13 травня 2010 р. № 2-18/8070.1-2008
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Т.Гоголь
В.Швеця
за участю представників:
прокурораГромадський С.О.- прок. ГПУ, за посв. №76
позивача за первісним позовом Михайлець О.В. -за дов. від 30.11.2009р.
відповідача за первісним позовомОмельченко О.В. -за дов. від 11.01.2010 р.
Логутенко Н.В. -за дов. від 01.09.2009 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву
на постановувід 02.02.10 Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі№ 2-18/8070.1-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовомПрокурора міста Євпаторія в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву
доВідкритого акціонерного товариства "Завод Вимпел"
про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 1 642 864,03 грн
за зустрічним позовомВідкритого акціонерного товариства "Завод Вимпел"
доДержавного комітету України з державного матеріального резерву
простягнення 770734,78 грн
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.04.2010 р., ухваленою у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. -головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О. прийнято до провадження касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву та призначено її розгляд на 13.05.2010 р.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 26.04.2010 р. №02.03-10/292, у зв'язку з хворобою судді - доповідача Добролюбової Т.В., справу №2-18/8070.1-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим передано для розгляду судді Дроботовій Т.Б. як доповідачу.
Прокурором міста Євпаторія у червні 2007 року заявлений позов в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Завод "Вимпел" 119 600 грн. збитків.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказував на те, що відповідач самовільно відпустив матеріальні цінності державного резерву, а саме, прокат латунний у кількості 29,9 тонн, чим завдав державі збитків. Прокурор посилався на приписи пункту 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2007р., (суддя Альошина С.М.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Волков К.В., Ґонтар В.І., Черткова І.В.) постановою від 19.02.2008 р., перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишив без задоволення.
За касаційною скаргою Державного комітету України з державного матеріального резерву Вищий господарський суд України переглянув рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2007р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2008 р., і постановою від 03.07.2008 р. скасував їх, а справу скерував на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційної інстанції вмотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушені приписи матеріального і процесуального права та припущена неповнота судового дослідження.
Ухвалою Верховного Суду України від 20.11.2008 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2008 р.
Державний комітет України з державного матеріального резерву у вересні 2008 року звернувся до господарського суду першої інстанції із заявою про зміну предмету позову та просив зобов'язати відповідача повернути до мобілізаційного резерву прокат латунний в кількості 29,9 тонн на суму 635 990,04 грн. і стягнути з ВАТ Завод «Вимпел» 1 642 864, 03 грн. - штрафних санкцій, з яких: 635990,04 грн. -штрафу та 1006873,99 грн -пені.
Відкрите акціонерне товариство Завод "Вимпел" у вересні 2008 року звернулося до господарського суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою, з урахуванням змін, про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 349 557 грн.- вартості 8,963 тонн розброньованого прокату бронзи, 245 340,34 грн.- інфляційних втрат за період з 27.03.2003 р. до 08.09.2008р., 56 803,01 грн. - 3% річних за цей же період , 73 111,48 грн.- витрат зі зберігання та утримання матеріальних цінностей за період з 27.03.2003 р. до 08.09.2008р., 38 217,20 грн. - інфляційних втрат та 7705,75 грн. - 3% річних за цей же період.
При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.11.2009 р., (суддя Осоченко І.К.), первісний позов Державного комітету України з державного матеріального резерву задоволено в частині зобов'язання відповідача повернути 29,9 тонн прокату латунного та стягнення з нього 329 900 грн. штрафу і 534 062 грн. пені.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, господарський суд виходив з того, що номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та звіти свідчать про наявність договірних відносин зі зберігання спірних цінностей. При цьому, судом стягнуто штрафні санкції у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення, позаяк встановлено, що вартість самовільно відчужених відповідачем цінностей становить 329 900 грн. В решті первісного позову судом відмовлено.
Зустрічний позов ВАТ "Завод "Вимпел" задоволено в частині стягнення з держкомрезерву 53 778 грн. вартості 8,963 тонн прокату бронзи.
Мотивуючи рішення в цій частині суд першої інстанції дійшов висновку про те, що держматерзервом безпідставно розброньовано 8,963 тонн прокату бронзи, належного відповідачеві. При цьому, суд виходив з вартості цих цінностей станом на 2006 рік, тобто на момент їх розбронювання. В стягненні витрат зі зберігання і утримання матеріальних цінностей, інфляційних втрат та 3% річних судом відмовлено через їх недоведеність.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2010р., (судді: Сотула В.В., Голик В.С, Лисенко В.А.), рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.11.2009 р. скасовано в частині задоволення первісного позову та відмовлено в позові держрезерву.
Відмовляючи у первісному позові, апеляційний суд виходив з недоведеності факту закладки матеріальних цінностей, а відтак і існування між сторонами договірних відносин зі зберігання спірних цінностей мобілізаційного резерву.
В частині часткового задоволення зустрічного позову ВАТ "Завод "Вимпел" рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та просить прийняти нове рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 4, 42, 154 Цивільного кодексу УРСР, статей 11, 257, 261, 937 Цивільного кодексу України, статей 2, 5, 11, 12, пункту 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", пункту 19 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження особливостей формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву" від 29.01.1998 р. №100-03, статей 4, 43, 33, 43, 54 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зазначає, що номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та звіти свідчать про наявність договірних відносин зі зберігання спірних цінностей. Водночас комітет наголошує на тому, що відповідачем незабезпечено збереження закладених матеріальних цінностей мобрезерву, що вважає підставою для стягнення з нього штрафу і пені згідно приписів Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Окрім того, скаржник посилається на помилкове незастосування апеляційним судом строку позовної давності за вимогами заводу про відшкодування вартості спірних матеріальних цінностей.
Від Відкритого акціонерного товариства "Завод "Вимпел" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом первісного позову є вимога Державного комітету України з державного матеріального резерву про зобов'язання відповідача повернути до мобілізаційного резерву латунний в кількості 29,9 тонн на суму 635 990,04 грн. і стягнути з ВАТ Завод «Вимпел» 635 990,04 грн. -штрафу та 1 006 873,99 грн. -пені.
Скасовуючи рішення у справі в частині задоволення вимог первісного позову, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для повернення цих цінностей, а відтак і стягнення штрафу та пені. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що номенклатура накопичення є державним замовленням та не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.
Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційна інстанція за заявленими у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.
Водночас, статтею 2 вказаного Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву -це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" унормовано, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, є державною власністю і не підлягають відчуженню.
Згідно з приписами статті 11 цього ж Закону перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним.
За приписами пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. №1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1.
Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте сам вказаний норматив не може свідчити про факт реалізації замовлення та фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.
Необхідність укладення договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначена пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Державним комітетом України з державного матеріального резерву на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності на договірних умовах.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, сторони акт про закладення спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання Відкритому акціонерному товариству «Завод «Вимпел»не складали. Не укладався між сторонами і договір на розміщення або зберігання 29,9 тонн прокату латунного.
Довід скаржника про те, що про наявність договірних відносин зі зберігання спірних матеріальних цінностей свідчать номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та звіти визнається безпідставним та спростовується викладеним.
З огляду на недоведеність факту закладки спірних матеріальних цінностей на зберігання відповідача, а відтак і відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу та пені за їх незбереження, колегія суддів визнає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог первісного позову.
Відносно вимог зустрічного позову колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами першої та апеляційної інстанцій, Відкрите акціонерне товариство Завод "Вимпел" звернулось із зустрічним позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 349 557 грн. - вартості розброньованого прокату бронзи, 245 340,34 грн. - інфляційних втрат за період з 27.03.2003 р. до 08.09.2008 р., 56 803,01 грн. - 3% річних за цей же період, 73111,48 грн. - витрат зі зберігання і утримання матеріальних цінностей за період з 27.03.2003 р. до 08.09.2008 р., 38217,20 грн. - інфляційних втрат та 7705,75 грн. - 3% річних за цей же період.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.08.2005р. №363-р матеріальні цінності мобілізаційного резерву ВАТ «Завод «Вимпел»розброньовані у повному обсязі та реалізовані ТОВ «Востокзовнішторг»відповідно до Наряду Державного Комітету України з матеріального резерву від 16.03.2006 р. №77/5 (а.с.94-95).
В цей Наряд включено і бронзу у кількості 8,963 тонн, стягнення вартості якої і є предметом зустрічного позову.
Відпуск матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, підтверджується актом від 27.03.2006 р. №1 по формі №1.
Встановлено судами і те, що реалізація прокату бронзи проведена за цінами 1997 року.
Разом з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що бронза у кількості 8,963 тонн є власністю Відкритого акціонерного товариства Завод "Вимпел" і її розбронювання відбулось за відсутністю відповідних документів, зокрема, зміни номенклатури накопичення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 53778 грн. -вартості 8,963 тонн прокату бронзи, належного відповідачеві, виходячи з вартості цих цінностей станом на 2006 рік, тобто на момент їх розбронювання.
Посилання скаржника на помилкове незастосування апеляційним судом строку позовної давності за вимогами Відкритого акціонерного товариства Завод "Вимпел" про відшкодування вартості спірних матеріальних цінностей були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені ним.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ВАТ «Завод «Вимпел»витрат за збереження матеріальних цінностей, інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 -43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на доводи касаційної скарги, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Інші доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими під час розгляду судом апеляційної інстанції обставинами справи.
Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2010 р. у справі №2-18/8070.1-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Т.Гоголь
В.Швець