Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
18.01.2010Справа №2-7/6382-2009
За позовом Приватного підприємства «Крим-Престиж» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Об'їздна, 10, ідентифікаційний код 32673348)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧІБО Україна» (01054, м. Київ, вул.. Тургенівська, 38, 4й поверх; 04116, м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 10/8, ідентифікаційний код 35255240)
Про визнання правочину нікчемним.
Суддя ГС АР Крим І.І. Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - Гончаренко В.В., довіреність № 1 від 31.08.2009 р., у справі
Обставини справи: Приватне підприємство «Крим-Престиж» звернулось до Господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧІБО Україна» про визнання контракту поставки № 17д, укладеного між ПП «Крим-Престиж» та ТОВ «ЧІБО Україна» від 10.07.2008 р., нікчемним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем незаконно в односторонньому порядку були змінені умови контракту поставки № 17д від 10.07.2008 р., що є на думку позивача підставою для визнання цього правочину нікчемним, як такого, що порушує вимоги цивільного законодавства та публічний порядок. Зокрема, позивачем вказано, що відповідачем одноособово були зазначені в договорі строки відстрочення платежу, що у свою чергу дозволило відповідачу безпідставно вимагати сплати з позивача додаткових коштів за порушення цих строків.
18.01.2009 р. до господарського суду АР Крим від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Так, відповідач зазначає, що сторонами, а саме позивачем та відповідачем у вказаній справі, досягнуто згоди у потрібній формі за всіма істотними умовами при укладенні контракту поставки №17д від 10.07.2008р. Крім того, вказаний контракт сторонами виконується, хоча Приватне підприємство «Крим-Престиж» є недобросовісним платником та ухиляється від виконання свого грошового зобов'язання відповідно до контракту поставки.
Позивач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, за таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши представлені докази, суд
10.07.2008 р. між ТОВ «ЧІБО Україна» (Продавець) (відповідач) та Приватним підприємством «Крим-Престиж» (Покупець) (позивач) був укладений контракт поставки № 17д з протоколом розбіжностей. (а.с. 9-14)
Відповідно до пункту 1.1 цього контракту Продавець зобов'язується поставити Покупцю каву смажену та розчинну під торгівельними марками «TCHIBO» та «DAVIDOFF» (товар) в обумовлений сторонами строк, а Покупець зобов'язується своєчасно та належним чином прийняти товар та оплатити його. Найменування, кількість, ціна та вартість партії товару визначається на підставі видаткових накладних, що складається на кожну партію товару.
Згідно з пунктом 1.2 контракту продавець зобов'язаний здійснювати заходи по організації та підтримці діяльності зі стимулювання збиту та просування товару на території України, в тому числі, але не обмежуючись: проводити заходи по розміщенню та розповсюдженню рекламних матеріалів на товар, в тому числі зовнішню рекламу та рекламу у засобах масової інформації та на телебаченні, проводити та підтримувати дегустації та промоакції, забезпечувати та здійснювати передпродажну підготовку товару, входження товару до мережі кінцевих пунктів реалізації товару та ін.
Відповідно до пункту 1.3 контракту продавець надає покупцю право продажу товару на території, що визначена сторонами у Додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Покупець зобов'язаний здійснювати подальшу реалізацію та просування товару виключно в межах вищезазначеної територією та під торгівельною маркою виробника, з використанням тари виробника та інших особливих відзнак та властивостей товару.
Згідно з пунктом 1.4. цього контракту сторони погодили умови щодо придбання, просування та реалізації товару, які визначені сторонами у Торгівельних умовах - Додатку № 2 до цього контракту, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 2.1 контракту товар поставляється партіями. Кожна партія товару формується продавцем на підставі замовлення покупця. Продавець має право в односторонньому порядку корегувати замовлення покупця з урахуванням наявності товару та фінансових зобов'язань останнього. Дата надання замовлення продавцем є датою здійснення замовлення покупцем.
Згідно з пунктом 6.1 загальна вартість контракту визначається з сум вартостей партій товару, що складаються на підставі видаткових накладних.
Пунктом 6.2 контракту обумовлено, що ціна на товар визначена у Додатку № 2 до цього контракту, який є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 6.5 контракту в редакції протоколу розбіжностей, наданих позивачем, розрахунки між сторонами здійснюються на умовах відстрочення платежу на - (--) календарних днів з дати виписки видаткової накладної на партію товару, в безготівковій формі. Дострокова, попередня оплата та оплата партії товару частинами в межах встановленого строку для повної оплати - допускається.
Пунктом 13.1 контракту він набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом календарного року з дати його укладення строк дії цього контракту автоматично продовжується на тих самих умовах на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявить про наміри його розірвання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в односторонньому порядку змінено укладений між сторонами правочин, а саме в пункт 6.5 контракту вписав термін відстрочення платежу - 45 календарних днів.
Позивач зазначає, що вказані незаконні дії відповідача є підставою для визнання укладеного правочину нікчемним, оскільки вказаний правочин в редакції, яку одноособово змінив відповідач, порушує вимоги цивільного законодавства та публічний порядок.
Оцінивши в сукупності представлені докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України обумовлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Суд зазначає про необхідність розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні - ті, недійсність яких прямо встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо). Оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (частина 2 статті 215 ЦК).
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України зазначено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
Як вбачається з матеріалів справи вказаний спір виник при укладанні, зміні, виконанні контракту поставки № 17д від 10.07.2008 р., отже він є таким, що підвідомчий господарському суду.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до норм статті 20 Господарського процесуального кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом.
Суд може захистити цивільне право або інтерес також іншим способом, що встановлений договором або Законом, але обраний Приватним підприємством «Крим-Престиж» спосіб захисту свого права, а саме визнання контракту поставки № 17д від 10.07.2008 р. нікчемним, не передбачений ані законом, ані договором.
Вказана вимога за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту (факту нікчемності правочину), що у свою чергу не призводить до поновлення порушених прав.
Розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, оскільки вимогу щодо відшкодування заподіяної такими неправомірними діями шкоди не заявлено.
Більш того, суд звертає увагу на те, що позивач з дійсної справи не був позбавлений права доводити факт нікчемності правочину - контракту поставки № 17д від 10.07.2008 р. у справі № 2-11/5020-2009 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧІБО Україна» про стягнення з Приватного підприємства «Крим-Престиж» заборгованості та штрафних санкцій за порушення умов контракту поставки № 17д від 10.07.2008 р. Рішенням господарського суду АР Крим від 20.10.2009 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.12.2009 р., у справі № 2-11/5020-2009 було стягнуто з Приватного підприємства «Крим-Престиж» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чібо Україна» 1 547 400,30 грн. заборгованості, 107 574,62 грн. пені, 23 426,03 грн. 3 % річних.
Таким чином, невірно обраний Приватним підприємством «Крим-Престиж» спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, а отже у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.
Посилання позивача на правові позиції Верховного суду України, викладені в Узагальненні від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» стосовно можливості звернення до суду з вимогою про встановлення нікчемності правочину суд вважає непереконливим, оскільки як вбачається з тексту вказаного узагальнення, воно стосується загальних судів.
Крім того, згідно положень Цивільного процесуального кодексу України справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав відносяться до компетенції загальних судів.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.