11 травня 2010 р. № 10/220пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивачівне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
відповідачаОСОБА_1 -довіреність від 01.04.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Білокуракинський агропостач"
на постановувід 21.01.2010 р. Луганського апеляційного господарського суду
у справі№ 10/220пд господарського суду Луганської області
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Білокуракинський агропостач"
до Державного підприємства "Білокуракинське лісопромислове господарство"
про визнання договору оренди недійсним та визнання права власності
ВАТ "Білокуракинський агропостач" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до ДП "Білокуракинське лісопромислове господарство" (з урахуванням заяви про зміну підстав позову том 1 а.с. 113-117) про:
- визнання недійсним договору № 3 оренди майнового комплексу з правом подальшого викупу від 22.01.2008 р.;
- визнання права власності за позивачем на об'єкти нерухомості: адмінбудівлю площею 303, 1 кв. м, склад сільгоспмашин площею 923,3 кв. м, які розташовані за адресою: смт. Білокуракине, Луганська область, вул. Леніна, 95;
- повернення у власність позивача спірних об'єктів.
Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 235, 386, 387, 392 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що спірний договір оренди майнового комплексу з правом подальшого викупу № 3 від 22.01.2008 р. був укладений сторонами для приховання іншого правочину, який сторонами було вчинено насправді, а саме договору купівлі -продажу.
Позивач зазначав, що сторонами не було визначено у договорі оренди всіх його істотних умов, а саме: не визначено розмір орендної плати, строки її внесення, а платежі, які здійснювались відповідачем на виконання пункту 3.1 договору не є орендною платою, в розумінні чинного законодавства, оскільки всі перераховані за договором кошти направлялись на поточну діяльність позивача (виплата заробітної плати, тощо).
Крім того, відповідно до пункту 2.2 договору опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендарю, його склад зазначається в акті приймання -передачі, проте, в акті приймання -передачі майна від 24.12.008 р. зазначено, що ВАТ "Білокуракинський агропостач" та ДП "Білокуракинське лісопромислове господарство" провели приймання -передачі майна у власність відповідача, в той час як оренда майна передбачає передачу майна тільки у користування.
Позивач зазначив, що частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили сторони.
Пунктом 1.1 договору було передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду цілісний майновий комплекс.
За приписами статті 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі -продажу, зокрема, єдиного майнового комплексу , укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, проте спірний договір не був посвідчений та зареєстрований.
Крім того, позивач зазначив, що з боку ВАТ "Білокуракинський агропостач" договір було підписано особою, яка не мала на підписання договору відповідних повноважень, згідно із статутом товариства.
У відзиві на позовну заяву ДП "Білокуракинське лісопромислове господарство" просило відмовити у її задоволенні в повному обсязі вказуючи на те, що сторони за договором оренди мають право самостійно встановлювати розмір та порядок оплати за надання майна в оренду, тобто пункт 3.1 спірного договору не може суперечити приписам законодавства України, а саме статтям 284, 286 Господарського кодексу України.
Акт приймання -передачі, на думку відповідача, є лише додатком до договору та посвідчує факт передання орендованого майна від позивача відповідачу, а не засвідчує виникнення права власності, а з огляду на строк дії договору оренди, його нотаріальне посвідчення не є обов'язковим.
Рішенням господарського суду Луганської області від 07.12.2009 р. (суддя Мінська Т.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Мотивуючи рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору № 3 оренди майнового комплексу з правом подальшого викупу від 22.01.2008р., укладеного між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірному договорі відсутня істотна умова договору оренди - орендна плата (її розмір, порядок і строки внесення), а тому спірний договір оренди не можна вважати укладеним. Проте, позивач просить визнати спірний договір недійсним, що в силу статті 215 Цивільного кодексу України питання про визнання недійсним може бути розглянуто по суті лише стосовно вчиненого (укладеного) правочину.
Вимоги позивача про визнання права власності на об'єкти нерухомості та повернення їх позивачу, визнані судом необґрунтованими з посиланням на те, що право власності відповідача на спірне майно підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.03.2009 р., а підстава виникнення права власності відповідача на спірне майно можлива і інша ніж спірний договір.
За апеляційною скаргою ВАТ "Білокуракинський агропостач" Луганський апеляційний господарський суд (судді: Єжова С.С., Бойченко К.І., Журавльова Л.І.) переглянувши рішення господарського суду Луганської області від 07.12.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 21.01.2010 р. залишив його без змін.
ВАТ "Білокуракинський агропостач" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що поза увагою судів залишились доводи позивача про вчинення сторонами правочину для приховування іншого правочину, вчиненому сторонами насправді, а саме договору купівлі -продажу, з огляду на умови договору оренди № 3 від 22.01.2008 р. та вчинених сторонами дій за цим договором.
Заявник касаційної скарги також зазначив, що судами не було витребувано у відповідача правовстановлюючих документів на спірні об'єкти, а також залишені поза увагою надані позивачем документи, а саме: інформаційна довідка Білокуракинського БТІ та копія технічного паспорту на нерухоме майно, виданого БТІ 12.10.2009 р., в яких зазначено, що власником спірного нерухомого майна є ВАТ "Білокуракинський агропостач" з розміром частки власності 1/1, а підстави набуття відповідачем права власності на нерухоме майно судами взагалі не встановлювались.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 22.01.2008 р. між ВАТ "Білокуракинський агропостач" в особі члена правління ОСОБА_2 (Орендодавець) та ДП "Білокуракинське лісомисливське господарство" в особі директора Рожко Сергія Івановича (Орендар) підписано договір оренди цілісного майнового комплексу з правом подальшого викупу, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду цілісний майновий комплекс ВАТ "Білокуракинський агропостач" за адресою: Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Леніна, 85.
Згідно пункту 2 договору об'єктом оренди є адміністративна будівля вартістю 92150 грн. загальною площею 303,1 кв.м.; склад сільгоспзапчастин вартістю 78055 грн. загальною площею 923,3 кв.м.
Пунктом 3.1 договору сторони встановили орендну плату, а саме: за користування об'єктом оренди Орендар зобов'язаний здійснювати погашення заборгованості ВАТ "Білокуракинський агропостач" по платежам в Державний бюджет, Пенсійний фонд, та заробітної плати працівникам ВАТ "Білокуракинський агропостач".
Строк дії договору визначений сторонами з 22.01.2008 по 01.10.2009 (пункт 8.1 договору).
24.12.2008 сторонами підписано акт приймання -передачі, за яким з посиланням на пункти 5.1, 5.2 договору № 3 від 22.01.2008 ВАТ "Білокуракинський агропостач" передано у власність ДП "Білокуракинське лісомисливське господарство" майно: адмінбудівля, площею 303,1 кв.м., залишковою вартістю 71300 грн. і склад сільгоспмашин, площею 923,3 кв.м., залишковою вартістю 25000 грн.
Здійснюючи судовий розгляд справи суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на приписи статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України дійшли висновку, що у спірному договорі №3 від 22.01.2008 р. не визначено розміру орендної плати, порядок, строки і розмір погашення відповідачем заборгованості ВАТ "Білокуракинський агропостач" по платежам в Державний бюджет, Пенсійний фонд, та заробітної плати працівникам ВАТ "Білокуракинський агропостач", а тому, оскільки, в спірному договорі сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору оренди - орендної плати , спірний договір оренди, відповідно до приписів статті 638 Цивільного кодексу України, вважається неукладеним, а в силу статті 215 Цивільного кодексу України питання про визнання недійсним може бути розглянуто по суті лише стосовно вчиненого (укладеного) правочину.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимога ВАТ "Білокуракинський агропостач", зокрема, про визнання недійсним договору № 3 оренди майнового комплексу з правом подальшого викупу від 22.01.2008 р., з посиланням на приписи статті 235 Цивільного кодексу України з огляду на те, що спірний договір оренди майнового комплексу з правом подальшого викупу від 22.01.2008 р. був укладений сторонами для приховання іншого правочину, який сторонами було вчинено насправді, а саме договору купівлі -продажу.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Проте, здійснюючи судовий розгляд справи поза увагою суду залишились доводи позивача про застосування до спірних правовідносин приписів статті 235 Цивільного кодексу України, судами не з'ясовувалась правова природа спірного договору та норми права, що підлягають застосуванню до вирішення спору у даній справі, зокрема, приписи законодавства щодо орендних правовідносин або норми щодо купівлі -продажу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ВАТ "Білокуракинський агропостач" також просив суд визнати за ним право власності за позивачем на об'єкти нерухомості: адмінбудівлю площею 303, 1 кв. м, склад сільгоспмашин площею 923,3 кв. м, які розташовані за адресою: смт. Білокуракине, Луганська область, вул. Леніна, 95, з посиланням, зокрема, на статті 387 та 392 Цивільного кодексу України.
Під час розгляду справи судами було встановлено, що 03.03.2004 р. ВАТ "Білокуракинський агропостач" було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс за адресою: Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Леніна, 95, право власності зареєстровано в Білокуракінськму РБТІ 03.03.2004 р. (а.с. 17, 18). Підставою видачі вищевказаного свідоцтва про право власності було розпорядження голови Білокуракінської районної державної адміністрації № 53 від 02.03.2004 р. , яким оформлено право власності на виробничу базу, розташовану за адресою: Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Леніна, 85 на ім'я ВАТ "Білокуракинський агропостач" (а.с. 130).
23.03.2009 р. на підставі розпорядження голови Білокуракінської районної державної адміністрації № 69 від 13.02.2009 р. ДП "Білокуракинське лісомисливське господарство" було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - адміністративна будівля, склад за адресою: Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Леніна, 95 -а, (а.с. 107), право власності зареєстровано в Білокуракінськму РБТІ 23.03.2009р. (а.с. 106, 107, 108).
Суди першої та апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині про визнання за позивачем права власності на спірні будівлі зазначали, що право власності відповідача виникло на підставі розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації № 69 від 13.02.2009, в якому не мається посилання на спірний договір, як на підставу виникнення права власності, на підставі даного розпорядження 23.03.2009 р. і було зареєстровано в Білокуракинському РБТІ право власності відповідача на спірне майно і видано свідоцтво про право власності.
Вказані документи є діючими на момент розгляду справи і господарський суд не має підстав не приймати їх до уваги.
При цьому, суди зазначили, що правовстановлюючі документи на спірне майно, які були видані позивачу в 2004 році, також не мали будь -якого посилання на підстави виникнення права власності позивача і ним не наведено будь-яких підстав, передбачених законодавством, щодо законності виникнення у нього права власності на спірне майно в 2004 році.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Проте, судами не з'ясовувалось питання стосовно того кому належить право власності на спірні об'єкти нерухомості, підстави виникнення такого права (чи було скасовано свідоцтво на право власності за позивачем на спірне майно тощо), питання щодо підстав звернення позивача до суду з вимогою про визнання за ним права власності на підставі статей 387 та 392 Цивільного кодексу України, наявність порушеного права позивача та обраний ним спосіб захисту свого порушеного права.
Крім того, судами не було надано оцінки доводам позивача щодо відсутності повноважень у члена правління ОСОБА_2, яким з боку ВАТ "Білокуракинський агропостач" було підписано договір спірний договір № 3 від 22.01.2008 р.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За приписами процесуального законодавства, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та правильно витлумачив ці норми права.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 21.01.2010 р. у справі № 10/220пд та рішення господарського суду Луганської області від 07.12.2009 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач