Справа №638/12948/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1663/21
Категорія: ч.3 ст.187, ч.3 ст.289 КК України
15 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_7 , 1989 року народження, ОСОБА_8 , 1985 року народження, до 10 квітня 2021 року.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_6 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та п.п.1, 3, 4, 5 ст.5 Європейської конвенції з прав людини. Вважає, що після відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, у суду не було підстав одночасно розглядати це питання за власною ініціативою на підставі ч.1 ст.331 КПК України. Зазначила, що при вирішені питання про продовження строку тримання під вартою суд не врахував наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 міцних соціальних зав'язків, а саме знаходження на його утриманні двох неповнолітніх дітей, дружини, батьків, які постійно ходять в усі судові засідання та підтримують його морально. На думку захисника, для забезпечення виконання обов'язків обвинуваченого у повній мірі буде достатнім застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Указала, що ні прокурором, ні судом не було доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Наголосила, що по даній справі вже майже рік триває безпідставне відкладення судових розглядів, суд збирається лише щоб вирішити формально питання про продовження строку тримання під вартою. Наголосила, що тримання ОСОБА_8 під вартою не є виправданим, оскільки в даному кримінальному провадженні істинні вимоги публічного інтересу з урахуванням презумпції невинуватості не переважають правило поваги до особистої свободи. Зауважила, що матеріали справи не містять ухвали про обрання запобіжного заходу ОСОБА_8 , а тому у суду не було об'єктивної можливості перевірити ризики, які приймались до уваги при обрані такого запобіжного заходу, та перевірити, чи досі є підстави вважати, що такі ризики наявні чи вони не зменшились або зникли. Просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою застосувати щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст.187, ч.3 ст.289 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи фактичні обставини злочинів, які інкримінуються ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , обвинувачені вчинили два особливо тяжких злочини за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння чужим майном, застосовуючи насильство небезпечне для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_9 , діями яких останньому біло завдано матеріальну шкоду на загальну суму 39720, 28 грн., на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
Посилання сторони захисту на наявність на утримані обвинуваченого ОСОБА_8 дружини, двох неповнолітніх дітей та батьків, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання останнім своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо зауважень захисника про відсутність в матеріалах справи ухвали про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , що на її думку, позбавило суд об'єктивної можливості перевірити ризики, які приймались до уваги при обрані запобіжного заходу, то вони є безпідставними.
Згідно матеріалів провадження, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_7 їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Як вбачається із матеріалів провадження, заявлене прокурором у судовому засіданні 10 лютого 2021 року клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строку тримання під вартою, судом було визнано таким, що подано з порушенням вимог ст.184 КПК України та залишено без задоволення.
Таким чином, судження захисника про те, що суд відмовивши у задоволені клопотання прокурора тим самим визнав доводи останнього такими, що не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими.
Що стосується доводів захисника про те, що після відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, у суду не було підстав одночасно розглядати це питання за власною ініціативою на підставі ч.1 ст.331 КПК України, то вони також є необґрунтованими.
Відповідно до приписів ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незалежно від наявності клопотань.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Оскільки 15 лютого 2021 року закінчувався строк тримання обвинувачених під вартою, суд першої інстанції, відповідно до положень вищевказаної статті, розглянув у судовому засіданні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Слід відзначити, що норма ч.1 ст.331 КПК України, на яку є посилання захисника ОСОБА_6 , передбачає можливість звернення під час судового розгляду сторони обвинувачення або захисту із клопотанням про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого, а не заборону суду з власної ініціативи розглянути питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: