Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
18.12.2009Справа №2-2/3495.1-2009
За позовом Приватного підприємства “Пізант” (95000, м. Сімферополь, вул. Куйбишева, 15, кв.43; м. Сімферополь, вул. Тролейбусна,21, кв. 10)
До Молочненської сільської ради (96552, АР Крим, Сакський район, с. Молочне, вул. Піонерська, 2)
Третя особа без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ТОВ “Підприємство «Фенікс» (м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 13, кв.56)
про визнання незаконною відмови у розробці технічної документації, визнання права на розробку технічної документації
Суддя В.І. Толпиго
Від позивача : не з'явився.
Від відповідача : Кушнір- сільський голова, довіреність у справі.
Від третьої особи : не з'явився.
Суть спору:
Позивач - Приватне підприємство “Пізант” звернулось до Господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача - Молочненської сільської ради про визнання незаконно (необґрунтованою) відмови № 321 від 27.08.2008 р. приватному підприємству “Пізант” у розробці технічної документації по відведенню земельної ділянки площею 1,9986 га з метою передачі її у довгострокову оренду строком на 46 років для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, розташованого за адресою: АР Крим, Сакський район, с.Молочне, вул.Лиманна, 40, а також визнання за Приватним підприємством “Пізант” права на розробку технічної документації по переоформленню документів, що встановлюють право користування (оформленні договору довгострокової оренди строком до 49 років) земельною ділянкою Приватному підприємству “Пізант” для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, розташованого у с. Молочне, вул. Лиманна, 40 та дозволити розробку зазначеної технічної документації з подальшим затвердженням технічної документації та укладенням договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки з метою передачі в оренду строком на 49 років, проте, відповідач не дав дозволу на розробку проекту землеустрою. Позивач вважає, що рішення про відмову у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки прийнято із порушенням чинного законодавства.
Представник третьої особи у судовому засіданні 13.10.2009 р. надав суду заперечення від 14.9.2009р., у якому зазначено, що 22.12.2000 на підставі рішення 9 сесії 23 скликання Молочненської сільської ради від 06.9.1999 р. укладено договір оренди на земельну ділянку між Молочненською сільською радою та ТОВ “Підприємство «Фенікс» строком на 49 років з цільовим використанням під автокемпінг. Підприємством регулярно вносилась орендна плата та податок на землю. Рішенням ГС АР Крим від 27.10.2008 р. частково задоволені позовні вимоги ПП “Пізант” до відповідача та дозволена розробка технічної документації по переоформленню документів, які встановлюють право використання земельної ділянки за адресою: с. Молочне, по вул. Лиманній, 40 з подальшим затвердженням технічної документації та укладанням договору оренди земельної ділянки. Третя особа у своєму заперечені зазначає, що вказаним вище судовим рішенням порушено право на використання земельної ділянки за адресою: с. Молочне, вул. Лиманна, 40, також зазначено, що позивач та відповідач знали про наявність договору оренди на спірну ділянку. На підставі вищевказаного ТОВ “Підприємство «Фенікс» просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
18 грудня 2009 року у судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позов, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві.
Позивач та третя особа у судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив:
Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Стаття 23 Господарського кодексу України передбачає, що спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач - Приватне підприємство “Пізант” звернулось до Господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача - Молочненської сільської ради про визнання незаконно (необґрунтованою) відмови № 321 від 27.08.2008 р. приватному підприємству “Пізант” у розробці технічної документації по відведенню земельної ділянки площею 1,9986 га з метою передачі її у довгострокову оренду строком на 46 років для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, розташованого за адресою: АР Крим, Сакський район, с.Молочне, вул.Лиманна, 40, а також визнання за Приватним підприємством “Пізант” права на розробку технічної документації по переоформленню документів, що встановлюють право користування (оформленні договору довгострокової оренди строком до 49 років) земельною ділянкою Приватному підприємству “Пізант” для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, розташованого у с. Молочне, вул. Лиманна, 40 та дозволити розробку зазначеної технічної документації з подальшим затвердженням технічної документації та укладенням договору оренди земельної ділянки, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки з метою передачі в оренду строком на 49 років, проте, відповідач не дав дозволу на розробку проекту землеустрою. Позивач вважає, що рішення про відмову у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки прийнято із порушенням чинного законодавства.
Але суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства “Пізант” не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тоді як відповідачі не довели належне виконання умов договору.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.
Тоді як, позивач не представив суду належних та допустимих доказів правомірності вимоги до Молочненської сільської ради - документально не обґрунтував порушення інтересів позивача з боку відповідача.
Приватне підприємство “Пізант”, звертаючись до Сільради із заявою про видачу дозволу на розробку технічної документації відведення земельної ділянки загальною площею 1,9986, га розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с.Молочне, вул. Лиманна, 40 з метою передачі в оренду строком на 49 років для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, надало копію договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна-нежилих будівель автокемпінгу, розташованих за адресою: АР Крим, Сакський район, вул.Лиманна, 40 та свідоцтво про право власності позивача на зазначені об'єкти.
Листом б/н б/д Молоріченська сільська рада відмовила у наданні дозволу на розробку технічної документації з відведення земельної ділянки загальною площею 1,9986 га, розташованої за адресою: АР Крим, Сакський район, с. Молочне, вул. Лимана, 40 з метою передачі в оренду на 49 років для обслуговування та експлуатації автокемпінгу. Відмова мотивована тим, що згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України надання право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться у державній та комунальній власності набувається виключно на аукціонах.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності знаходяться всі землі України, окрім земель комунальної і приватної власності. Закон не виключає знаходження земель, що належать державі Україна, в будь-якій категорії земель, склад яких даний в ст. 19 Земельного кодексу.
Пунктом 12 р.10 перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями у межах населених пунктів, окрім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.
Ст. 116 Земельного кодексу України встановила, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Органами місцевого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, включаючи ради міст Києва та Севастополя. Повноваження цих органів по прийняттю рішень про передачу відповідних земельних ділянок у власність або надання їх в користування, визначені в 2-й та 3-й главах Земельного кодексу України.
Стаття 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.
Згідно до ст.13, 41 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власності від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб'єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.
Ця ж норма закріплена і в ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ст..26 Закону України „Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься, крім іншого, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно п. «а» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад в області земельних відносин на території сіл, селищ, міст відноситься розпорядження землями територіальних громад.
За змістом ст. 143 Конституції України, ст.327 ЦК України, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить нерухоме майно, управління (володіння, користування, розпорядження) яким здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
В силу ст. 152 Земельного кодексу України захист прав юридичних осіб здійснюється у тому рахунку шляхом визнання недійсним рішення органа місцевого самоврядування.
Згідно п. 12 ст. 151 ЗК України спори, пов'язані з вилученням (викупом) і вибором земельних ділянок вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 16.4.2004р. № 7 за заявою сторони, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобов'язує їх виконати певні дії.
Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.
Правовий аналіз матеріалів справи свідчить про те, що лист Молочненської сільської ради № 321/0316 фактично не є відмовою у наданні дозволу на розробку технічної документації з відводу земельної ділянки, оскільки таким листом ПП “Пізант” лише було повідомлено про нову процедуру здійснення передачі в оренду земельних ділянок.
Разом з тим, позивачем не доведено суду та не представлено належних та допустимих доказів факту винесення відповідачем саме рішення про відмову або задоволення відповідного клопотання ПП “Пізант”, як і обставин звернення позивача до суду з позовом про спонукання відповідача розглянути його заяву у встановленому законом порядку.
Згідно приписів чинного законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір за відсутності позитивного рішення Молочненської сільської ради з даного питання є порушенням її виключної передбаченої Конституцією України компетенції на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими ст. 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.
Щодо доводів позивача про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості, який належить йому на праві власності, то суд зазначає наступне:
Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічна норма викладена у ст. 377 Цивільного кодексу України.
Суд звертає увагу на те, що як вбачається з правового аналізу норм чинного законодавства, виникнення права власності на об'єкт нерухомості, розташований на землі, що орендувалась, не є самостійною автоматичною підставою для продовження (поновлення) договору оренди земельної ділянки. Стосовно вирішення питання правових наслідків щодо нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, то це не є предметом доказування у даному спорі.
Суд також відзначає, що реєстрація права власності на будівлю і споруду не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведеній нормі йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження. Разом з тим, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження, не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди, але закон не встановлює обов'язковість укладання, чи поновлення з цих підстав, договору оренди земельної ділянки на якій розташована будівля.
Аналогічної думки дотримується Вищій господарський суд України у постанові від 21.5.2009р по справі №2-22/9635-2008.
Більш того, як встановлено судом, відповідно до договору оренди від 22.12.2000р, укладеного між ТОВ “Підприємство «Фенікс» та Молочненською сільською радою на підставі рішення відповідача від 06.9.1999р, спірна земельна ділянка була передана в оренду третій особі строком на 49 років.
З огляду на викладені обставини суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Відомостей про осіб, на права та обов'язки яких може вплинути рішення у даному спорі суд не має, а ні позивач, а ні відповідач, а ні третя особа, таких відомостей до суду не представили.
Згідно п.3.9.5 роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.
За згодою представника відповідача у судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Рішення складено та підписано 22.12.2009р.
З урахуванням викладеного, суд, керуючись ст.ст.49,75,82,84,85ГПК України
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.