11 травня 2010 р. № 36/267
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явилися ( про час та місце судового засідання повідомлено належно
відповідачане з'явилися ( про час та місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Печерська архітектурна майстерня"
на постановувід 27.01.2010 р. Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 36/267 господарського суду м. Києва
за позовомДержавного підприємства Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Печерська архітектурна майстерня"
про стягнення 200 670,80 грн.
ДП МОУ "Центральний проектний інститут" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" про стягнення з відповідача 327 657,96 грн. заборгованості з урахуванням витрат, пов'язаних з інфляційними процесами та 3% річних, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 125 від 03.11.2005 р. щодо здійснення розрахунку в повному обсязі (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 63-66).
Заявою від 04.11.2009 р. позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 750,45 грн. (а.с. 74).
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.11.2009 р. (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" на користь ДП МОУ "Центральний проектний інститут" 89 021,12 грн. заборгованості, 23 215,59 грн. витрат пов'язаних з інфляційними процесами, 3 229,08 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, дійшовши висновку про обґрунтованість вимог в цій частині.
Провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" на користь ДП МОУ "ЦентральнийЗа апеляційною скаргою ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" Київський апеляційний господарський суд (судді: Пашкіна С.А., Баранець О.М., Калатай Н.Ф.) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 04.11.2009 р. в апеляційному порядку постановою від 27.01.2010 р. залишив його без змін.
ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення господарського суду м. Києва від 04.11.2009 р. в частині розподілу судових витрат, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм процесуального права, а саме статті 49 Господарського процесуального кодексу України в частині розподілу судових витрат.
Скаржник зазначає, що заборгованість з інфляційними втратами ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" перед позивачем становить 112 236, 71 грн., а загальна сума заявлених позовних вимог, за виключенням 3 % річних, становила 322 907, 51 грн., тому державне мито, що підлягає стягненню з відповідача в порядку розподілу судових витрат,повинно становити 1 122, 37 грн., а не 3 229,08 грн. як це зазначено в резолютивній частині рішення суду першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції відмовляючи у зміненні судового рішення першої інстанції в частині розподілу судових витрат посилався на те, що частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Проте, заявник звертає увагу суду на те, що у разі припинення провадження у справі, спір не вирішується по суті, тобто відсутній результат вирішення спору, а тому приписи частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути застосовані.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи і повноти їх встановлення в рішенні та постанові суду, а також правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 03.11.2005 р. між ДП МОУ "Центральний проектний інститут" (виконавець) та ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" (замовник) було укладено договір № 125 на виконання проектно-вишукувальної документації, за умовами якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання проектно-вишукувальної документації
Пунктами 2.1, 2.2, 2.4 договору сторони передбачили, що за виконану проектно-вишукувальну документацію замовник зобов'язувався сплатити виконавцю 782 686,80 грн. поетапно, наступним чином: замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 30% від загальної вартості робіт - 234 806,04 грн. Після завершення роботи і оформлення акта здачі-приймання замовник виконує кінцевий розрахунок з виконавцем з вирахуванням одержаного авансу.
Додатковою угодою № 1 від 28.09.2007 р. до договору сторони збільшили вартість проектних робіт по договору, встановивши її в розмірі 1 019 974,80 грн.
При укладенні додаткової угоди сторони у пункті 2 погодили, що замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 50% від загальної вартості робіт по додатковій угоді № 1 в сумі 150 670,80 грн.
Судами під час розгляду справи встановлено, що згідно актів приймання виконаних робіт № 53 від 14.03.2006 р., № 51 від 30.03.2007 р., № 36, № 37 від 25.03.2008 р., № 233 від 29.12.2007 р., № 174 від 29.12.2008 р., № 176, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками, на виконання умов договору та додаткової угоди до нього, відповідачем прийнято без зауважень виконані позивачем роботи на загальну суму 1 019 974,80 грн.
За виконані роботи відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим станом на день пред'явлення позову, заборгованість відповідача перед позивачем становила 200 670, 80 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач зарахував зустрічні однорідні вимоги до позивача на суму 164 735,52 грн., а також частково оплатив виконані роботи в сумі 35 935,28 грн.
До вирішення спору у справі по суті, позивач збільшив позовні вимоги, і просив суд стягнути з відповідача також заборгованість за виконані роботи за актом № 176 за 2008 рік на суму 99 021,12 грн.
Відповідач заборгованість за виконані роботи за актом № 176 за 2008 рік на суму 99 021,12 грн. оплатив частково, у розмірі 10 000,00 грн.
Факт наявності заборгованості відповідач не заперечує.
А тому, враховуючи те, що факт заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 89 021,12 грн. матеріалами справи доведений і, станом на день розгляду справи доказів, які б свідчили про погашення відповідачем даної заборгованості не надано, колегія суддів погоджується з висновком судів про стягнення з відповідача на користь позивача 89 021,12 грн. заборгованості та 23 215,59 грн. збитків від інфляції.
Разом з цим, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, було зазначено, що оскільки відповідач погасив заборгованість перед позивачем в сумі 210 670,80 грн. після порушення провадження у справі, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 750,45 грн. підлягає припиненню відповідно до пункту 4 статті 80 вказаного кодексу у зв'язку з відмовою позивача про відмову від позову в цій частині, яку прийнято судом.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" вважає, що судами першої та апеляційної інстанції порушені норми процесуального законодавства, а саме стаття 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат.
Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, з посиланням на статті 45, 46, 49 Господарського процесуального кодексу України було зазначено, що ДП МОУ "Центральний проектний інститут", з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 750,45 грн., просило господарський суд м. Києва стягнути з відповідача на його користь 322 907,51 грн. заборгованості з урахуванням витрат, пов'язаних з інфляційними процесами.
Отже, розмір державного мита, який у відповідності до норм чинного законодавства підлягає стягненню з позивача внаслідок подання позовної заяви становить 3 229,08 грн., який сплачено останнім у повному обсязі, про що зокрема свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 431 від 03.06.2009 р., № 853 від 17.09.2009 р., а припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 210 670,80 грн., у зв'язку з погашенням відповідачем своєї заборгованості у розмірі 210 670,80 грн. після порушення провадження у справі, не може бути підставою для зменшення розміру державного мита до 1 122,37 грн.
За приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 вказаної статті).
Частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суми, які підлягають сплаті, зокрема, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що у випадку задоволення позову повністю, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на відповідача, а якщо у позові відмовлено повністю - на позивача. Якщо ж позов задоволено частково, державне мито та ІТЗ розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог.
Господарський суд може покласти державне мито на одну із сторін, якщо встановить, що спір виник внаслідок неправильних дій цієї сторони. Отже, ця норма застосовується як процесуальна санкція незалежно від результату вирішення спору по суті.
Проте, здійснюючи судовий розгляд справи ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не були враховані приписи чинного законодавства, зокрема, правила, встановлені статтею 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з урахуванням вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що судові рішення в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" на користь ДП МОУ "Центральний проектний інститут" 3 229,08 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.
В решті рішення та постанова підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам чинного законодавства.
Клопотання ТОВ "Печерська архітектурна майстерня" про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представника товариства не підлягає задоволенню, оскільки доводи скаржника викладені ним у касаційній скарзі, а явка представників сторін у засідання не визнавалась обов'язковою.
Керуючись пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду м. Києва від 04.11.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 р. у справі № 36/267 скасувати в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з 3 229,08 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу і в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті рішення та постанову залишити без змін.
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач