25 травня 2010 р. № 11/254/09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "БАН"
на рішення господарського суду Запорізької області від 03.09.2009р. та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.01.2010р.
у справі №11/254/09
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю
"Запорізький пивобезалкогольний завод";
2) Закритого акціонерного товариства "БАН"
про стягнення 56 647,50 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача 1: не з'явився,
від відповідача 2: Білостоцький Д.О. -довіреність у справі,
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький пивобезалкогольний завод" та Закритого акціонерного товариства "БАН" і просив суд стягнути з останніх солідарно 56 647,50 грн. боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням першим відповідачем свого зобов'язання за договором доручення №37/1 від 01.06.2005р. щодо виплати позивачу винагороди за виконані юридичні дії, прийняті першим відповідачем відповідно до акту від 26.04.2006р. на суму 37 765,0 грн., та акту від 21.07.2006р. на суму 18 882,0 грн., а також невиконанням другим відповідачем свого зобов'язання за договором поруки від 01.06.2005р., відповідно до якого останній поручився перед позивачем за виконання першим відповідачем свого зобов'язання за договором доручення.
Одночасно позивач звернувся із заявою, якою просив суд визнати поважними причини пропущення позовної давності щодо вимоги про стягнення 37 765,0 грн. за виконані роботи, прийняті першим відповідачем відповідно до акту від 26.04.2006р. (а.с.21 т.1).
Заперечуючи проти задоволення позову, другий відповідач послався на те, що договір доручення є недійсним, оскільки у ньому відсутня така істотна умова як ціна, на те, що у позивача відсутнє право звернення з позовом до поручителя, оскільки порука припинилася, а також на пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення 37 765,0 грн. відповідно до акту від 26.04.2006р., складеного в межах договору доручення (а.с.48-50 т.1).
До ухвалення рішення по суті, позивач подав суду заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, і просив суд стягнути солідарно з відповідачів 56 647,50 грн. боргу, 36 971,94 грн. інфляційних втрат та 833,15 грн. 3% річних, а всього 93 452,59 грн. (а.с.30, 42 т.1).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.09.2009р. (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 21.01.2010р. (головуючий, суддя Зубкова Т.П., судді Кагітіна Л.П., Яценко О.М.), клопотання позивача про поновлення строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за договором доручення №37/1 від 01.06.2005р. та договором поруки від 01.06.2005р. відповідно до акту виконаних робіт від 26.04.2006р. задоволено; позов задоволено: присуджено до стягнення солідарно з відповідачів 56647,50 грн. основного боргу, 833,15 грн. 3% річних та 36971,94 грн. інфляційних втрат.
Вказані рішення та постанова мотивовані невиконанням відповідачами взятих на себе зобов'язань, правомірністю і доведеністю позовних вимог, а також поважністю причин пропущення позивачем строку позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, другий відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що між позивачем (повірений) та першим відповідачем (довіритель) укладено договір доручення №37/1 від 01.06.2005р., за умовами якого довіритель доручив, а повірений прийняв на себе зобов'язання від імені довірителя та за його рахунок за винагороду виконати юридичні дії по захисту інтересів довірителя у судових інстанціях, державних органах тощо.
Пунктом 2.1.4. цього договору передбачено, що довіритель зобов'язаний не пізніше 3-денного строку після виконання доручення виплатити повіреному винагороду у відповідності з умовами договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок повіреного.
Відповідно до п.2.1.6 договору доручення, винагорода повіреного за виконання доручення визначається шляхом складання та підписання акту виконаних робіт.
Згідно п.3.3. договору, він вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє протягом 3-х років.
В силу ст.ст.1001, 1002, ч.4 ст.1007 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
З метою забезпечення виконання зобов'язання першого відповідача за договором доручення, між позивачем та другим відповідачем було укладено договір поруки від 01.06.2005р., відповідно до якого, поручитель поручається перед кредитором (позивачем) та несе солідарну відповідальність за виконання обов'язку першим відповідачем щодо повного та належного виконання зобов'язань за основним договором -договором доручення №37/1 від 01.06.2005р.
Пунктами 3.1., 3.2. договору поруки встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, передбаченого пунктами 2.1.4, 2.1.6 основного договору, по оплаті виконаної роботи відповідно до складених актів прийому виконаних робіт, забезпеченою порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому, поручитель відповідає перед кредитором по зобов'язанням у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2009р. (п.4.1. договору поруки).
Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як встановлено судами, та підтверджується матеріалами справи, позивач виконав належним чином своє зобов'язання за договором доручення, а саме провів претензійно-позовну роботу, підготував ряд господарських договорів та додатків до них, провів консультації правового характеру і т.д.
Виконані позивачем роботи були прийняті першим відповідачем без заперечень і останній встановив, що вартість виконаних позивачем робіт складає 56 647,50 грн., про що свідчать акти приймання виконаних робіт від 26.04.2006р. та від 21.07.2006р. (а.с.13-13 т.1).
Оскільки перший відповідач не оплатив позивачу визначену в актах суму винагороди протягом 3-х днів після їх підписання, як то передбачено пунктом 2.1.4 договору доручення, позивач звернувся до суду з даним позовом про її стягнення солідарно з відповідачем.
Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).
В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Як вірно зазначено судами, зобов'язання щодо виплати винагороди мало бути виконано першим відповідачем відповідно до актів, до 30.04.2006р. та до 25.07.2006р.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором (ст.610 ЦК України) покладається на кредитора. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов'язує боржника надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов'язання.
Отже, при пред'явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов'язання, він звільняється від обов'язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов'язання лежить на боржникові.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач довів факт порушення першим відповідачем зобов'язання, забезпеченого порукою, щодо виплати у повному обсязі належної позивачу винагороди, а відповідачі не спростували цього факту належними доказами.
Посилання скаржника на припинення поруки, колегія суддів відхиляє, погоджуючись при цьому з висновком суду апеляційної інстанції про їх безпідставність з огляду на таке.
Так, відповідно ч.4 до ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Між тим, як вірно встановлено апеляційним судом, в договорі поруки визначено строк його дії: з моменту підписання договору та скріплення печатками сторін (з 01.06.2005р.) і до 31.12.2009р.; строк виконання основного зобов'язання, забезпеченого порукою, встановлений у п.2.1.4 договору доручення, а саме протягом 3-денного строку після виконання доручення, яке в силу п.2.1.6 договору, підтверджується складеними та підписаними актами виконаних робіт від 26.04.2006р. та від 21.07.2006р.
Так, статтями 251, 252, 253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, відповідно до статей 251, 252, 253, 530 ЦК України та умов п.2.1.4 договору доручення, строк виконання першим відповідачем зобов'язання становить три дні від дати виконання доручення, якою, в силу п.2.1.6 договору, є дата підписання актів приймання виконаних робіт.
Тобто, відсутні підстави вважати, що строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, які б дали правові підстави поручителю стверджувати про припинення поруки внаслідок не пред'явлення позивачем до нього позову протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, передбачені законом підстави для припинення зобов'язання другого відповідача за договором поруки відсутні, а відтак на момент звернення позивача до суду з даним позовом порука не припинилась.
За вимогами закону та умов договорів доручення та поруки, позивач мав право звернутися до поручителя з позовом, починаючи з 30.04.2006р. щодо суми боргу у розмірі 37 765,0 грн., з 25.07.2006р. щодо суми боргу у розмірі 18 882,0 грн., і до 31.12.2009р.
Доводи скаржника про те, що сам договір поруки у товариства відсутній, у відповідному журналі він не реєструвався, будь-яких вимог від позивача, як кредитора, про наявність заборгованості за основним договором на адресу другого відповідача не надходило, не є підставою для звільнення його від відповідальності за даним позовом, оскільки договір поруки укладений з додержанням вимог ст.207 ЦК України, не визнаний таким, що не має або втратив юридичну силу, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позову щодо стягнення солідарно з відповідачів суми основного боргу з урахуванням передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам матеріального права.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України засвідчують певні обставини виконання ними своїх зобов'язань, і на яких ґрунтуються висновки судів двох інстанцій. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року, колегія суддів
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "БАН" залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.01.2010р. у справі №11/254/09 -без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій