18 травня 2010 р. № 11/385/09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Восток"
на постановувід 28.01.2010 року Запорізького апеляційного господарського суду
у справі№ 11/385/09 господарського суду Запорізької області
за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Восток"
доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4
про стягнення 69026,96 грн.
Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма "Восток" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення збитків у розмірі 69026,96грн., які складаються з витрат по обробці землі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 13014,85 грн., упущеної вигоди з урахуванням індексу інфляції в сумі 56012,11 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.10.2009 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма "Восток" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 06.10.2009 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2010 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доповідач: Волковицька Н.О.
Скаржник вважає, що судові рішення у даній справі прийняті без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.
Посилання апеляційного суду на приписи статей 614, 623 Цивільного кодексу України скаржник вважає неправильним, оскільки глава 51 вказаного кодексу регулює правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання, а між сторонами у справі ніяких зобов'язань не існувало.
Також на думку заявника судом неправильно застосовано Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284, оскільки вказаний порядок застосовується при відшкодуванні власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим вилученням земельних ділянок, а у даному випадку відповідач зібрав вже вирощений позивачем урожай пшениці.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача та перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи предметом спору у даному випадку є стягнення збитків, заподіяних незаконним збиранням врожаю з земельної ділянки, яку обробляв позивач та упущеної вигоди.
Згідно пункту 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Статтею 174 цього Кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Із змісту цієї норми випливає, що обов'язок по відшкодуванню шкоди настає не тільки у разі невиконання договірних зобов'язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, згідно статті 225 Господарського кодексу України, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Аналогічні норми містяться у статтях 22, 1166 Цивільного кодексу України .
При чому, за загальним правилом збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2005 року між відповідачем і ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної частки (паю), розміром 9.190 умовних кадастрових гектарів, розташованої на ДП № 13 п. 103, право на яку було засвідчено сертифікатом НОМЕР_1, виданим на ім'я ОСОБА_5 (а.с.129, т.1).
Вказаний договір був укладений строком на 5 років до грудня 2009 року.
Вказаний договір був зареєстрований у книзі записів договорів оренди земельних часток (паїв) Андрівської сільської ради 28.05.2005 року за № 97.
Судами встановлено, що на підставі зазначеного договору оренди відповідач здійснював на орендованій земельній ділянці господарську діяльність.
05.09.2006 року між позивачем і ОСОБА_5 було укладено договір оренди земельної ділянки ДП № 13 пай 103, загальною площею 10,3680 га, право на яку було засвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 172412, виданим 16.12.2005 року на ім'я ОСОБА_5 (а.с.18-19, т.1).
Строк дії договору оренди-2 - 10 років (п.8 договору). Договір був зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП "Центр ДЗК при державному комітеті України по земельним ресурсам", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.05.2007 року за № 040726500069.
05.09.2006 року сторонами договору оренди від 05.09.2006 року було підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 23.05.2007 року оформлено акт прийому-передачі спірної земельної ділянки (а.с. 21, т. 1).
01.08.2007 року орендар -ОСОБА_5, письмово повідомила відповідача про намір розірвати договір оренди, на що 06.08.2007 року отримала від відповідача письмову відмову з пропозицією переукласти договір з метою приведення його у відповідність до державного акта на право власності серії ЗП № 172412 від 16.12.2005 року.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 26.12.2007 року (а.с. 141 -142, т. 1), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08.07.2008 року договір оренди від 23.03.2005 року розірвано.
Судами встановлено, що спірна земельна ділянка знаходилася у володінні відповідача до вступу рішення Бердянського міськрайонного суду в законну силу. Договір оренди-1 у встановленому законодавством порядку недійсним визнаний не був.
14.07.2008 року відповідач зібрав врожай озимої пшениці з спірної ділянки.
Одночасно судами встановлено, що на підтвердження розміру збитків позивачем надано суду копії: актів про використання добрив, акту витрат насіння і посадочного матеріалу, облікових листів трактористів-машиністів, розрахунків витрат по поточному ремонту, розрахунків витрат по оренді земельного паю, витрат по тракторній бригаді, загально - виробничих витрат, нерозподіленій амортизації, видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень (містяться в матеріалах справи), які за вказаних обставин не доводять наявність і розмір збитків, і тим більше, саме з вини відповідача, наявність правопорушення в діях відповідача. Відсутній також причинний зв'язок між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками.
За таких обставин, враховуючи, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а також враховуючи мотиви, викладені у даній постанові, відсутні підстави для скасування або зміни рішення та постанови у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Запорізької області від 06.10.2009 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2010 року у справі № 11/385/09 господарського суду Запорізької області залишити без змін.
Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Восток" залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та згідно статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010 року у касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач