Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
17.12.2009Справа №2-2/5321.1-2009
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” (98520, АР Крим, м. Алушта, с. Малоріченське, вул. Паркова, 24)
До відповідача Малоріченської сільської ради (98520, м. Алушта, с. Малоріченське, вул. Комсомольська, 8)
Про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій.
Суддя Толпиго В.І.
Представники сторін:
Позивач: не з'явився
Відповідач: Якубов І.С. - представник, довіреність від 12.05.2009 р. у справі.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Малоріченської сільської ради, в якій просить визнати за ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” право на зміну умов договору оренди земельної ділянки від 16.01.2001 р. площею 0,0723 га, розташованої в с. Малоріченське, з правої сторони від причалу, наданої в оренду ТОВ “ЛОК “Московський”для облаштування пляжу в частині збільшення терміну оренди на 49 років. Крім того, позивач просить зобов'язати Малоріченську сільську раду протягом 10 днів з часу вступу в силу рішення суду укласти з ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” угоду про зміну умов договору оренди земельної ділянки від 16.01.2001 р. площею 0,0723 га, розташованої в с. Малоріченське, з правої сторони від причалу, наданої в оренду ТОВ “ЛОК “Московський” для облаштування пляжу в частині збільшення терміну оренди на 49 років. Також позивач просить у випадку невиконання відповідачем рішення суду, вважати угоду про зміну умов договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007 р. площею 0,0723 га, розташованої в с. Малоріченське, з правої сторони від причалу, наданої в оренду ТОВ “ЛОК “Московський” для облаштування пляжу в частині збільшення терміну оренди на 49 років, укладеною в редакції ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський”.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з придбанням у власність земельної ділянки площею 1,5700 га, на якій розташований пансіонат позивача, у ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” виникла необхідність змінити умови укладеного між сторонами договору прилеглої до пансіонату земельної ділянки площею 0,0723 га від 16.01.2002 р. на більш тривалий строк. Враховуючи те, що відповідачем відмовлено у зміні умов договору від 16.01.2002 р., позивач, керуючись ст. 652 Цивільного кодексу України, передав спір на вирішення суду.
Заявою від 02.10.2007 р. позивач уточнив п. 2 прохальної частини позовної заяви і просить визнати недійсним рішення Малоріченської сільської ради № 17/172 від 17.08.2007 р. про відмову ТОВ «ЛОК «Московський» про збільшення строку оренди земельної ділянки.
Відповідач у судовому засіданні 23.10.2009 р. надав суду пояснення, яким просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Також зазначено, що суттєвим для вирішення спору про визнання недійсним акту певного органу є встановлення закону, якому не відповідає оспорюваний акт, в тому числі, прийняття його поза межами компетенції та порушення у зв'язку із цим прав позивача.
Позивач у судові засідання 19.11.2009р та 17.12.2009р не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість позивачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.
Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача суд встановив:
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою встановлено Земельним кодексом України та Законом України “Про оренду землі”.
Чинне земельне законодавство передбачає два види користування землею: право постійного користування та оренда (глава 15 Земельного кодексу України).
Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності знаходяться всі землі України, окрім земель комунальної і приватної власності. Закон не виключає знаходження земель, що належать державі Україна, в будь-якій категорії земель, склад яких даний в ст. 19 Земельного кодексу.
Пунктом 12 р.10 перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями у межах населених пунктів, окрім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.
Круг суб'єктів, які можуть претендувати на отримання земельних ділянок в постійне користування за рахунок земель державної і комунальної власності, чітко визначений в ч. 2 ст. 92 . Земельного кодексу України, згідно якої земельні ділянки можуть передаватися в оренду юридичним і фізичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Ст. 116 Земельного кодексу України встановила, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Органами місцевого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, включаючи ради міст Києва та Севастополя. Повноваження цих органів по прийняттю рішень про передачу відповідних земельних ділянок у власність або надання їх в користування, визначені в 2-й та 3-й главах Земельного кодексу України.
Стаття 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.
Згідно до ст.13, 41 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власності від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб'єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.
Ця ж норма закріплена і в ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ст..26 Закону України „Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься, крім іншого, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно п. «а» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад в області земельних відносин на території сіл, селищ, міст відноситься розпорядження землями територіальних громад.
За змістом ст. 143 Конституції України, ст.327 ЦК України, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить нерухоме майно, управління (володіння, користування, розпорядження) яким здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до ч. 1 ст.144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти міської ради, прийняті в межах наданих ним повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Відповідно до Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
В силу ст. 152 Земельного кодексу України захист прав юридичних осіб здійснюється у тому рахунку шляхом визнання недійсним рішення органа місцевого самоврядування.
Згідно приписів пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 16.4.2004р. № 7 за заявою сторони, яка не згодна з|із| рішенням|розв'язанням,вирішенням,розв'язуванням| органу місцевого самоврядування|самоуправління| або органу виконавчої влади щодо| земельного спору|спору|, суд перевіряє правильність цього рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| і вирішує|рішає| спір|спір| по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобов'язує їх виконати певні дії.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про оренду землі”№161-ХІУ від 06.10.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону).
Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що строк дії договору оренди є однією з істотних умов такого договору.
Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, котрий змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Статтею 30 Закону України №161 передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Відповідно до свідоцтва про право власності Товариство з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” є власником будівель та споруд пансіонату в цілому, розташованого за адресою: с. Малоріченське, вул. Паркова, 24.
Земельна ділянка площею 1,57 га була передана позивачу для розміщення пансіонату в постійне користування, про що свідчить відповідний Державний акт серії І-КМ №002747 від 17.05.1999 р.
16.01.2002 р. між Малоріченською сільською радою м. Алушта (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” (Орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки.
Розділом 1 вказаного договору передбачено, що згідно рішення 18-ї сесії 23-го скликання Малоріченської сільської ради народних депутатів від 30.08.2001 р. Орендодавець передає Орендарю в оренду земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,0723 га, який знаходиться в м. Алушта, с. Малоріченське, з правої сторони від причалу.
Згідно з п. 2.1 Договору земельна ділянка надається в оренду для використання її в рекреаційних цілях, під обладнання пляжу.
Відповідно до п. 2.2 Договору Договір укладається на строк 10 років, починаючи з дати його реєстрації.
Позивачем було переоформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 1,57 га на право власності шляхом укладання купівлі-продажу земельної ділянки.
Після цього Товариству з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,5700 га, розташовану по вул. Парковій, 24 в с. Малоріченське м. Алушти.
Враховуючи придбання у власність земельної ділянки площею 1,57 га, позивач листом №101 від 16.08.2007 р. звернувся до Малоріченської сільської ради з пропозицією щодо зміни умов договору оренди прилеглої до пансіонату земельної ділянки площею 0,0723 га в частині збільшення строку оренди на максимально можливий термін - до 49 років.
Розглянувши лист позивача, Малоріченською сільською радою було прийнято рішення №17/172 від 17.08.2007 р., яким ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” було відмовлено в зміні умов оренди земельної ділянки площею 0,0723 га, розташованої в с. Малоріченське, переданого ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” в оренду для облаштування пляжу, в частині збільшення строку оренди на 49 років, у зв'язку з тим, що строк договору оренди цієї земельної ділянки не закінчився та спливає 17.01.2012 р.
Враховуючи подану позивачем заяву від 02.10.2007 р. про уточнення позовних вимог, мають місце нові позовні вимоги, виходячи з яких й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.
Позивач з урахуванням заяви від 02.10.2007 р. просить Господарський суд АР Крим задовольнити позовні вимоги та: 1) визнати за ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” право на зміну умов договору оренди земельної ділянки від 16.01.2001 р. площею 0,0723 га, розташованої в с. Малоріченське, з правої сторони від причалу, наданої в оренду ТОВ “ЛОК “Московський”для облаштування пляжу в частині збільшення терміну оренди на 49 років; 2) визнати недійсним рішення Малоріченської сільської ради № 17/172 від 17.08.2007 р. про відмову ТОВ «ЛОК «Московський» про збільшення строку оренди земельної ділянки; 3) у випадку невиконання відповідачем рішення суду, вважати угоду про зміну умов договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007 р. площею 0,0723 га, розташованої в с. Малоріченське, з правої сторони від причалу, наданої в оренду ТОВ “ЛОК “Московський” для облаштування пляжу в частині збільшення терміну оренди на 49 років, укладеною в редакції ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський”, мотивуючи свої вимоги тим, що у зв'язку з придбанням у власність земельної ділянки площею 1,5700 га, на якій розташований пансіонат позивача, у ТОВ “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” виникла необхідність змінити умови укладеного між сторонами договору прилеглої до пансіонату земельної ділянки площею 0,0723 га від 16.01.2002 р. на більш тривалий строк. Відповідачем відмовлено у зміні умов договору від 16.01.2002 р.
Але суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський” не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Стаття 23 Господарського кодексу України передбачає, що спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем, а також представити належні та допустимі докази в обґрунтування своїх вимог.
Суттєвим для вирішення спору про визнання недійсним акта певного органу є встановлення закону, якому не відповідає оспорюваний акт, в тому числі прийняття його поза межами компетенції та порушення в зв'язку з цим прав позивача.
Тоді як, з огляду на викладене, позивач не довів суду обґрунтованість своїх позовних вимог, оскільки позивачем не представлені до суду належні та допустимі докази невідповідності оспорюваного рішення Малоріченської сільської ради№17/172 від 17.08.2007 р. "Про відмову позивачеві у збільшенні строку оренди земельної ділянки", яке стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, нормам діючого законодавства.
Господарським судом АРК розглянута по суті справа №2-22/3958-2009 за позовом Малоріченської сільської ради до ТОВ “Лікувально - оздоровчий комплекс “Московський” про розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.01.2002 р., укладеного між Малоріченською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський”.
Рішенням ГС АРК від 12.11.2009р позов задоволено та розірвано договір оренди земельної ділянки від 16.01.2002 р., укладений між Малоріченською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лікувально-оздоровчий комплекс “Московський”.
Вказане рішення набрало законної сили.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". (ст..115 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст..64 Закону України «Про судоустрій України» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на території України.
Таким чином, обов'язковість виконання судового рішення виникає у момент набрання ним чинності.
Враховуючи вищенаведене, позов не підлягає задоволенню.
Витрати по оплаті держмита, інформаційно-технічних послуг судового процесу відносяться на позивача.
Згідно п.3.9.5 роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.
Рішення підготовлено та підписано 22.12.2009р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49,75,82,84,85 ГПК України
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.