Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303
Іменем України
21.12.2009Справа №2-17/3518-2009
За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму»
До відповідача Комунального підприємства Ялтинської міської Ради «Ялтинські теплові мережі»
про стягнення 153 984,15 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - Нетесов О.Д., представник
Від відповідача - не з'явився
Сутність спору: Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з договору про відпустку води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації в розмірі 153984,15 грн., у тому числі: основний борг - 135749,69 грн., пеня - 15591,58 грн., 3% річних - 637,41 грн., інфляційні втрати - 2005,47 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 30 від 17.05.2005 року на надання послуг водозабезпечення та водовідведення.
В поясненні представник позивача вказує, що вимога про сплату інфляційних та річних відповідачу не спрямовувалась.
Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позов не представив, про час слухання справи наперед повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є. При цьому необхідно відмітити, що справа відкладалась неодноразово.
Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.
Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.
По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд -
Згідно п. 1.1 Договору № 30 від 17.05.2005 року на надання послуг водозабезпечення та водовідведення «Постачальник» зобов'язується надавати «Споживачу» послуги з водозабезпечення та водовідведенню, а «Споживач» зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за споживання та користування послугами та інші платежі на умовах цього Договору.
Згідно п. 3.1 договору розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі виставлених рахунків по встановленим тарифам.
Згідно п. 3.4 договору розрахунковий період оплати послуг водозабезпечення та водовідведення встановлюється в один місяць.
Згідно п. 3.6 договору представник «Споживача» зобов'язаний отримувати рахунки по водозабезпеченню та водовідведенню в абонентському відділі «Постачальника» 20 числа кожного місяця.
Згідно п. 9.1.1 договору за внесення платежів, передбачених п.п. 3.1-3.6 договору з порушенням строків «Споживач» зобов'язаний сплачувати «Постачальнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, але не більше, ніж за один рік. Сума пені підлягає оплаті на підставі пред'явленого рахунку.
Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:
У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підставам недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.
При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.
Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.
В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.
Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.
При цьому необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.
Таким чином суд виходячи із ст. 129 Конституції України - основного Закону Держави вправі розглядати справу по тім матеріалам, яки надані зацікавленими особами.
Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватись.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отримання відповідачем послуг позивача підтверджується Рахунком-актом наданих послуг № 30 від 29 січня 2009 року на суму 188 564, 49 грн., Рахунком-актом наданих послуг № 30 від 20 лютого 2008 року на суму 15 482,24 грн., Рахунком-актом наданих послуг № 30 від 20 березня 2008 року на суму 16 975,18 грн., Рахунком-актом наданих послуг № 30 від 30 квітня 2009 року на суму 237 661,37 грн., Рахунком-актом наданих послуг № 30 від 30 травня 2009 року на суму 235 079,32 грн. та розрахунками лічильників, наданих позивачу самим відповідачем.
Відповідачем не представлено доказів погашення заборгованості.
Більш того, відповідачем не надано заперечень щодо отримання послуг позивача про відпустку води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації.
Пеня передбачена договором, та не стягувати її суд підстав не знаходить.
Вимога про стягнення 3% річних на суму 637,41 грн. та інфляційних втрат на суму 2005,47 грн., задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить з наступних підстав:
Згідно письмового пояснення позивача, письмові вимоги про сплату 3% річних та інфляційних втрат позивачем відповідачу не спрямовувались.
Так, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.
Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.
Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.
Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.
Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на даний момент не має.
Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін і їх рівності перед законом та судом.
Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті справи сторін докази і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.
Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.
Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.
Більш того, згідно пояснення позивача, така вимога відповідачу не спрямовувалась.
При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.
Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.
Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.
Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.
Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.
Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.
Конституційним Судом України не вказано про те, що ч. 2 ст. 625 ЦК України у частині наявності вимога кредитора не повинна виконуватись, а тому
не приймати до уваги вказану обставину у цій нормі підстав не існує. Вимоги закону повинні виконуватися.
Дана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційнного господарського суду, висловленого в постанові від 23.12.2004р. по справі № 2-17/9032-04, від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005, а також практикою розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України, та позицією Вищого Господарського Суду України, викладеною в його інформаційному листі.
Окрім цього, оскільки вимога щодо сплати інфляції та річних відповідачем не пред'являлась, відповідно, у вказаній частині позову право та інтерес позивача на цей час не порушені.
Відповідно до ст. 15 ЦК України суд може захистити порушене право чи інтерес.
Оскільки право та інтерес позивача на цей час не порушені, підстав для задоволення позову в цій частині не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищого Господарського Суду України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає основний борг на суму 135 749,69 грн., та пеня в сумі 15 591,58 грн. (всього на суму 151 341,27 грн.).
При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги у частині вказаних сум законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 3266 від 01 липня 2009 року на суму 1539,85 грн. з державного мита; та платіжним дорученням № 3269 від 01 липня 2009 року на суму 315 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судові витрати згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним позовним вимогам, та складають по державному миту у сумі 1513,42 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка підлягає сплаті позивачем та поділено на заявлену суму позову, а саме: (151 341,27*1539,85:153 984,15= 1513,41 грн.)); по інформаційно - технічному забезпеченню судового процесу в сумі 309,59 грн. (стягнута сума помножена на 315 та поділено на заявлену суму позову, а саме: (151 341,27*315:153 984,15= 309,59 грн.)).
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» (98612, м. Ялта, вул. Дзержинського 4; р/р 2601515117920 АКБ УСБ м. Ялта, ЄДРПОУ 24406617, МФО 324270) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму» (98612, м. Ялта, вул. Кривошти 27; ЄДРПОУ 03348005, р/р 26004310070001 у ЯФ АБ «Південний», МФО 384522) 135 749,69 грн. основного боргу, 1513,41 грн. судових витрат з державного мита, 309,59 грн.судових витрат по інформаційно - технічному забезпеченню судового процесу .
Видати наказ.
В частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 637,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 2005,47 грн. - у позові відмовити.
Суддя ГС АР Крим підпис В.І. Гайворонський
Рішення оформлене та підписане
у повному обсязі:
25.12.2009 року
З оригіналом згідно:
Суддя В.І. Гайворонський
Копію рішення направити за адресами:
- КП Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» (98612, м. Ялта, вул. Дзержинського,4);
- Кримському республіканському підприємству «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму» (98612, м. Ялта, вул. Кривошти, 27);
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.