вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6418/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ
до ОСОБА_1 , с.Софіївка
про стягнення заборгованості за кредитним договору у розмірі 28 633,38 грн.
Без участі представників сторін.
Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі - Відповідач) заборгованості за кредитним договору у розмірі 2 368,48 грн., 11 469,83 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 14 795, 07 грн. - пені за несвоєчасність виконання до .
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов за кредитним Договором щодо своєчасного та повного повернення кредиту.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
Відповідач відзив на позов не надав, ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" 01.12.2020 Господарським судом Дніпропетровської області зроблено відповідні запити до органу державної влади, підприємства, установи, організації, закладу щодо доступу до персональних даних, а саме ОСОБА_1 .
18.01.2021 до суду надійшла відповідь на запит, згідно якого адреса відповідача : Дніпропетровська область с. Софіївка, вул. Польова, б. 11.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).
Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
Також Відповідач не скористався правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Щодо підсудності даної справи Господарському суду, суд зазначає наступне.
23.07.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 177/1858/19, провадження № 61-7301св20 прийняв постанову, в якій виклав правову позицію про те, що припинення статусу ФОП не перешкоджає розгляду справи за правилами господарського судочинства, якщо спір виник саме в рамках підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст.4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст. ст. 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізична особа - підприємець (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 26.06.2019 року по справі № 760/13915/18 зазначено, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні.
У випадку припинення ФОП, її господарські зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, оскільки безпосередньо сама фізична особа не зникає і згідно ст. 52 ЦК України відповідає усім своїм майно за такими зобов'язаннями на загальних підставах (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 9 серпня 2017 у справі № 3-788гс17).
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05.06.2019 року у справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09.10.2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
Припинення підприємницької діяльності ФОП до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, якщо спірні правовідносини виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності.
Отже, суд доходить висновку про те, що якщо стороною у правовідносинах виступала фізична особа - підприємець, то припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у цих правовідносинах, а отже спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання кредитного договору, погоджений кредитний ліміт, строк користування кредитом, графік погашення кредиту, наявність прострочень.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2007 між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - позивач, банк) та Підприємцем Лобовим Денисом Леонідовичем (далі - відповідач клієнт) укладено договір банківського рахунку № DDNVVI (надалі - Договір).
За умовами якого банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України (далі - НБУ) та умов цього договору (п. 1.1. Договору).
Пунктом 2.1.25. Договору визначено, що у разі потреби, за вимогою клієнта, банк зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування клієнта, що передбачає проведення його платіжних доручень та платежів, здійснених довіреними особами клієнта з використанням КПК, понад залишок коштів на поточному (поточних) та картковому (карткових) рахунку (рахунках) клієнта, відкритому в банку (далі - поточний рахунок), за рахунок кредитних коштів. Порядок та умови надання клієнту овердрафту обумовлюються у додатковій угоді до договору банківського рахунку або окремого договорі про надання овердрафтового кредиту на поточний або картковий рахунок, що укладений між клієнтом та банком.
Згідно з п. 6.1, 6.2 Договір укладений на невизначений термін, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і припиняє свою дію відповідно до умов договору та чинного законодавства. Цей договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття всіх відкритих за ним рахунків або у випадках, передбачених законодавством або цим договором. У разі закриття карткового рахунку за ініціативою банку або клієнта, клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення ініціатора закриття карткового рахунку повинен погасити всі види заборгованості перед банком.
Також сторонами 30.03.2007 сторони підписано Додаток №7 "Регламент надання мінімального бланкового овердрафтового кредиту на картковий рахунок" до Договору банківського рахунку № DDNVVI від 15.02.2007 (далі - Регламент).
Відповідно до п. 1.1. Регламенту банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування клієнта, що полягає в проведенні платежів, здійснених довіреними особами клієнта з використанням корпоративних платіжних карток, понад залишок коштів на картковому рахунку клієнта НОМЕР_1 , відкритому в банку (далі - картрахунок), за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3. цього додатка, шляхом дебетування картрахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.
За змістом п. 1.2. Регламенту кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, дебіторської заборгованості, сплати відсотків та винагороди в обговорені цим додатком до Договору терміни. У разі надходження в Банк:
- розрахункових документів на примусове списання коштів з карткового рахунку;
- рішення (розпорядження) про припинення видаткових операцій за картковим рахунком від органу, що має відповідні повноваження прийняття цього рішення (розпорядження);
- накладення арешту на картковий рахунок банку припиняє, здійснювати обслуговування на цілі, визначені п. 4.2. додатка 6 до цього договору. Зобовязання Банку з овердрафтового обслуговування клієнта за картковим рахунком картковим рахунком і надання кредиту відновлюються після виконання банком у кожному із зазначених вище випадків функцій, пкладених на нього чинним законодавством України, що регулює здійснення розрахунків національній та іноземній валютах. Подальші взаємини сторін регулюються додатково.
Пунктом 1.3. Регламенту визначено, що ліміт, згідно з цим додатком до Договору, являє собою суму коштів, у межах якої банк зобов'язується здійснювати оплату платежів довірених осіб клієнта, проведених із використанням корпоративних платіжних карток, понад залишок коштів на його картковому рахунку. Ліміт встановлюється банком залежно від кількості корпоративних карток, оформлених на довірених осіб клієнта, і сумарного розміру бланкових лімітів овердрафтового кредитування, що банк встановлює згідно з Анкетою-заявою. На момент підписання цього додатку до Договору ліміт складає 10 000,00 грн. Номер карткової картки НОМЕР_1 . Проведення платежів клієнта в порядку, встановленому цим додатком до Договору, здійснюється банком у термін до 26.02.2008.
Згідно із п. 1.4. Регламенту овердрафтове кредитування клієнта здійснюється банком у межах ліміту і терміну, встановлених згідно з п. 1.3. цього додатка до Договору, з періодом безперервного користування кредитом не більше 30 днів.
Клієт сплачує відсотки за увесь час фактичного користування кредитом згідно пп. 3.1., 3.2., 3.3. цього додатка до договору (п. 1.5. Регламенту).
Відповідно до п. 1.6. Регламенту клієнт здійснює погашення кредиту, отриманого в межах устанвленого ліміту , не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, установленого п. 1.4. цього додатка до Договору.
Згідно з п. 3.1. Регламенту за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на картковому рахунку клієнта після закриття банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з диференційованої процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом і встановлений у розділі 4 цього додатка до Договору.
Пунктом 3.2. Регламенту встановлено, що сторони узгодили, що відповідно до ст. 212 ЦК України, у разі порушення клієнтом будь-якого з зобов'язань з погашення кредиту, передбачених цим додатком до Договору, клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної ставки річних інтервалу "16-30 днів" від суми залишку непогашеної заборгованості.
За змістом пунктів 4.1., 4.1.1. Регламенту для розрахунку відсотків за користування кредитом встановлюється диференційована процентна ставка. Процентна ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку за кредитом.
Відповідач скористався наданим йому кредитом, здійснивши платежі зі свого рахунку за відсутності на ньому власних грошових коштів, однак зобов'язання щодо своєчасного погашення дебетового сальдо та сплати відсотків і комісії не виконав, чим порушив умови Регламенту та приписи законодавства.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань підтверджується виписками по рахунку (а.с. 27-131), з яких вбачається відсутність погашення заборгованості.
Таким чином, станом на 07.10.2020 заборгованість Відповідача за розрахунком позивача за наданим кредитом становить 28 633,38 грн. та складається з:
- 2 368,48 грн. - заборгованості за кредитом;
- 11 469,83 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом;
- 14 795,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позову на підставі наступного.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за їх відсутності - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Належне виконання зобов'язання означає виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.
Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із зазначених вимог, таке виконання вважається неналежним.
Відповідно до статті 629 ЦК України укладений між сторонами договір разом з додатками, з моменту його укладення набирає закону силу. Він є обов'язковим для виконання обома сторонами і сторони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань за договором.
Доказів перерахування заборгованості за наданим кредитом в сумі 2 368,48 грн. та 11 469,83 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, відповідачем до суду не надано, тому позовні вимоги в цій частині є доведеними, обґрунтованими належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню в повному розмірі.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у сумі 14 795,07 грн.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).
У пункті 5.1. Регламенту сторони узгодили, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань: зі сплати відсотків за користування кредитом, передбачених пп. 1.5, 1.9, 1.12.1, 3.1, 3.2, 3.3. цього додатку та договору, термінів повернення кредиту й інших витрат, передбачених пп. 1.3, 1.4, 1.6, 1.7, 1.8, 1.9, 1.12.2, 1.12.4 цього додатку та договору , винагороди, передбаченої пп. 1.10, 3.4, 3.5, 3.6. цього додатку та договору клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня.
Перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань за договором в сумі 14 795,07 грн., суд вважає його правильним, а позовну вимогу про стягнення пені - такою, що підлягає задоволенню.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договору у розмірі 28 633,38 грн. - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) 2 368,48 грн. - заборгованості за кредитом, 11 469,83 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 14 795,07 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та 2 102,00 грн. - витрати по сплаті судового збору, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.03.2021
Суддя Н.Г. Назаренко