Номер провадження: 11-кп/813/1132/21
Номер справи місцевого суду: 521/7371/17 1-кп/113/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
представників потерпілого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 24.02.2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ірмашли, Шамкірського р-ну, Азербайджанської Республіки, громадянина Азербайджанської Республіки, раніше не судимого на території України,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.5, п.12 ч. 2 ст. 115, ч.4 ст. 296 КК України у кримінальному провадженні №12015160470002083 від 08.04.2015 року,
установив
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24.02.2021 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно обвинуваченого ОСОБА_12 , строком до 24.04.2021 року.
З представлених апеляційному суду матеріалів вбачається, що в Малиновському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п.5, п.12 ч. 2 ст. 115, ч.4 ст. 296 КК України.
Мотивуючи прийняте рішення про продовження строку тримання під вартою, районний суд врахував тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винним у вчинені кримінальних правопорушень, те, що він є громадянином іншої держави, відсутність постійного місця мешкання та реєстрації на території України, офіційного працевлаштування, а отже не маючого законних засобів до існування, та відсутність будь-яких соціальних зв'язків, перебування тривалий час у розшуку, свідчить про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, судом зазначено, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть свідчити про необхідність зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який ніж тримання під вартою, або про скасування запобіжного заходу, в судовому засіданні не встановлено.
Не погоджуючись з рішенням суду захисник ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати ухвалу районного суду та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт. Захисник посилається на те, що суд не мав права за своєю ініціативою ставити питання про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_12 , оскільки це свідчить, що суд став на бік органу обвинувачення.
Крам того, захисник вказує, що оскаржувана ухвала є формальною, оскільки ризики прокурором не доведені, а судом залишено поза увагою те, що обвинувачений має постійне місце проживання, раніше не судимий.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_11 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, потерпілу та її представників, які заперечували проти апеляційної скарги захисника, обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно п.2 ч.1 ст.372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначається: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що суд став на бік органу обвинувачення та за своєю ініціативою продовжив строк дії запобіжного заходу, оскільки у відповідності до вимог ст.331 КПК України, вирішення питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу обвинуваченим є обов'язком суду.
Частиною 2 ст.331 КПК України встановлено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, суд при постановленні ухвали в повній мірі дотримався та врахував зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на даний час не зменшився ризик переховування обвинуваченого від суду, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, який обумовлений тим, що обвинувачений ОСОБА_12 обґрунтовано обвинувачується у скоєні злочинів, один з яких є особливо тяжким, передбаченим п.5, п.12 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме у умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, санкція якої передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі, враховуючи тяжкість і суспільну небезпеку скоєного, те, що обвинувачений ОСОБА_12 є громадянином іншої держави, певний час перебував у розшуку та до нього було застосовано екстрадицію.
Також, суд дійшов до вірного висновку про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, що дає підстави вважати що знаходячись на волі, не виключена можливість впливу обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки на даний час розгляд обвинувального акту триває, свідки не допитані.
Апеляційний суд відхиляє посилання сторони захисту стосовно наявності у обвинуваченого постійного місця проживання та відсутності судимостей на території України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованих обвинуваченим злочинів, з урахуванням наявних ризиків, таких даних про особу обвинуваченого, недостатньо для зміни йому запобіжного заходу.
Апеляційною скаргою не наведено, що встановлені судом ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, на цей час припинили існування.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду є таким, що продовжує існувати.
Апеляційний суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що районний суд об'єктивно врахував обставини справи, дані про особу обвинуваченого та дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою, тому апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає задоволенню, а ухвала суду є обґрунтованою та відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 177-178, 331, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 24.02.2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно ОСОБА_13 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.5, п.12 ч. 2 ст. 115, ч.4 ст. 296 КК України у кримінальному провадженні №12015160470002083 від 08.04.2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4