Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 308
Іменем України
21.12.2009Справа №2-22/6046-2009
За позовом - ВАТ «Янтарний», Сімферопольський район, с. Пожарське, вул. Перемоги, 117
до відповідача - Сімферопольської районної державної адміністрації, м. Сімферополь, вул. Павленко, 1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - гр.. ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про визнання недійсним та скасування розпорядження
Суддя Калініченко А.А.
представники:
від позивача - Почтаренко Д.С., представник, дов від 16.04.2007 року
від відповідачів - Дюрягіна О.М., начальник відділу, дов від 03.02.2009 року
від третьої особи - ОСОБА_5, представник, дов від 03.12.2009 року
Обставини справи:
Позивач - Відкрите акціонерне товариство «Янтарний» звернулося до Господарського суду АР Крим із позовною заявою до Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим, в якій просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалене розпорядження порушує право постійного користування землею ВАТ «Янтарний», оскільки положення Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р., що визначає правові засади паювання землі, не поширюються на Відкрите акціонерне товариство «Янтарний», оскільки земельна ділянка передана товариству в постійне користування та не знаходиться у колективній власності.
Також позивач звертає увагу на те, що рішення 10 сесії 24 скликання Пожарської селищної ради «Про розробку проекту роздержавлення земель ВАТ «Янтарний» та передання їх у власність робітників підприємства та пенсіонерам з їх числа» від 13.08.2003 р. № 171, в якому було зазначено про необхідність погодження такої згоди з районною державною адміністрацією, було скасовано постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2009 р. у справі № 2-25/4917-2008.
Зокрема, у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р., зазначено, що положення Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р. не поширюється на Відкрите акціонерне товариство «Янтарний», оскільки земельна ділянка передана товариству в постійне користування та не знаходиться у колективній власності.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2009 р. у справі № 2-25/4917-2008, якою попередня постанова була залишена без змін, було визнано обґрунтованим висновок судової колегії Севастопольської апеляційного господарського суду про те, що скасоване рішення сільради приймалось на підставі рішення загальних зборів колективу Відкритого акціонерного товариства «Янтарний», проте загальні збори колективу не можуть ухвалювати рішень стосовно його майна. Відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і обрання, призначення яких здійснюється відповідно до виду товариства. Статтею 41 цього ж Закону унормовано, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства; у загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є. Втім збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» не проводились.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечував, надавши суду відзив, в якому, посилаючись на п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, стверджував, що оскільки земля знаходяться в постійному користуванні Відкритого акціонерного товариства «Янтарний», вона підлягає приватизації, а також з митою додержання прав громадян на приватизацію землі, передбачених чинним законодавством України, райдержадміністрація не в праві чинити перешкоди здійсненню приватизації Відкритого акціонерного товариства «Янтарний».
Крім того, відповідно до п. 3 ст. 267 ГПУ України, відповідач заявив клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.12.2009 року у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі ОСОБА_2.
Залучена третя особа також надала суду відзив, в якому посилається на невідповідність позову приписам ст. 54 ГПК України, оскільки згідно пп. 32 п. 15.1 Статуту Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» тільки Голова правління ухвалює рішення щодо пред'явлення претензій та позовів від імені Товариства, а позивач не надав жодного документу, щоб підтверджував повноваження Виконуючого обов'язки Голови правління ОСОБА_6 Посилаючись на судові акти у справах №№ 2-5/2700-2007А, 2-17/17329-2007А, 2-2/3914-2004, третя особа зазначає, що Відкритим акціонерним товариством «Янтарний» неодноразово було оскаржено розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р, втім у задоволені цієї вимоги було відмовлено.
Також, посилаючись на ч. 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», згідно якої власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, а також на положення ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та п. 6.2 Статуту Відкритого акціонерного товариства «Янтарний», що встановлюють обсяг прав відповідно акціонерів та зборів акціонерів, стверджує про можливість вирішення колективом Товариства долі майна, що знаходиться у позивача в користуванні.
Серед інших підстав для відмови у позові третя особа вказує на пропущення строку позовної давності та врегулювання земельних відносин на момент ухвалення розпорядження не нормами Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р, а положеннями Земельного кодексу України.
Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
встановив:
Відповідно до п. I Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» від 21.01.2009 р. № 01-08/33, за яким справи у спорах про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушуються права суб'єктів господарювання на користування земельною ділянкою, підвідомчі господарським судам.
Згідно ч. 4 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті.
Іншими словами, з положень наведеної норми вбачається, що спори про визнання недійсними актів не можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу) та підсудні господарським судам.
Таким чином, позовна заява Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України, а спір підвідомчій господарському суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: у мотивувальній частині рішення, зокрема, вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.
Так, під час розгляду справи господарським судом відповідач заявив клопотання, в якому, відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, просив застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.
Втім, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заявленого, беручи до уваги таке.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна тривалість якого, згідно ст. 257 цього кодексу складає три роки.
Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, статтею 268 Цивільного кодексу України встановлені вимоги, на які позовна давність не поширюється.
Зокрема, згідно п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Так, заявивши позов до Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим, що згідно ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV є місцевим органом виконавчої влади, ВАТ «Янтарний» ставить питання про визнання незаконним та скасування розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель ВАТ «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р, яким порушено право постійного користування земельною ділянкою позивача площею 4066,5 га, посвідчене державним актом на право постійного користування серії II-КМ № 002862 від 11.04.2001 р., виданим на підставі рішення 15 сесії 23 скликання Пожарської сільської ради від 26.01.2001.
Відповідно до п. 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Отже, оскаржуване розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим є актом державного органу.
Таким чином, позовна заява ВАТ «Янтарний» складається з вимоги землекористувача земельної ділянки про визнання незаконним акту органу державної влади, яким порушено його речове право щодо земельної ділянки площею 4066,5 га, посвідчене державним актом на право постійного користування серії II-КМ № 002862 від 11.04.2001 р.
У зв'язку з чим, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, на вимогу ВАТ «Янтарний» про визнання незаконним та скасування розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель ВАТ «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р, позовна давність не поширюється.
Суд також вважає зазначити, що єдиним випадком, коли приписи п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України застосованими бути не можуть, є позов, строк пред'явлення якого, встановлений законодавством, що діяло раніше, до набрання чинності цим Кодексом вже сплив.
Так, відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
Тобто, враховуючи ухвалення розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель ВАТ «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» саме 12 вересня 2003 року, останньою датою для подання позову могло стати 12 вересня 2006 року.
Таким чином, строк пред'явлення позову про визнання незаконним та скасування розпорядження від 12.09.2003р. № 1685-р, встановлений Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 р., не міг сплинути до набрання чинності чинним Цивільним кодексом України, що відповідно до п. 6 його Прикінцевих та перехідних положень, є підставою для застосування до спірних правовідносин правил про позовну давність встановлених чинним Цивільним кодексом України.
Отже, суд вважає за можливе розглянути позовну заяву по суті позовних вимог.
Так, відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до статуту відкритого акціонерного товариства «Янтарний», товариство засноване Фондом державного майна України (наказ від 06.11.2000 року за вих. № 20-АП), шляхом перетворення державного підприємства Радгосп-Завод «Янтарний» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Законів України «Про господарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», а також у відповідності із постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства» за № 1099 від 11.09.1996 р.
На підставі рішення 15 сесії 23 скликання Пожарської сільської ради від 26.01.2001 р., позивач отримав право постійного користування земельною ділянкою площею 4066,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництв, яке було посвідчено Державним актом на право постійного користування серії II-КМ № 002862 від 11.04.2001 р.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV та іншими законами України.
Згідно ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV, на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Відповідно до ст. 7 цього Закону, місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.
Згідно п. п. 1, 4, 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань: забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; управління майном, приватизації та підприємництва; використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля, тощо.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно п. 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, у редакції Закону України від 11.07.2003 р., яка діяла на момент ухвалення оскаржуваного розпорядження, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
12.09.2003 р. Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим було ухвалено розпорядження «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель ВАТ «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» за № 1685-р.
Згідно пункту 1 розпорядження від 12.09.2003 р. № 1685-р., дозволено розробку проекту приватизації земель Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та передання їх у власність робітникам Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та пенсіонерам з їх числа на території Пожарської сільської ради.
Згідно пункту 2 розпорядження від 12.09.2003 р. № 1685-р., передбачити під час виготовлення технічної документації створення резервного фонду земель в розмірі до 15 відсотків та збільшення створених земель запасу до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, що перебували в постійному користуванні Відкритого акціонерного товариства «Янтарний».
Так, відповідно до абзацу 2 пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.
Отже, порядок приватизації земельних ділянок шляхом оформлення права на земельну частку (пай) здійснюється в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу, втім коло осіб, які мають на це право встановлено Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р.
Так, до набрання чинності чинним Земельним кодексом України, правові засади паювання землі визначені положеннями Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р.
Згідно п. 1 вказаного Указу, паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Враховуючи ту обставину, що земельна ділянка Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» передана товариству в постійне користування відповідно до чинного та не анульованого державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КМ № 002862 та не знаходиться у колективній власності, положення Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р. на позивача не поширюються.
Також, суд вбачає за можливе вказати, що пункт 2 розпорядження від 12.09.2003 р. № 1685-р., за яким вирішено передбачити під час виготовлення технічної документації створення резервного фонду земель в розмірі до 15 відсотків та збільшення створених земель запасу до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, що перебували в постійному користуванні Відкритого акціонерного товариства «Янтарний», за своїм змістом взагалі є передчасним, оскільки сільськогосподарські угіддя з постійного користуванні Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» у встановленому законом порядку не вибували.
Таким чином, суд приходить до висновку, що розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р є незаконним та підлягає скасуванню.
Суд відхиляє доводи третьої особи про невідповідність позову приписам ст. 54 ГПК України та зазначає, що згідно долученим до матеріалів справи протоколу № 8 засідання Наглядової ради Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» від 28.04.2009 р. та наказу № 29л від 29.04.2009, повноваження Голови Правління Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» покладені на головного інженера ОСОБА_6, що, зокрема, було відображено у довідці Головного управління статистики в АР Крим серії АА № 011345 від 19.06.2009 р.
Щодо посилань на судові акти у справах №№ 2-5/2700-2007А, 2-17/17329-2007А, 2-2/3914-2004, в яких на думку третьої особи розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації АР Крим «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р вже виступало у якості предмету позову, суд зауважує, що суди не надавали оцінки оскаржуваному розпорядженню з підстав непоширення Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р. на позивача, земельна ділянка якого знаходиться у постійному користуванні, а не у власності, що було встановлено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2009 р. у справі № 2-25/4917-2008.
Тобто, позов, що розглядається у цій справі має інші підстави. Крім того, суд відмічає й інший предмет позову, оскільки вимоги про визнання недійсним акту державного органу та його скасування є різними за своїми наслідками.
Отже, відсутні підстави для припинення провадження по справі за п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, згідно якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Також, суд не вбачає за можливе застосувати положення статті 35 ГПК України та розглядати зазначені третьою особою судові рішення, як преюдиціальні, оскільки суб'єктний склад сторін у цих спорах є різним.
Щодо заперечень з приводу того, що земельні відносини у розрізі спору, що розглянутий господарським судом, на момент ухвалення розпорядження були врегульовані не нормами Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» за № 720/95 від 08.04.1995 р, а положеннями Земельного кодексу України, суд вказує на таке.
Відповідно до п. 3 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України, закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Відповідно до абзацу 3 пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земель державної чи комунальної власності або які на час набрання чинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам на праві колективної власності чи перебували у постійному користуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизації або залишаються у державній чи комунальній власності відповідно до цього Кодексу.
З вказаної норми вбачається, що норми Земельного кодексу України підлягають застосуванню у даному випадку лише в частині визначення розміру земельної частки (паю).
Втім, саме порядок роздержавлення на даний час врегульовано ст. ст. 25, 118 Земельного кодексу України, який відповідно до абзацу 2 пункту 8 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України і підлягає застосуванню.
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на відповідача.
В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 25 грудня 2009 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації «Про дозвіл на розробку проекту приватизації земель Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» та передачі їх у власність працівникам ВАТ «Янтарний», пенсіонерам із їх числа на території Пожарської селищної ради» від 12.09.2003р. № 1685-р визнати незаконним та скасувати.
3. Стягнути з Сімферопольської районної державної адміністрації (м. Сімферополь, вул. Павленко, 1) на користь Відкритого акціонерного товариства «Янтарний» (Сімферопольський район, с. Пожарське, вул. Перемоги, 117, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 00412955) державне мито в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Калініченко А.А.