79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.03.2021 справа № 914/3333/20
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянувши матеріали
за позовом: Фірми “Львополь” Януша Сікорського, м. Варшава, Республіка Польща,
до відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м. Львів,
предмет позову: стягнення 1 480 071,61 грн.,
підстава позову: порушення зобов'язань за договором постачання № 234 від 26.09.2018 року,
за участю представників:
позивача: Петрів Христина Богданівна - адвокат, ордер серії ВС № 1056142 від 26.01.2021 року, Чорненький Віталій Ігорович - адвокат, ордер серії ВС № 1051644 від 22.12.2020 року,
відповідача: Пришляк Юлія Володимирівна - представник на підставі довіреності № 23/13 від 11.01.2021 року,
23.12.2020 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фірми «Львополь» Януша Сікорського до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення 1 480 071,61 грн.
Ухвалою суду від 28.12.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2021 року.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
22.01.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, 03.03.2021 року - додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.
26.01.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив і клопотання про витребування доказів, від якого в судовому засіданні 10.02.2021 року представник позивача відмовився у зв'язку з недоцільністю розгляду такого по суті через незаперечення відповідачем самого факту поставки.
03.03.2021 року позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку.
У судовому засіданні 10.02.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 914/3333/20 та призначено розгляд справи по суті на 03.03.2021 року. У судовому засіданні 03.03.2021 року оголошено перерву до 11.03.2021 року.
У судовому засіданні 11.03.2021 року за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, відповідачем умов договору поставки. Позивач стверджує, що він здійснив поставку товару користь відповідача на загальну суму 125 957,00 злотих. На переконання позивача, товар отримано 25.01.2019 року, тобто в дату, коли його було подано до митного декларування митним органам України, і з цього моменту почався перебіг строку, визначеного договором для оплати. Покупець повинен був оплатити вартість товару не пізніше 06.03.2019 року, проте, станом на дату звернення до суду з даним позовом вказаний товар не оплачений і у відповідача залишається заборгованість перед позивачем у розмірі 125 957,00 злотих (953 998,32 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ на дату 22.12.2020 року). Крім стягнення суми основного боргу, позивач заявляє до стягнення також суму інфляційних нарахувань у розмірі 63 618,34 грн., суму 3% річних у розмірі 51 439, 42 грн., суму пені у розмірі 411 015,53 грн.
Відповідач стосовно позовних вимог заперечив з тих підстав, що заборгованість виникла через непряму вину підприємства, а також з тих підстав, що відсутні підтверджуючі документи про факт передачі товару від перевізника до уповноваженої особи, відповідальної за отримання товару. Відповідач заперечує стосовно стягнення пені, оскільки вважає, що до таких вимог закінчились строки позовної давності. Також відповідач висловлює заперечення стосовно стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн., так які такі є надмірно великими для відповідача, а також не відповідають ціні та категорії спору. Оскільки дана справа не є надто складною для професійного адвоката, не вимагає додаткового пошуку, дослідження та доведення доказів. Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
26.09.2018 року між Фірмою “LWOPOL” Януша Сікорського (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - замовник) укладено договір постачання № 234, відповідно до якого постачальник зобов'язується на підставі замовлень покупця поставити та передати у власність покупця товари, найменування та ціна яких визначається у специфікації, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити їх на умовах цього договору. Товар, що постачається за цим договором - комплектувальні вироби до колясок колісних, а також інша продукція для осіб з інвалідністю (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 2.3 договору оплата за отриманий товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 40 календарних днів після отримання товару.
Розділом 3 договору передбачено умови поставки. Так, постачання здійснюється за замовленням покупця, яке скеровується засобами електронної пошти чи факсимільним зв'язком. Замовлення вважається прийнятим з моменту підписання сторонами специфікації щодо всіх істотних умов доставки товару (п. 3.1).
Відвантаження та доставка товару здійснюється на умовах і в терміни, вказані в додатках на кожну окрему партію. При відвантаженні та доставці товару сторони керуються умовами EXW m. Piotrkow Trybunalski, RP (Інкотермс - 2010). Умови постачання можуть бути іншими, ніж ці, якщо про це вказано у специфікації на кожну окрему партію товару (п. 3.2).
На підставі отриманого замовлення постачальник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати покупцю рахунок, в якому вказується асортимент та кількість товару, за допомогою засобів поштового, факсимільного зв'язку або по електронній пошті. Надсилання постачальником рахунку означає те, що постачальник приймає замовлення та готовий поставити відповідну кількість товару у визначений строк (п. 3.3).
Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження поставленого товару, переходить від постачальника до покупця в момент прийняття покупцем відповідної партії товару (п. 3.4).
16.01.2019 року сторонами погоджено специфікацію, відповідно до якої товаром є колеса 8'' 200*50 до інвалідних візків в кількості 100 штук, всього варістю 11 200,00 польских злотих.
21.01.2019 року сторонами погоджено специфікацію, відповідно до якої товаром є «інвалідний візок на колесах з подвійним ручним керуванням від задніх коліс у повністю розібраному стані для зручного транспортування. KLC (87131000)» в кількості 9 штук, варістю 11 943,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з подвійним ручним керуванням від задніх коліс у повністю розібраному стані для зручного транспортування. KLC Т (87131000)» в кількості 6 штук, варістю 7 962,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з подвійним ручним керуванням від задніх коліс у повністю розібраному стані для зручного транспортування. KК1-01 (87131000)» в кількості 10 штук, варістю 13 270,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з подвійним ручним керуванням від задніх коліс у повністю розібраному стані для зручного транспортування. КК1-02 (87131000)» в кількості 5 штук, варістю 6 635,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з подвійним ручним керуванням від задніх коліс у повністю розібраному стані для зручного транспортування. Maira Ukraina (87131000)» в кількості 1 штука, варістю 1 327,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з подвійним ручним керуванням від задніх коліс у повністю розібраному стані для зручного транспортування. Relax 2-UA (87131000)» в кількості 1 штука, варістю 3 220,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з електричним приводом у повністю розібраному стані для зручного транспортування. ККЕК1 (87131000)» в кількості 7 штук, варістю 61 600,00 польских злотих; «інвалідний візок на колесах з електричним приводом у повністю розібраному стані для зручного транспортування. Q200-UA01 (87131000)» в кількості 1 штука, варістю 8 800,00 польских злотих, тобто всього на суму 114 757,00 польських злотих.
Обставину погодження вказаних специфікацій відповідач не заперечує.
У вказаних специфікаціях умови поставки не визначені інші, ніж зазначені в п. 3.2 договору.
16 та 21 січня 2019 року позивачем виготовлено рахунки № 03/01 та № 04/01 на відповідний, зазначений у специфікаціях, товар на суми 11 200,00 злотих та 114 757,00 злотих.
Згідно з декларацією МRN: 19РL361010Е0054755 від 17.01.2019 року на митному органі PL361010 задекларовано експорт товару, вагою 229.000 кг, - збірний вантаж, для вантажоодержувача - Львівське казенне підприємство, через декларанта - Митне агентство «АТУТ» Рената Войцік за адресою m. Piotrkow Trybunalski, RP, вантажовідправник ОСОБА_1 . В додатку до поля 31 декларації вказано протези, їх деталі та аксесуари - 453 шт., стопи, адаптер, рукавиця, насадка, передпліччя, долоня, бандаж, косметичне покриття, шайба кінцева, гомілковостопний шарнір, стремено для ноги, прокладка, петля, акриловий лак, клапанна труба, пов'язка, клей, затверджувач, тальк, чашки, смола, рашпільна фреза, шліфувальний круг, валик, УП 6.
Згідно з декларацією МRN: 19РL361010Е0075572 від 22.01.2019 року на митному органі PL361010 задекларовано експорт товару, вагою 1 646.813 кг, автомобілем НОМЕР_1 , для вантажоодержувача - Львівське казенне підприємство, через декларанта - Митне агентство «АТУТ» Рената Войцік за адресою m. Piotrkow Trybunalski, RP, вантажовідправник Львополь Януш Сікорські.
Тобто, 17.01.2019 року та 22.01.2019 року товар покинув митну територію Республіки Польща.
Як вбачається із CMR, складеної 17.01.2019 року у м. Piotrkow Trybunalski, RP, Львополь Януш Сікорські відправив для Львівського казенного експериментального підприємства засобів (79052, м. Львів, вул. Рудненська, 10) колеса до інвалідних візків - 100 шт, протези, їх деталі та аксесуари - 453 шт., вагою 229,00 кг, документи, що додаються - рахунки 02/01, 03/01. Вантаж - 100 інвалідних візків відповідає замовленню згідно зі специфікацією від 16.01.2019 року.
Крім цього, відповідно до CMR, складеної у м. Piotrkow Trybunalski, RP, 22.01.2019 року, на підставі рахунків 04/01, 05/01 для Львівського казенного експериментального підприємства засобів (79052, м. Львів, вул. Рудненська, 10) відвантажено товар - інваліднівізки - 40 шт., колінні шарніри - 3 шт., вагою 1 646,813 кг. Вантаж - 40 інвалідних візків відповідає замовленню згідно зі специфікацією від 21.01.2019 року.
Обставина отримання відповідного вантажу, доставленого відповідно до описаних CMR відповідач не заперечує.
Вибуття товару, зазначеного у декларації МRN: 19РL361010Е0054755 та МRN: 19РL361010Е0075572, підтверджене на підставі заявок Митного агента - ОСОБА_2 , про що складено підтвердження експорту (IES599) під номером 19IE599-146910 та підтвердження експорту (IE599) під номером 19IE599-146909.
Позивачем також надано комерційні пропозиції від 09.01.2019 року та від 15.01.2019 року, накладні від 16.01.2019 року та від 21.01.2019 року, сертифікати походження товару по рахунках 02/01, 03/01, 04/01, 05/01 (як це вимагалосьп. 5.2 договору), з відмітками органу Митно-податкової служби Лодзь, Польща, від 17.01.2019 року та від 21.01.2019 року, про те, що описані товари походять із країни, вказаної в полі 3. Зокрема, в полі 3 сертифіката вказано, що країною походження товару: інвалідні візки - 40 шт., колінні шарніри - 3 шт., вказано протези, їх деталі та аксесуари - 453 шт., стопи, адаптер, рукавиця, насадка, передпліччя, долоня, бандаж, косметичне покриття, шайба кінцева, гомілковостопний шарнір, стремено для ноги, прокладка, петля, акриловий лак, клапанна труба, пов'язка, клей, затверджувач, тальк, чашки, смола, рашпільна фреза, шліфувальний круг, валик, колеса до інвалідних візків - 100 шт., є Німеччина, Польща.
Відповідачем доказів на спростування зазначених обставин не подав. У відзиві зазначає, що не мав змоги вчасно розрахуватись через відсутність коштів. Представник відповідача у судовому засіданні 03.03.2021 року визнав наявність заборгованості вказаному позивачем розмірі, проте просив зменшити розмір нараховано пені. Долучив витяг з Довідки за результатами моніторингу діяльності Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування від 24.12.2020 року, за підписом заступника начальника відділу з питань діяльності підвідомчих підприємств та установ Малашкіної О.В.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.
Щодо предметної та територіальної юрисдикції спору суд зазначає таке.
Суд враховує, що однією зі сторін договору поставки, що є підставою стягнення в даній справі, є нерезидент України - Фірма “Львополь” Януша Сікорського, зареєстрована в Республіці Польща, воєводство Мазовецьке, пов. Варшава, гм. Урсинів, м. Варшава, вул. Пльоси, № 12D, 02/828, та здійснює господарську діяльність - виробництво велосипедів та інвалідних візків - з 01.03.2004 року.
Згідно з п. 10.1 договору поставки даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 року. Проте, 05.02.2020 року сторонами підписано додаткову угоду № 1/20, якою викладено в зміненій редакції п. 11.2 та 11.3 договір постачання № 234, а саме: « 11.2. Даний Договір регулюється законодавством України», « 11.3. Усі суперечки, що можуть виникати за даним Договором, сторони вирішують шляхом переговорів. У випадку, коли Сторони не дійдуть згоди, спір може бути розглянутий у суді за місцем знаходження постачальника або замовника за вибором сторони, яка подаватиме позов. Процесуальне законодавством визначається правом держави, в якій знаходиться суд, що буде розглядати справу.».
Суд звертає увагу, що умови про строк продовження дії договору вказаною додатковою угодою сторонами не визначено. Разом з тим, із аналізу змісту ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України випливає, що закінчення строку дії договору не свідчить про закінчення строку виконання зобов'язання, тому допустимим є погодження сторонами даної додаткової угоди під час дії зобов'язання по відповідному договору. Більше того, виходячи з презумпції правомірності правочину, враховуючи відсутність доказів чи заперечень сторін щодо чинності та законності додаткової угоди від 05.02.2020 року, щодо її не підписання чи непогодження відповідачем, суд не має підстав не враховувати таку у правовідносинах між сторонами.
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст. 74 вказаного Закону процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Як зазначено вище, позивачем долучено до позовної заяви витяг з Центрального обліку та інформації про господарську діяльність Республіки Польща щодо правосуб'єктності позивача.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону (ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Як зазначалося вище, у договорі поставки в редакції з додатковою угодою від 05.02.2020 року сторонами погоджено право вибору сторони, яка подає позов, суду за місцезнаходженням замовника чи продавця. Тому, продавець, за своїм вибором, передбаченим договором, пред'явив позов до замовника за місцезнахоженням останнього. Відтак, суд керується процесуальним законодавством України, тобто правом держави, до суду якого подано позов.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є Україна, 79052, Львівська обл., місто Львів, вулиця Рудненська, будинок 10.
Враховуючи наведене, спір про стягнення заборгованості з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування за договором поставки належить до предметної та територіальної юрисдикції Господарського суду Львівської області.
Також суд зазначає, що відсутня необхідність здійснення судового доручення для повідомлення про судове провадження учасника справи - позивача, який не є резидентом України, адже представництво інтересів позивача здійснюється уповноваженими представниками - адвокатами Адвокатського об'єднання «Аксело» на підставі ордерів на надання правничої допомоги, виданих на підставі договору про надання правової допомоги від 01.12.2020 року.
Щодо суті спору суд зазначає таке.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 125 957,00 злотих.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі встановлених обставин справи вбачається, а відповідачем не заперечується та жодними доказами не спростовується, що 17.01.2019 року та 22.01.2019 року позивачем відвантажено для поставки відповідачу товар, погоджений сторонами у специфікаціях до договору від 26.09.2018 року, загальною вартістю 125 957 польських злотих (11 200 злотих по специфікації від 16.01.2019 року та 114 757 злотих по специфікації від 21.01.2019 року). як встановлено вище, факт відповідних поставок підтверджується транспортними та митними документами, а також не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договором сторони погодили, що оплата за отриманий товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 40 календарних днів після отримання товару (п. 2.3 договору).
Так, відповідно до п. 3.2 договору відвантаження та доставка товару здійснюється на умовах і в терміни, вказані в додатках на кожну окрему партію. При відвантаженні та доставці товару сторони керуються умовами EXW m. Piotrkow Trybunalski, RP (Інкотермс - 2010). Умови постачання можуть бути іншими, ніж ці, якщо про це вказано у специфікації на кожну окрему партію товару.
Суд звертає увагу, що у товарно-транспортних накладних не вказано інших умов, ніж погоджені умовами договору. Визначаючи дату поставки товару, суд враховує таке.
Згідно з листом Державної митної служби України від 29.12.2010 р. N 11/2-10.16/17217-ЕП Інкотермс 2010 передбачено використання 11 торгових термінів. При цьому розподіл витрат між продавцем та покупцем на здійснення поставки товару на умовах EXW, FCA, FAS, FOB, CPT, CIP, CFR, CIF, DDP Інкотермс 2010 відповідає розподілу зазначених витрат при аналогічних умовах поставки згідно з Інкотермс 2000. Інкотермс 2010 запроваджено терміни DAT (delivered at terminal (поставка на терміналі) та DAP (delivered at place (поставка в місці). Вказаними термінами замінені терміни DAF, DES, DEQ та DDU Інкотермс 2000. Зі змісту листа вбачається, що поставка на умовах EXW порівняно з редакцією Інкотремс 2000 не змінилась.
Відповідно до розділу Інкотермс 2000 термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору купівлі-продажу. Цей термін не слід застосовувати, коли покупець не в змозі виконати експортні формальності, прямо чи посередньо. За таких обставин має застосовуватися термін FCA, за умови, що продавець погоджується нести витрати й ризики, пов'язані з завантаженням товару.
Суд звертає увагу, що CMR та декларації МRN складені 17.01.2019 року та 22.01.2019 року, відповідно. Відтак, обов'язки продавця вважаються виконаними в ці дати, тобто в такі дати поставка вважається виконаною зі сторони продавця - позивача в даному випадку. Суд зауважує, що CMR не містять відміток про отримання товару, проте, з урахуванням визначеного вище моменту виконання зобов'язань продавця, заповнення таких граф у накладній не змінює моменту виконання зобов'язання продавцем і їх незаповнення продавцем у день складення відповідає правилам Інкотермс. Більше того, суд звертає увагу, що факт поставки товару відповідачем не заперечується.
Щодо пояснень позивача про те, що 25.01.2019 року товар було подано до митного декларування митним органам України і саме цей момент є датою отримання товару, то суд зауважує, що жодними наявними у матеріалах справи доказами така обставина не підтверджується. Тому суд не має підстав вважати таку доведеною. У свою чергу відповідач також не надав будь-яких інших доказів на підтвердження чи спростування обставини надходження товару до митного декларування України 25.01.2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи, що умовами договору та нормами Інкотермс визначено момент поставки, і такий момент судом вище встановлено згідно із первинними доказами - що CMR та декларації МRN, то суд доходить висновку, що момент надходження товару до митного декларування митним органам України не має наслідків для визначення моменту доставки товару позивачем і виникнення прострочення у відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки поставка вважається здійсненою 17.01.2019 року та 22.01.2019 року, то строк оплати з урахуванням строків, визначених договором, закінчився 26.02.2019 року та 04.03.2019 року відповідно.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідачем не спростовано жодними доказами виникнення у нього обов'язку по оплаті отриманого товару. Більше того, у відзиві визнано прострочення ним виконання відповідного обов'язку. Підставою для відмови у задоволенні позову відповідач вважає відсутність грошових коштів у товариства, накладення державною виконавчою службою арештів на кошти підприємства у період з 05.08.2019 року по 29.11.2019 року, виникнення за вказаний період заборгованості по заробітній платі, податках і зборах, виникнення кредиторської заборгованості за час дії карантину на території України.
Суд звертає увагу, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України). Більше того, строк оплати зобов'язання закінчився в березні 2019 року, тобто задовго до початку карантину на території України та до накладення арешту на грошові кошти на рахунках підприємства. Тому наведені відповідачем підстави не є такими, які б доводили звільнення його від обов'язку оплати існуючої з березня 2019 року заборгованості. Безпідставним і неналежним доказом суд вважає подану відповідачем довідку про результати перевірки від Мінсоцполітики від 24.12.2020 року, так як така не спрямована на доказування обставини, необхідної для встановлення факту поставки товару позивачем відповідачу, що мала місце в січні 2019 року. крім цього, обставина непідписання договору поставки, обставина прийняття товару відповідачем не оспорюється та не оскаржується в інших судових процесах.
Відтак, наведені відповідачем заперечення не спростовують позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості - 953 998,32 грн. Суд звертає увагу, що сума основного боргу визначена позивачем на дату подання позову правильно - згідно з даними Національного Банку України, доступними на офіційному сайті https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=22.12.2020&period=daily, офіційний курс гривні до злотого становив 7,574 ()7,574*125 957=953 998,32 грн.). Відтак, позовна вимога в частині стягнення 953 998,32 грн. підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач також просить стягнути 411 015,53 грн. пені.
Так, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Договором сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупцем у строк, встановлений у цьому договорі, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань (п. 7.3).
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Позивач нараховує пеню з 07.03.219 року по 22.12.2020 року на суму 84 828,80 грн. та окремо за аналогічний період на суму 869 169,52 грн. Вказані суми визначені відповідно до курсу національної валюти на час подання позову.
Суд звертає увагу, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Враховуючи наведене та п. 7.3 договору, вважається, що договором сторони не визначили періоду нарахування пені більшого, ніж встановлено Законом.
Крім цього, суд враховує, що як встановлено вище, поставка товару вважається здійсненою 17.01.2019 року та 22.01.2019 року. Відповідно, строк оплати закінчився 26.02.2019 року по поставці від 17.01.2019 року та 04.03.2019 року по поставці, здійсненій 22.01.2019 року. І відповідно, останнім днем шестимісячного періоду нарахування пені буде 26.08.2019 року та 04.09.2019 року.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач мав право нарахувати пеню на суму 84 828,80 грн. за період з 26.02.2019 року по 26.08.2019 року, а на суму заборгованості 869 169,52 грн за період 04.03.2019 року - 04.09.2019 року. Разом з тим, враховуючи, що суд не має права виходити за межі періодів, визначених позивачем, а позивачем визначено початком нарахування пені 07.03.2019 року, то перерахунок пені здійснюється з 07.03.2020 року, а не з 26.02.2020 року та з 04.03.2020 року.
Крім цього, суд звертає увагу, що відповідач заперечує стосовно позовних в частині стягнення пені через сплив строку позовної давності. На думку відповідача, останнім днем звернення до суду із вимогою про стягнення пені було 06.03.2020 року. Позивач у свою чергу просить суд поновити пропущену позовну давність.
Так, відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Із аналізу положень ст. 549 Цивільного кодексу України випливає, що пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць)нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, а тому:
1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;
2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується (08.02.2017 р. Верховний суд України, справа № 3-1217гс16).
Як встановлено судом вище, позивач розпочав нарахування штрафних санкцій з 07.03.2019 року. Значить, строк позовної давності по пені, нарахованій за цей день по кожному зобов'язанню, закінчився 07.03.2020 року; по пені, нарахованій за 08.03.2019 року по кожному зобов'язанню, закінчився 08.03.2020 року і так щодня по кожній сумі нарахованої пені до 11.03.2019 року, у зв'язку з таким.
Суд звертає увагу, що договором не передбачено збільшення позовної давності.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивач називає поважними причини пропуску строку звернення із позовом про стягнення пені ті обставини, що ОСОБА_3 , який здійснює господарську діяльність у формі Фірми «Львополь», є нерезидентом. У зв'язку із нестабільною епідеміологічною ситуацією, карантинними обмеженнями, труднощами перетину кордону між Україною та Польщею, він не мав можливості для оперативного узгодження всіх питань, пов'язаних із подачею позову про стягнення заборгованості. Крім того, ОСОБА_3 є людиною старшого віку, тобто належить до найвразливішої категорії осіб, яка має найбільш ризик захворіти коронавірусною хворобою. Відповідно, погодження позивачем усіх аспектів справи, отримання та оформлення документів потребувало достатньо часу.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.
Враховуючи наведене, зазначені позивачем обставини за умови, коли про порушене право позивача було відомо вже в березні 2019 року, та за відсутності документально підтверджених тверджень представника позивача, суд не має підстав визнавати поважними.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Саме ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки.
Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин установлено з 12 березня 2020 року.
Тому суд вважає, що позовна давність закінчилась до вимог про нарахування пені за період з 07 до 11 березня 2020 року, тобто до початку дії карантину. Тому заперечення відповідача стосовно спливу позовної давності є обґрунтованими лише частково, на вказаний період.
З урахуванням наведеного та з урахуванням визначеного позивачем моменту початку нарахування пені - 07.03.2020 року, суд, підводячи підсумки, зазначає, що позивач мав право стягувати пеню, по поставці від 17.01.2019 року на суму 84 828,80 грн. за період з 07.03.2019 року по 26.08.2019 року, а по поставці від 22.01.2019 року на суму заборгованості 869 169,52 грн за період 07.03.2019 року - 04.09.2019 року. Проте, стягнення пені, нарахованої за період з 07.03.2019 року по 11.03.2019 року, є безпідставним у зв'язку зі спливом строків позовної давності та необґрунтованістю причин пропуску такої, а стягнення пені за період з 27.08.2019 року та з 05.09.2019 року по 22.12.2020 року є безпідставним в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Розмір пені на суму заборгованості 84 828,80 грн. за період 12.03.2019 року по 26.08.2019 року становить 13 679,52 грн., а на суму заборгованості 869 169,52 грн. за період 12.03.2019 року по 04.09.2019 року становить 147 449,25 грн. Відтак, обґрунтованою є пеня в розмірі 161 128,77 грн.
Щодо наданого відповідачем контррозрахунку, то суд зазначає, що такий розрахунок пені проведений не відповідно до вимог законодавства, про які суд зазначав вище, а саме стосовно періоду нарахування, стосовно моменту виникнення прострочення та з урахуванням строків позовної давності, та без урахування позиції Верховний суд України. Тому наданий відповідачем розрахунок суд не визнає обґрунтованим.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає таке.
У наданих 03.03.2021 року суду поясненнях відповідач заявляє про зменшення штрафних санкцій через важкий фінансовий стан підприємства. Заперечень стосовно заявленого клопотання від представника позивача не надходило.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідач, заявляючи клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, зазначає, що враховуючи збитковість підприємства та багатомільйонну кредиторську заборгованість (в тому числі, близько 7 млн. грн. працівникам по заробітній платі), стягнення пені у повному розмірі (155 246,28 грн. за розрахунками відповідача) є лише поглибленням фінансових складнощів для відповідача, а для позивача - безпідставним джерелом збагачення за рахунок збиткового державного підприємства.
До відзиву відповідачем долучено довідку Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування від 20.01.2021 року за підписом директора та в.о. головного бухгалтера про заборгованість по заробітній платі без податків у розмірі 6 761 667,00 грн., по податках і зборах у розмірі 5 207 311,00 грн., перед постачальниками товарів, робіт, послуг - 26 478 467,00 грн. Відповідачем надано інформацію від 20.01.2021 року про виконавчі провадження, відкриті Залізничним ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області згідно з судовими рішеннями, які підлягають виконанню, відповідно до якої загальна сума стягнення по відкритих виконавчих провадженнях становить 7 792 878,26 грн. Крім цього, долучено копії постанов про арешт коштів боржника - Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування від 05.08.2019 року та від 29.11.2019 року. Із наказів Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування вбачається, що з червня 2020 року на підприємстві оголошувався простій та зупинення роботи підприємства на час карантину.
Також відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 р. № 238 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесено зміни, зокрема, до Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення, переліку таких засобів, відповідно до яких кошти на надання реабілітаційної послуги на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Мінсоцполітики, та на інших підприємствах, установах, організаціях, що мають належні умови для їх надання, спрямовуються Мінсоцполітики органам соціального захисту населення через територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів за місцем знаходження таких закладів, якщо зазначені заклади не утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Тобто, безпосередньо з державного бюджету підприємство не фінансується. Тим самим підприємство поставлено в конкурентні умови разом з приватними юридичними особами та підприємцями в даній сфері діяльності, а приватні підприємства володіють більшою часткою ринку та в більшому обсязі використовують кошти, передбачені соціальною програмою Мінсоцполітики, ніж казенні.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 року у справі № 912/685/19 зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача грошові суми як неустойку не повинно спотворювати її дійсне правове призначення, оскільки в протилежному випадку з засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд враховує, що відповідачем обґрунтовано тяжкий фінансовий стан підприємства, зумовлений арештом грошових коштів у відкритих виконавчих провадження, наявністю кредиторської заборгованості, заборгованості по податках і зборах, а також по заробітній платі. Суд також враховує, що відповідно до практики Верховного Суду зобов'язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов'язаннями суб'єкта господарювання.
Суд також зазначає, що позивач не доводить, що йому заподіяно збитки простроченням відповідача, а згідно зі статтею 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, беручи до уваги не лише важкий фінансовий стан відповідача, а й права та інтереси позивача у зв'язку з порушенням відповідачем виконання перед ним договірних зобов'язань, суд вважає, що справедливим і розумним буде зменшення розміру пені на 30%, що становить 48 338,63 грн., тобто до 112 790,14 грн. Тому в цілому, суд доходить висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення пені в розмірі 298 225,39 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як вбачається з розрахунку позивача, 3 % річних нараховано на суми заборгованості по обох специфікаціях за періоди прострочення з 07.03.2019 року по 22.12.2020 року, що відповідає вимогам законодавства. Перевіривши правильність такого розрахунку, суд зазначає, що такий здійснено позивачем правильно. Відтак, заявлена до стягнення сума 3 % річних у розмірі 51 439,42 грн. підлягає задоволенню.
Інфляційні втрати позивачем нараховано за період з 07.03.2019 року по 22.12.2020 року. при цьому в розрахунку вказано про невстановлення індексу інфляції за грудень 2020 року на час подання позову. Тому, фактично розрахунок інфляційних втрат позивачем здійснено без урахування показників за грудень 2020 року, тобто за період березень 2019 року - листопад 2020 року. Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і встановлено, що такі пораховані правильно. Тому суму інфляційних втрат у розмірі 63 618,34 грн. суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене вище, суд зазначає про обгрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення частково, а саме в частині стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат. Вимоги в частині стягнення пені, як встановлено вище, заявлені безпідставно, зокрема, як з підстав неправильного визначення періоду нарахування пені, та і з підстав спливу строків позовної давності для звернення з позовом про їх стягнення до суду.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір у розмірі 22 201,07 грн. покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам - 83,34%, що становить 18 502,37 грн. Суд звертає увагу, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Суд також зазначає, що у позовній заяві позивачем зазначено про орієнтовно понесені судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 50 000,00 грн. У судовому засіданні 11.03.2021 року представник позивача зазначив про намір подати докази понесення відповідних судових витрат та заяву про їх розподіл після постановлення рішення у справі. Відтак, вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу при прийнятті рішення в даній справі суд не вирішує.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, Львівська обл., місто Львів, вулиця Рудненська, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 03187714) на користь Фірма «Львополь» Януш Сікорскі, 02-828, Республіка Польща, м. Варшава, вул. Пльоси 12D, номер NIP 5211624467, номер REGON 015051885) 953 998,32 грн. основного боргу, 112 790,14 грн. пені, 51 439,42 грн. 3 % річних, 63 618,34 грн. інфляційних втрат, 18 453,53 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
3. У задоволенні позовної вимоги про стягнення 298 225,39 грн. пені відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 19.03.2021 року.
Суддя Р.І. Матвіїв