номер провадження справи 27/209/20
11.03.2021 Справа № 908/3186/20
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс” (61099 м. Харків, вул. Лодзька, 7, к. 306; адреса для листування: 61002 м. Харків, вул. Гіршмана, 17, кв. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 31631773)
до відповідача: Державного підприємства ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 52, код ЄДРПОУ 26444970)
про стягнення 536 665 грн. 05 коп.
за участю
представника позивача: не з'явився
представник відповідача: Верба С.О., на підставі витягу з ЄДР
10.12.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс” про стягнення з Державного підприємства ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” 528 627 грн. 02 коп. заборгованості, 8 038 грн. 03 коп. 3 % річних.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3186/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3186/20, присвоєно справі номер провадження 27/209/20, розгляд справи призначено на 13.01.2021.
16.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс” звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використання власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 17.12.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
05.01.2021 Державне підприємство ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використання власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 11.01.2021 клопотання Державне підприємство ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
13.01.2021 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/3186/20 з використанням програмного забезпечення “ЕasyСоn”.
Ухвалою суду від 13.01.2021, підготовче засідання відповідно до ст. 183 ГПК відкладено на 03.02.2021, проведення підготовчого засідання ухвалено в режимі відеоконференції у справі 908/3186/20 поза межами суду з використанням власних технічних засобів представників позивача та відповідача.
03.02.2021 судом продовжено підготовче засідання у справі № 908/3186/20 з використанням системи для відеоконференції - комплекс технічних засобів та програмного забезпечення “ЕasyСоn”.
Ухвалою суду від 03.02.2021, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/3186/20 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 15.02.2021, при цьому Господарським судом Запорізької області, враховуючи раніш подані клопотання представників позивача та відповідача про участь у засіданні в режимі відеоконференції було перевірено можливість призначення наступного підготовчого засідання (про дату якого оголошено присутнім у засіданні представникам сторін під письмову розписку) в режимі відеоконференцзв'язку, за допомогою технічних засобів та програмного забезпечення “ЕasyСоn” проте з інформації наданої відповідним відділом суду вбачалось, що Господарськй суд Запорізької області позбавлений технічної можливості забезпечити проведення відеоконференції наступного підготовчого засідання, за допомогою технічних засобів та програмного забезпечення “ЕasyСоn”, оскільки у приміщенні суду на 15.02.2021 р. о 10 год. 00 хв. вже заброньовано час у залах судового засідання, які обладнано належним чином для здійснення відеоконференцзв'язку.
12.02.2021 на адресу суду надійшло клопотання позивача про проведення судового засідання 15.02.2021 в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду за допомогою програми “ЕasyСоn”. В телефонному режимі представнику було повідомлено про те, що в ухвалі суду від 03.02.2021 зазначено про неможливість проводити судове засідання 15.02.2021 в режимі відеоконференції, за допомогою технічних засобів та програмного забезпечення “ЕasyСоn” через відсутність технічної можливості.
Ухвалою суду від 15.02.2021 розгляд справи відкладався на 11.03.2021.
У судовому засіданні 11.03.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні 11.03.2021 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику відповідача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача у судове засідання не зявився, надіслав через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Заява позивача прийнята судом.
Відповідач у судовому засіданні підтримав свою позицю, викладену у відзиві № 50/15 від 05.01.2021 (вх. № 524/08-08/21 від 12.01.2021), просив суд частково відмовити позивачу у стягнені 3 % річних в сумі 612 грн. 34 коп. та зменшити суму судового збору до 8 040 грн. 79 коп.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши представника відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
09.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс” (постачальник) та Державним підприємством ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” (покупець).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки покупцю продукцію, а саме Товар, найменування, асортимент, виробник, кількість, ціна та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в договорі, а покупець зобов'язується сплатити грошові кошти за поставлений Товар на умовах передбачених в Договорі.
Пунктом 10.1 договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки.
Відповідно до п. 11.4 договору, він може бути у будь-який час розірвано за згодою сторін відповідно до статей 188 ГКУ, 651 ЦКУ шляхом підписання сторонами угоди про розірвання договору.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.
Згідно п. 1.1 договору сторони узгодили асортимент, кількість та вартість товару. Вартість поставленого товару склала 528 627 грн. 02 коп.
Відповідно до п. 5.1 договору поставка продукції за цим договором здійснюється до 01.05.2020 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається номенклатура, кількість продукції, що поставляється, та строки її поставки.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.04.2020 позивач здійснив поставку продукції по договору за адресою: склад металу м. Енергодар, вул. Промислова 17, про що свідчить видаткова накладна № 131 від 31.03.2020р.
Видаткова накладна № 131 від 31.03.2020 підписана уповноваженими особами з боку постачальника і покупця та скріплені печаткою позивача.
Відповідно до п. 4.1 договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов договору поставки № 20/05/52 від 09.03.2020 доведений відповідною видатковою накладною, яка узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видатковій накладній.
Отримання товару підтверджується також довіреністю № 1/84 від 30.03.2020 на отримання цінностей за договором № 20/05/52 від 09.03.2020.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов договору виконав у повному обсязі та належним чином.
У зв'язку з відсутністю оплати у визначений договором строк за вищевказаною видатковою накладною, 29.07.2020 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1 з вимогою сплатити заборгованість за вищевказаний поставлений товар.
Відповіді на претензію матеріали справи № 908/3186/20 не містять.
Листом від 12.06.2020 № 3417/14 відповідач повідомив позивача про наявність тимчасових складнощів щодо обмеженого фінансування та просив погодити строки здійснення оплати заборгованості за договором поставки № 20/05/52 до 09.03.2020.
В порушення умов договору поставки № 20/05/52 від 09.03.2020 відповідач оплату за отриманий товар не здійснив, внаслідок чого сума заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 20/05/52 від 09.03.2020 становить 528 627 грн. 02 коп.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.
Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
За умовами п. 1.1 договору відповідач зобов'язався прийняти і оплатити поставлений товар.
Матеріалами справи доведено, що відповідач в порушення вимог ст. 692 ЦК України не виконав умови договору поставки № 20/05/52 від 09.03.2020 в частині оплати поставленого товару, своєчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за отриманий товар, що призвело до невиконання грошового зобов'язання і виникнення боргу за поставлений товар в сумі 528 627 грн. 02 коп.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” 528 627 грн. 02 коп. заборгованості за поставлений товар.
У зв'язку з порушенням строків оплати за отриманий товар, позивачем нараховано 3 % річних в розмірі 8 038 грн. 03 коп.
Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Позивач у позові зазначив, що останній строк належної оплати товару по договору сплинув 31.05.2020. Свої зобов'язання з оплати товару відповідач не виконав. Заборгованість за договором склала 528 627 грн. 02 грн. з ПДВ. Прострочення з оплати товару складає 185 календарних дня.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Вхідний контроль продукції був завершений 14.04.2020, 16.04.2020, 17.04.2020, що підтверджується записом в «Ярликах на придатну продукцію» за №№ 171, 172, 178, 179, 180, 181, 182, 183, 184.
З урахуванням вищевикладеного, строк оплати за поставлену продукцію сплинув через 60 днів починаючи з наступного дня після завершення вхідного контролю (14.04.2020, 16.04.2020, 17.04.2020), тобто 15.06.2020 (з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, згідно з якою якщо останній день строку припадає на вихідний день (13.06.2020, субота), що визначений відповідно до закону у місті вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (15.06.2020, понеділок)), 15.06.2020, 16.06.2020.
Позивач просить стягнути 3 % річних за період з 01.06.2020 по 03.12.2020, але оскільки останнім днем строку оплати є:
- 15.06.2020, то прострочення оплати повинно обчислюватися з 16.06.2020 по 03.12.2020 та складає 171 день. 3 % річних відповідно складають: 479 321 грн. 42 коп. х 171 день : 365 х 3 % = 6 736 грн. 76 коп.;
- 16.06.2020, то прострочення оплати повинно обчислюватися з 17.06.2020 по 03.12.2020 та складає 170 днів. 3 % річних відповідно складають: 49 305 грн. 60 коп. х 170 днів : 365 х 3 % = 688 грн. 93 грн.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за надані послуги за договором № 20/05/52 від 09.03.2020 та здійснивши перерахунок 3 % річних, стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 7 425 грн. 69 коп.
Судом прийнято контррозрахунок сум річних відсотків, викладений у відзиві на позовну заяву.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс”, м. Харків до Державного підприємства ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, м. Київ в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш”, м. Енергодар, Запорізька область задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства ”Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Атоменергомаш” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 52, код ЄДРПОУ 26444970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма “Укрспецсервіс” (61099 м. Харків, вул. Лодзька, 7, к. 306; адреса для листування: 61002 м. Харків, вул. Гіршмана, 17, кв. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 31631773) 528 627 (п'ятсот двадцять вісім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 02 коп. заборгованості за поставлений товар, 7 425 (сім тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 69 коп. 3 % річних, 8 040 (вісім тисяч сорок) грн. 79 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 19.03.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.