номер провадження справи 27/15/21
17.03.2021 Справа № 908/140/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Фізичної особи-підприємця Ваніна Сергія Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 52, а/с 306, код ЄДРПОУ ВП 26444970)
про стягнення 34 661 грн. 27 коп.
за участю
представника позивача: Кравцов А.В., довіреність № ЗП 103916 від 10.12.2020
представник відповідача: Верба С.О., витяг з ЄДР
14.01.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Ваніна Сергія Івановича про стягнення з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” 27 800 грн. 00 коп. вартості поставленого за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018, 2 396 грн. 89 коп. 3 % річних, 4 464 грн. 38 коп. індексу інфляції.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 14.01.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/140/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 18.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/140/21, присвоєно справі номер провадження 27/15/21.
Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 15.02.2021.
15.02.2021 судом проведено судове засідання у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
15.02.2021 позивачем до суду надано клопотання (вх. № 3138/08-08/21 від 15.02.2021) про стягнення суми витрат на професійну допомогу в розмірі 6000 грн. та про зазначення в резолютивній частині рішення про здійснення органом примусового виконання рішення нарахування 3 % річних на суму основного боргу з 12.01.2021 з моменту остаточного виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 15.02.2021 розгляд справи в порядку ст. 216 ГПК України відкладено на 17.03.2021.
16.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній факт отримання від ФОП Ваніна Сергія Івановича за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018 товару на загальну суму 27800 грн. не заперечує. Зазначив про неможливість здійснити оплату продукції, в зв'язку з відсутністю достатнього обсягу коштів для погашення кредиторської заборгованості. Та зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, вважає розумний розмір витрат, які полягають розподілу між сторонами в сумі 1000 грн.
17.03.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів щодо підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 17.03.2021 року справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2021 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.03.2021 підтримав відзив на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, за попередньою домовленістю сторін ФОП Ванін Сергій Іванович поставив Відокремленому підрозділу “Атоменергомаш” ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” товар «Припой Ag 145-L-Ag45Sn(2,0 мм)», на загальну суму 27800 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3 від 26.01.2018, яка підписана уповноваженими особами позивача та відповідача і скріплені печатками сторін.
Відповідач факт отримання від позивача за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018 товару на загальну суму 27800 грн. не заперечив, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
Позивачем відповідачу виставлений рахунок № 2 від 18.01.2018 на оплату товару на суму 27800 грн.
Позивач вказав на те, що відповідачем не сплачено позивачу суму поставленого товару, в зв'язку з чим, у Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” перед Фізичною особою-підприємцем Ваніним С.І. виникла заборгованість в розмірі 27800 грн.
Як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, ФОП Ванін С.І. неодноразово звертався до відповідача з листами-повідомлення про наявність заборгованості за поставлений товар, в тому числі і за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018, та про необхідність її погашення, про що свідчать: лист № 4 від 04.04.2019, лист № 34 від 01.06.2020.
Наявні в матеріалах справи копії повідомлень про вручення поштових відправлень свідчать, що відповідачем вказані листи отримані 04.04.2019 та 03.06.2020 відповідно, проте залишені без відповіді та задоволення.
07.10.2020 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 142 про сплату заборгованості за поставлений товар, а також сплату 3 % річних і інфляційних втрат, нарахованих за порушення строків розрахунків за отриманий товар.
Вказана претензія відповідачем отримана 09.10.2020, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення, проте також залишена без відповіді та задоволення.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до пункту 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повного і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки. Обов'язки позивача виразились у передачі товару відповідачу, а обов'язки відповідача - в оплаті цього товару.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ч. 2 ст. 692 ЦК України)
Отже, строк виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Зважаючи на те, що між сторонами у даній справі мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, то в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Враховуючи викладене, у відповідача з моменту приймання товару, поставленого за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018 на суму 27800 грн., виникло зобов'язання його оплатити.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Судом встановлено, що відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018 у встановлений строк не оплатив товар, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 27800 грн.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар без зауважень щодо кількості та якості з боку відповідача, а отже позивач свою частину зобов'язань за Договорами поставки виконав належним чином.
Відповідач, в свою чергу, зобов'язання не виконав, сума в розмірі 27800 грн. 00 коп. залишилась не оплачена.
Відповідач доказів виконання зобов'язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми у повному обсязі не надав.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 27800 грн.00 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Посилання відповідача на важке фінансове становище підприємства та наявність заборгованості перед ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” з боку інших контрагентів, суд зазначає, що зазначені відповідачем обставини не звільняють його від виконання обов'язку з оплати товару.
Суд звертає увагу, що скрутне фінансове становище відповідача не може вважатися підставою для звільнення його від обов'язку з оплати отриманого за видатковою накладною № 3 від 26.01.2018 товару з огляду на приписи статті 617 та частини 1 статті 625 ЦК України, за якими відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання і боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, згідно усталеної судової практики не вважаються такими, що звільняють від відповідальності, випадками, зокрема, недотримання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Це так звані фактори звичайного комерційного ризику, які не можуть бути підставою для звільнення від обов'язку виконати договір.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 27.02.2018 по 11.01.2021 суму 2396 грн. 89 коп. - 3 % річних, 4464 грн. 38 коп. - втрат від інфляції.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що нарахування позивачем даних сум, у зв'язку з порушенням своїх зобов'язань не суперечать нормам діючого законодавства України.
Судом підлягає стягненню з відповідача суму 3 % річних в розмірі 2396 грн. 89 коп. та суму втрат від інфляції в розмірі 4464 грн. 38 коп.
Крім того, у позові позивач, посилаючись на ч. 10 ст. 238 ГПК України, просить зазначити в резолютивній частині рішення формулу нарахування процентів для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
На підставі викладеного, суд задовольняє клопотання позивача та згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначає в резолютивній частині рішення про нарахування 3% річних, до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою (С х 3 х Д) : 365 : 100 = сума 3 % річних, де: С - сума основного боргу; 3- розмір процентів; Д - кількість днів прострочення, за період: з 12.01.2021 і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ваніна Сергія Івановича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просив стягнути з відповідача 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У матеріалах справи містяться копії: Договору про надання правової допомоги № 07-10/20 від 07.10.2020, укладений між Адвокатським обєднанням «Лохматов і партнери» та Фізичною особою-підприємцем Ваніним С.І (Клієнт); Договору про співробітництво № 22-10/20 від 22.10.2020,укладений між Адвокатським обєднанням «Лохматов і партнери» та Кравцовим Андрієм Віталійовичем (Адвокат), ордер про надання правової допомоги серія ЗП 103916 від 10.12.2020, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю ЗП № 001877.
Додатковою угодою № 1 від 11.12.2020 до Договору про надання правовою допомоги № 07-10/20 від 07.10.2020 клієнт та адвокат передбачили вартість послуг.
Актом № 2 приймання-передачі правової допомоги від 04.01.2021 зазначено, що адвокат надав правовому допомогу на суму 3000 грн., яка сплачена клієнтом на підставі рахунку № 2 від 04.01.2021, про що свідчить платіжне доручення № 1513861056 від 06.01.2021.
Додатковою угодою № 3 від 18.01.2021 до Договору про надання правовою допомоги № 07-10/20 від 07.10.2020 клієнт та адвокат передбачили вартість послуг.
Актом № 5 приймання-передачі правової допомоги від 15.02.2021 зазначено, що адвокат надав правовому допомогу на суму 3000 грн., яка сплачена клієнтом на підставі рахунку № 7 від 15.02.2021, про що свідчить платіжне доручення № 1513861072 від 09.03.2021.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Доводи відповідача, приведені ними в обґрунтування заперечень проти заявленої до стягнення суми судових витрат на професійну правову допомогу, не можуть бути враховані судом при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, оскільки не підтверджені доказами та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що представник позивача надав обумовлені Договором про надання правової допомоги послуги. Також, суд вважає, що відповідачем не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката наданої адвокатом у даній справі.
При цьому вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи обсяг наданих послуг та розгляд справи з викликом учасників справи, та аналізуючи в сукупності наведені вище обставини, враховуючи фактично понесені витрати, є законними та співмірними, та підлягають задоволенню в розмірі 6000 грн.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2270 грн. 00 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ваніна Сергія Івановича до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 52, а/с 306, код ЄДРПОУ ВП 26444970) на користь Фізичної особи-підприємця Ваніна Сергія Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 27800 (двадцять сім тисяч вісімсот) грн. 00 коп. вартість поставленного товару, 2 396 (дві тисячі триста дев'яносто шість) грн. 89 коп. 3 % річних, 4464 (чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) грн. 38 коп. втрат від інфляції, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору, 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних, до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою (С х 3 х Д) : 365 : 100 = сума 3 % річних, де: С - сума основного боргу; 3- розмір процентів; Д - кількість днів прострочення, за період: з 12.01.2021 і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Рішення сторони мають право отримати 19.03.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.