вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" березня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2540/20
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до
товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестторг» (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 18-Б, код 33193130)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )
про визнання недійсними рішення загальних зборів та визнання недійсними змін
за участю представників учасників справи:
від позивача: Михаленко Л.С.;
від відповідача: Калініченко Б.І.;
від третіх осіб: не з'явилися;
01.09.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /позивачка) до товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестторг» (далі - ТОВ «Капіталінвестторг»/відповідач/Товариство), в якій позивачка просить суд про визнання недійсними рішення загальних зборів та визнання недійсними змін до товариства, що були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.03.2015.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що внаслідок прийняття загальними зборами, на яких позивачка присутньою не була, її частку в статутному капіталі у 2015 році було неправомірно зменшено та внесено відповідні зміни та вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 13571050007002065 від 26.03.2015, та оскільки про проведення відповідних зборів позивачка не повідомлялася вважає, що рішення загальних зборів та відповідні зміни підлягають визнанню недійсними.
Ухвалою суду від 28.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі учасників товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проведення підготовчого засідання призначено на 28.10.2020 та в подальшому неодноразово відкладалося.
27.10.2020 на адресу суду від Виконавчого комітету Ірпінської міської ради надійшли матеріали реєстраційної справи ТОВ «Капіталінвестторг» (т.1 а.с. 70-179).
26.11.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т. 2 а.с. 22-27).
01.12.2020 до суду від представника позивачки надійшла заява про уточнення позовних вимог (т. 2 а.с.ас. 82-86), відповідно до якої позивачка остаточно просила суд визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Капіталінвестторг», яке оформлене протоколом № 8 від 13.03.2015, а також визнати протиправними та скасувати записи державного реєстратора Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 26.03.2015 за № 13571050007002065 щодо державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Капіталінвестторг», а саме щодо зміни розміру статутного капіталу (пайового фонду) юридичної особи; зміни інформації про засновників; зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; зміни статутного або складеного капіталу, що вчиненні на підставі рішень загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг», оформлених протоколом № 8 від 13.03.2015.
Також представником позивачки подано клопотання про витребування доказів, в обґрунтування якого посилається на те, що зі змісту протоколу № 8 позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг» вбачається, що позивачка була повідомлена про проведення таких зборів 16.02.2015 цінним листом з поштовим ідентифікатором за № 0405327190954 проте, докази на підтвердження такого повідомлення у позивачки відсутні, у зв'язку з чим її представник просить суд витребувати докази такого повідомлення у відповідача.
16.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про допит свідка (т. 2 а.с. 136-139), а також клопотання про витребування доказів (т. 2 а.с. 156-158), що стосуються направлення на адресу позивачки поштового відправлення № 0405327190954.
Цього ж дня від представника позивачки надійшли відповідь на відзив (т. 2 а.с. 151-154) та доповнення до відповіді на відзив (т. 2 а.с. 140-142).
Ухвалою суду від 16.12.2020 витребувано від акціонерного товариства «Укрпошта» будь-яку наявну інформацію, що стосується поштового відправлення № 0405327190954 (щодо відправника, отримувача, дати оформлення, відомостей про отримання відправлення отримувачем, дату такого отримання, повернення поштового відправлення відправнику тощо), у задоволенні клопотання про допит свідка відмовлено, підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2021.
21.12.2020 від відповідача надійшов відзив на заяву позивача про уточнення позовних вимог (т. 2 а.с 174-184).
23.12.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та доповнення до відповіді на відзив (т. 2 а.с 200-209).
20.01.2021 від представника третьої особи - ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення щодо позову (т. 3 а.с. 2-5).
Ухвалою суду від 20.01.2021 судове засідання відкладено на 10.02.2021.
25.01.2021 від АТ Укрпошта надійшла відповідь на запит суду про неможливість надання інформації щодо пересилання реєстрового поштового відправлення № 0405327190954 через закінчення терміну зберігання відповідних документів (т. 3 а.с. 45).
05.02.2020 від представника позивачки надійшла відповідь на відзив, за змістом якої остання заперечує проти доводів третьої особи ОСОБА_2 (т. 3 а.с 50-52).
В судовому засіданні 10.02.2021 оголошено перерву до 03.03.2021.
03.03.2021 від представника позивачки надійшла заява щодо відшкодування судових витрат (т. 3 а.с. 67-69).
В судове засідання 03.03.2021 з'явились представники позивачки та відповідача. Представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1. 27.09.2004 проведено державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестторг».
2. Згідно Статуту Товариства в редакції від 14.09.2004 (т. 1 а.с. 94-103) учасниками товариства є ОСОБА_1 з часткою 33% або 7920 гривень, ОСОБА_3 , з часткою 33% або 7920 гривень, ОСОБА_2 з часткою 24% або 5760 гривень та ТОВ «Континент Ойл» із часткою 10% або 2400 гривень. Розмір статутного капіталу становить 24000 гривень (п. 5.6. Статуту).
3. 26.06.2007, у зв'язку із виходом зі складу учасників Товариства ТОВ «Континент Ойл», було затверджено новий склад учасників та викладено Статут Товариства у новій редакції від 26.06.2007 (т. 1 а.с. 51-60), в якому визначено, що учасниками товариства є ОСОБА_1 з часткою 33% або 7920 гривень, ОСОБА_3 , з часткою 33% або 7920 гривень, ОСОБА_2 з часткою 34% або 8160 гривень. Розмір статутного капіталу залишився не зміненим та становить 24000 гривень (п. 5.6. Статуту).
4. 13.03.2015 були проведені загальні збори учасників ТОВ «Капіталінвестторг», на яких були присутні учасники Товариства: ОСОБА_2 з часткою 34% Статутного капіталу та ОСОБА_3 з часткою 33% Статутного капіталу.
З тексту протоколу № 8 від 13.03.2015, вбачається, що позивачка, що є учасником Товариства з часткою 33% не була присутньою на зборах, але в протколі зазначено про те, що запрошення на збори нею отримано 16.02.2015, цінний лист № 0405327190954.
Також з тексту зазначеного протоколу вбачається, що збори проводилися щодо наступного порядку денного: 1. Поповнення Статутного капіталу Товариства та перерозподіл часток серед учасників Товариства. 2. Внесення змін до установчих документів та затвердження нової редакції Статуту Товариства. 3. Уповноваження директора на підписання та скріплення печаткою Статуту у новій редакції.
За наслідками розгляду зазначеного порядку денного загальними зборами було прийнято рішення, що оформлені протоколом № 8 від 13.03.2015, а саме про поповнення Статутного капіталу Товариства на 200230 гривень та перерозподіл часток серед учасників, а саме розмір внеску ОСОБА_2 визначено у сумі 148150 гривень, що становить 45% Статутного капіталу та 45 голосів; розмір внеску ОСОБА_3 визначено у сумі 60000 гривень, що становить 43% Статутного капіталу та 43 голоси; розмір внеску ОСОБА_1 визначено у сумі 7920 гривень, що становить 12% Статутного капіталу та 12 голосів. По пункту другому порядку денного прийнято рішення про внесення змін до установчих документів та затвердження нової редакції Статуту Товариства, а по пункту третьому порядку денного прийнято рішення про уповноваження директора на підписання та скріплення печаткою Статуту у новій редакції.
5. Згідно Статуту Товариства в редакції затвердженій рішенням загальних зборів, оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015 (т. 1 а.с. 153-164) для забезпечення господарської діяльності Товариства за рахунок внесків учасників створюється Статутний капітал у розмірі 216070 гривень (п. 4.6. Статуту); Статутний капітал поділений на сто часток. Розподіл часток серед учасниками здійснюється таким чином: ОСОБА_2 розмір внеску - 148150 гривень, % - у статутному капіталі - 45, кількість голосів - 45; ОСОБА_3 розмір внеску - 60000 гривень, % - у статутному капіталі - 43, кількість голосів - 43; ОСОБА_1 розмір внеску - 7920 гривень, % - у статутному капіталі - 12, кількість голосів - 12 (п. 4.6.1. Статуту).
6. Державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 26.03.2015 державним реєстратором Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області Борозенець О.В. за № 13571050007002065.
Посилаючись на те, що про проведення загальних зборів учасників Товариства 13.03.2015 позивачка належним чином не повідомлялася, участі у зборах не приймала, прийняття зборами рішення про збільшення Статутного капіталу Товариства призвело до неправомірного зменшення її частки, що порушує її корпоративні права та остаточно, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства, оформлені протоколом № 8 від 13.03.2015, а також визнати протиправними та скасувати записи державного реєстратора виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 26.03.2015 за номером 13571050007002065 щодо державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Капіталінвестторг», а саме щодо зміни розміру статутного капіталу (пайового фонду) юридичної особи; зміни інформації про засновників; зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; зміни статутного або складеного капіталу, що вчиненні на підставі рішень загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг», оформлених протоколом № 8 від 13.03.2015.
Заперечуючи проти позову відповідач в перебігу розгляду справи посилався на те, що:
· позивачка повідомлялася про проведення зборів, про що зазначено в тексті спірного рішення;
· позичка в порушення приписів ст.ст. 11, 52 Закону України «Про господарські товариства», в редакції чинній станом на час прийняття спірного рішення, не виконала свої зобов'язання щодо внесення свого вкладу до Статутного капіталу, а тому її голоси не враховуються при проведенні голосування загальними зборами учасників та, відповідно, право позивачки на управління товариством не може вважатися порушеним. Зазначені аргументи відповідач обґрунтовує, в тому числі, із посиланням на висновки, що викладено в п. 3.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 у справі № 1-рп/2013;
· позивачка взагалі не набула права власності на частку в Статутному капіталі у розмірі 33%, а тому її право на вільне володіння корпоративними правами не могло бути порушене;
· відсутність позивачки на зборах не вплинула на визначення правомочності зборів, адже на них були присутні учасники, що в сукупності володіють частками у розмірі, що становить 67% Статутного капіталу;
· позивачкою пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом для визнання спірного рішення недійсним;
· подаючи заяву про уточнення позовних вимог, позивачкою фактично змінено підстави та предмет позову, що не відповідає приписам ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України. При цьому заявивши вимогу про скасування запису, позивачкою окремо не пред'явлено вимоги про визнання недійними відповідних змін до Статуту;
· позовна вимога про визнання протиправним та скасування запису державного реєстратора заявлена без залучення відповідного державного реєстратора у якості співвідповідача.
Заперечуючи проти позову третя особа - ОСОБА_2 (учасник товариства) також посилався на відсутність у позивачки права приймати участь у голосуванні на загальних зборів через невиконання нею свого обов'язку щодо внесення вкладу до Статутного капіталу, що узгоджується із висновками, що викладено в п. 3.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 у справі № 1-рп/2013.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Щодо суті справи суд приходить до наступних висновків.
1. Позивачка звернулася до суду із позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг», що оформлені протоколом № 8 від 13.03.2015 та в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не повідомляв її про скликання та проведення зазначених загальних зборів, внаслідок чого на цих зборах позивачка присутньою не була чим порушене її право на управління справами Товариства та внаслідок прийнятого рішення було безпідставно зменшено розмір її частки за рахунок збільшення статутного капіталу шляхом внесення іншими учасниками Товариства додаткових вкладів, що також порушує її корпоративні права.
За загальним правилом підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення учасника товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів.
Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Права учасника юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
Тобто, звернення до суду не має носити формальний, ілюзорний характер, як і заходи що мають вживатися судом, мають бути ефективними задля того, щоб встановивши, що право особи дійсно є порушеним, застосувати такий спосіб захисту порушеного права, який може призвести до його захисту, відновлення стану, який існував до моменту порушення, припинення, унеможливлення такого порушення на майбутнє.
З огляду на дату прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів Товариства, суд тут і надалі застосовуватиме відповідні положення законодавства в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (станом на дату прийняття оскаржуваного рішення - 13.03.2015).
Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, урегульовано, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких було визначено у статті 10 Закону України «Про господарські товариства».
Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 97 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
За змістом ст. ст. 60, 61 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.
Положеннями Статуту Товариства в редакції, станом на дату проведення зборів учасників Товариства 13.03.2015 (Статут в редакції від 26.06.2007) визначено, що:
- вищим органом Товариства є загальні збори учасників. У загальних зборах учасників мають право брати участь усі його учасники (їх представники). Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі (п. 7.1. Статуту);
- загальні збори учасників визнаються правомочними, якщо в них беруть участь учасники які володіють в сукупності більш як 60% від загальної кількості голосів (п. 7.3. Статуту).
З огляду на наведені положення законодавства та Статуту Товариства належний порядок скликання загальних зборів учасників товариства буде дотриманий, якщо усі учасники товариства будуть повідомлені про проведення загальних зборів не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення.
Положення Статуту Товариства в редакції, чинній станом на час проведення спірних рішень, не передбачають конкретного порядку повідомлення учасників про проведення зборів учасників.
А тому, суд виходить з того, що таке повідомлення має містити інформацію про час, місце проведення зборів та про їх порядок денний. Таке повідомлення має бути направлено на адресу учасників Товариства не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення.
З тексту спірного рішення вбачається, що на зборах 13.03.2015 були присутні учасники Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , частки яких в сукупності складають 67% Статутного капіталу. Позивачка на зборах присутньою не була та стверджує, що про проведення зборів не повідомлялася, відповідного повідомлення не отримувала.
Поряд із цим, в тексті рішення, оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015 зазначено, що позивачка повідомлялася про проведення зборів та отримала відповідне повідомлення 16.02.2015, цінний лист № 0405327190954. Хоча факт отримання зазначеного повідомлення позивачка в перебігу розгляду справи заперечувала.
Відповідач належних та достовірних доказів дійсного здійснення відповідного повідомлення позивачки про проведення 13.03.2015 зборів учасників зазначеним листом не надав. Текст відповідного повідомлення, докази його відправлення, як і докази його вручення в матеріалах справи відсутні.
Судом за клопотанням учасників справи здійснювалися відповідні запити до АТ «Укрпошта» із проханням надати відповідні відомості щодо відправлення зазначеного листа та отримання його адресатом, але із відповіді АТ Укрпошта вбачається, що такі відомості надані бути не можуть через значний проміжок часу, що минув від моменту ймовірного здійснення такого відправлення (т. 3 а.с. 45).
Отже, суд позбавлений об'єктивної можливості достеменно встановити, що відповідач дійсно здійснював повідомлення позивачки про проведення зборів. Суд також не може пересвідчитися в тому, що таке повідомлення надходило на належну адресу позивачки, а тому загальне посилання в тексті спірного рішення про те, що позивачка про проведення зборів повідомлена 16.02.2015, за відсутності як тексту повідомлення, так і доказів його направлення та вручення позивачці, не може бути прийняте судом у якості обставини, що спростовує твердження позивачки, про те що про проведення загальних зборів учасників 13.03.2015 вона не повідомлялася.
Поряд із цим, суд вважає, що і виходити із доведеності факту неповідомлення позивачки суд можливості також не має.
При цьому, суд виходить з того, що чинне, на час проведення зборів, законодавство не вимагало від товариства зберігання відомостей про повідомлення учасників товариства про проведення зборів, а тому сам факт ненадання відповідачем доказів здійснення такого повідомлення не може сприйматися судом у якості беззаперечного підтвердження доводів позивачки, що вона про проведення зборів не повідомлялася.
З огляду на невизначеність з цього питання та недоведеність, як факту повідомлення позивачки, так і факту її неповідомлення, суд вважає за необхідне відступити від питання оцінки факту порушення прав позивачки виключно в аспекті неналежного повідомлення про проведення зборів та вважає за необхідне надати оцінку спірному рішенню по суті, перевірити, чи порушує прийняте рішення корпоративні права позивачки та чи можуть такі права бути захищені у обраний позивачкою спосіб саме в аспекті суті прийнятого зборами рішення.
2. З матеріалів справи вбачається, що розмір частки позивачки від моменту створення Товариства (2004 рік) та до моменту прийняття спірного рішення (13.03.2015) був незмінний та складав 33% Статутного капіталу.
Як вже зазначалося на загальних зборах Товариства від 13.03.2015 було прийнято рішення про поповнення Статутного капіталу Товариства на 200230 гривень, внаслідок чого Статутний капітал мав збільшитися до 216070 гривень.
При цьому в рішенні не визначено порядку внесення додаткових вкладів, строків їх внесення та т.і., та яким чином Статутний капітал, що становив 24000 гривень після його збільшення на 200230 гривень може становити 216070 гривень.
Поряд із цим, учасниками, що були присутні на зборах було одразу вирішене питання про збільшення (перерозподіл) часток серед учасників, що були саме присутні на зборах до 45% для ОСОБА_2 та до 43% для ОСОБА_3 , із відповідним зменшенням розміру частки ОСОБА_1 з 33% до 12% Статутного капіталу.
Суд вважає, що реалізація учасником товариства своїх корпоративних прав, сутність яких визначена у ст. 167 Господарського кодексу України безпосередньо залежить від розміру належної йому частки.
Положеннями ст.ст. 10, 58 Закону України «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України встановлено пропорційний від розміру частки підхід до питань реалізації учасником товариства своїх корпоративних прав, зокрема щодо участі у розподілі прибутку (дивідендів), визначенні кількості голосів для участі у загальних зборах учасників та у праві одержати активи товариства у разі його ліквідації.
Отже у питаннях управління справами Товариства, реалізуючи права на отримання дивідендів, активів у разі ліквідації (припинення) Товариства позивачка мала права виходити із того, що від розміру її частки залежить те, якою кількістю голосів вона володіє на загальних зборах Товариства, який розмір дивідендів або активів у разі ліквідації будуть їй виплачувати.
Тобто, від належного позивачці розміру частки залежать можливість реалізації нею корпоративних прав, як в контексті права на управління справами товариства, так і у світлі майнових інтересів.
Таким чином, прийняття Товариством спірного рішення безпосередньо впливає та в значній мірі обмежує, звужує корпоративні права позивачки та зменшення розміру її частки у спосіб збільшення Статутного капіталу призводить до негативних для неї наслідків та є обставиною, що призводить до втручання у її право власності на частку.
Згідно з положеннями ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне надати оцінку прийнятого рішення в контексті того, чи є таке втручання у права позивачки законним, та чи можуть її права бути відновлені у спосіб визнання недійсним спірного рішення.
З матеріалів справи вбачається, що остаточний розмір часток учасників було визначено ними ще у 2007 році (Статут в редакції від 26.06.2007), коли внаслідок вибуття зі складу учасників Товариства одного з учасників - ТОВ «Континент Ойл», частки учасників розподілилися наступним чином: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 33% Статутного капіталу та ОСОБА_2 34% Статутного капіталу, із майновими внесками у розмірі по 7920 гривень та 8160 гривень відповідно, при загальному розмірі Статутного капіталу Товариства 24000 гривень.
З матеріалів реєстраційної справи вбачається, що з 2007 по 2015 років розмір часток не змінювався, та будь-яких інших рішень, що впливали б на корпоративні права учасників зборами не приймалися.
Спільна участь учасників у створенні та діяльності товариства передбачає наявність у учасників спільної мети, досягнення певного результату - ефективної діяльності Товариства, що є запорукою задоволення інтересів учасників, зокрема у питаннях отримання дивідендів від діяльності такого Товариства.
Отже, оскільки частка, що належала позивачці та становила 33% Статутного капіталу належить їй з 2004 року та до 2015 року вона не змінювалася, піднімаючи перед зборами питання про необхідність здійснення збільшення Статутного капіталу, воно мало вирішуватися з урахуванням волі усіх учасників Товариства незалежно від їх присутності на зборах.
Тобто, навіть якщо виходити з того, що станом на момент проведення зборів 13.03.2015 Товариство виходило з того, що позивачка повідомлена належним чином про проведення зборів, суд вважає, що спірне рішення було прийнято без врахування її інтересів.
З огляду на тривалу незмінність складу учасників товариства та розміру їх часток, прийняття зборами рішення, що суттєво змінює розподіл сил у Товаристві, мало здійснюватися більш передбачувано, аби наслідки прийнятого рішення не призводили до обтяжливих для відсутнього учасника наслідків у вигляді позбавлення її майна, звуження належних їй прав та інтересів.
З огляду на положення ст. 3 Цивільного кодексу України цивільні правовідносини мають ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності.
Згідно приписів ст.ст. 12, 13 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Суд вважає, що дотримуючись принципу справедливості, за відсутності одного з трьох учасників Товариства на зборах, приймаючи до уваги, що попередні збори скликалися та проводилися лише в 2007 році, інші учасники Товариства мали б бути більш уважними до прав учасника, який на зборах був відсутній.
Так, суд вважає, що з огляду на тривалі перерви між зборами учасників та відсутність постійного контакту між учасниками, прийняття рішення про обмеження прав відсутнього учасника, могло бути відкладено з метою вжиття додаткових зусиль для повідомлення учасника Товариства про проведення зборів.
Або ж Товариством мало б бути прийнято рішення про збільшення Статутного капіталу таким чином, аби право на внесення додаткових вкладів було збережено за всіма учасниками Товариства із дотриманням згаданого вище принципу пропорційності, що, навіть за відсутності учасника Товариства на зборах, залишило б за позивачкою можливість зберегти склад та об'єм своїх корпоративних прав шляхом участі у внесенні додаткових вкладів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами в перебігу розгляду справи, Товариство не повідомляло позивачку про прийняте рішення, копія спірного рішення на її адресу не направлялася, пропозицій про підписання нової редакції Статуту Товариства, в якому було зазначено про новий розмір часток учасників на адресу позивачки не надходило та вона для її підписання не запрошувалася, що з урахуванням усіх обставин справи дає суду підстави дійти висновку про вчинене Товариством навмисне, недобросовісне, не розумне та не справедливе усунення позивачки від участі в питанні збільшення Статутного капіталу, що було здійснене саме з метою зменшення її частки та обмеження її у можливості впливати на діяльність Товариства.
Принаймні, відповідач не продемонстрував, що він діяв з урахуванням балансу інтересів всіх учасників Товариства та не був переконливим у своєму бажанні не допустити невиправданого та несправедливого обмеження позивачки в її корпоративних правах.
Дії які ним вчинені, якщо виходити із того, що відповідач все ж повідомляв позивачку про проведення зборів, з огляду на тривалі перерви між зборами учасників, є недостатніми для висновків суду про добросовісність та передбачуваність дій відповідача та відсутність у нього бажання обмежити позивачку у її правах.
Тут суд вважає за необхідне послатися на правові висновки Верховного Суду, що викладено в постанові від 27.02.2018 у справі № 918/92/17, які полягають у тому, що при прийнятті рішень на загальних зборах товариства, права самостійно збільшувати статутний капітал товариства без врахування на засадах пропорційності часток інших учасників, що фактично призводить до їх зменшення, свідчить про невідповідність таких рішень загальних зборів наведеним нормам законодавства, принципу верховенства права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно про порушення прав та законних інтересів учасника товариства.
3. Окремо, суд вважає за необхідне надати оцінку спірному рішенню на предмет відповідності його вимогам законодавства в аспекті правомірності здійснення перерозподілу часток внаслідок прийнятого рішення про збільшення Статутного капіталу.
Питання щодо порядку збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю не врегульоване ні Господарським кодексом України, ні Цивільним кодексом України, ні Законом України «Про господарські товариства», останні містять лише положення про те, що збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі (частина 8 статті 52 Закону) та таке рішення підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку (частина 3 статті 52 Закону), а порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства (ч. 6 ст. 144 Цивільного Кодексу України).
Не конкретизовано порядок здійснення збільшення Статутного капіталу і Статутом Товариства.
Відповідно до пункту 5.10. Статуту Товариства (в редакції від 26.06.2007), за рішенням учасників можуть вноситися зміни до Статутного капіталу. Статутний капітал може збільшуватися за рахунок збільшення його розміру, про що вносяться відповідні зміни до цього статуту. Таке збільшення статутного капіталу можливе лише у разі повного формування статутного капіталу учасниками.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України «Про господарські товариства», зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за загальним правилом, додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, проте це питання може бути по-іншому врегульоване в установчих документах.
Наведені положення ч. 2 ст. 51 Закону України «Про господарські товариства» повністю узгоджуються і положеннями ч. 4 ст. 82 Господарського кодексу України, відповідно до якої Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
Пунктом 5.9 Статуту Товариства (в редакції від 26.06.2007), передбачено, що зміна вартості майна, внесеного як внесок учасників до статутного капіталу, не впливає на розмір їх часток у статутному капіталі.
Таким чином, Статутом Товариства не було передбачено, що внесення учасниками додаткових внесків має наслідком перерозподілу розміру часток у статутному капіталі, з огляду на що суд приходить до висновку, що внесення учасниками додаткових вкладів не може призводити до зміни розміру часток в Статутному капіталі, а тому спірне рішення не відповідає приписам ч. 2 ст. 51 Закону України «Про господарські товариства».
Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 27.03.2018 у справі № 904/9431/15.
При цьому суд вважає, що зазначений законодавчий припис є запобіжником від несправедливого «розмивання» частки учасника за рахунок внесення іншими учасниками додаткових вкладів з метою збільшення статутного капіталу товариства, коли таке збільшення здійснюється без врахування волі учасника, частка якого внаслідок цього зменшується.
Тобто, для того, щоб збільшення статутного капіталу у спосіб внесення учасниками додаткових вкладів із відповідним перерозподілом часток було правомірним, учасники мали б включити відповідні положення до Статуту або у разі прийняття зборами відповідного рішення за відсутності зазначеного застереження в Статуті, за нього мають позитивно проголосувати всі учасники товариства.
Адже, у разі збільшення статутного капіталу у спосіб пропорційного, належним учасникам часткам, внесення додаткових вкладів, розмір часток фактично не зміниться. З метою відступу від зазначеного справедливого принципу відповідні положення мають бути узгоджені учасниками в Статуті або загальними зборами, на яких відповідне погодження надали б всі учасники, та тільки тоді, зміна часток внаслідок збільшення Статутного капіталу була б справедливою та правомірною.
Як вбачається, в рішенні від 13.03.2015 зазначений принцип дотримано не було, рішення про збільшення Статутного капіталу та перерозподіл часток, внаслідок чого присутні на зборах учасники, за відсутності позивачки, позбавили її права прийняти майнову участь у питанні збільшення Статутного капіталу та збереження пропорційності розміру часток, визначеного Статутом Товариства, що призвело до порушення корпоративних прав позивачки, що, в сукупності із обставинами та висновками суду, що викладено вище, зумовлює остаточні висновки суду про задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства, оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015.
Такі висновки, окрім іншого, узгоджуються і з правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 911/938/19.
4. Тут суд вважає за необхідне прокоментувати і ще один аспект цієї справи, а саме те, що спірне рішення прийняте ще у 2015 році та наскільки виправданим є перегляд правовідносин, що мали місце майже 6 років тому.
Необхідність надати відповідь на це питання пов'язана із правовою позицією, що напедена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (п.п. 62, 63) про те, що суд, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту має враховувати баланс конкуруючих інтересів позивача, інших учасників товариства, самого товариства з тим, щоб визнання недійсним оскаржуваних рішень, не призвело до невиправданого втручання суду в діяльність товариства, що може призвести до невиправданих, чутливих для решти учасників розглядуваних правовідносин наслідків. Така правова позиція сформульована саме щодо вимог про перегляд (визнання недійсним) рішення загальних зборів, що були прийнято більше ніж 4-и роки до моменту звернення позивача до суду.
Не вдаючись тут до питання оцінки аргументів сторін щодо пропуску позивачкою строків позовної давності, чому судом буде надано оцінку нижче, суд щодо виправданості перегляду правовідносин, що виникли в Товаристві ще в 2015 році у спосіб визнання недійсним спірного рішення виходить з наступного.
За змістом ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; та пропорційність.
Згідно приписів ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, з урахуванням усіх обставин справи, суд вважає, що визнання судом недійсним рішення загальних зборів Товариства від 13.03.2015 не призведе до невиправданого втручання в діяльність Товариства та порушення балансу інтересів учасників відповідних правовідносин, адже правильне визначення розміру часток учасників в Товаристві, в якому від моменту його створення склад учасників Товариства, розмір Статутного капіталу та розмір часток учасників майже не змінювався, а кількісний склад учасників дозволяє ефективно та справедливо здійснювати спільне вирішення таких чутливих питань, як зменшення розміру частки учасника через їх збільшення щодо інших учасників.
І можлива помилка Товариства у цьому питанні може, на думку суду, бути виправлена, як у спосіб прийняття судом цього рішення, що не створює надто обтяжливих наслідків для учасників Товариства, що позитивно голосували на зборах від 13.03.2015, так і у спосіб спільного приведення учасниками Товариства своїх взаємовідносин у відповідність із сучасними умовами господарювання, що цілком могли змінитися порівняно зі станом на момент затвердження останньої чинної редакції Статуту Товариства від 26.06.2007.
5. Щодо тверджень відповідача та третьої особи про те, що позивачка не внесла свого вкладу до Статутного капіталу Товариства, а тому вона не має права голосу на зборах товариства та її права не можуть вважатися порушеними.
Обгрунтовуючи зазначені твердження відповідач та третя особа посилаються на порушення позивачкою вимог ст.ст. 11, 52 Закону України «Про господарські товариства», а також на висновки Конституційного Суду України, що викладено в п. 3.2. Рішення від 05.02.2013 № 1-3/2013, яким надано тлумачення змісту ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» та, зокрема, встановлено, що голоси учасника Товариства, що не виконав свого зобов'язання щодо оплати Статутного капіталу на протязі року з дня державної реєстрації (до 28.09.2005), не враховуються при проведенні голосування загальними зборами Товариства.
На підтвердження невиконання позивачкою свого зобов'язання відповідач посилається на бухгалтерську довідку Товариства від 15.12.2020 (т. 2 а.с. 185).
Щодо зазначених обставин, суд приходить до наступних висновків.
5.1. Зі змісту резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного суду України вбачається, що такий підхід застосовано по відношенню до питання визначення повноважності загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та результатів голосування за прийняття їх рішень.
В межах розглядуваної справи сторонами не заперечувалося того, що загальні збори, на яких було прийняте спірне рішення були повноважними. А тому висновки Конституційного Суду України в цій частині не є в достатній мірі релевантними по відношенню до обставин цієї справи.
5.2. Зі змісту цього рішення також не вбачається, що учасник, який не вніс повністю чи частково свого вкладу до Статутного капіталу не є учасником Товариства, не є носієм корпоративних прав та не має запрошуватися на збори, а рішення, що приймаються не мають узгоджуватися із правами та інтересами такого учасника Товариства.
5.3. З тексту спірного рішення загальних зборів учасників Товариства від 13.03.2015 не вбачається, що прийняте рішення обґрунтовано саме невиконанням позивачкою свого обов'язку щодо внесення свого вкладу до Статутного капіталу Товариства у визначеному Статутом Товариства розмірі.
5.4. Порядок внесення учасниками своїх вкладів до статутного капіталу з метою сплати своєї частки було визначено ст. 52 Закону України «Про господарські товариства».
5.4.1. За змістом ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», в редакції чинній станом на момент державної реєстрації Товариства (27.09.2004) та станом на день завершення річного строку відведеного для завершення формування Статутного капіталу (27.09.2005), до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми (ч.ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства»).
З матеріалів реєстраційної справи, засвідчені копії якої надійшли на адресу суду від Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, вбачається наступне.
Згідно реєстраційної картки, що було подано до виконкому Товариством (т. 1 а.с. 78-84), що є офіційним документом, який серед інших документів подається з метою проведення державної реєстрації Товариства, Статутний капітал Товариства становить 24000 гривень, та сплачений станом на дату державної реєстрації у розмірі 14260 гривень, що становить 60% від загального розміру Статутного капіталу (Закон вимагав, щоб він на цей момент був сплачений не менше ніж на 30%), а також зазначено, що внесок ОСОБА_4 , що становить 7920 сплачений у розмірі 4348,67 гривень, що становить 55% від розміру її внеску. У тих же пропорціях зазначено про розмір сплаченої частки інших учасників - фізичних осіб.
Факт формування Статутного капіталу станом на дату державної реєстрації Товариства у розмірі 14260 гривень підтверджується довідкою № 42-15/1190 від 17.09.2004, виданою Подільським відділенням КМФ АКБ «Укрсоцбанк», яка також наявна в матеріалах реєстраційної справи Товариства (т. 1 а.с. 89).
Крім того, в матеріалах реєстраційної справи також міститься копія довіреності, виданої всіма учасниками Товариства на довірених осіб, з метою, окрім іншого відкриття тимчасового рахунку для формування Статутного капіталу Товариства з правом розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком (т. 1 а.с. 88).
При цьому, такий порядок формування Статутного капіталу Товариства повністю узгоджується із положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 № 492, в редакції чинній станом на момент проведення державної реєстрації Товариства.
З огляду на викладене, та приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, зокрема, банківську довідку, довіреність та відомості, що внесено Товариством в реєстраційну форму № 1, на підставі яких було проведено державну реєстрацію Товариства, суд приходить до висновку про доведеність факту формування (внесення) позивачкою свого вкладу до Статутного капіталу станом на дату державної реєстрації Товариства в розмірі, що становить 55% від загального розміру її вкладу, що становить 7920 гривень, що спростовує твердження відповідача, що позивачка взагалі не сформувала свого внеску до Статутного капіталу.
Заперечення відповідача про те, що із зазначеної банківської довідки не вбачається, що саме ОСОБА_1 внесла грошові кошти до тимчасового рахунку, судом відхиляються з огляду на положення ст. 79 Господарського процесуального кодексу України та сукупність інших доказів, які з більшою вірогідністю підтверджують, що відповідний обов'язок щодо часткового формування Статутного капіталу Товариства станом на момент його державної реєстрації було виконано всіма учасниками, в тому числі і позивачкою.
З тих же мотивів, судом відхиляються і посилання на бухгалтерську довідку складену самим Товариством про те, що ОСОБА_1 взагалі не сформувала свого внеску до Статутного капіталу Товариства.
5.4.2. Крім того, суд вважає звернути увагу на правові наслідки невнесення учасником свого вкладу до Статутного капіталу, що визначені ч. 3 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», в редакції як станом на час державної реєстрації Товариства, так і станом на час завершення річного строку для повного внесення вкладів щодо права Товариства нараховувати 10% річних на несплачену суму.
Як вбачається з матеріалів справи Товариство таких вимог до позивачки не висувало. Хоча такі вимоги, за умови дотримання згаданих вище принципів здійснення цивільних правовідносин на засадах справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 Цивільного кодексу України), дозволили б Товариству та іншим учасникам виправити можливі недоліки у питанні формування Статутного капіталу Товариства, позивачка могла виконати свій обов'язок, втім Товариство як не вимагало сплати зазначених відсотків, так і не вимагало внесення залишку внеску.
5.4.3. Звертає на себе увагу і та обставина, що затверджуючи нову редакцію Статуту Товариства від 26.06.2007 (у зв'язку з виходом одного з учасників Товариства - ТОВ «Континент Ойл») на загальних зборах, що оформлені протоколом № 7 від 26.06.2007, наявним в матеріалах реєстраційної справи Товариства (т. 1 а.с. 122) ОСОБА_1 приймала участь у зборах, голосувала з питань порядку денного та учасниками визначено, як розмір часток кожного учасника, так і кількість голосів, що належить учасникам (щодо ОСОБА_1 було визначено, що розмір внеску становить 7920 гривень, розмір частки в Статутному капіталі становить 33%, та кількість голосів становить 33).
Тобто, під час проведення зазначених зборів позивачці не висувалися вимоги щодо відсутності у неї корпоративних прав, прав на голосування, невідповідності розміру її частки внесеному нею вкладу до Статутного капіталу, хоча на момент проведення цих зборів минуло майже три роки від моменту державної реєстрації Товариства та майже два роки після закінчення річного строку, відведеного на повне внесення вкладів учасників.
До того ж, станом на момент проведення зборів від 26.06.2007 набув чинності Закон України від 27.04.2007 № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України», яким частину 3 статті 52 Закону України «Про господарські товариства» викладено в такій редакції: частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Як вбачається з матеріалів справи ані станом на 2007 рік, ані до 2011 року (коли редакція ч. 3 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» ще раз змінилася щодо наслідків невнесення учасниками своїх вкладів), Товариство не заявило про зменшення статутного капіталу, чи про ліквідацію Товариства.
З огляду на викладене вище, загального посилання відповідача на невиконання позивачкою свого обов'язку щодо повного внесення свого вкладу до Статутного капіталу, є недостатньо для висновків про те, що позивачка не є учасником Товариства, не має права приймати участь у голосуванні, не має повідомлятися про проведення зборів, не має приймати участь у питанні збільшення Статутного капіталу, внесенні додаткових вкладів, бути носієм інших корпоративних прав по відношенню до Товариства.
При чому дії самого Товариства з цього питання є значною мірою суперечливими та свідчать скоріше про бажання підлаштувати обставини доказування, яких з огляду на тривалий проміжок часу від моменту їх виникнення, є ускладненим, під свою правову позицію проти задоволення позову, що не може бути прийнято судом до уваги, як з огляду на таку суперечливість, непослідовність дій відповідача та відверту несправедливість по відношенню до позивачки.
5.5. Також суд вважає за необхідне зазначити, в аспекті тверджень відповідача про те, що позов не підлягає задоволенню з огляду на невиконання позивачкою свого обов'язку про внесення вкладу, що згідно приписів ч. 7 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 6 ст. 144 Цивільного кодексу України, в редакції чинній станом на 13.03.2015 збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.
Тобто, якщо стати на позицію відповідача про те, що позивачка не внесла свого вкладу до Статутного капіталу Товариства починаючи з 2004 року, то рішення загальних зборів учасників, оформлене протоколом № 8 від 13.03.2015, яким збільшено Статутний капітал Товариства не відповідатиме і наведеним положенням законодавства, адже таке збільшення було б можливим лише після повного внесення всіма учасниками своїх вкладів, чого, як стверджує відповідач, з боку позивачки вчинено не було.
З урахуванням всього викладеного вище, позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Капіталінвестторг», оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015, підлягають задоволенню.
6. Щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про пропуск позивачкою строку позовної давності на звернення до суду із позовом про визнання недійсним спірного рішення.
В обгрунтування зазначеної заяви відповідач зазначив, що за твердженням самої позивачки вона довідалася про порушення її прав внаслідок того, що протягом останніх років їй не виплачувалися дивіденди, а ті суми, які вона отримувала значно зменшилися, що свідчить про те, що вона могла довідатися про прийняття спірного рішення своєчасно, але звернулася до суду із розглядуваним позовом лише у 2020 році, тобто через п'ять років від моменту прийняття спірного рішення.
Згідно приписів ст. ст. 256, 257, 258, 260, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З огляду на викладене, з метою розгляду заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд має встановити конкретну календарну дату, від якої такий строк має обраховуватися, та з якої можна вважати, що позивачка довідалася чи могла довідатися про прийняття спірного рішення.
Відповідач не посилається на конкретну дату від якої для позивачки розпочав перебіг строк позовної давності.
Позивачка стверджує, що довідалася про прийняття спірного рішення, а вірніше про факт зменшення розміру її частки та дати державної реєстрації відповідних змін в ЄДР лише у серпні 2020 року після звернення до адвоката та здійснення відповідного запиту до ЄДР.
Суд вважає, що підстав для висновків про те, що позивачка могла довідатися про прийняття спірного рішення раніше ніж нею зазначено в позові (12.08.2020 з відомостей з ЄДР) у суду не має.
Як вже зазначалося, суд позбавлений можливості встановити, що позивачка повідомлялася про проведення загальних зборів учасників товариства на яких 13.03.2015 було прийняте спірне рішення.
Судом також встановлено, а сторонами не заперечувалося, що прийняте рішення на адресу позивачки не надсилалося.
Відповідач також не посилався на те, що ним пропонувалося підписати нову редакцію Статуту товариства, яка була затверджена спірним рішенням.
Отже, матеріали справи не містять належних доказів того, що позивачка могла довідатися про прийняття спірного рішення в період його прийняття чи протягом якогось розумного чітко визначеного періоду часу від моменту його прийняття.
При цьому, як відомо, відомості, що містяться в ЄДР є відкритими та доступними для ознайомлення , в тому числі і для позивачки.
З позову вбачається, що позивачка звернулася до даних ЄДР лише у 2020 році. При цьому навіть отримання відомостей про дату проведення державної реєстрації відповідних змін в ЄДР не дозволяло позивачці реалізувати своє право на судовий захист в повному обсязі, адже тексту самого рішення, як вона стверджує, у неї не має.
Поряд із цим, позивачка, що вважала себе учасником товариства із часткою у розмірі 33% Статутного капіталу, не пов'язана обов'язком здійснювати моніторинг відомостей, що містяться в ЄДР з певною періодичністю.
Отже, твердження позивачки про те, що вона довідалася про зменшення розміру її частки лише у 2020 році в перебігу розгляду справи не спростовано, а тому суд не вбачає підстав для висновків про те, що нею пропущено строк позовної давності, адже беззаперечних доказів того, що вона мала довідатися про прийняття такого рішення раніше ніж нею зазначено в позові в матеріалах справи відсутні.
Посилання відповідача на те, що сама позивачка стверджує в позові, що в останні роки вона припинила отримувати дивіденди чи їх розмір значно зменшився, що дозволяло протягом цих останніх років звернутися до Товариства із запитом, щодо причин такого зменшення чи невиплати та оскільки цих дій нею не зроблено строк позовної давності на звернення до суду із розглядуваним позовом нею пропущено, судом враховано, але висновків суду в цій частині не змінює.
Розмір виплачуваних дивідендів здебільшого залежить від ефективності здійснення Товариством господарської діяльності, а тому розмір виплачуваних дивідендів та його зменшення не обов'язково має бути пов'язаний виключно із розміром частки, що належить позивачці.
До того ж, у суду відсутні відомості про те, у який спосіб такі дивіденди виплачувалися, з якою періодичністю та у якому розмірі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву самого факту проведення виплати дивідендів, зменшення їх розміру чи припинення їх виплати не заперечував. Лише під час розгляду справи по суті на запитання суду представником відповідача було зазначено, що жодні дивіденди відповідачем на користь позивачки взагалі не виплачувалися.
З огляду на таку суперечливість позиції відповідача та відсутність у матеріалах справи відповідних доказів, що дозволяли б прийти до чітких висновків у цьому питанні, сама по собі така неузгодженість не може свідчити про те, що зазначені аргументи можуть бути сприйняті судом на користь висновків саме про пропуск позивачкою строку на звернення до суду з метою захисту свого порушеного права.
З огляду на недоведеність факту обізнаності позивачки про прийняття спірного рішення із посиланням на конкретну календарну дату, від якої суд мав би обраховувати строк позовної давності, приймаючи до уваги, що не зазначив таку дату і відповідач, суд виходить із того, що підстав для висновку про те, що позивачка могла та/чи повинна була довідатися про факт прийняття спірного рішення раніше ніж вона зазначає в позові у суду не має, що зумовлює висновки про недоведеність факту пропуску позивачкою строку позовної давності.
7. Щодо позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію змін у ЄДР.
7.1. Так, позивачкою, окрім позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства, оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015 заявлено похідну позовну вимогу про визнання протиправними та скасування запису державного реєстратора виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 26.03.2015 за номером 13571050007002065 щодо державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Капіталінвестторг», а саме: щодо зміни розміру статутного капіталу (пайового фонду) юридичної особи; зміни інформації про засновників; зміни відомостей про засновників (учасників)юридичної особи; зміни статутного або складеного капіталу, що вчиненні на підставі рішень загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг», оформлених протоколом № 8 від 13.03.2015.
Як вбачається з відомостей, що містяться в ЄДР 26.03.2015 реєстратором Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області Борозенець О.В. вчинено запис за номером 13571050007002065 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «Капіталінвестторг», а саме: щодо зміни розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи; зміни інформації про засновників; зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; зміни статутного або складеного капіталу.
У відповідності до ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
Відтак, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства, яке оформлено протоколом № 8 від 13.03.2015 має своїм правовим наслідком задоволення і похідної позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію відповідних змін в ЄДР, адже задоволення цієї вимоги є необхідним для реального відновлення порушеного права позивачки, та обраний нею спосіб захисту порушеного права, в цій частині, цілком відповідає ознакам ефективного та забезпечить таке відновлення у повному обсязі.
7.2. Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог в цій частині з посиланням на те, що відповідний державний реєстратор не був залучений позивачкою до участі у справі у якості співвідповідача судом відхиляються.
Як вбачається з матеріалів справи, розглядуваний спір виник саме між учасником товариства, позивачкою, та самим Товариством щодо неправомірно зменшення розміру частки позивачки чим порушено її корпоративні права.
Вимога про скасування запису про реєстрацію змін не є самостійною вимогою, а є саме похідною від вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства, оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015.
Окремих вимог до державного реєстратора позивачка не висувала, а рішення суду, яким визнано недійсним рішення загальних зборів учасників, що стало підставою для проведення державної реєстрації в ЄДР відповідних змін вже є самостійною підставою для проведення відповідних реєстраційних дій в ЄДР та виконання такого рішення має бути проведено будь-яким державним реєстратором, а тому залучення державного реєстратора у якості співвідповідача чи третьої особи не вимагається.
Отже, з огляду на відсутність окремих вимог до державного реєстратора, а також те, що вимоги в частині скасування запису про проведену реєстрацію є суто похідною вимогою від вимог корпоративного спору, що виник між позивачкою та Товариством та оскільки скасування такого запису є необхідним для повноцінного відновлення порушених прав позивачки, суд вважає, що такі вимоги були справедливо сформульовані по відношенню саме до відповідача у справі, із яким у позивачки і виник спір щодо належних їй корпоративних прав.
7.3. Доводи відповідача про те, що вимоги в частині скасування запису про державну реєстрацію не можуть бути задоволені без пред'явлення позивачкою вимог про визнання недійсними змін до установчих документів, зокрема до Статуту Товариства, судом також відхиляються з огляду на положення ст. 25 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в якій зазначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, не тільки на підставі судового рішення про визнання недійсним змін до установчих документів, а і на підставі судового рішення про визнання недійсним рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу та про скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
А тому з огляду на визнання судом недійсним рішення загальних зборів Товариства, оформленого протоколом № 8 від 13.03.2015, суд вважає за можливе прийняти рішення і про скасування запису державного реєстратора виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 26.03.2015 за номером 13571050007002065, що буде достатнім та належним способом відновлення прав позивачки та окремого подання позову про визнання недійсними змін до установчих документів не вимагає, адже усі зміни стосувалися саме зміни розміру Статутного капіталу та відомостей про учасників товариства в частині розміру їх часток, про що Товариством було прийнято відповідне рішення 13.03.2015, яке визнано судом недійсним.
7.4. Посилання відповідача на те, що позивачкою в заяві про уточнення позовних вимог фактично змінено і підставу і предмет позову судом також відхиляються, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява в первісній редакції містила вимоги, що складені на підставі отриманих позивачкою відомостей із ЄДР. Не були конкретними та, вочевидь, потребували конкретизації після отримання судом усіх запитуваних позивачкою документів.
Повну інформацію, зокрема, щодо дати та номеру спірного рішення, його тексту (обгрунтування), а також власне щодо правової підстави проведення відповідної державної реєстрації змін у ЄДР, то таку інформацію позивачка остаточно отримала саме в перебігу розгляду цієї справи, в межах якої до матеріалів справи було долучено матеріали реєстраційної справи Товариства, що зберігається у виконкомі Ірпінської міської ради Київської області.
З огляду на викладене вище, суд не вбачає в заяві про уточнення позовних вимог, що було подано позивачкою 01.12.2020 ознак одночасної зміни і підстав позову і предмету та вбачається скоріше конкретизація позивачкою своїх позовних вимог та обставин, якими вона обґрунтовує ці вимоги.
Витрати позивачки по сплаті судового збору в розмірі 4204,00 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг», яке оформлене протоколом № 8 від 13.03.2015.
3. Визнати протиправними та скасувати записи державного реєстратора виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 26.03.2015 за номером 13571050007002065 щодо державної реєстрації змін до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестторг», а саме щодо зміни розміру статутного капіталу (пайового фонду) юридичної особи; зміни інформації про засновників; зміни відомостей про засновників (учасників)юридичної особи; зміни статутного або складеного капіталу, що вчиненні на підставі рішень загальних зборів учасників ТОВ «Капіталінвестторг», оформлених протоколом № 8 від 13.03.2015.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестторг» (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 18-Б, код 33193130) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 4204,00 гривень судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Судове засідання для вирішення питання про судові витрати позивача призначити на 10.03.2021 на 10 год. 45 хв.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення».
Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2021.
Суддя Р.М. Колесник