Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 305
Іменем України
18.01.2010Справа №2-30/5808-2009
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС», м. Бахчисарай, вул. Підгорная, 71-А.
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», м. Київ, вул. Михайлівська, 12.
Про визнання недійсним умов договору та зміну умов договору
Суддя Ловягіна Ю.Ю.
Від позивача - Аркатова В.В., представник за дов. від 01.09.2009р., у справі.
Від відповідача - не з'явився.
Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС», м. Бахчисарай звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», м. Київ про визнання недійсним правочину про відмову від договору фінансового лізингу № 01-77\8авт від 13.05.2008р., який вчинений на підставі повідомлення про відмову від договору та вилучення майна вих. № 1316\1 від 09.10.2009р., визнання недійсним п. 3.12 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком № 4 до договору фінансового лізингу № 01-77\8авт від 13.05.2008р. в частині слів: «У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти у відповідності з черговістю, викладеною у цьому пункті», визнання недійсним п. 5.3, п. 8.4 договору фінансового лізингу № 01-77\8авт від 13.05.2008р. та п. 3.14 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком № 4 до нього, в частині умов про неповернення всіх раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна, визнання недійсним п. 3.14 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком № 4 до договору фінансового лізингу № 01-77\8авт від 13.05.2008р. в частині слів: «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавецю Предмет лізингу протягом п'яти діб з моменту отримання від Лізингодавеця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплаченої лізингові платежі поверненню н підлягають» та змінити умови договору фінансового лізингу № 01-77\8авт від 13.05.2008р.. виключивши із Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком № 4 до даного договору, пункту 3.9.
Заявою про збільшення позовних вимог від 07.12.2009р. позивач підтримує заявлені позовні вимоги та збільшує позовні вимоги, просить визнати недійсними п. 9.1 та п. 9.3 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р. в частині умов про неповернення всіх раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.05.2008 р. між позивачем та відповідачем по справі був укладений договір фінансового лізингу №01-77/08авт, відповідно до умов якого ТОВ «Українська лізингова компанія» передала у лізинг автомобіль марки Камаз 65201 2008 року випуску за ціною 406666,67грн. Як вказує позивач, деякі пункти договору суперечать чинному законодавству та порушують його права. Так, зокрема, відповідач безпідставно у односторонньому порядку відмовився від договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р., що на думку позивача є порушенням вимог статті 651 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг». Також позивач просить визнати недійсними пункти 3.12, 5.3, 8.4, 9.1 9.2, 3.14 вказаного договору, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та просить змінити умови договору фінансового лізингу виключивши із Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до даного договору п. 3.9, яким передбачена формула обчислення лізингового платежу з урахуванням курсу долару США, що з настанням світової фінансової кризи та значним зростанням курсу гривні до долару США призвело до фундаментальної зміни рівноваги договірних обов'язків сторін в силу збільшення для підприємства позивача вартості виконання, а також виконання умов цього договору позбавляє позивача того, на що він розраховував при його укладенні.
Відповідач у відзиві від 02.12.2009 р. № 1622 проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що оскільки позивачем було прострочено сплату лізингового платежу більш ніж на 30 днів, ТОВ «Українська лізингова компанія» відповідно до норм чинного законодавства, має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу. Отже договір є розірваним у зв'язку з односторонньою відмовою від договору відповідача. Також відповідач зазначив, що підстави для визнання окремих положень договору недійсним відсутні, не обґрунтовані позивачем, а тому в задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі. Більш детальніше заперечення відповідача викладені у відзиві (а.с. 115 - 120).
21 грудня 2009 року під час судового засідання представником позивача було надано заперечення на відзив на позовну заяву, відповідно до якого ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС» не погоджуючись з доводами відповідача, пояснив, що сторонами після 09.10.2009р., коли відповідач нібито відмовився від договору фінансового лізингу та звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису з метою вилучення предмету лізингу, вчинялись дії, які свідчать про продовження договірних відносин за спірним договором. Так, зокрема, відповідачем після 09.10.2009р. скеровувались рахунки на оплату лізингових платежів за договором фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р. (за жовтень - грудень 2009 року), які були оплачені позивачем
Ухвалою від 24.12.2009 р. розгляд справи продовжено на підставі ст. 69 ГПК України.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
13 травня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (Лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС» (Лізингоодержувач) був укладений договір №01-77/08авт фінансового лізингу (а.с. 14-15).
Предмет договору обумовлений сторонами в п. 1.1 договору, згідно з яким лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в Специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених у Графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору №1 (а.с. 16)) та починається з дати підписання сторонами акту приймання передачі предмету лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.
Відповідно до п. 9.1 договору даний договір набирає чинності після його підписання сторонами з моменту сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно п. 3.2 Загальних умов і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу та винагороду (комісію лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу).
Строки та порядок розрахунків і сплати лізингових платежів встановлені у статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, який є додатком №4 до договору, пунктом 3.1 якого встановлено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до графіку та Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавція.
Згідно з п. 3.14 загальних умов фінансового лізингу в період строку дії договору розмір лізингової плати може збільшуватись (індексуватись). У разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до договору. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди, лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.
Згідно п. 8.1 загальних умов фінансового лізингу, лізингодавець має право вилучити предмет лізингу в таких випадках: лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцять) днів з дня настання строку платежу, встановленого в Загальних умовах; лізингоодержувач використовує предмет лізингу не у відповідності до умов договору або його призначення; якщо лізингоодержувач порушує умови пунктів 4.1.2 - 4.1.4 , 6.7, 6.8, 6.10 - 6.12, 9.6 Загальних умов та умови п. 9.2 договору.
Статтею 8 договору передбачена можливість та порядок розірвання договору. Так у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в пунктах 8.1.1- 8.1.3 даного договору, лізингодавець направляє лізінгоодержувачу повідомлення про вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місцем його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття лізингодавцем рішення про вилучення предмету лізингу, є рекомендований лист лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання лізинг одержувачем відповідної вимоги, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Примусове вилучення предмету лізингу здійснюється у відповідності з чинним законодавством України (п. 8.2 додатку №4 Загальні умови фінансового лізингу).
Пунктом 8.4 договору передбачено, що у випадку розірвання (дострокового припинення) цього договору, з причин, зазначених у цьому договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Документом, що підтверджує факт прийняття лізингодавцем рішення про розірвання договору є рекомендований лист лізингодавця. Договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем відповідного рекомендованого листа лізингодавця.
09 жовтня 2009р. товариством з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС» було отримано повідомлення ТОВ «Українська лізингова компанія» за вих. №1319/1 (а.с. 23) про те, що 09.10.2009р. відповідач відмовився від договору та звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису на договорі з метою вилучення предмету лізингу. Підставою такої відмови, як зазначається у повідомленні, стала наявність у позивача заборгованості строком понад 30 днів за договором фінансового лізингу від 13.05.2008р. №01-77/08авт в розмірі 103174,36грн.
Як пояснював відповідач, таке право лізингодавця на односторонню відмову від договорів передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” та п. 8.1 Загальних умов фінансового лізингу.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
Так частиною 2 статті 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить понад 30 днів.
Статтею 627 Цивільного кодексу України обумовлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Можливість і порядок розірвання договору фінансового лізингу № 01-77/08авт від 13.05.2008р. погоджені сторонами у ст. 8 договору, проаналізувавши положення якої суд встановив, що умовами укладеного між сторонами по справі договору передбачено право розірвати даний договір за згодою сторін. Що стосується можливості лізингодавця в односторонньому порядку відмовитися від договору, то таке право договором не встановлено.
В силу ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У відзиві відповідач посилається на те, що на адресу позивача були скеровані рахунки на сплату боргу та повідомлення-вимога від 05.08.2009 р. про розмір заборгованості в сумі 103174,36 грн. Відповідач у відзиві посилається на те, що позивач одержав попередження про сплату заборгованості, проте у встановлені строки заборгованість не надана.
Однак, до відзиву відповідачем не додані докази які б підтверджували вказані обставини, за який період виникла заборгованість, чи перевищувала вона встановлений договором строк, як вказує відповідач, представленими документами в матеріали справи не доводиться.
Навпаки, позивачем представлені в матеріали справи платіжні доручення (а.с. 24 - 73), які підтверджують виконання позивачем умов договору належним чином.
Отже, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи договір лізингу діє.
Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним правочину про відмову від договору фінансового лізингу № 01-77\8авт від 13.05.2008р., який вчинений на підставі повідомлення про відмову від договору та вилучення майна вих. № 1316\1 від 09.10.2009р.
Проте повідомлення про відмову від договору не є правочином в розумінні норм цивільного та господарського кодексу. Обраний позивачем спосіб захисту не дає суду можливості поновити порушені права позивача, оскільки визнання недійсним правочину який вчинений на підставі повідомлення про відмову від договору не захищає та не поновлює право позивача, а лише констатує факт припинення чи не припинення дії договору. А тому в цій частині вимоги позивача безпідставні та не підлягають задоволенню.
Що стосується вимог позивача про визнання недійсним пунктів договору та зміни умов договору, то в цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню з наступного.
Пунктом 2 постанови Вищого Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (частині 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Перше речення п. 8.4 договору фінансового лізингу визначає, що у випадку розірвання (дострокового припинення) цього договору з причин, зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.
Аналогічне положення про неповернення раніше сплачених лізингових платежів, але в разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про зміну розмірів лізингових платежів, закріплено у п. 5.3 договору фінансового лізингу, у п. 9.1, п. 9.2 та у п. 3.14 загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Отже за своєю правовою природою вказані договори містять елементи як договору найму (оренди) - щодо винагороди, так і договору купівлі-продажу (щодо відшкодування частини вартості предмету лізингу). У зв'язку з цим відносини з фінансового лізингу, як зазначено у ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.
Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Проте, відповідно до п. 1.1 укладеного між сторонам договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р. майно є власністю лізингодавця, в разі розірвання договору та повернення майна лізингодавцю, отримані ним кошти від лізингоодержувача в частині, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, є набуттям ним майна без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, п. 5.3, п. 8.4 договору та п. 3.14 9.1 та 9.2 Загальних умов спірного договору в частині положень про неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна, суперечать також ст. 1212 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також положення цієї глави застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
В силу частини 1 та 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, якщо лізингоодержувач не набув право власності на майно в повному обсязі, то він принаймні має право на повернення частково сплачених в рахунок відшкодування вартості майна кошти.
Також підлягає визнанню частково недійсним п. 3.12 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до спірного договору.
Так, даним пунктом передбачено черговість погашення заборгованості лізингоодержувачем. При цьому, зазначено, що у випадку перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти у відповідності з черговістю, викладеною у цьому пункті.
В даній частині, обмежуючи право власника на розпорядження своїми коштами, умови договору суперечать ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України та п. 1.7, п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/89/76.
Положення про непорушність права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України.
Пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі (п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. №679-ХІV, зокрема п.п 6 ст. 7 встановлено, що до функцій Національного банку України також відноситься визначення системи, порядку і форми платежів.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/89/76 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п.п 3.8 зазначеної Інструкції).
Таким чином, право визначити призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, з чого слідує що самостійно перерозподіляти отримані від лізингоодержувача кошти лізингодавець не вправі.
Також підлягає визнанню недійсним п. 3.14 договору в частині слів: «У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди, лізингоодержува зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають». Цей пункт суперечить ст.ст. 3, 12-14, 202, 203, 626-628 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, в силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
До того ж частиною 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).
Отже, підписання додаткової угоди сторонами, зокрема лізингоодержувачем, є його правом, а не обов'язком.
Проте, в частині слів: «У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди, лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають» вказане право лізингоодержувача порушується, адже фактично під загрозою виникнення обов'язку повернути майно та неповернення при цьому раніше сплачених лізингових платежів, він примушується до підписання додаткових угод на запропонованих лізингодавцем умовах, навіть якщо вони будуть вкрай невигідними для лізингоодержувача та їх підписання буде суперечити його внутрішній волі.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Частинами 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суперечливість п. 3.14 спірного договору наведеним нормам закону є підставою для визнання його частково недійсним.
Також позивач просить змінити умови договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р. , виключивши із загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до даного договору, пункт 3.9.
Пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до договору, обумовлено, що на дату сплати, визначену п. 3.5 Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), якій підлягає сплаті згідно графіку та Загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1=So*k - So, де So - сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; k - коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 днів до дати сплати чергового лізингового платежу, згідно п. 3.5 Загальних умов, та збільшеного на 0,59% до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ «УкрСиббанк» по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується. * - знак множення.
Якщо курс гривні до долару США, за яким банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш ніж на 0,6% курс гривні до долару США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого корегування лізингового платежу лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.
Частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Настання світової фінансової кризи, що було офіційно визнано Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України» від 20.10.2008р., Указом Президента України «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 24.10.2008р. №965/2008, Законом України «Про першочергові заходи з попередження негативних наслідків фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008р. №639-VI, призвело до істотної зміни курсу гривні до долару США, у порівнянні з тим, що існував при укладенні спірних договорів.
Винесення зазначених нормативних актів, як зазначено в Указі Президента України «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 24.10.2008р. №965/2008 обумовлено розгортанням світової фінансово-економічної кризи, неготовністю національної економіки до протидії цій кризі та наявністю низки загроз економічній безпеці держави та громадянам.
У преамбулі вказаного Указу Президента зазначено, що визначені ним заходи вводяться з метою забезпечення конституційних прав громадян, гарантування економічної безпеки держави, недопущення та мінімізації можливих збитків від фінансової кризи, для антикризової діяльності державних органів у фінансово-кредитній сфері та враховуючи, що забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку, оздоровлення фінансово-кредитної сфери, зменшення позабанківського обігу грошової маси відповідно до статті 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" є одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки в економічній сфері.
Як пояснює позивач, настання світової фінансової кризи, офіційно визнаної вищезазначеними нормативними актами лише наприкінці жовтня 2008 року, та істотна зміна курсу гривні до долару США є непередбачуваними обставинами, що виникли після укладення договорів фінансового лізингу. Таким чином, як пояснив представник в судовому засіданні, данні обставини могли суттєво змінити намір товариство з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС» щодо укладення договору фінансового лізингу та певних його умов.
Вказані обставини, а саме - обумовлене світовою фінансовою кризою зазначене зростання курсу гривні до долару США призвели до фундаментальної зміни рівноваги договірних обов'язків сторін в силу збільшення для позивача вартості виконання.
Крім того, виконання даного договору на укладених умовах безумовно порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС» як сторону у договорі того, на що розраховували при його укладенні.
У зв'язку з цим, з метою збереження основного змісту договору, позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору, згідно з якими виключити можливість корегування лізингових платежів залежно від зміни курсу валют.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Як вбачається з пояснень відповідача та матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» не погодилось на пропозиції ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС» щодо внесення змін до договору, тому позивач для вирішення цього питання звернувся до господарського суду.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, перерахунок суми до сплати за офіційним курсом валюти на день платежу можливе виключно у випадку, коли у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті.
З викладених обставин, аналізуючи приведені норми, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Оскільки права та обов'язки за недійсним правочином по пунктам, визнаним судом недійсними, передбачають існування правових наслідків протягом дії правочину, пункти правочину визначаються недійсними з моменту вчинення.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.
У судовому засіданні, яке відбулося 18 січня 2010 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення оформлено та підписано 25 січня 2010 року.
Керуючись ст. 44, 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним п. 3.12 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р. в частині слів: «У випадку перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти у відповідності з черговістю, викладеною у цьому пункті».
3. Визнати недійсними п. 5.3, п. 8.4 договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р., п 9.1 та п. 9.2 Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р. в частині умов про неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна.
4. Визнати недійсним п. 3.14 Загальних умов фінансового лізингу , які є додатком №4 до договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р., в частині слів: «У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди, лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають».
5. Змінити умови договору фінансового лізингу №01-77/08авт від 13.05.2008р., виключивши із Загальних умов фінансового лізингу, які є додатком №4 до даного договору, пункт 3.9.
6. В решті вимог відмовити.
7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», м. Київ, вул. Михайлівська, 12 (р/р 26004024740200 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків МФО 351005, ЄДРПОУ 30575865) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС», м. Бахчисарай, вул. Підгорная, 71-А (р/р 2600412276 у «Райффайзен Банк Аваль» МФО 380805, ідентифікаційний код 33407878) 340,00 грн. державного мита.
8. Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», м. Київ, вул. Михайлівська, 12 (р/р 26004024740200 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків МФО 351005, ЄДРПОУ 30575865) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС», м. Бахчисарай, вул. Підгорная, 71-А (р/р 2600412276 у «Райффайзен Банк Аваль» МФО 380805, ідентифікаційний код 33407878) 188,8 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
9. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Ловягіна Ю.Ю.