.2016 року позивач звернувся із позовом до Роздільнянської районної ради Одеської області (далі-Роздільнянська районна рада), Комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» (далі-КЗ РЦРЛ), третя особа: Роздільнянська РДА про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням суду від 12.12.2016 року у цивільній справі №511/2365/16-ц позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі. Ухвалою колегії суддів апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017 року рішення суду від 12.12.2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 21.11.2019 року рішення суду від 12.12.2016 року і ухвала апеляційного суду від 12.07.2017 року залишені без змін.

Рішення суду від 12.12.2016 року не виконане до цього часу в частині поновлення позивача на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, незважаючи на відповідні заяви, що підтверджується ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.09.2017 року, витягом з ЄРДР про початок досудового розслідування кримінального провадження №12018160390000092 від 17.01.2018 року за ч. 1 ст. 382 КК України, а також заявою від 26.11.2018 року на ім'я голови Роздільнянської РДА, заявою від 26.11.2018 року на ім'я голови Роздільнянської районної ради та листа в.о. головного лікаря, голови комісії з реорганізації КЗ РЦРЛ від 11.12.2018 року № 588. Усупереч судовому рішенню від 12.12.2016 року, Роздільнянська районна рада, беручи на себе функції судової влади, самочинно вирішує щодо призначення керівника медичної установи, не виконуючи вказане рішення суду. 22.12.2018 року Роздільнянська районна рада постановила рішення №887-УІІ «Про створення комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня», яким у п.4 виконуючим обов'язки Генерального директора КУ РЦРЛ призначила ОСОБА_2 , а п.5 рішення доручено укласти контракт із ОСОБА_2 . Крім того, Роздільнянська районна рада постановила незаконне рішення №888-VII «Про проведення конкурсу на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ».

На час розгляду справи №511/2365/16-ц за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у 2016 році в матеріалах справи знаходилась неправильно розрахована довідка від 07.11.2016 року по заробітній платі позивача, надана бухгалтерією КЗ РЦРЛ. У зв'язку з цим судом неправильно розрахована заборгованість з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року у розмірі 28 016,24 гривень, так як суд у своїх розрахунках застосував суму за один місяць у розмірі 10 506,09 гривень. Згідно умов контракту від 14.06.2016 року, Розділ III «Умови матеріального забезпечення керівника» п. 13, щомісяця позивачу повинна виплачуватись премія в розмірі однієї середньомісячної плати, однак бухгалтерія КЗ РЦРЛ не нараховувала заробітну плату, згідно умов контракту. Таким чином, за період роботи по контракту з 14.06.16 року по 24.09.2016 року, позивачу додатково слід було нараховувати премію в розмірі 10 506 гривень (одну середньомісячну заробітну плати за кожен місяць роботи). Згідно довідки бухгалтерії КЗ РЦРЛ б/н від 07.11.2016 року заробітна плата позивача за останні 2 місяця складала разом 21 512,60 гривень, а саме: в липні 2016 року-10 756,30 гривень та у серпні 2016 року-10 756,30 гривень, а згідно умов контракту повинна була складати-42 524,60 гривень: в липні 10 756,30 гривень +10 506 грн. = 21 262,30 гривень, в серпні 10 756,30 гривень+10506=21 262,30 гривень. Тому слід перерахувати заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату винесення рішення, враховуючи розрахункову суму за один місяць 21 262,30 гривень.

Через невиконання бухгалтерією КЗ РЦРЛ умов контракту від 14.06.2016 року в частині Розділу III “Умови матеріального забезпечення керівника”, позивач звернувся із позовом до суду. Рішенням суду від 31.05.2019 року Роздільнянський позов ОСОБА_1 до КНП РЦРЛ позов задоволений. Постановою Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року, рішення суду від 31.05.2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову, суд стягнув з відповідача суд стягнув заборгованість по заробітній платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року в сумі 35 352 гривень. Судом встановлено: "Таким чином, колегія суддів вважає доведеним той факт, що за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року нарахування заробітної плати позивачу, відповідно до укладеного контракту, не проводилось. Виплата проводилась згідно тарифів, що були дійсними до укладення контракту, і вказане свідчить про те, що відповідачем було допущено порушення в частині розміру оплати праці». Суд вірно зазначив, що «обмежень за укладеним контрактом щодо виплати заробітної плати, у разі недостатнього фінансування фонду заробітної плати, не встановлено».

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні: 21 262,30 гривень х 2=42 524,60 гривень (число відпрацьованих робочих днів, липень 2016 року (21 робочих дня), серпень 22 (робочих дня) - 988,94 гривень. Згідно листа Міністерства соціальної політики від 20.07.2015 року № 10846/0/14- 15/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу” у вересні 2016 року - 6 робочих днів, жовтень 2016 року - 20 робочих днів, листопад - 22 робочих днів, грудень 2016 року - 27 робочих днів, а за період з 24.09.2016 року по 31.12.2016 року - 75 робочих днів. Заробітна плата: за 2016 рік повинна становити: 988,94 х 75 р.д. = 74 170,50 гривень; за 2017 рік: січень - 25 р.д., лютий - 24 р.д., березень - 26 р.д., квітень - 25 р.д., травень - 24 р.д. червень - 25 р.д., липень - 26 р.д., серпень - 26 р.д., вересень - 26 р.д., жовтень - 25 р.д., листопад - 26 р.д., грудень - 26 р.д., за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 304 р.д., тому 988,94 х 304 р.д. = 300 637,76 гривень; за 2018 рік: січень - 26 р.д., лютий - 24 р.д., березень - 26 р.д., квітень - 25 р.д., травень - 24 р.д., червень - 25 р.д., липень - 26 р.д., серпень - 26 р.д., вересень - 25 р.д., жовтень - 27 р.д., листопад - 26 р.д., грудень - 26 р.д., за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 306 р.д., тому 988,9 гривень х 306 р.д. = 302 615,64 гривень; за 2019 рік: січень - 21 р.д., лютий - 20 р.д., березень - 20 р.д., квітень - 20 р.д., травень - 22 р.д., червень - 18 р.д., липень - 23 р.д., серпень - 22 р.д., вересень - 21 р.д., жовтень - 23 р.д., листопад - 21 р.д., грудень - 22 р.д., за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 253 р.д., тому 988,94 х 253 р.д. = 250 201,88 гривень; за 2020 рік: січень - 21 р.д., лютий - 20 р.д., березень - 22 р.д., квітень - 22 р.д., травень 20 р.д., за період з 01.01.2020 року по 31.05.2020 року - 105 р.д., тому 988,94 х 105 р.д. = 103 838,7 гривень, а всього: 74 170,50 + 300 637,76 + 302 615,64 + 250 201,88 + 103 838,7 = 1 031 463,48 гривень. Розрахунок зроблений за період з 24.09.2016 року по травень 2020 року (включно), але розгляд справи продовжується, і, відповідно його вимушений прогул також продовжується, у зв'язку з чим неможливо здійснити остаточний розрахунок, який має встановити суд на час прийняття рішення.

2.11.2019 року позивач звернувся до Роздільнянського відділу ПФУ із заявою за призначенням пенсії за віком та одноразової грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням № 44 від 20.11.2019 року позивачу з 14.08.2019 року призначено пенсію за віком зі страховим стажем 38 років 8 місяців 18 днів, з них 32 роки 1 місяць 16 днів, віднесені до посад, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п.п. "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив про задоволення позову.

Представник відповідача КНП РЦРЛ надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у позові, зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог. Представник третьої особи Роздільнянської РДА у відзиві на позовну заяву просила про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні в суді першої інстанції 31.08.2020 року позивач позов підтримав, представник відповідача НКП РЦРЛ заперечував проти задоволення позову.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 31.08.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд стягнув з КНП ЦРЛ на користь на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.12.2016 року по 31 серпня 2020 року в сумі 463 768,83 гривень з вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів і на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

Позивач ОСОБА_1 в частині не погодився із рішенням суду від 31.08.2020 року, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині незадоволених вимог скасувати, постановити рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, рішень і постанов Верховного Суду від 21.11.2019 року, апеляційних судів України по аналогічним по суті справам, які є обов'язковими для виконання, а також невідповідність рішення постанові Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року.

Відповідач КНП РЦРЛ також не погодився із рішенням суду від 31.08.2020 року і в особі представника подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування (недослідження) обставин, що мають значення для справи.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 зазначає:

Неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи полягає в тому, що 24.10.2016 року він звернувся із позовом до Роздільнянської районної ради, КЗ РЦРЛ, третя особа Роздільнянська РДА про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і рішенням суду від 12.12.2016 року його позов задоволений у повному обсязі, а ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017 року рішення суду від 12.12.2016 року і постановою Верховного Суду віл 21.11.2019 року рішення суду першої інстанції від 12.12.2016 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017 року залишені без змін. Рішення суду від 12.12.2016 року набрало чинності, у резолютивній частині суд визнав незаконним та скасував рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області № 186-VII від 23.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ РЦРЛ, крім того, рішенням суду було поновлено дію контракту від 14.06.2016 року між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23.09.2016 року.

Позивач виконував свої трудові обов'язки відповідно до підписаного ним із КНП контракту, згідно якого його щомісячний оклад складав 21 262,30 грн., про що вказано у постанові Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року.

Під час винесення судом рішення від 31.08.2020 року у справі № 511/1284/19 мало місце неповне з'ясування обставин та не уважний розгляд документів і пояснень, наданих позивачем суду, що мають важливе значення для справедливого вирішення справи, які суд не розглянув та не взяв до уваги при прийняті рішення.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права доводять вище викладені події та факти. В рішенні суд правильно дійшов висновку, що згідно рішення суду від 12.12.2016 року його середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року дорівнював 28 016,24 грн. Це призвело до винесення неправильного рішення і є підставою для його скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати у період з 13.12.2016 року по 31.08.2020 року на підставі контракту у повному обсязі.

Оскаржуване рішення суду від 31.08.2020 року по справі № 511/1284/19 про стягнення заробітної плати під час вимушеного прогулу винесено не на підставі контракту між позивачем і КНП РЦРЛ, як було вказано у постановах та прописаних рішеннях, а на підставі безстрокового трудового договору, що не відповідає дійсності та обставинам справи.

Порушенням норм процесуального права є те, що суд не взяв до уваги, що позивач проводив свою трудову діяльність відповідно до контракту і це неодноразово доведено: 21.11.2019 року Верховним Судом винесена постанова по справі 511/2365/16ц про залишення без змін рішення суду від 12.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду від 12.07.2017 року про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Норма ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує «право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Суд неуважно та в односторонньому порядку розглядав докази і факти по справі, порушив всі законодавчі норми щодо справедливого та неупередженого суду, проігнорував наявність фактів та доказів, наданих позивачем.

Порушення, або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права полягає в тому, що судом жоден з доводів позивача не був врахований, вони фактично продекларовані судом в рішенні. Позицію позивача в рішенні частково оголошено і не всі факти взяті до уваги, не вказано ніяких «за» чи «проти», не має будь-якого посилання на норму закону, на відношення до заперечень та позиції позивача, який посилається на законодавство, що захищає його права і це доводить постанова ВСУ.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

Апеляційна скарга представника КНП РЦРЛ зазначає:

Всупереч вимогам ст.175 ч.1 п.4 ч.3, ст. 185 ЦПК України суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву, яка містить недоліки (як у первісній, так і у зміненій редакції): відсутнє зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; відсутнє підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; позовна заява повинна містити, зокрема, спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Посилаючись на ч.2 ст.235 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з КНП РЦРЛ на його користь «середній заробіток за час вимушеного прогулу». Задовольняючи вказану вимогу, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також зазначив: «Враховуючи викладене, а також на підставі положень ст.235 КЗпП України, суд прийшов до висновку, що позивач має право щодо виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу». Разом з тим, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції вказав: «середній заробіток, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто він не входить до структури заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 травня 2020 року у справі 8/568/16».

Судом не враховано правову позицію Верховного Суду викладену у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15 щодо аналогічних правовідносин, згідно з якою: «за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права». При цьому, Верховний Суд вказав, що «правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень». Відтак, звернення особи до суду з порушенням строку, передбаченого частиною першою ст. 233 КЗпП України, без порушення питання про поновлення пропущеного строку, задоволенню судом не підлягає.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 369/10046/18.

Судом встановлені обставини і відображені в оскаржуваному рішенні, яким суд не надав належної оцінки. Так, судом встановлено (як зазначено в рішенні), що 12.12.2016 року судом у справі № 511/2365/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 (позивача) до Роздільнянської районної ради, КЗ РЦРЛ, за участі третьої особи Роздільнянської РДА про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, яке набрало законної сили 12.07.2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, як за один рік. Згідно із роз'ясненнями у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, як і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розглянуті і задоволені судом у межах справи № 511/2365/16-ц у строк близько 2-х місяців (з 24.10.2016 р. по 12.12.2016 р.), внаслідок чого, подальше стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», зокрема, на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України, є незаконним. Обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту права у даній справі за вказаних обставин (на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України), суперечить закону.

Судом також встановлені і відображені в рішенні ряд фактів, які свідчать про своєчасну обізнаність позивача ОСОБА_1 щодо невиконання рішення суду у справі № 511/2365/16-ц, як підстави для подальшого звернення до суду за захистом своїх прав. Так, вже 17.01.2018 р. позивач подав заяву до правоохоронних органів про невиконання згаданого рішення суду, за якою 17.01.2018 року зареєстроване кримінальне провадження № 12018160390000092. Матеріали справи містять відповідь (лист) голови районної ради від 25.01.2019 року, на звернення позивача ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо поновлення його на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, у якому позивача повідомлено, що рішення про поновлення ОСОБА_1 на засіданні позачергової сесії Роздільнянської районної ради 22.12.2018 року, за результатами голосування прийнято не було (а.с.89). Судом першої інстанції встановлено, що 04.01.2019 року відкрито виконавче провадження № 58007931 про поновлення дії контракту від 14.06.2016 року, укладеного між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23.09.2016 року (а.с.92-93). В рішенні суд зазначив, що у відповідності до змісту даної постанови, боржнику необхідно було виконати рішення суду протягом 3 робочих днів. Суд не надав належної оцінки встановленим ним же обставинам, зокрема щодо своєчасної обізнаності позивача з фактом порушення його прав внаслідок невиконання рішення суду у справі №511/2365/16-ц про поновлення на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначені обставини, встановлені судом першої інстанції і не потребують додаткового підтвердження та доведення, свідчать про можливість позивача звернутися до суду в межах строку передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України (3 місяці) за захистом свого права внаслідок невиконання судового рішення по справі № 511/2365/16-ц, однак зазначене право, у встановлений законодавством строк, позивач не реалізував. Питання поновлення строків звернення до суду позивач не порушував, причини пропуску не зазначав.

Враховуючи позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, у межах даної справи вимога позивача про стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу» задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16, суд першої інстанції зазначив, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу» не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Разом з тим, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі №910/4518/16, а також у згаданих вище справах № 522/13736/15 та №369/10046/18, середній заробіток за час вимушеного прогулу (або час затримки виконання рішення про поновлення на роботі), є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Виходячи з цього, зважаючи на положення п.1.2., а також розділу 7 Статуту КНП РЦРЛ, наявного у матеріалах справи, роботодавцем у зазначеному вище контексті та розумінні закону є Роздільнянська районна рада, внаслідок чого, належним відповідачем у справі мала б бути Роздільнянська районна рада, як роботодавець (як у справі № 511/2365/16-ц), а не КНП РЦРЛ, як вказано у позові, однак зазначена обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого позовні вимоги задоволено без залучення належного відповідача. Підтвердженням неналежності обраного відповідача у даній справі, є також факт звернення до суду ОСОБА_3 із позовом саме до Роздільнянської районної ради про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 1 300 000 гривень (справа № 511/370/20).

Оскаржуване рішення не містить мотивованої оцінки ряду аргументів (доводів) відповідача щодо підстав для задоволення позову або обставин, які мають значення для справи, судом не наведено мотивів їх відхилення. Суд залишив без належної оцінки та наведення аргументів відхилення доводів відповідача, що: обставини, якими позивач обґрунтовує підстави позову та позовні вимоги не відповідають передбаченим ст. ст. 235, 236 КЗпП України підставам та умовам, необхідним для законної виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу; не надано належної оцінки та не наведено мотивів відхилення доводів відповідача щодо припинення дії контракту, у зв'язку із реорганізацією КЗ РЦРЛ, що тягне припинення повноважень головного лікаря.

Відповідно до п.п. 4 п.19 «Контракту з головним лікарем КЗ РЦРЛ» від 14.06.2016 року, дія цього контракту припиняється «з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом». Відповідно до пункту 7.4. розділу 7 Статуту КЗ РЦРЛ, затвердженого Роздільнянською районною радою (в редакціях від 02.09.2016 р. та від 07.04.2017 р.), - «з часу призначення ліквідаційної комісії, до неї переходять усі повноваження по управлінню справами Закладу, а повноваження головного лікаря припиняються».

Судом також встановлено, що: рішенням Роздільнянської районної ради Одеської області № 887-VII «Про створення КНП РЦРЛ» від 22.12.2018 року створено КНП РЦРЛ шляхом перетворення КЗ РЦРЛ у КНП РЦРЛ (а.с. 38-40). Відповідно до рішення Роздільнянської районної ради № 888- VII «Про проведення конкурсу на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ» від 22.12.2018 року оголошено конкурс на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ (а.с. 41-42). Згідно із випискою з Єдиного державного реєструю юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: КНП РЦРЛ має ідентифікаційний код юридичної особи: 01998851; Дата державної реєстрації, Дата та номер запису в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичної особи, яка утворена в результат і перетворення: 21.11.1995, 29.12.2018, 1 544 145 0000 001282 (а.с. 49). Таким чином, з часу створення КНП РЦРЛ фактичне виконання рішення суду у справі № 511/2365/16-ц в частині поновлення на роботі, та пов'язаної з нею похідної вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є неможливим, в силу вимог ст. ст. 19,144 Конституції України.

Згадані рішення Роздільнянської районної ради від 22.12.2018 року № 887-VII та № 888-VII не визнані судом незаконними, отже є обов'язковими до виконання на відповідній території в силу ст.144 Конституції України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ): «Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans с. France), no 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; «Донадзе проти Грузії» заява № 74644/01, пп. 32 та 35, від 7 березня 2006)». «Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони. Рішення у справах «DomboBeheer B.V. 1996 р., п. 38)».

У відзиві на скарги представник РДА зазначає:

Роздільнянська РДА вважає позовні вимоги необґрунтованими, не відповідають і не підлягають задоволенню.

В контексті п.3 ч.3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, який може вважатися таким лише за умови його проведення відповідно до закону на підставі належних, допустимих та достовірних доказів. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Сам позивач для розрахунку суми, що стягується, розмір «середньоденної заробітної плати» визначив самостійно на власний розсуд, що є лише припущенням позивача, оскільки немає законно підтверджуючих доказів. Розрахунок здійснений без взяття до уваги положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (зі змінами) та затвердженого Порядку обчислення середньої заробітної плати. Так, згідно п. 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

З наданої до суду разом із позовною заявою довідки про заробітну плату за 6 місяців 2016 року (квітень-вересень) від 07.11.2016 року, виданих КЗ РЦРЛ неможливо встановити послідовність розрахунку, встановлену наведеним вище положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати та неможливість перевірити правильність обчислення розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У зв'язку з цим, внаслідок достовірного значення розміру середньоденної (годинної) заробітної плати також неможливо здійснити достовірний розрахунок суми, що стягується. Розрахунок, який вказується позивачем у матеріалах справи не відповідає вимогам наведених вище положень Порядку обчислення середньої заробітної плати. В силу положень ст. 263 ЦПК України, суд зобов'язаний перевірити надання позивачем розрахунок та докази, якими він обґрунтовується.

Сам позивач апелює положеннями контракту та завжди його застосовує в частині заробітної плати і додаткових виплат, який він особисто відписав у голови РДА в його останній офіційний робочий день.

В ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», зазначається, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження головою районної державної адміністрації у червні 2016 року про укладення з головним лікарем КЗ РЦРЛ не видавалося, тобто контракт підписаний але документу про його підписання не існує, що нівелює значення контракту, як документу.

Виходячи із положень позовних вимог позиція, позивача є суперечливою. Так, в обґрунтування свої позовних вимог він посилається на рішення суду по справі № 511/2365/16-ц, яким задоволено його вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2016 по 12.12.2016 року, яке набрало законної сили та середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача вже було стягнуто. Доказовою базою є довідки про заробітну плату за 6 місяців 2016 року (квітень-вересень) від 07.11.2016 року, виданих КЗ РЦРЛ. Позивач бере до уваги та розраховує заборгованість по теперішній справі і зазначає, що розрахунки, які були здійснені відповідно до рішення суду по справі № 511/2365/16-ц, є неправильними, тобто ту саму доказову базу бере до уваги, яку сам називає неправильною.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12.12.2016 року у справі №511/2365/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради, КЗ РЦРЛ, за участі третьої особи: Роздільнянська РДА про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме, суд: визнав незаконним та скасував рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області № 186 - VII від 23.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ РЦРЛ; поновив ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року; поновив дію контракту від 14.06.2016 року між Роздільнянською РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року; стягнув з КЗ РЦРЛ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року у сумі 28 016, 24 гривень; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 10 506,09 гривень; стягнув із Роздільнянської районної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551,20 гривень. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017 року, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12.12.2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 21.11.2019 року, рішення суду першої інстанції від 12.12.2016 року і ухвала суду апеляційної інстанції від 12.07.2017 року залишені без змін (а.с. 8-25, 140-152).

Згідно довідки від 07.11.2016 року про заробітну плату ОСОБА_1 за 6 місяців 2016 року (квітень-вересень), позивач працював у КЗ РЦРЛ і отримав заробітну плату: у квітні 10 100,45; у травні 9 860,58; у червні 16 356,30; у липні 10 756,30; у серпні 10 756,3; у вересні 10 756,30 (а.с. 44 т.1).

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.09.2017 року залишено без розгляду заяву представника Роздільнянської РДА про роз'яснення рішення суду від 12.12.2016 року (а.с. 47,48 т.1).

Згідно витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань, порушено кримінальне провадження №12018160390000092, дата реєстрації 17.01.2018 року, правова кваліфікація (КК України 2001) ст. 382 ч.1, крім того зазначено, що 17.01.2018 року до чергової частини Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області поштою надійшла заява від ОСОБА_1 , що КЗ РЦРЛ не виконує рішення суду (а.с. 33 т.1).

Постановою прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури від 24.09.2018 року потерпілому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12018160390000092 від 17.01.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання про вчинення слідчої дії, а саме: відмовлено у повідомленні про підозру ОСОБА_4 (голові Роздільнянської районної ради, а.с. 90 т.1).

28.11.2018 року і 26.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявами до КЗ РЦРЛ, Роздільнянської районної ради і Роздільнянської РДА з приводу виконання рішення суду від 12.12.2016 року (а.с.34-37 т.1).

Рішенням Роздільнянської районної ради №887-VII «Про створення КНП РЦРЛ» від 22.12.2018 року», тобто створено КНП РЦРЛ шляхом перетворення КЗ РЦРЛ у КНП РЦРЛ (а.с. 38-40 т.1).

Рішенням Роздільнянської районної ради №888-VII «Про проведення конкурсу на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ» від 22.12.2018 року оголошено конкурс на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ (а.с. 41,42 т.1).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КНП РЦРЛ має ідентифікаційний код юридичної особи: 01998851; юридична особа утворена в результаті перетворення: 21.11.1995, 29.12.2018, 1 544 145 0000 001282 (а.с. 49 т.1).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі-головний держвиконавець ВДВС) від 04.01.2019 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження (ВП) №58007931 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року, поновлення дії контракту від 14.06.2016 року між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23.09.2016 року (а.с. 92,93 т.1).

Листом від 25.01.2019 року на звернення ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо поновлення його на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, голова Роздільнянської районної ради повідомив, що 22.12.2018 року відбулось пленарне засідання 31 позачергової сесії Роздільнянської районної ради сьомого скликання, до порядку денного якого, після розгляду та за рекомендаціями постійних комісій, вносилось питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, яке за результатами голосування не набрало необхідної кількості голосів депутатів, у зв'язку з чим рішення про поновлення ОСОБА_1 прийнято не було (а.с. 89 т.1).

Листом від 20.03.2019 року щодо виконання вимоги головного дердвиконавця ВДВС у ВП №58007931 від 04.01.2019 року, голова Роздільнянської РДА повідомив, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ винесено на обговорення постійної комісії Роздільнянської районної ради з питань регламенту, депутатської діяльності, етики та гласності, розвитку місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності та громадського порядку, яка відбулася 15.03.2019 року. За результатами обговорення членів комісії підготовлено проект рішення Роздільнянської районної ради «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ», який винесений на затвердження тридцять другої сесії Роздільнянської районної ради. 26.03.2019 року пленарне засідання тридцять другої сесії Роздільнянської районної ради, але проект рішення Роздільнянської районної ради «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ» відправлено на доопрацювання з прийняттям на наступній сесії (а.с. 91 т.1).

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 31.05.2019 року задоволений позов ОСОБА_1 до КНП РЦРЛ про стягнення заборгованості по заробітній платі. Постановою Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року, рішення суду від 31.05.2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову, суд стягнув з КНП РЦРЛ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року в сумі 35 352 гривень з вирахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів (а.с. 45,46,135-139 т.1).

20.11.2019 року ПФУ прийнято рішення №44 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с.134 т.1).

15.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2016 року по 12.07.2019 року, і, остаточно уточнивши позов 01.06.2020 року, просив: стягнути з КНП РЦРЛ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі із зобов'язанням КНП РЦРЛ здійснити нарахування передбачені діючим законодавством шляхом відрахувань до ПФУ з остаточної суми його середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахуванням до Головного управління ПФУ (а.с. 1-5, 128-133 т.1).

Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також з приводу стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, які регулюються нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці».

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов виходив з того, по-перше, що рішенням суду від 12.12.2016 року, яке набрало чинності, визначено, що середньоденна зарплата позивача становила 500,29 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року становить 28 016,24 гривень, і, по-друге, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.12.2016 року по 31.08.2020 року у розмірі 463 768,83 гривень із розрахунку, що середньоденна зарплата позивача становила 500,29 гривень, оскільки на час вирішення справи у суді не виконано рішення суду про поновлення позивача на роботі (а.с.205-222 т.1).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині з таких підстав.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ст. 235 ч.ч.1,2,7КЗпПУкраїни).

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 ч.1 КЗпП України).

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст. 233 ч.1 КЗпП України).

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі № 369/10046/18).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12.12.2016 року, яке залишено без змін на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017 року і постанови Верховного Суду від 21.11.2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради, КЗ РЦРЛ, за участі третьої особи Роздільнянської РДА про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме, суд: визнав незаконним та скасував рішення сесії Роздільнянської районної ради № 186 - VII від 23.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ РЦРЛ; поновив ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року; поновив дію контракту від 14.06.2016 року між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року; стягнув з КЗ РЦРЛ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року у сумі 28 016, 24 гривень; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 10 506,09 гривень.

Постановою головного держвиконавця ВДВС від 04.01.2019 року, за заявою ОСОБА_1 , відкрито ВП №58007931 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року, поновлення дії контракту від 14.06.2016 року між Роздільнянською РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23.09.2016 року.

Листом від 18.01.2019 року на звернення ОСОБА_1 від 26.12.2018 року за №Б-692 щодо вжиття заходів з виконання рішення суду по справі №511/2365/16-ц від 12.12.2016 року, голова Роздільнянської РДА повідомив, що питання, порушені у зверненні ОСОБА_1 не відносяться до компетенції Роздільнянської РДА. Листом від 25.01.2019 року на звернення ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо поновлення його на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, голова Роздільнянської районної ради повідомив, що 22.12.2018 року відбулось пленарне засідання 31 позачергової сесії Роздільнянської районної ради сьомого скликання, до порядку денного якого, після розгляду та за рекомендаціями постійних комісій, вносилось питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, яке за результатами голосування не набрало необхідної кількості голосів депутатів, у зв'язку з чим рішення про поновлення ОСОБА_1 прийнято не було.

05.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення з КНП РЦРЛ заборгованості по заробітній платі. Постановою Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року скасовано рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31.05.2019 року з ухваленням нового рішення про стягнення з КНП РЦРЛ на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року в сумі 35 352 гривень.

Листом від 20.03.2019 року щодо виконання вимоги головного держвиконавця ВДВС у ВП №58007931 від 04.01.2019 року, голова Роздільнянської РДА повідомив, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ винесено на обговорення постійної комісії Роздільнянської районної ради з питань регламенту, депутатської діяльності, етики та гласності, розвитку місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності та громадського порядку, яка відбулася 15.03.2019 року. За результатами обговорення членів комісії підготовлено проект рішення Роздільнянської районної ради «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ», який винесений на затвердження тридцять другої сесії Роздільнянської районної ради. 26.03.2019 року пленарне засідання тридцять другої сесії Роздільнянської районної ради, але проект рішення Роздільнянської районної ради «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ» відправлено на доопрацювання з прийняттям на наступній сесії.

15.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до КП РЦРЛ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Роздільнянська РДА про стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу, і, остаточно уточнивши позов 01.06.2020 року, просив: стягнути з КП РЦРЛ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі; зобов'язати КП РЦРЛ здійснити нарахування передбачені діючим законодавством відрахування до ПФУ з остаточної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахувати до Головного управління ПФУ.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 ч.1, КЗпП України, ст.1 ч.1 Закону України «Про оплату праці».

Термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано (ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухвалена Генеральною конференцією Міжнародної організації праці, ратифікована Україною 30.06.1961 року).

Заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ст. 2 Закону України «Про оплату праці»).

Структура заробітної плати визначається, виходячи з положень Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція від 13.01.2004 року № 5), що розроблена відповідно до Закону України від 17.09.1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці», з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (преамбула Інструкції від 13.01.2004 року № 5).

Виплати, які має здійснити КНП РЦРЛ на користь ОСОБА_1 , у справі йдеться про середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року, не можуть вважатись заробітною платою, оскільки вони не випливають із трудового договору і не є платою за виконану роботу.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року скасовано рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31.05.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до КНП РЦРЛ про стягнення заборгованості по заробітній платі з ухваленням нового рішення про стягнення з КНП РЦРЛ на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року в сумі 35 352 гривень.

Вказані обставини не були предметом розгляду під час розгляду по суті справи у 2016 році за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради і КЗ РЦРЛ, за участі третьої особи Роздільнянської РДА про поновлення позивача на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради про звільнення, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням суду від 12.12.2016 року з КЗ РЦРЛ на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року в сумі 28 016, 24 гривень.

З огляду на викладене, заборгованість по заробітній платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року, яку стягнуто на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року, впливає на розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року. Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що є доведеним той факт, що у період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року нарахування заробітної плати позивачу, відповідно до укладеного договору, у повному обсязі не проводились (а.с.137 т.1).

За захистом порушеного права щодо стягнення заборгованості по заробітній платі у період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся в лютому 2019 року, тобто у лютому 2019 року позивачу беззаперечно став відомий той факт, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року розрахований без врахування заборгованості по заробітній платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року в розмірі 35 352 гривень.

Разом з тим, із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року, з врахуванням сум заборгованості по заробітні платі за період з 14.06.2016 року по 23.09.2016 року в розмірі 35 352 гривень, відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року, ОСОБА_1 звернувся із пропуском строків, встановлених ч.1 ст. 233 КЗпП України (в період з 05.02.2019 року по 05.05.2019 року), а саме, 15.07.2019 року, тобто з пропуском тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі № 369/10046/18).

Зважаючи на те, що у липні 2019 року позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України, не порушив питання про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням причин поважності пропуску строку, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з підстав пропуску ОСОБА_1 строку пред'явлення позову.

Щодо вимог ОСОБА_1 про оплатувимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

15.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.07.2019 року, а 01.06.2020 року подав позовну заяву у новій редакції, в якій заявив вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату прийняття рішення, з підстав ч.2 ст. 235 КЗпП України, а також про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, з підстав ст. 236 КЗпП України (а.с.1-5, 128-133 т.1).

Позивач ОСОБА_1 у позовних заявах від 15.07.2019 року та від 01.06.2020 року в частині вимог про оплатувимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника відповідачем у справі визначив лише КНП РЦРЛ.

Разом з тим, належними відповідачами у справі за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, з врахуванням конкретних обставин справ є: Роздільнянська районна рада Одеської області, Роздільнянська РДА і КНП РЦРЛ.

Так, рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12.12.2016 року, яке залишено без змін на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017 року і постанови Верховного Суду від 21.11.2019 року у справі №511/2365/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради, КЗ РЦРЛ, третя особа: Роздільнянська РДА, задоволено позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зокрема суд: визнав незаконним та скасував рішення сесії Роздільнянської районної ради № 186 - VII від 23.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ РЦРЛ»; поновив ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року.

Припинення, розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.

Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір і приймаючи 12.12.2016 року рішення у справі №511/2365/16-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради про звільнення позивача, поновлення дії контракту та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції встановив, що згідно п.1.1 Статуту КЗ РЦРЛ, затвердженого Роздільнянською районною радою від 02.09.2016 року №178-VІІ, районна лікарня є об'єктом права спільної власності територіальних громад Роздільнянського району, управління якою здійснюється Роздільнянською районною радою (Власник), а п. 5.1.1 Статуту передбачено, що винятковою компетенцією Власника є прийняття рішення про призначення та звільнення головного лікаря закладу. Оскільки ОСОБА_1 отримував заробітну плату в КЗ РЦРЛ, позивач поновлюється на посаді головного лікаря у закладі, яке є юридичною особою і веде самостійний баланс, має розрахунковий та інші рахунки в банківських установах, печатку зі своїм найменуванням і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, суд поклав виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме на КЗ РЦРЛ (а.с.9 зворот,13,16,23,145,146 т.1).

За заявою ОСОБА_1 від 17.01.2018 року порушено кримінальне провадження №12018160390000092 за ознаками ст. 382 КК України щодо невиконання рішення суду від 12.12.2016 року в частині поновлення на ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, при цьому, у кримінальному провадженні ОСОБА_1 заявляв клопотання про повідомлення підозри саме голові Роздільнянської районної ради (а.с.90 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 року і 26.12.2018 року ОСОБА_1 звертався з приводу виконання рішення суду від 12.12.2016 року із заявами до КЗ РЦРЛ, Роздільнянської районної ради та Роздільнянська РДА.

Постановою головного держвиконавця ВДВС від 04.01.2019 року за заявою ОСОБА_1 відкрито ВП №58007931 з виконання рішення суду від 12.12.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року і поновлення дії контракту від 14.06.2016 року між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23.09.2016 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що боржником у ВП №58007931 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ і поновлення дії контракту від 14.06.2016 року між Роздільнянською РДА та ОСОБА_1 , за виконавчим документом суду №511/2365/16-ц від 28.12.2018 року, визначена Роздільнянська РДА (третя особа у справі №511/2365/16-ц за позовом ОСОБА_1 про поновлення на посаді головного лікаря, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради про звільнення позивача, поновлення дії контракту та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а.с.93 т.1).

Листом від 25.01.2019 року голова Роздільнянської районної ради, у тому числі повідомив, що відповідно до п.20 ч.1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» та п. 5.1.5 Статуту КЗ РЦРЛ передбачено, що винятковою компетенцією власника є прийняття рішення про призначення головного лікаря закладу, укладання відповідного контракту із зазначеною особою, подовження дії контракту та звільнення головного лікаря, тобто призначення на посаду головного лікаря здійснюється на підставі рішення районної ради, шляхом укладення з ним контракту (а.с.89 т.1).

Зважаючи на викладене, слід дійти висновку, що належними відповідачами за вимогами ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, по-перше, є Роздільнянська районна рада (власник КЗ РЦРЛ, винятковою компетенцією якого є прийняття рішення про призначення та звільнення головного лікаря закладу), по-друге, Роздільнянська РДА, яка є боржником у ВП №58007931 на підставі виконавчого документу суду №511/2365/16-ц від 28.12.2018 року щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ і поновлення дії контракту від 14.06.2016 року між Роздільнянською РДА та ОСОБА_1 , по-трете, КЗ РЦРЛ (зараз КНП РЦРЛ), як юридична особа, в якій на час незаконного звільнення ОСОБА_1 отримував заробітну плату.

Верховний Суд зауважив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (постанова ВС від 24.01.2019 по справі № 760/9521/15-ц).

Разом з тим, виконання рішення суду від 12.12.2016 року про визнання незаконним та скасування рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області № 186 - VII від 23.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ РЦРЛ» із поновленням ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року, поновленням дії контракту від 14.06.2016 року між Роздільнянською РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ з 23.09.2016 року, у даному випадку, потребує спеціальної процедури.

Питання про виконання рішення суду від 12.12.2016 року ОСОБА_1 порушив у листопаді-грудні 2018 року, звернувшись із відповідними заявами до Роздільнянської районної ради, Роздільнянської РДА та КЗ РЦРЛ.

З огляду на те, що ОСОБА_1 заявив, у тому числі вимоги про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника з підстав ст. 236 КЗпП України рішення суду від 12.12.2016 року, питання виконання (не виконання) рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря, з врахуванням конкретних обставин справи, стосуються Роздільнянської районної ради (рішення сесії ради про звільнення позивача визнано судом незаконним і скасовано із поновленням позивача на посаді у закладі, власником якого є Роздільнянська районна рада, саме до компетенції якої і відносяться питання прийняття на роботу та звільнення головного лікаря комунального закладу), а також Роздільнянської РДА (є боржником у ВП №58007931 на підставі виконавчого документу суду №511/2365/16-ц від 28.12.2018 року щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ і поновлення дії контракту від 14.06.2016 року).

Таким чином, Роздільнянська районна рада і Роздільнянська РДА, разом із КНП РЦРЛ (юридична особа, правонаступник КЗ РЦРЛ, в якому позивач отримував заробітну плату до незаконного звільнення, а.с.39 т.1), є належними відповідачами у справі за позовними вимогами про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Роздільнянська районна рада не залучена до участі у справі в якості співвідповідача.

Роздільнянська РДА залучена до участі у справі в якості третьої особи.

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 50 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ст. 51 ч.ч.1-3 ЦПК України).

Позивач, відповідно до ч.1 ст. 51 ЦПК України, не заявив у суді першої інстанції клопотання про залучення в якості співвідповідачів Роздільнянської районної ради і Роздільяннської РДА за його вимогами про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, у тому числі, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (ст. 12 ч.ч. 4, 5 п.п.3,4 ЦПК України).

Вирішуючи спір в частині оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, суд першої інстанції, всупереч ст. ст. 12, 51 ЦПК України, не роз'яснив позивачу право подати клопотання про залучення в якості співвідповідачів Роздільнянську районну раду і Роздільнянську РДА.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою (ст. 368 ч.1 ЦПК України).

Цивільно-процесуальне законодавство не передбачає право суду апеляційної інстанції на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції залучати до участі у справі співвідповідача (належного відповідача), оскільки у такому разі порушуються засади (принципами) цивільного судочинства, а саме, змагальність сторін, диспозитивність і пропорційність цивільного судочинства.

Зважаючи на те, що на стадії розгляду справи в суді першої інстанції за позовними вимогами про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника до участі у справі не залучені в якості співвідповідачів Роздільнянська районна рада і Роздільнянська РДА, суд апеляційної інстанції не має повноважень щодо залучення вказаних осіб в якості співвідповідачів на стадії розгляд справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів відмовляє у позові в цій частині з вказаних підстав.

Вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання КНП РЦРЛ здійснити нарахування і відрахування до ПФУ із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі з перерахуванням до Головного управління ПФУ охоплюються вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і оплати.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомляти працівника про загальну суму заробітної плати, про розміри і підстави утримань заробітної плати та суму заробітної плати, що належить до виплати. Сплачувати обов'язкові платежі із заробітної плати, це не право, а обов'язок громадянина (ст. 26 Закону України «Про оплату праці»).

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи позивача ОСОБА_1 у скарзі, що: суд дійшов правильно висновку, що згідно рішення суду від 12.12.2016 року, у цей період його середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року дорівнював 28 016,24 грн, однак не врахував рішення суду від 31.05.2019 року і постанову Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року про стягнення заборгованості по заробітній платі з період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року, що є підставою для скасуванню рішення з прийняттям нового про стягнення заробітної плати у період з 13.12.2016 року по 31.08.2020 року на підставі контракту у повному обсязі; суд не взяв до уваги, що позивач проводив свою трудову діяльність відповідно до контракту і це неодноразово доведено: 21.11.2019 року Верховним Судом винесена постанова по справі 511/2365/16ц, якою рішення суду від 12.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду від 12.07.2017 року, якими позовні вимоги задоволені в повному обсязі, залишені без змін; відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України йому підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу; суд неуважно та в односторонньому порядку розглядав докази і факти по справі, проігнорував наявність фактів та доказів, наданих позивачем; жоден з доводів позивача не був врахований, позиція позивача в рішенні частково оголошена і не всі факти взяті до уваги, - до уваги не приймаються.

Колегія суддів погоджується з тим, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу в період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року, зважаючи на постанову Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року, підлягав зміні, оскільки був розрахований на неповних даних щодо дійсної заробітної плати позивача станом на час його незаконного звільнення.

Разом з тим, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 24.09.2016 року по 12.12.2016 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строків, встановлених ч.1 ст. 233 КЗпП України.

З підстав незалучення до участі у справі в якості співвідповідачів Роздільнянської районної ради і Роздільнянської РДА, колегія суддів відмовляє у позові про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Доводи представника КНП РЦРЛ у скарзі, що: судом не враховано правову позицію Верховного Суду викладену у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15 щодо аналогічних правовідносин, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника і строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; звернення особи до суду з порушенням строку передбаченого частиною першою ст. 233 КЗпП України, без порушення питання про поновлення пропущеного строку, задоволенню судом не підлягає; судом встановлені і відображені в рішенні ряд фактів, які свідчать про своєчасну обізнаність позивача ОСОБА_1 щодо невиконання рішення суду у справі № 511/2365/16-ц, як підстави для подальшого звернення до суду за захистом своїх відповідних прав, так 17.01.2018 р. позивач подав заяву до правоохоронних органів про невиконання згаданого рішення суду, за якою 17.01.2018 року зареєстроване кримінальне провадження № 12018160390000092; матеріали справи містять відповідь (лист) голови районної ради від 25.01.2019 року на звернення позивача ОСОБА_1 від 26.12.2018 року щодо неможливості поновлення його на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ за результатами голосування на сесії районної ради; 04.01.2019 року відкрито ВП № 58007931 про поновлення дії контракту від 14.06.2016 року, укладеного між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23.09.2016 року; позивач пропустив строк звернення до суду і питання про поновлення строків звернення до суду позивач не порушував, причини пропуску не зазначив, внаслідок чого, враховуючи наведену позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, у межах даної справи вимога позивача про стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу» задоволенню не підлягає; зважаючи на положення п.1.2., а також розділу 7 Статуту КНП РЦРЛ, наявного у матеріалах справи, роботодавцем у зазначеному вище контексті та розумінні закону є Роздільнянська районна рада, внаслідок чого, належним відповідачем у справі мала б бути Роздільнянська районна рада, як роботодавець, як у справі № 511/2365/16-ц), а не КНП РЦРЛ, як вказано у позові і зазначена обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого позовні вимоги задоволено без залучення належного відповідача; підтвердженням неналежності обраного відповідача у даній справі, є також факт звернення до суду ОСОБА_3 із позовом саме до Роздільнянської ради про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 1 300 000 грн по справі № 511/370/20, - прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення.

Суд відзначає у цьому контексті, що строк позовної давності був важливим аргументом, і якщо б він був узятий до уваги, то це, можливо, привело до відмови в позові. Попри це, Верховний суд Молдови не назвав жодних причин того, чому він не зважив на цей аргумент. У світлі викладеного ЄСПЛ дійшов висновку, що судовий розгляд не був справедливим, а отже, мало місце порушення ст.6 Конвенції (п.23 рішення ЄСПЛ від 22.07.2014 року у справі «Grafescolo S.R.L. проти Молдови»).

Доводи представника КНП РЦРЛ, що всупереч вимог ст.175 ч.1, ст. 185 ЦПК України суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву, яка містить певні недоліки, як у первісній, так і у зміненій редакції, обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту права, на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України, суперечить закону, - до уваги не приймаються.

Недоліки позовних заяв (первісної і у новій редакції), не є підставою для скасування рішення суду, оскільки не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Обраний позивачем спосіб захисту про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням, а також про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника є належними способами і випливають з вимог ч.2 ст. 235, ст. 236 КЗпП України.

КНП РЦРЛ є співвідповідачем за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 26.09.2016 року по 12.12.2016 року, що вбачається з рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12.12.2016 року, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Доводи представника Роздільнянської РДА у відзиві на скаргу ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для задоволення позову, також є підставою для скасування рішення суду у повному обсязі.

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Оскільки частина позовних вимог заявлена з пропуском строку звернення до суду, а частина позовних вимог заявлена без залучення належних співідповідачів, відсутні підстави для ствердження про порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив і неправильно застосував норми матеріального права - ст. ст. 233, 235, 236 КЗпП України в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також норми процесуального права - ст. ст. 12, 50, 51 ЦПК України, що в частині вирішення вимог про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 141 ч.ч.1,2,7 ЦПК України).

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.ч.1,2, 381, 382, 383 384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» - задовольнити частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року - скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у позові до комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2016 року по дату постановлення рішення у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду складено 19.03.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Г.Я. Колесніков

Попередній документ

95666793

Наступний документ

95666795

Інформація про рішення:

№ рішення:	95666794
№ справи:	511/1284/19
Дата рішення:	04.03.2021
Дата публікації:	22.03.2021
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Одеський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (02.07.2024)
Дата надходження:	02.07.2024
Предмет позову:	про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу

Розклад засідань:

Минулі засідання (39)

29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
29.12.2025 12:34	Роздільнянський районний суд Одеської області
30.04.2020 10:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
01.06.2020 14:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
22.06.2020 14:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
03.08.2020 09:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
10.08.2020 09:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
10.08.2020 10:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
31.08.2020 09:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
04.03.2021 10:00	Одеський апеляційний суд
17.11.2021 09:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
13.12.2021 10:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
01.02.2022 11:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
28.02.2022 09:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
18.08.2022 10:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
13.09.2022 12:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
13.10.2022 11:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
07.11.2022 14:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
06.12.2022 12:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
25.01.2023 10:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
22.02.2023 11:30	Роздільнянський районний суд Одеської області
21.03.2023 12:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
18.04.2023 10:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
09.05.2023 14:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
13.06.2023 12:00	Роздільнянський районний суд Одеської області
12.03.2024 09:30	Одеський апеляційний суд