Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
18.01.2010Справа №2-7/6148-2009
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (98500, АДРЕСА_1)
До відповідача: Ізобільненської сільської ради (98500, м. Алушта, с. Ізобільне, вул. Центральна, 1)
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (95001, м Сімферополь, вул. Некрасова, 11)
Про визнання права власності та спонукання до виконання певних дій.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - ОСОБА_2, паспорт.
Від відповідача: не з'явився (телеграма)
Від третьої особи - не з'явився.
Сутність спору: Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Ізобільненської сільської ради, в якому просить суд визнати за ним право власності на новозбудоване майно загальною площею 1003, 4 кв. м., яке складається з: магазин літ. «А», площею 73,9 кв. м, навіс літ. «а» площею 62,4 кв. м., склад літ. «Б площею 70,0 кв. м., склад літ. «В» площею 89,6 кв. м., склад літ. «Г» площею 27,8 кв. м., адміністративна будівля літ. «Д» площею 186,9 кв. м., балкон площею 9,6 кв. м., балкони площею 7,3 кв. м., ганок площею 9,0 кв. м., склад літ. «Е» площею 185,6 кв. м., автомийка літ. «Ж» площею 94,4 кв. м. на земельній ділянці площею 0,4778 га, яка розташована в АДРЕСА_2. Крім того, позивач просить зобов'язати Ізобільненську сільську раду прийняти рішення про оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на новозбудоване майно загальною площею 1003,4 кв. м., яке складається з: магазин літ. «А», площею 73,9 кв. м, навіс літ. «а» площею 62,4 кв. м., склад літ. «Б площею 70,0 кв. м., склад літ. «В» площею 89,6 кв. м., склад літ. «Г» площею 27,8 кв. м., адміністративна будівля літ. «Д» площею 186,9 кв. м., балкон площею 9,6 кв. м., балкони площею 7,3 кв. м., ганок площею 9,0 кв. м., склад літ. «Е» площею 185,6 кв. м., автомийка літ. «Ж» площею 94,4 кв. м. на земельній ділянці площею 0,4778 га, яка розташована в АДРЕСА_2.
Позовні вимоги мотивовані приписами статті 376 Цивільного кодексу України, якою передбачена можливість визнання права власності на самочинне будівництво на вимогу власника (користувача) земельної ділянки.
Ухвалою ГС АР Крим від 23.11.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації».
Відповідач у судове засідання не з'явився, однак направив до суду телеграму, в якій просить відкласти розгляд справи на більш пізніший строк.
Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» у судове засідання не з'явилося, однак направило до відзив на позов.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення позивача, суд
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ізобільненської сільської ради №73 від 26.12.2003 р. Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 був наданий дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га, розташованої за межами населеного пункту, на землях запасу Ізобільненської сільської ради, вільних від забудови, в районі 47 км + 200 м траси Сімферополь - Алушта - Ялта/ район АЗС «Чорномор-Юг», нижче вул. Ювілейна м. Алушта/ для надання цієї ділянки на умовах довгострокової оренди строком на 49 років, під розміщення магазину будівельних матеріалів.
Рішенням Ізобільненської сільської ради №12/51 від 22.12.2006 р. позивачеві було погоджено місце розташування земельної ділянки площею 0,0500 га, для будівництва магазину «1000 мелочей» та автомийки, розташованої за межами населених пунктів за рахунок земель Ізобільненської сільської ради, в районі 47 км + 200 м траси Сімферополь - Алушта - Ялта, біля АЗС «ТНК» в м. Алушта.
Рішенням Ізобільненської сільської ради №45/99 від 19.09.2008 р. СПД ОСОБА_2 була погоджена можливість збору матеріалів попереднього погодження місця розташування магазину «1000 мелочей» та автомийки на земельній ділянці площею 0,4778 га, розташованій за межами населених пунктів за рахунок земель Ізобільненської сільської ради, в районі 47 км + 200 м траси Сімферополь - Алушта - Ялта, біля АЗС «ТНК» в м. Алушта.
Проте, як свідчать матеріали справи та зазначається позивачем в позовній заяві, ще до виділення земельної ділянки та отримання правовстановлюючого документа на землю, Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 були збудовані за власний рахунок будівля магазину, майданчик для зберігання будівельних матеріалів та інші господарські споруди, на які позивач просить визнати за ним право власності.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 статті 331 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
У той же час, матеріали справи свідчать, що спірні об'єкти нерухомого майна є самочинним будівництвом.
Так, ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). Причому частиною 4 цієї статті передбачено, що у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.
Вказане положення кореспондується зі статтею 95 Земельного кодексу України, якою передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
У той же час, матеріали справи свідчать, що земельна ділянка під спірними об'єктами нерухомості до теперішнього часу позивачеві в оренду не передана, рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки не приймалося, відповідний договір оренди не укладений.
Крім того, ухвалами ГС АР Крим від 23.11.2009 р., від 10.12.2009 р. суд витребував у позивача дозвіл інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт з будівництва спірних об'єктів нерухомого майна, докази здійснення будівництва спірної нерухомості за власні кошти. Проте, витребувані судом документи позивач не надав.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Суд звертає увагу на те, що дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних (ч. 14 ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій»).
Згідно з частинами 1, 2 статті 29 вищевказаного Закону дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.
У той же час, будівельні роботи були виконані без наявності відповідного дозволу інспекції ДАБК. Іншого суду, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, суду доведено не було.
З вищевикладеного вбачається, що спірне нерухоме майно було збудоване позивачем без належного дозволу, розташовано на невідведеній земельній ділянці, у зв'язку з чим відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України воно вважається самочинним будівництвом.
Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з частиною 3 цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Але, частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).
З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є:
- відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки;
- відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки;
- відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
У той же час, як вже було вказано вище, земельна ділянка під нерухомістю дотепер не відведена, а власно будівництво здійснювалося без наявності дозволу інспекції ДАБК, тобто з порушенням будівельних норм та правил. Про це, серед іншого, свідчить також те, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, який був наданий позивачем до матеріалів справи (а. с. 17-20), не підписаний з боку Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, Держкоменергозбереження та Держнаглядохоронпраці. Наведене свідчить про неможливість визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти нерухомості.
Суд також звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ч. 3 ст. 331 ЦК України).
На момент звернення позивача до суду (листопад 2009 року) механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів був встановлений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 923 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. N 534).
Вказаним Порядком передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі - свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю (далі - інспекція) за формою згідно з додатком 1. Свідоцтво - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Для одержання свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає інспекції, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву за формою згідно з додатком 2.
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата видачі зареєстрованого інспекцією свідоцтва (п. 17 Порядку).
Однак, матеріали справи свідчать, що відповідне свідоцтво у позивача відсутнє, та, більш того, позивач не звертався до Інспекції ДАБК за отриманням такого свідоцтва, через що спірні об'єкти до теперішнього часу не прийняті в експлуатацію. В свою чергу, наведе свідчить про неможливість визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, згідно з приписами статті 331 ЦК України, до завершення будівництва (тобто до моменту видачі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил) особа, що здійснила будівництво, є лише власником будівельних матеріалів.
Крім того, згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Отже, за змістом статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.
У той же час, в матеріалах справи відсутні докази порушення прав позивача з боку Ізобільненської сільської ради. Так, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 не надав суду доказів звернення до відповідача з заявою про оформлення права власності та видачу відповідного свідоцтва, відмова в задоволенні якого або ненадання відповіді на яке свідчило б про наявність порушеного права та інтересу.
За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Судові витрати суд залишає за позивачем згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.