Справа №638/15547/20 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1642/21
Категорія: ч.2 ст.146, ч.2 ст.187, ч.4 ст.189 КК України
15 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Харкова судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1982 року народження, на 60 діб, до 17 квітня 2021 року.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і норм міжнародного законодавства. Зазначив, що:
-з вересня 2020 року по цій справі триває стадія підготовчого судового засідання, оскільки сторона обвинувачення не може забезпечити явку потерпілого;
-відповідно до ч.3 ст.315 КК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Однак, прокурором було заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу, право на яке не передбачено ч.3 ст.315 КПК України;
-прокурором лише 18 лютого 2021 року було подано клопотання про продовження запобіжного заходу, тобто поза межами строків, визначених ч.1 ст.199 КПК України, пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали та не містило вимоги про поновлення процесуальних строків для подачі такого клопотання. Вважає, що відповідно до положень ч.1 ст.116, ч.1 ст.117, ч.1 ст.199 КПК України порушення строку звернення до суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою та не подання клопотання про поновлення цього строку, унеможливлює призначення цього клопотання до розгляду. Також вважає, що суд повинен був у даному випадку, з урахуванням вказаних обставин, застосувати положення КПК, які регулюють подібні правовідносини щодо повернення такого клопотання особі, яка його подала;
-положення ч.ч.1, 2 ст.331 КПК України не застосовуються при здійсненні підготовчого засідання, а тому, на думку захисника, суд безпідставно застосував вказані норми при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу на стадії підготовчого засідання;
-судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що на даний час відпали будь-які ризики, зазначені в ч.1 ст.177 КПК України, а саме обвинувачений ОСОБА_7 не має наміру переховуватися від суду; позбавлений можливості знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як всі речові докази по справі вже вилучені та долучені до матеріалів провадження; немає потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта, так як зазначені особи були допитані під час досудового розслідування та зроблені відповідні експертизи; немає необхідності перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; не збирається вчиняти будь-яке кримінальне правопорушення. Вважає, що з урахуванням викладеного, на даний час підстав стверджувати про існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, немає.
Наголосив, що запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 обирається вже вп'яте та зазначає, що постійне посилання на тяжкість обвинувачення не є достатніми підставами для обґрунтування обрання найбільш суворого запобіжного заходу, при цьому, забезпечення єдності судової практики має сприяти належному рівню захисту конвенційних прав людини в кримінальному провадженні. Просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким клопотання прокурора залишити без задоволення, клопотання захисника задовольнити та змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 12 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи фактичні обставини злочинів, які інкримінуються ОСОБА_7 , обвинувачений вчинив ряд злочинів, а саме, за попередньою змовою із ОСОБА_8 , з метою заволодіння чужим майном, в особливо великому розмірі, вчинив напад поєднаний із погрозою застосування насильства небезпечного для життя й здоров'я потерпілої ОСОБА_9 , а також викрадення потерпілої ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
До того ж, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, направленого на заволодіння чужим майном із застосуванням насильства небезпечного для життя й здоров'я особи, яка зазнала нападу, зазначене свідчить про наявність ризику здійснення незаконного впливу на потерпілу, свідків, а також можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинувачених. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Частиною 4 ст.199 КПК України, яка міститься у розділі ІІ цього Кодексу,визначено, що слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Як убачається із матеріалів провадження, ухвала Дзержинського районного суду м.Харкова про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 припиняла свою дію 20 лютого 2021 року, клопотання прокурором було подано у підготовчому судовому засіданні 18 лютого 2021 року та розглянуто з постановленням відповідної ухвали суду від 18 лютого 2021 року.
Враховуючи викладене, а також враховуючи, що судове провадження по цій справі не було розпочато, а прокурором та стороною захисту були заявлені відповідні клопотання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду клопотання прокурора, яке розглянув за правилами, перед баченими розділом ІІ Кримінального процесуального Кодексу України, у зв'язку з чим, доводи сторони захисту в цій частині не спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Частиною 1 статті 199 КПК України встановлено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частиною 4 вказаної статті визначено, що суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Статтею 186 КПК України встановлено, що клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання.
Як вже було зазначено, клопотання прокурором було подано 18 лютого 2021 року, та ухвалою суду від 18 лютого 2021 року було розглянуто.
У ч.2 ст.412 КПК України наведено вичерпний перелік істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування рішення суду.
Доводи скарги захисника про подання клопотання прокурором з порушенням процесуальних строків, передбачених ч.1 ст.199 КПК України, не входить до переліку істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбаченими у ч.2 ст.412 КПК України, які тягнуть скасування ухвали суду.
Вказане клопотання прокурора було розглянуто відповідно до вимог ч.4 ст.199 КПК України, у зв'язку з чим, доводи сторони захисту в цій частині не спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Що стосується доводів скарги захисника ОСОБА_6 про те, що на стадії підготовчого судового засідання положення ч.ч.1, 2 ст.331 КПК України не застосовуються, то вони є необґрунтованими.
Так, посилаючись на норми вищевказаної статті, суд першої інстанції відзначив, що розгляд поданих прокурором та стороною захисту клопотань щодо запобіжного заходу буде відбуватись в порядку, передбаченому главою 18 Кримінального процесуального Кодексу України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: