12 травня 2010 р. № 4/117-1970
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши
касаційну скаргуПриватного підприємства "Продекспорт"
на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2009
та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010
у справі№ 4/117-1970
за позовомПриватного підприємця ОСОБА_4
доПриватного підприємства "Продекспорт"
простягнення 45 442,93 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.12.2009 (суддя Бурда Н.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 (судді: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Мурська Х.В.) задоволений позов Приватного підприємця ОСОБА_4 (надалі позивач) до Приватного підприємства "Продекспорт" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 42 701,40 грн. основного боргу за поставлений товар, 2 741,53 грн. пені.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові акти.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні 12.05.2010.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором поставки одна сторона (постачальник), яка здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму(ст. 712 ЦК України).
Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем в силу ст. ст. 11, 202, 712 ЦК України виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного договору постачання №14 від 01.01.2009.
За укладеним між сторонами у справі договором постачання, позивач (за договором продавець) зобов'язався передавати (поставити, продати) товари у власність відповідача (за договором покупець) на умовах та в строки, встановлені договором, а відповідач (покупець) в порядку та в строки встановлені договором, зобов'язується прийняти товар і оплатити його за цінами, зазначеними в додатку №1 до договору (п. 1.1. договору).
Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі дослідження наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 42 701,40 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин.
Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 п. 8.1. договору покупець здійснює розрахунки з продавцем за поставлений товар по проходженню 45 календарних днів з моменту здійснення постачання товару.
Однак, всупереч умов договору та наведених норм відповідач не здійснив розрахунків з позивачем за поставлений ним товар, що і стало підставою для звернення із даним позовом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Враховуючи вищенаведені норми, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо невиконання відповідачем умов договору, висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 42 701,40 грн. є правомірними.
Крім того, однією із вимог позивача, яка задоволена судами попередніх інстанцій, була вимога про стягнення з відповідача пені в порядку п. 10.1. договору постачання, приписи якого передбачають відповідальність відповідача (покупця) у разі прострочення здійснення розрахунків з позивачем (продавцем) у вигляді стягнення з нього пені у розмірі 0,04% від суми затриманої проплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши, факт порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором постачання №14 від 01.01.2009, правомірно стягнули з відповідача пеню у розмірі 2 741,53 грн., обчислену від суми основної заборгованості.
Як вбачається із касаційної скарги, основним доводом, який наводить скаржник в обґрунтування підстав скасування прийнятих у даній справі судових рішень, є порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що полягає у неповідомленні відповідача про час та місце розгляду даної справи, що на думку скаржника унеможливило здійснення ним належного захисту його прав та законних інтересів.
Проте, із такими доводами скаржника у суду касаційної інстанції немає підстав погодитися, оскільки в матеріалах справи містяться поштові повідомлення за №№025426 та 260480, якими підтверджується факт отримання відповідачем процесуальних документів місцевого господарського суду, а саме: ухвали про порушення провадження у даній справі від 26.10.2009 та ухвали про відкладення розгляду справи від 18.11.2009, а також поштове повідомлення за №448570, що свідчить про отримання відповідачем ухвали суду апеляційної інстанції про порушення апеляційного провадження у даній справі.
Стосовно доводів скаржника про безпідставне не задоволення судом апеляційної інстанції його клопотання про відкладення розгляду даної справи, надіслане відповідачем на адресу суду апеляційної інстанції у вигляді телеграми, що також на думку скаржника унеможливило здійснення ним належного захисту своїх прав, оскільки відповідач не зміг надати документи на підтвердження своїх доводів, суд касаційної інстанції зазначає, що по-перше, відкладення розгляду справи, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України є правом, а не обов'язком суду; по-друге, відповідно до вказаної норми, суд відкладає розгляд справи у разі неподання стороною витребуваних судом документів, без подання яких неможливо розглянути справу. Проте, як вбачається із ухвали суду апеляційної інстанції, останній не витребував у відповідача жодних документів. По-третє, скаржник, стверджуючи про наявність у нього документів на підтвердження його доводів, не був позбавлений права надати їх разом з апеляційною скаргою.
Відповідно до приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідач не довів в установленому законом порядку наявність підстав для скасування прийнятих у даній справі судових рішень; доводи касаційної скарги не спростовують правомірних судових рішень, а відтак, підстав для їх скасування немає.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Продекспорт" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 та рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2009 у справі № 4/117-1970 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко