Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"19" березня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/56/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного підприємства "Захід Агро Корм"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень Агро"
про: стягнення 121 864,09 грн.
секретар судового засідання: Коваль С.М.;
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Приватне підприємство "Захід Агро Корм" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень Агро" про стягнення 200 193,29 грн., з яких: 78 329,20 грн. заборгованості, 11 279,66 грн. пені, 110 584,43 грн. щомісячні відсотки.
Ухвалою суду від 16 березня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 78 329,20 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору. Позивач поставив відповідачу продукцію на суму 99 188,40 грн. Однак відповідач лише частково сплатив заборгованість на суму 20 859,20 грн. Залишок боргу за поставлений товар становить 78 329,20 грн.
Згідно з умовами договору відповідачу нараховано пеню на суму 11 279,66 грн. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Також позивач нарахував відповідачу щомісячні відсотки в сумі 110 584,43 грн.
18 лютого 2021 року позивач подав заяву в якій вказано, що після направлення позовної заяви відповідач сплатив заборгованість в сумі 39 298,20 грн., а залишок основного боргу становить 39 031,00 грн.
16 березня 2021 року позивач подав заяву, згідно з якою відповідач частково сплатив борг у сумі 5 000,00 грн. Залишок основного боргу станом на час подання заяви становить 34 031,00 грн.
18 березня 2021 року позивач подав заяву, з якої видно, що відповідач здійснив оплату решти основної заборгованості на суму 34 031,00 грн., а сума основного боргу сплачена повністю.
Відповідач відзиву на позовну заяву з відображенням своєї правової позиції щодо наявного спору у встановлені судом строки суду не надав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 23 лютого 2021 року, про що свідчать відомості з веб-сайту підприємства що здійснює надання поштових послуг.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу призначено до слухання на 16 березня 2021 року.
Ухвалою суду від 18 березня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 78 329,20 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору.
В судове засідання представник позивача не з'явився, ухвалу суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі позивач отримав 26 лютого 2021 року.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, ухвалу суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 23 лютого 2021 року, про що свідчать відомості з веб-сайту підприємства що здійснює надання поштових послуг.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
02 травня 2019 року між Приватним підприємством "Захід Агро Корм" (позивач, постачальник) та ТзОВ "Рівень-Агро" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №76, відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується постачати (передавати) товар у власність покупця, для використання його на розсуд останнього, а покупець зобов'язується приймати вказаний товар, для використання його у підприємницькій діяльності та сплачувати за нього на умовах даного договору.
Згідно з умовами пункту 3.2. договору, кожна партія товару вказується у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах постачальника в яких зазначається: найменування товару, асортимент, одиниця виміру кількості товару, загальна кількість товару, вартість за одиницю товару та загальна вартість товару. Така характеристика товару дає змогу покупцеві перевірити якість та перелік поставленої продукції.
Згідно з умовами пункту 3.6. договору, приймання товару по кількості та якості проводиться представником покупця, уповноваженого відповідною довіреністю, в момент прийняття товару згідно з видатковими накладними та сертифікатів якості (посвідчення про якість виробника).
Згідно з умовами пункту 4.1. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, зазначеною у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах постачальника на кожну партію товару.
Загальна вартість товару, що поставляється за даним договором, складається з вартості кожної партії, що відображено у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах.
Відповідно до пункту 4.2. договору, ціни на товар у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах формуються відповідно до діючого на момент поставки товару прайсу постачальника з врахуванням ПДВ та включають витрати на поставку, тару та маркування.
У будь-якому випадку, факт отримання товару покупцем від постачальника та підписання відповідних накладних, свідчить про досягнення згоди сторін щодо найменування товару, асортименту, одиниці виміру кількості товару, загальної кількості товару, вартості за одиницю товару та загальної вартості товару.
Згідно з наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №151 від 02 травня 2019 року на суму 30 859,20 грн., №199 від 21 травня 2019 року на суму 20 710,20 грн., №267 від 12 червня 2019 року на суму 33 588,00 грн., №297 від 02 липня 2019 року на суму 14 031,00 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 99 188,40 грн.
У свою чергу відповідач частково розрахувався за поставлений товар. А саме 08 травня 2019 року на суму 15 859,20 грн., 16 жовтня 2020 року на суму 5 000,00 грн. Відтак, станом на час звернення з позовом до суду - 26 січня 2021 року, неоплаченим вважався переданий позивачем товар на суму 78 329,20 грн.
Натомість після звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив на користь позивача платежі спрямовані на повне погашення цього боргу. Так, 02 та 03 лютого 2021 року сплачено 39 298,20 грн., 01 березня 2021 року сплачено 5 000,00 грн., 15 березня 2021 року сплачено 31 031,00 грн. Вказані обставини стверджуються наданими позивачем банківськими виписками.
Отже станом на час вирішення спору основна заборгованість сплачена відповідачем.
Пунктом 4.3.1. договору обумовлено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості партії товару шляхом часткової попередньої оплати не менше 40% вартості відповідної партії товару. У випадку 40% передоплати, та після оплати в розмірі 60% в термін до 90 днів після дати відвантаження - без нарахування відсотків.
Згідно з умовами пункту 4.3.2. договору, у випадку 40% передоплати, та після оплати в розмірі 60% в термін від 90 до 180 днів після дати відвантаження - нарахування 5% на суму боргу, за період прострочки, за кожний місяць та пеня за прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
Згідно з умовами пункту 4.3.3. договору, випадку 40% передоплати, та після оплати в розмірі 60% в термін більше 180 днів після дати відвантаження - нарахування 10 % на суму боргу, за кожний місяць та пеня за прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
Покупець здійснює оплату за товар в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника (пункт 4.3.5. договору).
Керуючись пунктом 4.3.3. договору позивач нарахував відповідачу 11 279,66 грн. пені та 110 584,43 грн. щомісячних відсотків.
Зокрема за період з 03.08.2019 року по 03.02.2020 року позивач нарахував 1 556,43 грн. пені, з 22.08.2019 року по 22.02.2020 року 3 094,04 грн. пені, з 19.09.2019 по 19.03.2020 року 4 740,96 грн. пені, з 03.10.2019 по 03.04.2020 року 1 888,23 грн. пені.
Окрім цього, за період з серпня 2019 року по листопад 2020 року позивач нарахував відповідачу 110 584,43 грн. відсотків.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються поставки товару. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
З положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 ГК України видно, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з нормами статті 11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Як вcтановив суд 02 травня 2019 року сторони уклали договір поставки, за умовами якого позивач зобов'язувався постачати (передавати) товар у власність відповідача, для використання його на розсуд останнього, а відповідач зобов'язувався приймати вказаний товар, для використання його у підприємницькій діяльності та сплачувати за нього на умовах даного договору.
Положеннями статті 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з правилами частини 2 статті 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частини 1 статті 692 ЦК України).
Пунктами 4.1, 4.2 договору сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, зазначеною у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах постачальника на кожну партію товару. Загальна вартість товару, що поставляється за даним договором, складається з вартості кожної партії, що відображено у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах. Ціни на товар у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах формуються відповідно до діючого на момент поставки товару прайсу постачальника з врахуванням ПДВ та включають витрати на поставку, тару та маркування. У будь-якому випадку, факт отримання товару покупцем від постачальника та підписання відповідних накладних, свідчить про досягнення згоди сторін щодо найменування товару, асортименту, одиниці виміру кількості товару, загальної кількості товару, вартості за одиницю товару та загальної вартості товару.
Пунктом 4.3. договору сторони передбачили умови розрахунків, зокрема визначили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості партії товару шляхом часткової попередньої оплати не менше 40% вартості відповідної партії товару. У випадку 40% передоплати та після оплати в pозмірі 60% в термін до 90 днів після дати відвантаження - без нарахування відсотків (підп.4.3.1).
