Номер провадження: 11-кп/813/1109/21
Номер справи місцевого суду: 509/4253/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.02.2021, якою в межах розгляду кримінальних проваджень №12018160380001488 від 22.07.2018 та №12019160380001146 від 06.07.2019
відносно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Доброолександрівка, Овідіопольського р-ну, Одеської обл., громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, який є інвалідом першої групи, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
- обвинуваченого у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК України, продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15.04.2021,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Зазначеною ухвалою суду першої інстанції було задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_6 строк тримання під вартою до 15 квітня 2021 року.
Мотивуючи своє рішення, суд врахував, що законні підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні, а тому суд вважає на необхідне продовжити строк тримання його під вартою до двох місяців.
Суд врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину та злочину середньої тяжкості, не працював, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, тобто наявні ризики того, що він буде переховуватися від суду, продовжить злочинну діяльність.
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, суд незважаючи, на те що ОСОБА_6 тривалий час утримується під вартою, вважає необхідним продовжити дію цього запобіжного заходу, оскільки цього вимагає суспільний інтерес, який полягає в тому, щоб запобігти вчинення обвинуваченим насильницьких дій стосовно інших осіб та ухилитися від суду та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вимоги наведені в апеляційних скаргах та узагальнення доводів осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та постановлена з порушенням норм КПК України з таких підстав:
1)протягом всього часу перебування кримінального провадження у суді першої інстанції розглядаються лише питання щодо продовження йому строку тримання під вартою;
2)підозра в інкримінованих ОСОБА_6 злочинів не підтверджується матеріалами провадження;
3)протягом всього часу судом першої інстанції ігноруються його заяви щодо надання йому допомоги в межах лікувального закладу, а саме в ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова», оскільки ОСОБА_6 є інвалідом першої групи по зору і може взагалі ближчим часом його остаточно втратити;
4)прокурором не надано жодних доказів необхідності продовження ОСОБА_6 найсуворішого запобіжного заходу та жодних виправдань щодо затягування судового розгляду обвинуваченому не надаються, чим порушується право на справедливий суд і розгляд справи в розумні строки, гарантовані п. 1 ст. Конвенції з прав людини.
Посилаючись на зазначені доводи обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 17.02.2021, визнати його затримання, тримання під вартою та повідомлені підозри у кримінальних провадженнях №12018160380001488 та №12019160380001146 необґрунтованими та звільнити його з-під варти, або застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Окрім того, ОСОБА_8 вимагає зобов'язати Овідіопольський районний суд Одеської області розглянути всі клопотання та відводи, заявлені ним, видати йому всі постановлені ухвали цим судом та всі технічні носії аудіо-, відеозаписів судових засідань; видати йому всі ухвали постановлені Одеським апеляційним судом у даній справі.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 просив задовольнити вимоги його апеляційної скарги повністю.
Захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги обвинуваченого та просив її задовольнити.
В свою чергу прокурор ОСОБА_9 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилась, сповіщалась належним чином про час та місце судового засідання, однак надіслала до суду заяву, в якій просила ухвалу суду залишити без змін та відмовити в апеляційній скарзі обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів дійшла переконання, що можливо провести розгляд апеляційної скарги обвинуваченого за вказаної явки.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як вбачається з матеріалів провадження, а також копій обвинувальних актів, на розгляді в Овідіопольському районному суді Одеської області перебувають кримінальні провадження №12018160380001488 від 22 липня 2018 року та матеріали кримінального провадження №12019160380001146 від 06 липня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК України.
Під час судового засідання з розгляду вказаного кримінального провадження ухвалою суддів від 17.02.2020 продовжено дію запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 строком до 15.04.2021.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вбачається з журналу судових засідань (а.п. 74) та ухвали суду першої інстанції (а.п. 75-76) прокурором заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посиланням на те, що обвинувачений може переховуватись від суду.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 суд зазначив, що закінчити судовий розгляд кримінального провадження до спливу строку тримання ОСОБА_6 під вартою не можливо, при цьому врахував те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні двох тяжких злочинів, не працював, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, огляду на що продовжують існувати ризики переховування від суду та продовження злочинної діяльності.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами суду першої інстанції, вважає, що доводи прокурора в суді першої інстанції знайшли своє підтвердження щодо продовження існування заявлених ризиків.
З приводу доводів обвинуваченого щодо вирішення судом лише питання про продовження йому запобіжного заходу, колегія суддів знаходить безпідставним з огляду й на те, що під час судового засідання 17.02.2021 було допитано свідка ОСОБА_10 та задоволено частково клопотання сторони захисту щодо допиту потерпілого. Зазначені обставини вказують на те, що судовий розгляд триває та за клопотанням, в тому числі сторони захисту щодо допиту учасників провадження, не завершений.
Щодо тверджень обвинуваченого з приводу необґрунтованості повідомленої йому підозри колегія суддів звертає увагу на те, що під час вирішення питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд має встановити також обставини, які вказують на те, що ризики не зменшились, або з'явились нові.
Окрім того, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_6 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли останній перебував у процесуальному статусі підозрюваного.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора щодо повідомлення про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Водночас, ні в апеляційній скарзі обвинуваченого, ні під час апеляційного розгляду скарги судом не встановлено, що обвинувачений оскаржував обґрунтованість пред'явленої йому підозри під час досудового розслідування та скористався наданим йому кримінальним процесуальним законодавством правом.
Як вбачається з апеляційної скарги обвинуваченого, матеріалів кримінального провадження, а також відомостей з ЄДРСР триває судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 121 КК України, рішення по кримінальному провадженню ще не прийнято, допитані свідки, викликаний на допит потерпілий, призначались судово-медичні експертизи. На час розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявні обвинувальні акти, а також додані до них реєстри матеріалів досудових розслідувань, в яких міститься перелік слідчих дій та доказів, якими прокурор обґрунтовує обвинувачення, колегія суддів зазначає, що з огляду не неможливість безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції та прерогативу саме суду першої інстанції за результатами перевірки в порядку ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України, апеляційний суд не має права надавати оцінку обґрунтованості обвинувачення, яке відповідно до пред'явлено прокурором обвинувачення має знайти своє відображення у судовому рішенні суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 374 КПК України.
З приводу відсутності доводів щодо ненадання прокурором доказів на підтвердження необхідності продовження ОСОБА_6 найсуворішого запобіжного заходу, колегія суддів звертає увагу на те, відповідно до ухвали суду першої інстанції та журналу судових засідань від 17.02.2021 прокурор аргументувала необхідність продовження такого запобіжного заходу, що мотивовано у рішенні суду першої інстанції.
Окрім того, суд апеляційної інстанції на противагу доводам обвинуваченого звертає увагу кількість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, їх зухвалість, посягання на життя та здоров'я особи, один з яких спричинив смерть особи, життя якої є найвищою соціальною цінністю. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що другий злочини, який ставиться у провину ОСОБА_6 був вчинений після зміни відносно нього запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, що може вказувати на реальне існування і в майбутньому ризиків вчинення нових злочинів.
Також, суд апеляційної інстанції враховує обтяжуючі обставини, на які посилається прокурор в обвинувальному акті, а саме те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні двох тяжких злочинів у стані алкогольного сп'яніння. Зазначені обставини, у сукупності з тим, що у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, місце роботи на момент затримання, утриманців, наявні підстави вважати, що останній веде антигромадський спосіб життя з вживанням спиртних напоїв, що й могло призвести до наявності на теперішній час обґрунтованого обвинувачення щодо його причетності до вчинення інкримінованих злочинів. Окрім того, ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, та на теперішній час в силу ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості, що також вказує на негативну характеристику особи.
Розглядаючи дану справу, зокрема питання про необхідність продовження тримання під вартою ОСОБА_6 , апеляційний суд враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Згідно ст. 5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п. с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У п. 33 рішення у справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейського Суду з прав людини визначено вказує, що небезпека ухилення від правосуддя не може вимірюватися тільки в залежності від суворості можливого покарання; вона повинна визначатися з урахуванням ряду інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки ухилення від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що це не може служити виправданням утримання під вартою. При цьому, необхідно врахувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язку з державою, в якому він переслідувався за законом, і його міжнародні контакти.
Пунктом 35 цього ж рішення ЄСПЛ визначено, що влада може вважати за необхідне утримувати підозрюваного у в'язниці, принаймні на початку слідства, для того щоб перешкодити йому заплутати розслідування, особливо в такій складній справі, як дане, де необхідні численні і складні слідчі дії. Однак з плином часу ситуація змінюється навіть у такій справі, і при нормальному розвитку подій передбачувані ризики поступово зменшуються в міру того, як проводиться розслідування, фіксуються показання і здійснюється перевірка (див. Рішення у справі «Клоот проти Бельгії» від 12 грудня 1991 року, серія A, т. 225, с. 16, п. 43).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»).
Апеляційний суд враховуючи дані щодо особи обвинуваченого та його моральність, обставини скоєння злочинів щодо посягання на життя та здоров'я двох осіб, одна з яких внаслідок вчинення протиправних дій загинула, відсутність будь-яких підтверджень щодо зв'язками з державою, які б могли вказувати на позитивну діяльність обвинуваченого у суспільстві, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано прийняте рішення щодо необхідності на даному етапі судового розгляду продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи не здатні будуть забезпечити виконання останнім, покладених на нього обов'язків, в тому числі зважаючи на те, що менш суворим запобіжним заходом є домашній арешт, який на думку суду апеляційної інстанції також неможливо застосувати до обвинуваченого, зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні другого за часом злочину (відносно потерпілого ОСОБА_11 ) саме за місцем свого мешкання та в стані алкогольного сп'яніння.
Зважаючи на вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою, завжди є законним, якщо достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину постала перед компетентними органами.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, оскільки, виходячи з вищевикладеного, є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Зважаючи на що, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б могли бути взяті до уваги за основу безперечного свідчення того, що у разі звільнення з під варти та застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, не будуть існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 як судом першої інстанції так і апеляційним судом не встановлено.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо відсутності в ухвали суду першої інстанції мотивування щодо необхідності надання обвинуваченому кваліфікаційної медичної допомоги з огляду на інвалідність І групи по загальному захворюванню та необхідності, відповідно до рекомендацій лікаря офтальмолога від 12.05.2020 проведення щорічного профілактичного курсу лікування (відповідь Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області від 29.07.202 №877).
Колегія судді зазначає, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України №460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Як вбачається із долученої обвинуваченим відповіді Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області від 29.07.202 №877 останній оглядався лікарем офтальмологом та йому рекомендовано проведення щорічного профілактичного курсу лікування. При цьому, відповідно до відповіді Філії ДУ «Центр охорони здоров'я…» не зазначено про неможливість надання ОСОБА_6 зазначеного лікування, тобто керівництво слідчого ізолятору уповноважене направити хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, який в змозі надати ОСОБА_6 необхідну профілактичну допомогу.
Відповідно до ч 1. ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Зазначені обставини на думку апеляційного суду є такими, що застосовуються і під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, оскільки ОСОБА_6 є особою, яка тримається під вартою та потребує забезпечення права на надання належної медичної допомоги.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги про потребу обвинуваченого ОСОБА_6 у належному медичному лікуванні та наданні профілактичної допомоги відповідно до медичної документації обвинуваченого є такими, що підлягають задоволенню, при цьому зазначені обставини не можуть бути беззаперечною умовою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід, оскільки обвинувачений може отримати кваліфіковану медичну допомогу в межах установи попереднього ув'язнення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру вчинених злочинів, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на даний час неможливо застосувати інший, більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок суду про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого у вчиненні ним тяжких злочинів, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу неможливе, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого - залишенню без змін.
При цьому, колегія суддів знаходить слушними доводи апеляційної скарги щодо тривалого судового розгляду кримінального провадження, під час якого обвинувачений постійно перебуває під вартою.
Так, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачений тримається під вартою, але судовий розгляд не завершений.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу районного суду на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.02.2021, якою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК України продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15.04.2021 - залишити без змін.
В порядку ст. 206 КПК України зобов'язати посадових осіб ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та Південного міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України забезпечити невідкладне медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 та у разі встановлення підстав та необхідності, забезпечити належне лікування у встановленому законом порядку в умовах медичного закладу МОЗ України.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду зазначеного кримінального провадження відповідно до вимог ст. 28 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4