Номер провадження: 22-ц/813/2735/21
Номер справи місцевого суду: 521/4614/19
Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.
Доповідач Князюк О. В.
04.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А. П.,
за участю секретаря - Дерезюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Істамової Ірини Володимирівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконаню, -
Описова частина
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., Другий Малиновський відділ ДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області.
В обґрунтування правової позиції та пояснюючи підстави звернення до суду сторона позивача посилалась на ті обставини, що 27 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_1 - з іншої сторони, був укладений кредитний договір №ODMLGK01420631, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12600,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості для придбання нерухомості.
ОСОБА_1 виконував умови договору, але в лютому 2019 року позивачеві стало відомо, що 28 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ КБ «Приватбанк» було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 29775,74 доларів США.
Позивач вважає, що нотаріусом порушено вимоги закону при вчинені відповідного виконавчого напису, не враховано спору між сторонами з приводу розміру заборгованості, внаслідок чого порушено його права та законні інтереси. Ураховуючи викладене ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, від 28 листопада 2016 року, реєстровий №10414, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського (у теперішній час - Дніпровського) міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ КБ «Приватбанк», який є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором №ODMLGK01420631 від 27 грудня 2007 року на суму 29775,74 доларів США, що становить еквівалент 761441,05 гривень, який складається із: заборгованості за кредитом - 12205,89 доларів США, заборгованості за відсотками - 5397,50 доларів США, комісії - 1131,31 доларів США, пені - 9623,15 доларів США, штрафу - 1417,89 доларів США, витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису - 1700,00 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, постановлено:
визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 листопада 2016 року, реєстровий №10414, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського (у теперішній час - Дніпровського) міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною за заявою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», який є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором №ODMLGK01420631 від 27 грудня 2007 року на суму 29775,74 доларів США, що становить еквівалент 761441,05 гривень, який складається із: заборгованості за кредитом - 12205,89 доларів США, заборгованості за відсотками - 5397,50 доларів США, комісії - 1131,31 доларів США, пені - 9623,15 доларів США, штрафу - 1417,89 доларів США, витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису - 1700,00 гривень;
стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору - в розмірі 768,40 гривень;
стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму понесених витрат на професійну правничу допомогу - в розмірі 12025,00 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду від 17.04.2020 року Банк в особі представника подав апеляційну скаргу.
В апеляційні скарзі представник Банку просить рішення суду від 10.10.2019 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовної заяви у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Апелянт посилається на те, що суд неправильно розтлумачив поняття «безспірності заборгованості» в розумінні ст. 88 Закону України «Про нотаріат», в якій вказано, що «нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості».
Безспірність у розумінні ст. 88 Закону України «Про нотаріат» є не недоведеність боргу, що є елементом судового процесу, а факт існування між кредитором та боржником правовідносин, при яких вважається (презумується) наявність боргу, а документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому КМУ - не письмові докази наявності боргу, а докази наявності згаданих вище правовідносин.
Апелянт наголошує, що оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості підстав для скасування виконавчого напису немає.
Зазначає щодо необґрунтованості стягнення витрат на правову допомогу.
Також вказує, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
19 серпня 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Бовра Д.Ю. на адресу Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відповідно до якого позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
При цьому посилаючись на те, що твердження апелянта щодо невірного тлумачення судом поняття «безспірності заборгованості» є хибним.
Вказує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено на суму 29 775,74 доларів США, хоча в матеріалах наявні копії платіжних документів, відповідно до яких ОСОБА_1 сплатив апелянту щонайменше 16 341, 67 доларів США.
Наголошує на тому, що апелянтом не спростовано сум, перерахованих ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 травня 2020 року було відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Істамової Ірини Володимирівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконаню.
Ухвалою від 12.05.2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду.
28 жовтня 2020 року від Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшла заява про розгляд вказаної справи за відсутності представника третьої особи.
23 лютого 2021 року від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. надійшла заява про розгляд вказаної справи за її відсутності.
У судовому засіданні представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник апелянта до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що 27 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (у теперішній час - ПАТ КБ «Приватбанк») - з однієї сторони, та ОСОБА_1 - з іншої сторони, був укладений кредитний договір №ODMLGK01420631, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12600,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості для придбання нерухомості. На забезпечення виконання грошового зобов'язання позичальником передано в іпотеку банку садовий будинок, загальною площею 33,10кв.м., жилою площею 22,60кв.м. та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .
22 лютого 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_1 - з іншої сторони, була укладена додаткова угода до кредитного договору №ODMLGK01420631 від 27 грудня 2007 року, за умовами якої були збільшені процентна ставка - до 13,08% річних, щомісячний платіж - до 207,88 доларів США.
Як свідчать відповідні фінансово-платіжні квитанції від 25 січня 2008 року на суму 169,94 доларів США, від 28 лютого 2008 року на суму 169,94 доларів США, від 26 березня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 23 квітня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 27 травня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 25 червня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 29 липня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 27 серпня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 29 вересня 2008 року на суму 195,31 доларів США, від 28 жовтня 2008 року на суму 170,00 доларів США, від 23 грудня 2008 року на суму 187,00 доларів США, від 27 січня 2009 року на суму 203,03 доларів США, від 27 березня 2009 року на суму 2923,05 гривень, від 28 квітня 2009 року на суму 1500,00 гривень, від 01 липня 2009 року на суму 4235,68 гривень, від 28 липня 2009 року на суму 190,00 доларів США, від 09 листопада 2009 року на суму 505,00 доларів США, від 18 серпня 2009 року на суму 1130,00 доларів США, від 09 лютого 2010 року на суму 680 доларів США, 26 серпня 2010 року на суму 200,00 доларів США, від 07 квітня 2011 року на суму 1350,00 доларів США, від 08 грудня 2011 року на суму 531,91 доларів США, від 20 лютого 2012 року на суму 350,00 доларів США, від 26 червня 2012 року на суму 700,00 доларів США, від 01 серпня 2012 року на суму 210,00 доларів США, від 02 жовтня 2012 року на суму 208,00 доларів США, від 18 жовтня 2012 року на суму 150,00 доларів США, від 13 лютого 2013 року на суму 1570,00 доларів США, від 24 липня 2017 року на суму 50000,00 гривень, від 15 серпня 2017 року на суму 80000,00 гривень, - ОСОБА_1 виконував умови зобов'язання.
Однак 28 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського (у теперішній час - Дніпровського) міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ КБ «Приватбанк», який є правонаступником ЗАТ «Приватбанк» було вчинено виконавчий напис, реєстровий №10414, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 29775,74 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом - 12205,89 доларів США, заборгованості за відсотками - 5397,50 доларів США, комісії - 1131,31 доларів США, пені - 9623,15 доларів США, штрафу - 1417,89 доларів США, витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису - 1700,00 гривень.
Мотивувальна частина
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
П. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що виконавчий напис було вчинено нотаріусом на підставі розрахунку ПАТ КБ «Приватбанк», який не може вважатись достатнім для висновку про безспірність грошової вимоги. На момент вчинення нотаріусом виконавчого напису існувало судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, виникли з кредитного договору №ODMLGK01420631, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12600,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості для придбання нерухомості.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції України22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника.
Суд першої інстанції на підставі належним чино оцінених доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не було надано приватному нотаріусу необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача. Для вчинення виконавчого напису нотаріусу надано оригінал кредитного договору та засвідчену стягувачем виписку із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення, а також копію письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором.
Стягувачем не надано нотаріусу виписку з рахунку боржника, як того вимагає Перелік, хоча і є посилання на нього у додатках до заяви про вчинення виконавчого напису нотаріуса, однак із наданих нотаріусом до суду документів, які були подані банком разом із заявою, наявний лише розрахунок заборгованості (а. с. 159-160). При цьому сам по собі розрахунок заборгованості, не дозволяє перевірити правильність такого розрахунку, розмір заборгованості та її безспірність, на що нотаріус, вчиняючи оспорюваний напис, уваги не звернув.
При цьому стягнення за виконавчим написом з боржника пені та штрафів є порушенням вимог статті 61 Конституції України щодо подвійного покладення на нього юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того, не отримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, установивши, що під час вчинення оспорюваного виконавчого напису про стягнення коштів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», нотаріусом не дотримано вимог, передбачених Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів.
Крім того, обґрунтованим є висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати документально підтверджені позивачем та їх розмір не перевищує встановлений законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. При цьому, посилання в касаційній скарзі на те, що ці витрати стягнуто з відповідачів солідарно є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України).
Зважаючи на те, що апеляційна скарга Банка підлягає відхиленню, а рішення суду про задоволення позову до Банка підлягає залишенню без змін, Банк не має права на відшкодування судових витрат.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"- залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконаню - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 березня 2021 року.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: С.О. Погорєлова
А.П. Заїкін