Отже умовами договору визначено, що термін розрахунку за поставлений товар складає 90 днів з моменту одержання товару.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був оплатити отриманий товар в наступні строки:
- за видатковою накладною №151 від 02 травня 2019 року - не пізніше 31 липня 2019 року;
- за видатковою накладною №199 від 21 травня 2019 року - не пізніше 19 серпня 2019 року;
- за видатковою накладною №267 від 12 червня 2019 року - не пізніше 10 вересня 2019 року;
- за видатковою накладною №297 від 02 липня 2019 року - не пізніше 30 вересня 2019 року;
Положеннями статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно з приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар на день подання позову становила 78 329,20 грн.
Після звернення позивача з позовом до суду, відповідач повністю оплатив основний борг. Такі обставини стверджуються наданими позивачем банківськими виписками.
Відтак станом на час вирішення спору основна заборгованість сплачена відповідачем, у зв'язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу закрито.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.
Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з нормами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У підпункті 4.3.3 договору сторони визначили, що у випадку проведення після оплати в poзмірі 60% в термін більше 90 днів після дати відвантаження здійснюється нарахування пені за прострочення оплати в poзмipi подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
Положеннями частини 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.3.1. договору передбачено обов'язок покупця здійснити оплату вартості товару шляхом передоплати в розмірі 40% та після оплати в розмірі 60% в термін до 90 днів, при цьому за відсутності доказів передоплати, позивач здійснивши поставку товару, відтак суд вважає за можливе застосувати положення пункту 4.3.1. договору для визначення умов розрахунків між сторонами.
Так як сторонами узгоджено умови оплати після отримання товару (протягом 90 днів після дати відвантаження), суд вважає, що порушення строків оплати настає по закінченню 90-денного строку після дати відвантаження.
Відтак за розрахунком суду за видатковою накладною №151 від 02 травня 2019 року на суму 30 859,20 грн. (з врахуванням сплати 15 859,20 грн. 08.05.2019 року) за період з 01 серпня 2019 року по 01 лютого 2020 року розмір пені становить 2 353,51 грн., а проте позивач заявив вимогу про стягнення за вказаний період 1 556,43 грн.
За розрахунком суду за видатковою накладною №199 від 21 травня 2019 року на суму 20 710,20 грн. за період з 20 серпня 2019 року по 20 лютого 2020 року розмір пені становить 3 119,43 грн., але позивач заявив вимогу про стягнення за вказаний період 3 094,04 грн.
За розрахунком суду за видатковою накладною №267 від 12 червня 2019 року на суму 33 588,00 грн. за період з 11 вересня 2019 року по 11 березня 2020 року розмір пені становить 4 779,19 грн., однак позивач заявив вимогу про стягнення за вказаний період 4 740,96 грн.
Також, за розрахунком суду за видатковою накладною №297 від 02 липня 2019 року на суму 14 031,00 грн. за період з 01 жовтня 2019 року по 01 квітня 2020 року розмір пені становить 1 904,52 грн., натомість позивач заявив вимогу про стягнення за вказаний період 1 888,23 грн..
Таким чином, позивач обґрунтовано та в межах можливих розмірів нарахувань заявив до стягнення 11 279,66 грн. пені.
Відповідно до статей 546, 549 ЦК України, 230 ГК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), іншими видами забезпечення встановленими договором або законом. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивач заявив вимоги у розмірі 110 584,43 грн., які визначені ним як "щомісячні відсотки" та нараховані в розмірі 10% на суму боргу, котра щомісячно збільшена на 10% за період з серпня 2019 року по листопад 2020 року (16 місяців). Дані вимоги позивач пред'являє разом із пенею як штрафні санкції за порушення умов договору поставки.
Однак, суд звертає увагу, що умовами договору сторонами не обумовлено розмір неустойки у вигляді штрафу, який сплачується покупцем за порушення строку оплати придбаного товару. Адже, виходячи із змісту пункту 4.3.3 договору сторонами визначено сплату відсотків у розмірі 10%, які нараховуються на суму боргу за кожний місяць. Зазначене визначення не відповідає правовій природі штрафу як одноразової відповідальності за допущене порушення договірних зобов'язань. А отже суд робить висновок, що такі нарахування не є неустойкою.
Водночас суд враховує, що відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до приписів частини 3 статті 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Такий правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 ЦК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення вартості неоплаченого товару, за своєю правовою природою є грошовим зобов'язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності.
Окрім цього суд звертає увагу позивача на те, що системний аналіз згаданих вище норм (статей 536, 692, 625 ЦК України) дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний місяць прострочення).
Подібна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18.
В даному випадку суд також зауважує, що позивач здійснив розрахунок відсотків за користування грошовими коштами у місяцях, а не у днях, що суперечить порядку нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами процентами річних визначеному нормами статті 625 ЦК України. Таким чином позивач не навів у позовній заяві точних часових періодів (визначених у днях) щодо яких нараховуються проценти за неправомірне користування його грошовими котами.
Відповідно до вимог статті 162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. А позовна заява, серед іншого, має містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, зміст позовних вимог, в тому числі спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства відображеному у нормах статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
А отже, пред'явлення тих чи інших позовних вимог, обґрунтування позову, визначення періоду за який позивач нараховує проценти за неправомірне користування грошовими коштами, визначення розміру таких нарахувань - є правомочностями які належать до диспозитивних прав позивача. Втім, вимог про стягнення процентів за користування коштами на підставі статті 625 ЦК України позивачем не заявлено.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 110 584,43 грн. щомісячних відсотків є неправомірними, та не відповідають вимогам законодавства щодо нарахування штрафних санкцій у випадку порушення однією зі сторін правочину свого зобов'язання. Нараховані позивачем відсотки не є штрафом в розумінні статті 549 ЦК України, та не є відсотками за користування чужими грошовими коштами в розумінні статті 536 ЦК України. Водночас позовних вимог про стягнення відсотків річних за порушення виконання грошового зобов'язання, що передбачено статтею 625 ЦК України позивач не заявляв.
З огляду на таке позовні вимоги в частині 110 584,43 грн. щомісячних відсотків не можуть бути задоволені.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Висновки суду
Позивач належним чином виконав договірні зобов'язання. Натомість суд встановив прострочення умов договору з боку відповідача в частині повної оплати отриманих від позивача послуг.
На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем умов договору в частині повної оплати отриманих послуг свідчать про порушення відповідачем прав позивача.
Судом встановлено, що станом на час вирішення спору основна заборгованість сплачена відповідачем, у зв'язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу закрито.
Крім того, за розрахунком суду обґрунтованими є вимоги про стягнення 11 279,66 грн. пені.
Водночас в задоволенні вимог про стягнення 110 584,43 грн. щомісячних відсотків суд відмовляє з огляду на безпідставність таких вимог та їх суперечність закону.
Зрештою суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог у наведених вище частинах.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на закриття провадження в частині вимог про стягнення 78 329,20 грн. основного боргу, судовий збір в розмірі 1 174,94грн. може бути повернутий позивачу за його клопотанням в порядку встановленому Законом України "Про судовий збір".
Оскільки має місце часткове задоволення позовних вимог, судові витрати в сумі 169,20 грн. судового збору необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Cудові витрати в розмірі 1 658,76 грн. судового збору покладаються на позивача у зв'язку з частковою відмовою в задоволенні позову.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с.Любахи, вул. Вишнева 58А, код ЄДРПОУ 40131958) на користь Приватного підприємства "Захід Агро Корм" (48200, Тернопільська область, Гусятинський р-н, смт. Гусятин, вул. Привокзальна 3, код ЄДРПОУ 38795039) 11 279 (одинадцять тисяч двісті сімдесят дев'ять) грн. 66 коп. пені та 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 20 коп. судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 110 584,43 грн. щомісячних відсотків відмовити.
4. Судові витрати в розмірі 1 658,76 грн. судового збору покласти на позивача.
Позивач (Стягувач): Приватне підприємство "Захід Агро Корм" (48200, Тернопільська область, Гусятинський р-н, смт. Гусятин, вул. Привокзальна 3, код ЄДРПОУ 38795039).
Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівень Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с.Любахи, вул. Вишнева 58А, код ЄДРПОУ 40131958).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Суддя Качур А.М.