25 травня 2010 р. № 40/241
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на рішення господарського суду Донецької області від 10.11.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2010р.
у справі №40/241 господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восход"
до відповідача суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_2
про стягнення 57 049,51грн.
за участю представників:
ТОВ "Восход" -не з'явилися;
СПД ОСОБА_2 -ОСОБА_3, ОСОБА_4
Товариство з обмеженою відповідальністю "Восход" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом та просило суд стягнути з відповідача -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 57 049,51грн., у т.ч. 23 249,45грн. основної заборгованості з орендної плати, 4 447,15грн. заборгованості з комунальних платежів, 20038,84грн. пені, 7 000грн. штрафу, 424,13грн. процентів, 1 889,94грн. збитків від інфляції.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №А-07/67 від 15.06.2007р. в частині оплати орендної плати та комунальних послуг за період з листопада 2008р. по травень 2009р. (т.1 а.с.2-3).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем зменшено розмір вимог. Так, відповідно до поданої заяви, ТОВ "Восход" просить стягнути з СПД ОСОБА_2 23 249,45грн. заборгованості з орендної плати, 4447,15грн. в рахунок відшкодування комунальних платежів, 2 926,04грн. пені, 7 000грн .штрафу, 424,13грн. процентів, 1 889,94грн. збитків від інфляції (т.1 а.с.64).
Відповідач у справі - СПД ОСОБА_2 відзиву на позов до прийняття рішення у даній справі не надала.
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.11.2009р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з СПД ОСОБА_2 на користь ТОВ "Восход" стягнуто 23 249,45грн. основної заборгованості з орендної плати, 4 447,15грн. в рахунок відшкодування комунальних платежів, 2 926,04грн. пені, 7 000грн. штрафу, 424,13грн. процентів, 1 889,94грн. збитків від інфляції (а.с.80-82).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
-відповідач порушив зобов'язання щодо оплати орендних платежів та відшкодування комунальних витрат, допустивши заборгованість за період з листопада 2008р. по травень 2009р.;
- відповідач не надав доказів у спростування заявлених вимог;
- договором встановлена відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату орендної плати;
-відповідач як особа, що прострочила виконання грошового зобов'язання, має сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2010р. рішення господарського суду Донецької області від 10.11.2009р. змінено в частині стягнення штрафу та пені. Так, відповідно до змін, внесених постановою апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 249,45грн. орендної плати, 4 447,15грн. в рахунок відшкодування комунальних платежів, 300грн. штрафу, 300грн. пені, 424,13грн. річних, 1 889,94грн. збитків від інфляції.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція виходила з того, що розмір штрафу, відповідно до умов договору, є фіксованим і встановлений п.5.2 договору у розмірі 1 000грн., отже, нарахування понад вказану суму є безпідставним.
Крім того, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція застосувала п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та зменшила розмір штрафу та пені.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СПД ОСОБА_2 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у позові.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права (т.2 а.с5-7).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору у даній справі по суті судом першої інстанції та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
15.06.2007р. між сторонами у справі укладено договір №А-07/67 оренди нежилого приміщення, предметом якого є передача в строкове платне користування нежилого приміщення у торгівельному комплексі "Обжора" площею 16м2, яке розташовано у будинку №11Б по Ленінському проспекту у м. Донецьку.
Об'єкт оренди переданий відповідачу за актом прийому-передачі 01.07.2007р.
Строк оренди визначений п.6.1 договору і, з урахуванням додаткових угод, якими такий строк змінювався, остаточно встановлений до 31.12.2009р. При цьому, судами вірно відхилені посилання відповідачки про недоведеність позивачем факту продовження дії договору, враховуючи укладення відповідних додаткових угод від її імені, якими змінювався строк оренди, особою без відповідних на те повноважень.
Так, за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, договір є видом правочину.
В силу ст.241 ЦК України, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. При цьому, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Під час вирішення спору у даній справі судами встановлено, що відповідачем вчинено ряд дій, які свідчать про схвалення відповідачем додаткових угод, якими змінено строк оренди, зокрема: не надано доказів повернення об'єкта оренди після закінчення строку, первісно визначеного п.6 договору; відповідачем оплачувались орендні платежі за нові періоди з посиланням у платіжних документах на такий договір тощо.
За таких обставин, суди мотивовано вважали, що відповідний договір діяв у спірний період, а апеляційна інстанція правильно відмовила відповідачці у задоволенні її клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов'язань за таким договором в частині оплати орендної плати, комунальних платежів, а також застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору та чинним законодавством за порушення відповідних зобов'язань.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору встановлено зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання рахунка від орендодавця. При цьому, орендна плата розраховується відповідно до п.2.2. договору, а моментом отримання рахунка вважається дата отримання його під розписку уповноваженою особою орендатора (п.2.4 договору).
Також договором передбачено відшкодування відповідачем позивачу комунальних послуг та експлуатаційних витрат відповідно до рахунків протягом п'яти банківських днів з моменту їх виставлення. Розмір відшкодування визначається у порядку, встановленому п.2.7 договору.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач допустив порушення зобов'язань з оплати орендної плати та відшкодування комунальних і експлуатаційних витрат, не виконавши їх у строк, встановлений умовами договору, допустивши заборгованість за період з листопада 2008р. по травень 2009р., а саме 23 249,45грн. орендної плати та 4447,15грн. з відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат.
За таких обставин, судами обґрунтовано визнані мотивованими вимоги позивача у цій частині.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо обов'язку відповідача сплатити суму заборгованості з урахуванням інфляції та процентів.
Також, звертаючись з позовом, який є предметом розгляду у даній справі, позивач просив застосувати до відповідача відповідальність, встановлену умовами договору за порушення зобов'язань за договором у вигляді стягнення штрафу та пені.
Вимоги позивача в частині стягнення пені обґрунтовано визнані мотивованими судами першої та апеляційної інстанції.
Так, в силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність за порушення зобов'язання в частині сплати орендної плати у вигляді пені у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення (п.5.2 договору)
Розмір пені, встановлений сторонами у договорі, перевищує максимальний розмір пені, визначений ст.343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Однак, зменшуючи розмір заявлених вимог, позивачем, з урахуванням вимог вказаних норм, здійснено перерахунок розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період (т.1 а.с.64,65).
Крім того, договором передбачено, що у випадку прострочення оплати орендної плати більш ніж на 10 банківських днів, відповідач сплачує додатково штрафу у розмірі 1 000грн. (п.5.2 договору).
Суд апеляційної інстанції правильно визнав мотивованими вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 7 000грн. обґрунтованими лише в частині стягнення 1 000грн., оскільки п.5.2 договору обмежує штраф саме таким розміром.
При цьому, суд апеляційної інстанції, скориставшись правом, визначеним п. 3 ч.1 ст.83 ГПК України, зменшив розмір пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.
З урахуванням наведеного, підстав для зміни чи скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2010р. не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.125,129 Конституції України, ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Донецького апеляційного господарського суд від 22.02.2010р. у справі №40/241 господарського суду Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 -без задоволення.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.