Номер провадження: 22-ц/813/3168/21
Номер справи місцевого суду: 505/1871/20
Головуючий у першій інстанції Івінський О. О.
Доповідач Комлева О. С.
17.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Івінського О.О., повний текст судового рішення складений 08 вересня 2020 рокуу цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України, -
встановив:
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУ ДМС України в Одеській області), в якій просила встановити факт постійного проживання у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
В обґрунтування своєї заяви зазначила, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Гиртоп Гриоріопольського району Молдавської PCP (нині - Республіка Молдова). У 1986 році її мати розійшлась з її біологічним батьком і вони переїхали на постійне місце проживання до України.
З 1986 по 2010 рік ОСОБА_1 проживала разом з матір'ю, вітчимом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також зі своїми братом і сестрою, ОСОБА_3 , 1986 року народження та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в с. Новоселівка, Котовського (до перейменування Подільського району) Одеської області.
Мати не попіклувалася про отримання нею паспорту громадянина України при досягненні шістнадцятирічного віку.
Починаючи з 2010 року вона проживає однією сім'єю з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак у зв'язку з відсутністю паспорта громадянина України вони не можуть зареєструвати шлюб.
Наразі вона знаходиться у вкрай вразливому становищі, адже через відсутність дійсних документів, що посвідчують особу, вона позбавлена можливості реалізувати низку своїх фундаментальних прав і свобод: офіційно працевлаштуватися та отримувати дохід, отримати медичну допомогу і лікування, отримувати соціальний захист, пенсію тощо.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2020 року заява ОСОБА_1 задоволена.
Встановлений факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 , представник ГУ ДМС України в Одеській області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати,ухвалити нове, яким відмовити в задоволені заяви, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, щозаявник звернулася до суду з заявою про встановлення факту передчасно, оскільки не зверталась до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України, не надала до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів та не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 , представник ОСОБА_1 зазначає, що звернення заявника до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року не є передчасним, оскільки заявник звернулася до суду для встановлення належності до громадянства України, а не його набуття.
В судове засідання призначене на 17 березня 2022 року представник ГУ ДМС України в Одеській області не з'явився, був сповіщений про розгляд справи, шляхом направлення повідомлення на електронну адресу (а.с. 83, 84).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Шевчук К.М., представника ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 році в с. Гиртоп Гриоріопольського району Молдавської PCP (нині - Республіка Молдова), що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Згідно довідки № 315 від 21 лютого 2019 року виданої виконавчим комітетом Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно записів погосподарської книги Новоселівського старостинського округу з 1986 року по 2010 рік проживала в с. Новоселівка, Подільського (до перейменування Котовського) району, Одеської області (а.с. 10).
З 01 вересня 1989 року по 30 квітня 1989 рік навчалась у Новоселівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (Наказ №81 від 30 квітня 1998 р.) (а.с.9).
З 15 травня 2010 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищевикладені факти підтверджені висновком за результатами проведення процедури встановлення особи Подільського РВ ГУДМС України в Одеській області від 04 жовтня 2019 року, відповідно до якого встановлено особу ОСОБА_1 , належність до громадянства України якої не підтверджено (а.с. 8).
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт постійного проживання заявника на території України, станом на 24 серпня 1991 року.
Відповідно до ст. 3 п. 1 Закону України «Про громадянство України» усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України на 24 серпня 1991 року постійно проживали на території України є громадянами України та мають право на одержання паспорта громадянина України.
Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним.
Згідно ч. 2ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
24 серпня 1991 року було прийнято «Акт проголошення незалежності України». Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.
Відповідно до ч. 1ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13листопада 1991року)проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3 - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Відповідно до п. 3 ч. 2ст. 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України визначений Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженимУказом Президента України від 27 березня 2001 року № 215.
Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР (далі Порядок) відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону,) подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Отже, у таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.
Крім того, пунктом 44 вищевказаного Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Права особи, пов'язані з громадянством, виписані в статті 25 Конституції України, віднесені до розділу ІІ «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина» і пов'язані із фізичною особою, а отже встановлення факту постійного проживання на території України безпосередньо є пов'язаним з виникненням у неї права на набуття громадянства України.
Суд першої інстанції за наявністю доказів на підтвердження постійного проживання заявника на території України впродовж тривалого терміну та зокрема, станом на 24 серпня 1991 року та враховуючи, що встановлення факту постійного проживання на території України має для ОСОБА_1 юридичне значення, яке необхідне їй для підтвердження належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги представника ГУ ДМС України в Одеській області про те, що заявник звернулася до суду з заявою про встановлення факту передчасно, оскільки не зверталась до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України, не надала до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів та не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи та наданими доказами, які підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, які б спростували вимоги заяви.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 березня 2021року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда