11 травня 2010 р. № 2-9/4674-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішеннявід 02.02.2010 р. господарського суду АР Крим
у справі№ 2-9/4674-2009 господарського суду АР Крим
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Білогірського районного споживчого товариства
третя особаТериторіальне відділення Антимонопольного комітету України в АР Крим
про спонукання укласти договір
Підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду АР Крим з позовом до Білогірського районного споживчого товариства, за участю Територіального відділення Антимонопольного комітету України в АР Крим про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди торгівельного приміщення № 55 площею 4,3 кв.м. на ринку, розташованого за адресою: м. Білогірськ, вул. Миру/Нижньогірська/Котовського, 31/5/24/2 на умовах, викладених у проекті договору оренди від 11.04.2009 р., посилаючись на те, що відповідач безпідставно відмовився від підписання направленого йому проекту договору оренди торгового приміщення.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у її задоволенні, вказуючи, зокрема, на те, що за приписами статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договорів та виборі контрагентів, і ніхто не може бути примушений доукладення договору.
Рішення господарського суду АР Крим від 02.02.2010 р. (суддя Пєтухова Н.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, з огляду на невідповідність позовних вимог приписам законодавства.
Підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим у випадках, прямо передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання. На думку скаржника, одним з таких випадків є публічний договір, в укладенні якого, за приписами статті 633 Цивільного кодексу України, заборонено відмовляти при наявності у суб'єкта господарювання можливостей надання споживачу відповідних товарів (робіт, послуг), а спірний договір найма (оренди) торгівельного приміщення на ринку відноситься до категорії договорів про надання послуг.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 11.04.2009 р. підприємець ОСОБА_4 направила Білогірському районному споживчому товариству проект договору найму (оренди) торгового місця № 55 площею 4,3 кв.м. на ринку м. Білогірська з пропозицією про його укладення.
Листом від 27.04.2009 р. № 01-11/258 Білогірське районне споживче товариство відмовило підприємцю ОСОБА_4 в укладенні договору.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання Білогірське районне споживче товариство укласти з позивачем договір оренди торгівельного приміщення № 55 площею 4,3 кв.м. на ринку, розташованого за адресою: м. Білогірськ, вул. Миру/Нижньогірська/Котовського, 31/5/24/2 на умовах, викладених у проекті договору оренди від 11.04.2009 р.
Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (частина 4 вказаної норми).
Частиною1 статті 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що обов'язковими для укладення є договори за державним замовленням, договори обов'язковість укладення яких визначена нормами законодавства, а також договори, обов'язковість укладення яких випливає з попередньої домовленості між сторонами.
Судом першої інстанції було встановлено, що договір найму (оренди) торгового місця, на укладенні якого наполягає позивач не відноситься до договорів визначених законодавством, щодо яких передбачена обов'язковість їх укладення.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судом першої інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 -43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає прийняте у справі рішення таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими під час розгляду справи обставинами справи.
Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду АР Крим від 02.02.2010 р. у справі № 2-9/4674-2009 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач